Характер повноважень

План

1. Сутність і головні етапи економічної глобалізації.

2. Рушійні сили, позитивні та негативні наслідки глобалізації.

3. Глобальні проблеми МЕВ і СГ.

1. Сутність і головні етапи економічної глобалізації

Однією з основних ознак сучасного розвитку світового госпо­дарства стає розгортання процесів глобалізації, які суттєво впливають на систему міжнародних економіч­них відносин, трансформують напрямки й визначають тенденції розвитку національних економік. Під глобалізацією світового го­сподарства розуміють процес посилення взаємозв'язку національ­них економік країн світу, що знаходить своє вираження в утво­ренні світового ринку товарів і послуг, фінансів; становленні гло­бального інформаційного простору, перетворенні знання на основ­ний елемент суспільного багатства, виході бізнесу за національні кордони через формування ТНК, упровадженні й домінуванні в повсякденній практиці міжнародних відносин і внутрішньо­політичного життя народів принципово нових, універсальних лі­берально-демократичних цінностей тощо.

Етапи інтернаціоналізації господарського життя

Розвиток продуктивних сил

Міжнародний поділ праці

Міжнародна економічна інтеграція

Глобалізація

Економічна єдність світу

Форми прояву глобалізації:

Ø Поглиблення інтернаціоналізації обміну та виробництва.

Ø Зростання масштабів міжнародної міграції робочої сили.

Ø Поглиблення інтернаціоналізації капіталу.

Ø Глобалізація виробничих сил.

Ø Формування глобальної інфраструктури.

Ø Підвищення впливу інтернаціоналізації виробництва та споживання на стан довкілля.

Причини фор­мування глобалізаційних процесів полягають у наступному:

• процес інтернаціоналізації, який призводить до поглиблення співробітництва між країнами та посилення їхньої взаємозалежності;

• науково-технічний прогрес: поява інформаційних техноло­гій, які докорінно змінюють усю систему соціально-економічних відносин, переводять на якісно новий технічний рівень організа­ційно-економічні відносини, транспортні та комунікаційні зв'яз­ки (зниження витрат на трансакції);

• загострення проблем, що є спільноми для всіх людей і країн світу та важливими з погляду збереження та розвитку люд­ської цивілізації.

До характерних ознак глобалізації на­лежать:

• взаємозалежність національних економік і їхнє взаємопро­никнення, формування міжнародних виробничих комплексів поза національними кордонами;

• фінансова глобалізація — зростаюча фінансова єдність і взаємозалежність фінансово-економічних систем країн світу;

• послаблення можливостей національних держав щодо фор­мування незалежної економічної політики;

• розширення масштабів обміну й інтенсифікація процесів руху товарів, капіталів, трудових ресурсів;

• створення інституцій міждержавного, міжнародного регулю­вання глобальних проблем;

• тяжіння світової економіки до єдиних стандартів, цінностей принципів функціонування.

Рівні прояву глобалізації

На рівні галузі глобалізація визначається тим, наскільки конкурентоспромож­ність компанії всередині галузі в певній країні взаємопов'язана з її конкурентоспроможністю в іншій країні. Чим більше глобалізована галузь промисловості, тим більше переваг отримує компанія від внесеної технології, виробничого процесу, фабричної марки. Глобалізовані галузі промисловості мають тенденцію домінувати на кожному ринку одним і тим самим набором глобальних ком­паній, які координують між собою стратегічні дії в усіх країнах своєї активності.

Глобалізація на рівні окремої країни характеризується ступе­нем взаємозв'язку її економіки зі світовою економікою в цілому. Незважаючи на зростання глобалізації світової економіки, не всі країни інтегровані однаковою мірою. Існують кілька головних показників, що визначають ступінь інтегрованості економік різ­них держав до глобальної економіки, серед яких:

• співвідношення зовнішньоторговельного обігу та ВВП;

• прямі іноземні інвестиції (ПП), які спрямовуються в еконо­міку країни та з країни, і портфельні інвестиції;

• потік платежів роялті до країни та з країни, пов’язаних із пе­реданням технології.

Глобалізація на світовому рівні визначається економічними взаємозв'язками між країнами, що відбиваються на зустрічних по­токах товарів, послуг, капіталу й ноу-хау, що постійно зростають.

Коротко- та середньострокові впливи глобалізації на світове господарство:

Ø Універсалізація здійснення торговельних і фінансових операцій.

