Правління партії БЗНС

У жовтні 1918 р. війська Антанти окупували Болгарію. Для стабілізації становища голова уряду А. Малинов запропонував програму виводу країни з кризи та створення кабінету «широкої коаліції» за участю БЗНС, БРСДП(о), Радикальної та Народної партій. Але коаліція проіснувала лише один місяць. Діяльність наступного уряду, очолюваного лідером народників Т. Тодоровим, до складу якого увійшли представники Прогресивно-ліберальної партії, багато в чому визначалася атмосферою очікування підсумків війни для Болгарії, які вирішувались на Паризькій мирній конференції, та незадоволенням у болгарському суспільстві існуючим політичним режимом. У цих умовах БЗНС і БРСДП (т. с.) на порядок денний висунули питання про завоювання влади, що й було закріплено в ухвалених на з'їздах програмах партій. Так, на XXII з'їзді БРСДП (т. с), який перейменував партію на Комуністичну партію Болгарії (БКП(т)), ставилося завдання встановити в країні «диктатуру пролетаріату за допомогою збройного повстання». Компартія зосередила свої зусилля на страйковому русі як головному інструменті в боротьбі проти влади. У свою чергу, лідери БЗНС розглядали участь у коаліційному уряді як необхідний крок до влади.

За підсумками виборів у серпні 1919 р. до Народних зборів БЗНС отримала 27 % голосів, а БКП(т) - 18 %. У жовтні 1919р. А. Стамболійський очолив коаліційний уряд, до якого увійшли Народна та Прогресивно-ліберальна партії.

На Паризькій мирній конференції від імені Болгарії було заявлено про вимушене прийняття умов несправедливого мирного договору та відмову його підписати. Згідно з укладеним у листопаді 1919р. Нейїським мирним договором (як складовою Версальського) Болгарія втрачала Західну Тракію. За Севрським (1920) та Лозаннським (1923) мирними договорами Західна Тракія передавалася Греції, а болгарське населення на цій території мало вирішити питання про своє громадянство. До Королівства СХС відходили міста Струмилиця, Царебродта інші, а до Румунії — Південна Добруджа. Чисельність армії обмежувалася 20 тис. Репараційні зобов'язання Болгарії були визначені У обсязі 2,25 млрд золотих французьких франків (з виплатою впродовж 37 років), 70 тис. голів худоби та 250 тис. тонн кам'яного вугілля. Підсумки війни було сприйнято болгарським суспільством як «другу національну катастрофу».