Психологічне знання : його види та особливості

Ми уже відзначали вище цілий ряд особливостей психологічного знання, що визначають взаємозалежність між психологією і методологією науки, а розвиток їх — взаємообумовленим. До числа найважливіших особливостей відносяться наступні:

Об'єкт Психології — одна із самих складних і поки ще погано визначених реальностей, що коли-небудь, ставали предметом наукового аналізу. Широку популярність одержав каламбур А. Эйнштейна про те, що фізична теорія — це дитяча гра в порівнянні з теорією дитячої гри.

У психології збігаються суб'єкт пізнання (хто пізнає) і об'єкт пізнання (що пізнається). Зокрема, об'єктом наукового пізнання стає і сам процес пізнання. Це дає підставу науковцям, починаючи з таких універсальних мислителів, як Платон і Аристотель, відводити психології центральне місце в різних класифікаціях наук. Б. М. Кедрів (1903-1985) ставить психологію в центр трикутника, на трьох вершинах якого розташовуються філософські, природні і соціальні науки. При цьому математика, логіка і кібернетика знаходяться на стику філософських і природничих наук; Техніка і медицина — на стику природних і соціальних, а педагогіка — на стику соціальних і філософських наук.

Психічні процеси і феномени в принципі недоступні об'єктивному зовнішньому спостереженню, але зате значна їхня частина відкривається суб'єктові в процесі самоспостереження (інтроспекції), що не спирається на якісь засоби і не потребуючих особливих органів сприйняття, аналогічних органам почуттів, при спостереженні за зовнішніми об'єктами.

Психологічні властивості й особливості людини знаходяться в безперервній зміні і розвитку, і швидкість цих змін набагато вище,ніж у геологічних, біологічних і інших складних системах. У силу цієї особливості психології конкретної людини отримані про нього знання часто застарівають раніше, ніж ми встигнемо їх використати.

Процедури і методики психологічного дослідження й обстеження неминуче вносять зміни в досліджувану реальність. Положення це визнається некласичною наукою справедливим для будь-якого наукового дослідження, але у випадку психології воно носить настільки істотний характер, що, на думку деяких авторів, що займають крайні психотехнічні позиції, будь-яке вивчення психологічних феноменів може бути реалізований тільки як процес їхнього одночасного породження або формування. Найпростіший приклад: вимірюючи коефіцієнт інтелектуальності людини, ви одночасно змінюєте його, тому що після виконання тесту можливості рішення випробуваним аналогічних задач у майбутньому значно зростуть. Якщо людина виконувала інтелектуальний тест перший раз у житті, то приріст його можливостей у рішенні аналогічних задач у майбутньому досягає 10 відсотків. Усе це висуває особливі вимоги до старанності опису самої ситуації психологічного дослідження або обстеження, використовуваних процедур і засобів, характеристик випробуваного й експериментатора. Усі ці моменти є не просто умовами одержання психологічного знання, але складають саме його «тіло».

Після проведення психологічного дослідження змінюється не тільки досліджуваний об'єкт, але і сам дослідник, тому що, довідавшись щось нове про психіку людини, він довідується і щось нове про себе. Як справедливо відзначається сьогодні багатьма авторами психологія — це наука не що тільки пізнає, але і що конституює, що творить людини.

Психологічне знання володіє сильно вираженою активною, діючою складовою. Психолог не тільки вивчає людину, але він також конструює, допомагає їй стати людиною, народитися як особистість, змінюватися, розвиватися як людині. Цій творчій функції оберненою є небезпека технократичного, манипулятивного підходу до людини. Усвідомлення і щеплення проти цієї небезпеки може забезпечити насамперед методологічне знання в його аксиологічній складовій.

Психологічне знання несе велике світоглядне навантаження, оскільки воно має саме безпосереднє відношення до відповідей на питання про сутність особистості; про природу людських цінностей, що визначають ставлення до світу; про сенс існування людини і його місце у світі.

Оскільки ідеї, упроваджувані співтовариством психологів у суспільну свідомість, впливають на формування норм і правил поведінки, цінностей і ідеалів окремих людей, груп і суспільства в цілому, психологи несуть особливу відповідальність за наукову обґрунтованість і вірогідність опублікованих результатів досліджень, коректність висновків, чесність, щирість і відкритість своєї наукової позиції. У психології тісніше, ніж у будь-якій іншій науці, об'єктивні компоненти знання спаяні з його суб'єктивними (особистісними і моральними) компонентами.

Поряд з відповідальністю за результати фундаментальних досліджень і викликаний їхнім обнародуванням суспільний резонанс психологи-практики несуть не меншу відповідальність за якість і обґрунтованість висновків за результатами психологічних обстежень і експертиз, виконуваних на замовлення окремих людей, роботодавців, установ охорони здоров'я або судових органів. Тут необхідно строго виконувати вимоги професійного морального кодексу не тільки в плані дотримання стандартів проведення обстежень і експертиз, але й у відношенні використання їхніх результатів.

Психологія, будучи одночасно природною і гуманітарною наукою, використовує самий широкий спектр методів і процедур дослідження у порівнянні з будь-якою іншою наукою.

У психології паралельно існує безліч парадигм, що, один раз з'явившись, не сходять зі сцени часом протягом сторіч. Вони «зупиняються» на стадії «нормальної науки» по Т. Куну, а постійно діючі міні-революції лише породжують нові міні-парадигми, що створює ефект перманентної кризи в науці і перманентної революції. Усе це дає підставу для дослідників говорити про те, що психологія знаходиться на допарадигмальній стадії розвитку й у цьому змісті не розвинута наукою або (крайня точка зору) не є наукою взагалі.

Допарадигмальний або поліпарадигмальний статус психологічної науки призвів до того, що в ній Монблан емпіричних фактів і Монблан теорій утворюють такий тважкорозчленований синкрет, що при описі психологічної реальності неможливо послідовно реалізувати один підхід, не залучаючи поняття і пояснення принципів різних теорій, часто суперечливих і навіть несумісних.

У психології дотепер не відбулося досить повного і чіткого розмежування наукового й білянаукового і навіть відверто псевдонаукового знання. Якщо астрономія цілком відмежувалася від астрології, а хімія від алхімії, то психологія набагато терпиміше ставиться до парапсихології і часто намагається (не без користі для себе) асимілювати досвід життєвої психології. Проміжне положення в цьому відношенні займає психоаналіз. Присвячені йому розділи можна знайти практично в будь-якому академічному підручнику психології, у той час як міфологічний характер психоаналітичної теорії і більшості її складових також загальновизнаний в академічних колах. Така непослідовність є результатом неприступності вивчення найбільш складних психологічних феноменів за допомогою досить суворих методів. І виправдання 3. Фрейда словами поета Рюккерта «Чого не досягти польотом, досягти можна кульгаючи. Як Писання говорить: кульгати не гріх» [Фрейд, 1992, с. 255] викликає цілком з'ясовне співчуття. У цьому відношенні ближче усіх до психології лежить медицина. Чи варто говорити хворому, що наука неспроможна йому допомогти, і чи забороняти використання минулу наукову апробацію стародавніх або новомодних рецептів лікування?