Ø Стандартизація вимог щодо переміщення капіталу, інвестиційного процесу та всесвітньої платіжно-розрахункової системи, а також норм і правил.

Ø Уніфікація контролю та регулювання ринків.

Ø Інтенсифікація інтеграційних регіональних процесів.

Ø Більша відкритість економічних систем держав.

2. Рушійні сили, позитивні та негативні наслідки глобалізації

Передумови (рушійні сили) глобалізації

Виробничі, науково-технічні та технологічні

· Стрімке зростання масштабів виробництва.

· Перехід до більш ефективного технологічного способу виробництва.

· Поява якісно нового покоління засобів транспорту і зв’язку та їхня уніфікація.

· Швидке розповсюдження знань внаслідок наукового чи інших видів інтелектуального обміну.

· Стрімке скорочення завдяки передовим технологіям транспортних, телекомунікаційних витрат на обробку, зберігання та використання інформації, що сприятиме глобальній інтеграції національних ринків.

Організаційні

· Виробничо-господарські форми міжнародного підприємництва, у першу чергу, ТНК.

· Діяльність міжнародних організацій, зокрема ООН, МВФ, Світового банку.

Економічні

· Лібералізація торгівлі товарами та послугами.

· Високий рівень концентрації та централізації капіталу, стрімке зростання похідних фінансових інструментів, скорочення терміну здійснення міжвалютних угод.

· Запровадження з боку міжнародних організацій єдиних критеріїв макроекономічної політики, уніфікація вимог до фіскальної, регіональної, аграрної, антимонопольної політики.

· Посилення тенденції до уніфікації та стандартизації (на технологію, екологію, бухгалтерську та статистичну звітність).

Позитивні наслідки глобалізації

· Поглиблення спеціалізації та МПП.

· Забезпечення економії на масштабах виробництва, що потенційно знижує витрати та сприяє стійкому економічному розвитку.

· Зростання виграшу від торгівлі внаслідок залучення всіх зацікавлених сторін.

· Стимулювання міжнародної конкуренції та розвиток НТП і НТР.

· Підвищення продуктивності праці у глобальному масштабі.

· Надання додаткових можливостей національним економікам для користування більш значним обсягом і дешевшими фінансовими ресурсами.

· Консолідація ресурсів, що надає можливість вирішення проблем всепланетарного масштабу.

· Кінцевою метою має стати підвищення добробуту населення планети в цілому.

Негативні наслідки глобалізації

· Переваги глобалізації розподіляються вкрай нерівномірно між країнами світу.

· Поглиблення конфліктів на регіональному, національному та міжнародному рівнях.

· Нерівномірність розподілу переваг у розрізі окремих галузей національних економік.

· Імовірна деіндустріалізація національних економік.

· Імовірність контролю над окремими національними економіками з боку ТНК, держав-кредиторів.

· Ймовірність дестабілізації фінансової сфери, потенційна регіональна чи глобальна нестабільність.

· Зростання зовнішніх боргів, передусім, перед міжнародними фінансовими організаціями, що перешкоджає подальшому економічному прогресу.

· Зростання безробіття у глобальних масштабах.

3. Глобальні проблеми МЕВ і СГ

Глобалізація світогосподарських зв’язків загострює глобальні проблеми людства, які можна визначити як комплекс зв’язків і відносин між державами й соціальними системами, суспільством і природою в загальнопланетарному масштабі, які зачіпають життєві інтереси народів усіх країн світу і можуть бути вирішені лише внаслідок їхньої взаємодії.

Глобальні проблеми – сукупність життєвоважливих проблем, від розв’язання яких залежить подальший соціально-економічний прогрес людства в сучасну епоху.

Критерії зарахування до глобальних проблем:

Ø Планетарний характер проблем, їхній вплив на всі народи світу та групи країн, що їх представляють.

Ø Необхідність докладання загальних зусиль усіх держав до їхнього розв’язання.

Ø Вплив проблеми як детермінанти розвитку економічного та соціального життя в усіх регіонах світу.

Ø Невирішеність проблеми призводить до подальшого регресу виробничих сил та умов життя усієї цивілізації.

Становлячи наслідок (а не просту суму) усього попереднього розвитку людства, глобальні проблеми виступають як специфі­чне породження саме сучасної епохи (а не минулих епох), як наслідок неприпустимої нерівномірності соціально-економічно­го, політичного, науково-технічного, екологічного й культурного розвитку в умовах якісно нової, своєрідної історичної ситуації. Усі глобальні проблеми сучасності взаємозалежні, взаємозумовлені, й ізольоване їхнє вирішення неможливе.

