Умови, за яких особа не визнається біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту

Тобто, субсідіарною прив'язкою для встановлення правового статусу фізичної особи є закон місця проживання чи місця з яким ця особа має найбільш тісний зв'язок.

Найвдалішим варіантом встановлення правового статусу апатридів є застосування критерія реального зв'язку (місце проживання родини, місце постійної роботи, місце знаходження майна та ін.).

Встановити правосуб'єктність фізичної особи означає встановити межі її правоздатності та дієздатності.

Цивільна правоздатність фізичної особи - це її здатність мати права та обов'язки. Правоздатність фізичної особи згідно до законодавства України набувається особою з моменту народження та припиняється моментом смерті. Цивільна правоздатність є невід'ємлюваною, необмежною та невідчужуваною.

Цивільна дієздатність фізичної особи - це здатність особи своїми діями набувати для себе цивільних прав і самостійно їх здійснювати, а також здатність своїми діями створювати для себе цивільні обов’язки, самостійно їх виконувати та нести відповідальність у разі їх невиконання. Дієздатність фізичної особи навідміну від правоздатності набується фізичною особою після виникнення певних умов та може бути обмежена.

4. Порядок встановлення правового статусу юридичних осіб як суб’єктів міжнародного приватного права.

Функції, яккі виконують юридичні особи в міжнародних господарських відносинах, дозволяють стверджувати, що саме вони є основними суб'єктами міжнародного приватного права. Специфіка правового статусу та діяльності юридичних сіб визначається в першу чергу їх державною приналежністю.

Правовий статус юридичної особи визначається за допомогою закону національності юридичної особи. Відповідно до ст.. 25 Закону України «Про міжнародне приватне право»,особистим законом юридичної особи вважається право держави місцезнаходження юридичної особи.

Правова категорія «особистий статус» встановлює особистий статус компанії. Поняття особистого статусу юридичної особи відомо праву всіх держав та практично всюди визначається схожим чином: статус організації в якості юридичної особи, її організаційно - правова форма та зміст правоздатності, здатність відповідати за своїми зобов’язаннями, питання внутрішніх відносин, реорганізації та ліквідації. Юридичні особи не мають права посилаися на обмеження повноважень їх органів чи представників на вчинення правочину, невідомого праву країни місця вчинення правочину,за виключенням випадків, якщо буде доведено, що інша сторона знала чи повинна була знати про вказане обмеження.

В усіх державах компанії, що діють на їх території поділяються на «вітчизняні» та «іноземні». Якщо юридичні особи здійснюють господарську діяльність за кордоном, вони знаходяться під впливом двох систем правового регулювання - системи національного права країни «громадянства» цієї юридичної особи (особистий закон) та системи національного права держави місця діяльності (територіальний закон).

Саме колізійний критерій «особистий закон» в кінцевому рахунку визначає національність юридичних осіб. Поняття особистий закон юридичної особи є одним з найскладніших в МПрП, оскільки ця формула прикріплення містить приховані колізії та принципово різно розуміється в праві різних країн Особистий закон юридичної особи розуміється в чотирьох варіантах.

1. Теорія інкорпорації. Юридична особа належить тій країні, на чиїй території воно інкорпоровано (зареєстровано). Відсилка до законодавства місця інкорпорації закріплена як необхідний колізійний принцип для визначення особистого статусу юридичної особи (США, Великобрітанія, Канада, Австралія, Чехія, Словакія, Нідерланди, Росія).

2. Теорія (ценз) осілості (теорія ефективного місця перебування) - юридична особа має національність тієї країни, на чиїй території розташований адміністративний центр, керівництво компанією. Цей колізійний принцип встановлено в праві Франції, Японії, Іспанії, ФРН, Бельгії, Україні, Польші.

3. Теорія центру експлуатації (місця здійснення основної господарської діяльності) - юридична особа має національність тієї країни,на чиїй території вона веде свою основну діяльність. Цей колізійний початок зафіксовано в праві Єгипта, Сірії, Індії, Алжира, інших країн, що розвиваються.