Глобальні проблеми характеризуються певною «ієрархією», тобто пріоритетністю одних стосовно інших, їхньою співпідпорядкованістю. Без’ядерний, ненасильницький світ є не тільки вищою соціальною цінністю, а й необхідною попередньою умовою вирішення всіх інших глобальних проблем. Адже приведення в дію всього 5 % нині існуючого у світі ядерного потенціалу дос­татньо, щоб трапилася невиправна екологічна катастрофа.

Усі глобальні проблеми (звичайно, умовно) можна поділити на політичні, економічні, демографічні, соціальні й екологічні.

Найнебезпечнішими для людства є політичні проблеми: а) війни і миру, «гонки» озброєнь у глобальному масштабі; б) економічного й полі­тичного протистояння Сходу та Заходу, Півночі та Півдня; в) вирішення регіональних релігійних і військово-політичних конфліктів у Європі, Азії й Африці.

На друге місце вийшли екологічні проблеми: знищення природних ресурсів; забруднення навколишнього середовища; збіднення генофонду Землі.

Різноманітними в різних регіонах світу є демографічні проблеми. Для країн третього світу характерний "демографічний вибух", а в розви­нених країнах спостерігаються старіння й депопуляція населення.

Численні соціальні проблеми (охорона здоров'я, освіта, наука, куль­тура, соціальне забезпечення) вимагають для свого вирішення великої кі­лькості коштів і підготовки кваліфікованих спеціалістів.

За останні два десятиріччя найбільших успіхів людство досягло у ви­рішенні глобальних економічних проблем — сировинної й енергетичної. Проте, у багатьох районах світу ці проблеми, так само, як ще одна економічна проблема — продовольча, є дуже гострими.

Усе більшої актуальності набувають такі міжгалузеві проблеми, як освоєння світового океану та мирне освоєння космосу.

Зрозуміло, що будь-яка класифікація глобальних проблем не може бути вичерпною й абсолютно об'єктивною. Це пояснюється тим, що біль­шість проблем мають і політичні, і соціальні, й економічні корені і тісно взаємопов'язані. Так, зменшення витрат на гонку озброєнь дасть змогу роз­в'язати соціальні, екологічні й інші проблеми. Зменшення матеріало- та енергомісткості продукції сприятиме вирішенню не лише економічних, а й екологічних проблем.

Тема 1.8. Міжнародні економічні організації в багатосторонньому економічному співробітництві й регулюванні МЕВ

План

1. Сутність, основні задачі, цілі та функції міжнародних економічних організацій.

2. Виникнення й етапи розвитку міжнародних організацій.

3. Класифікація міжнародних організацій.

4. Механізм регулювання МЕВ.

1. Сутність, основні задачі, цілі та функції міжнародних економічних організацій

Об’єктивна необхідність у міжнародно-правовому регулюванні світових зв’язків обумовлена:

· глобалізацією світової економіки;

· зростанням інвестиційних потоків і транснаціоналізацією виробничої діяльності;

· зростанням міжнародних потоків товарів і послуг;

· неузгодженістю національних законодавств різних країн;

· досягненням валютно-фінансової стабільності;

· правовою основою й методами вироблення та прийняття управлінських рішень;

· внутрішньодержавними методами втручання й регулювання, особливо у країнах, що розвиваються;

· розвитком міжгалузевого економічного співробітництва на багатобічній основі, що вимагає координації з боку спеціалізованих організацій;

· різницею в соціально-економічних умовах життя людей у різних країнах.

Основні задачі міжнародного регулювання

Ø Забезпечення стабільності розвитку світової економіки та фінансової сфери.

Ø Розвиток економічного співробітництва між країнами.

Ø Усунення дискримінації в торговельно-економічних відносинах між країнами й угрупованнями.

Ø Узгодження та координація макроекономічної політики держав.

У сучасному світі міжнародні організації є основним організатором спілкування держав. Стосовно сутності міжнародної організації серед спеціалістів існують два підходи: звужений і розшире­ний. Відповідно до першого трактування міжнародна організація – це стабільний інститут багатосторонніх міжнародних від­носин, який створюється, щонайменше, трьома сторонами (дер­жавами) і має узгоджені учасниками цілі, компетенцію та свої постійні органи, а також інші специфічні політико-організаційні норми (статут, процедура, членство, порядок прийняття рішень).