4. Теорія контроля - юридична особа має національність тієї країни, з території якої контролюється її діяльність (перш за все фінансування). Теорія контроля представляє собою найсучасніший критерій визначення національності юридичних осіб. Застосування цієї теорії закріплено в сучасному міжнародному праві (Вашингтонська конвенція 1965 р. про порядок вирішення інвестиційних спорів, Договір 1994 р. до Енергетичної хартії). Теорія контролю з’явилася під час Першої світової війни, оскільки саме під час збройного конфлікту проблема іноземних юридичних осіб може набути характер «враждебных иностранцев». Поштовхом до появи теорії контроля була справа проти компанії «Даймлер»,що розглядалося в 1915 році в англійському суді. Під час процесу суд став з’ясовувати,хто є дійсними учасниками юридичної особи - відповідача, яке громадянство мають ці особи та хто керує юридичною особою. З’ясувалося, що з 25 тис. акцій, що складають акціонерний капитал компанії, лише одна акція належала британському підданому, а всі інші знаходились у власності німецьких власників. Недивлячись на те що компанія була інкорпорована а Англії по англійському праву, суд визнав цю юридичну особу «вражою», тобто такою, що належить Німеччині. У зв’язку зі справою «Даймлер» в 1916 році було видано циркуляр Міністерства юстиції Франції: «Для виявлення ворожого характеру компанії неможна задовольнятися дослідженнм правових форм, що приймають товариства: ані місце знаходження адміністративного центру,ані інші ознаки, що в цивільному праві слугують для визначення національності юридичної особи, недостатні, так як мова йде про те, щоб з точки зору публічного права виявити дійсний характер діяльності товариства ворожим треба визнати юридичну особу, якщо її керівництво чи її капітал в цілому чи більшій частині знаходиться в руках недружніх громадян, бо в цьому випадку за фікцією цивільного права приховуються діючі фізичні особи. Теорія контролю була сприйнята й законодавством Швеції: закони 1916 та 1925 рр. використовують термін «контроль», щоб запобігти придбання рудників та землі компаніями, що зареєстровані в Швеції.але фактично контролюються іноземцями.

Під час Другої світової війни теорія контролю отримала своє кінцеве оформлення: в 1939 році Англія прийняла Акт про правочини з ворожими особами - до ворожих іноземців були віднесені юридичні особи, що контролюються ворожими фізичними особами, або організовані та зареєстровані за законодавством держави, що стоїть з Англією в війні. В США під час Другої сітової війни збиралися відомості та публікувалися особливі чорні списки компаній,що відносяться до «ворожих іноземців», з якими були заборонені комерційні правочини. В сучасному світі теорія контроля не лише закріплена в законодавстві багатьох держав чи призначена для застосування під час збройних конфліктів, але й використовується на підставі рішень міжнародних організацій (наприклад при введенні санкцій Радою Безпеки ООН). Наприклад, в 90-х роках ХХ ст. у виконання резолюцій Ради Безпеки за спеціальним розпорядженням Президента РФ обмежувались комерційні правочини російських господарюючих суб’єктів з юридичними особами Боснії, Лівії, Ірака.

Показовою в цьому відношенні є справа, що стала хрестоматійною «Банк Лівії проти Бенкерз Транс Компані» 1987 р. Лівійський арабський зовнішній банк (державна корпорація,що контролюється Центральним банком Лівії) не зміг отримати на свій рахунок кошти від корпорації Бенкерз Траст Компані,що зареєстрована в штаті Нью-Йорк, оскільки Президентом США було підписано указ, що забороняв американським юридичним особам виплачувати валютні кошти лівійським установам. Ця міра була введена в межах оголошених Радою Безпеки ООН санкцій проти Лівії.

Рекомендована література та нормативно - правові акти:

1. Колісник Т.В. - навчально-методичний посібник для підготовки до іспиту / Х.:ТОВ «ПРОМЕТЕЙ-ПРЕС». 2007. - 280 С.

2. Богуславский М. М. Международное частное право: Учебник.— 2-е изд., перераб. и доп.— М.: Международные отношения, 1994.— 416 с.

3. Закон України «Про міжнародне приватне право» від 23.06.2005 № 2709-IV.

4. Закон України «Про правовий статус іноземних осіб та осіб без громадянства» від від 22.09.2011 № 3773-VI.

5. Закон України «Про громадянство України» від 18.01.2001 № 2235-III.

6. 5. Закон України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» від 08.07.2011 № 3671-VI