Якщо виходити з самого визначення, а також із міжнародних юридичних норм, то належність до міжнародних організацій ви­значають наступні критерії:

· об'єднання різнонаціональних сторін (держав, юридичних і фізичних осіб);

· узгоджені, спільні, постійні цілі;

· наявність міжнародного установчого документа;

· постійні організаційні інституції;

· політико-організаційні норми;

· юридична рівність учасників;

· відповідність цілей створення та діяльності загальновизна­ним принципам і нормам міжнародного права.

При цьому всі міжнародні організації є різними, а елемента­ми, що відрізняють одну від іншої, є: сфера діяльності, цілі, ха­рактер компетенції, організаційна структура, членство, проце­дурні аспекти.

Представники другого підходу твердять, що міжнародна ор­галізація – це будь-яка група або асоціація, яка у своїй діяльно­сті виходить за межі однієї країни й має постійну структуру орга­нів. Таке розширене тлумачення припускає віднесення до між­народних організацій транснаціональних корпорацій, так званих «революційних груп» і навіть кримінальних угруповань.

Міжнародне регулювання здійснюється на наступними основними напрямками:

Економічне та промислове співробітництво		Співробітництво в галузі інвестицій
Співробітництво у сфері світової торгівлі	Співробітництво у сфері транспорту
Науково-технічне співробітництво	Співробітництво у сфері стандартизації й сертифікації продукції
Співробітництво у сфері інтелектуальної власності	Співробітництво в галузі міжнародної комерційної практики
	Співробітництво у валютно-фінансовій сфері

Цілі та функції міжнародних економічних організацій:

– вивчення та вживання заходів щодо найбільш важливих проблем міжнародних економічних відносин;

– забезпечення стабілізації валют;

– сприяння усуненню торговельних бар’єрів і забезпеченню широкого товарообміну між державами;

– виділення засобів на додаток до приватного капіталу для надання допомоги технологічному й економічному прогресу;

– стимулювання поліпшення умов праці і трудових відносин;

– прийняття резолюцій у сфері регулювання світових господарських зв’язків.

Чинники, що призводять до виникнення міжнародних організацій:

Ø Міжнародний поділ праці.

Ø Міжнародна економічна інтеграція.

Ø Політичні стосунки між країнами.

Ø Глобалізація міжнародних відносин.

2. Виникнення й етапи розвитку міжнародних організацій

Умовно можна виокремити п’ять основ­них стадій виникнення та розвитку міжнародних організацій:

Епоха рабовласницьких держав. Ще в IV—VI ст. до н.е. у Стародавній Греції існувало два типи міжнародних Інститутів: сіммахії та амфіктіонії. Сіммахії – це союзи (коаліції) держав, які мали спільні військово-політичні цілі. Амфіктіонії були релі­гійно-політичними союзами племен і міст зі спільним святили­щем, скарбницею, правилами ведення війн.

Період феодальної роздробленості характеризується тим, що об'єднання постійно ворогуючих між собою держав формувалися передусім під час виникнення загрози з боку сильнішого спільного ворога (наприклад, половці та монголо-татари для феодальної Русі). Водночас на світовій арені почали з'являтися торговельні со­юзи. Прикладом такого торговельного об'єднання є один із найвідоміших союзів цього типу – Ганза, – що існував із XIV до XVII ст. Міста-члени союзу намагалися зосередити в себі всю посередницьку торгівлю між Західною, Північною та Східною Європою. Вони мали власне військо та флот, що дозволяло охороняти власні комерційні інтереси й навіть вести війни з іншими державами.

Епоха великих географічних відкриттів, промислових рево­люцій і формування світового ринку характеризується появою цілої низки організацій, яким уже були притаманні риси сучасних міжнарод­них установ: наявність узгоджених цілей, постійного органу, по­рядку роботи й інше.

Деякі західні автори ведуть історію міждержавних організацій від так званого Священного союзу 1815 р. Іноді спеціалісти віддають першість Центральній комісії судно­плавства Рейну, організована Віденським конгресом 1814 — 1815 рр., а на постійній основі почала працювати із 1831 р. Стабільне зростання кількості міжнародних організацій з сере­дини XIX ст. пов'язане з розвитком зв'язку, транспортної мережі, фінансів, міжнародної торгівлі. У цей час з'являються такі органі­зації, як Дунайська комісія (1856 р.), Всесвітній поштовий союз (1874) й інші.

Період між Першою та Другою світовими війнами ознаме­нований появою першої у світі міжнародної організації універ­сального типу з широкою компетенцією — Ліги Націй, створеної в 1919 р. з ініціативи американського пре­зидента Вільсона.

Сучасна стадія розвитку системи міжнародних організацій пройшла чотири етапи:

І етап (середина ХІХ ст. – середина 40 років ХХ ст.) – становлення системи міжнародних організацій. Основні події І етапу:

· Важливим спонукальним чинником утворення міжнародних організацій була промислова революція, яка завершилася в більшості європейських країн.

· Розпочався процес упорядкування й у сфері міжнародних валютних відносин.

· На тлі валютно-кредитних криз, що частішали, усе більше відчувалася відсутність наднаціональних постійно діючих організацій, які б координували політику національних банків і фінансових інститутів різних країн.

· Процес інтернаціоналізації економічної діяльності, що поступово набирав обертів, зумовив появу міжнародних регуляторів у сфері промисловості й торгівлі.

ІІ етап (середина 40-х років – кінець 50-х років ХХ ст.) – формування системи Об’єднаних Націй. Основні події ІІ етапу:

· Найголовніша з подій – поява Організації Об’єднаних Націй (ООН) – унікального міжнародного утворення, яке становить світовий форум народів, є органом, що регулює практично всі сфери міжнародної діяльності.

· Важливою подією було утворення в 1948 р. Генеральної угоди з тарифів і торгівлі (ГАТТ) – організації, що спричинила вплив на міжнародні відносини.

· На кінець 40-х – початок 50-х років припадає становлення системи регіональних організацій.

ІІІ етап (кінець 50-х років – кінець 80-х років) – активізація процесу утворення й поширення міжнародних регіональних організацій. Основні події ІІІ етапу:

· Початком цього етапу можна вважати його найважливішу подію – формування Європейського економічного співтовариства (ЄЕС), яке згодом перетворилося на економічний союз.

· Розгортання діяльності Ради економічної взаємодопомоги (РЕВ), яка сполучила майже всі соціалістичні країни.

· Третій етап розвитку системи міжнародних організацій характеризується винятковою інтенсивністю процесу регіональної інтеграції.

· Утворилася система регіональних банків розвитку, коли були засновані Міжамериканський банк розвитку (МаБР, 1959 р.); Центрально-американський банк економічної інтеграції (1960).

· Було утворено різні регіональні фонди і програми допомоги країнам, що розвиваються (Арабський фонд економічного і соціального розвитку, Африканський фонд розвитку).

· Активізація процесу розвитку інституційної структури міжнародного валютно-кредитного ринку.

· Піднесення процесу утворення й функціонування міждержавних організацій з експорту товарів.

· Триває удосконалення й розгалуження системи ООН.

ІV етап (початок 90-х років) – трансформація характеру діяльності міжнародних інституцій унаслідок розпаду світової соціалістичної системи. Основні події ІV етапу:

· Знаменною віхою у процесі зближення двох систем став Заключний акт Ради з безпеки і співробітництва в Європі, який було підписано в Гельсинках ще в 1975 р.

· 90-ті роки – епоха розпаду системи соціалістичних країн, а також зникнення найбільшої соціалістичної держави – СРСР.

· Ліквідуються великі блоки: Організація Варшавського договору та Рада економічної взаємодопомоги (РЕВ). Натомість утворюються організації, які сполучають як нові незалежні держави, так і колишні соціалістичні країни Європи.

· Переростання Європейського економічного співтовариства в Європейський Союз, що було підтверджено Маастріхтською угодою 1992 року.

· Перетворення ГАТТ на Світову торговельну організацію (СОТ) із істотним розширенням функцій.

· Значно активізується НАТО.

· Європейський Союз перетворюється на центр тяжіння в європейському інтеграційному процесі.

· Суттєво зростає вплив розвинених країн, у першу чергу, «Великої сімки», на функціонування найважливіших світових організацій.

· У межах СНД відокремлюються локальні угруповання з більш активною мірою співробітництва: Росія – Білорусь; Росія – Киргизія – Узбекистан – Таджикістан.

Сучасного етапу розвитку МЕВ характерні наступні риси:

– збільшення впливу міжнародних організацій на міжнародне життя, зокрема економічне;

– посилення ролі недержавних організацій у вирішенні світо­вих проблем (через систему консультацій);

– успішне функціонування уні­версальних організацій глобального типу: Організації Об'єдна­них Націй, Міжнародного валютного фонду, Світового банку, Міжнародного банку реконструкції та розвитку, Всесвітньої торговельної організації;

– формування мережі міжнародних організацій наднаціо­нального типу, які інституціонально забезпечують діяльність ре­гіональних інтеграційних угруповань;

– посилення позиції ООН завдяки створенню системи «спе­ціалізованих установ» у складі шістнадцяти міждержавних орга­нізацій;

– розширення сфери діяльності міжнародних організацій;

– значне збільшення кількості як міждержавних, так і недер­жавних міжнародних організацій.

3. Класифікація міжнародних організацій

Міжнародні організації класифікують за різними критеріями:

1)Членство держав

– Міжнародні між­державні організації – це об'єднання держав, які створені на основі міжнародної угоди, оформлені в систему постійнодіючих органів, мають визначену й узгоджену мету,міжнародну правосуб’єктність, заснованих згідно з нормами міжнародного права.

– Міжнародні недержавні організації – організаційно оформ­лені за спільними або близькими соціальними, політичними, еко­номічними, ідейними, професійними й іншими інтересами об'єднання різних громадських угруповань із різних країн, діяльність яких здійснюється поза межами офіційної зовнішньої політики держав.

Роль і тих і інших значна й усі вони сприяють спілкуванню держав у різних сферах життя. Але ці два типи мають свої особливості.

Будь-яка міжурядова організація повинна володіти, принаймні, шістьма ознаками.

1. По-перше, вона створюється відповідно до міжнародного права. Будь-яка урядова організація повинна створюватися на правомірній основі, не зачіпати інтересів окремої держави й міжнародного співтовариства.

2. Будь-яка міжнародна організація створюється на основі міжнародного договору (конвенції, угоди, трактату, протоколу й т.д.). Сторонами такого договору є суверенні держави, а в останній час учасниками міжнародних організацій – також міжурядові організації. Наприклад, ЄС є членом багатьох міжнародних організацій.

3. Ціль створення будь-якої міжнародної організації полягає в об'єднанні зусиль держав у тій або іншій сфері: політичній (ОБСЄ), військовій (НАТО), економічній (ЄС), валютно-фінансовій (МВФ) й інших. Але така організація як ООН повинна координувати діяльність держав майже у всіх сферах. У такому випадку міжнародна організація виступає посередником між державами-членами. Іноді держави передають найбільш складні питання міжнародних відносин до організацій для обговорення й рішення.

4. Дуже важливо для кожної міжнародної організації мати відповідну організаційну структуру. Ця ознака ніби підтверджує постійний характер організації й тим самим відрізняє її від численних інших форм міжнародного співробітництва. Міжурядові організації мають штаб-квартири, членів в особі суверенних держав і допоміжні органи.

5. Наступною важливою ознакою міжнародної організації є наявність у неї прав та обов'язків, які в загальному вигляді закріплені в її установчому акті. Міжнародна організація не може перевищити свої повноваження.

6. Міжнародна організація також має самостійні міжнародні права й обов'язки, тобто має автономну волю, відмінної від волі держав-членів. Будь-яка організація у своїй сфері діяльності може обирати самостійно кошти виконання прав та обов’язків, покладених на неї державами-членами.

Міжнародна організація, що володіє вищевикладеними ознаками, уважається міжнародною міжурядовою організацією.

– Змішані (не перше і не друге, наприклад: Міжнародна організація праці як міждержавна організація складається з представників урядів, але також вклю­чає представників професійних спілок і робітників).

2) Географічне охоплення

– глобальні (організації, членами яких є представники всіх чи майже всіх країн світу);

– регіональні ( бере участь ве­лика кількість представників певного регіону);

– субрегіональні ( організації, утворені з представників не­великої кількості одного або різних регіонів. Наприклад, Організація Чорноморського економічного співробітництва).

3) Компетенція

– універсальні (загальної компетенції – організації, які охоплюють широке коло від­носин між членами. Наприклад, Організація Об'єднаних Націй);

– спеціальні (вузької компетенції організації, які мають обмежені цілі, створені для співробітництва в одній галузі або охоплюють певний напрямок діяльності).

4) За предметом діяльності: політичні, економічні, кредитно-фінансові, військово-політичні, із питань охорони здоров'я, культури, торгівлі й інші.

Характер повноважень

– Міжнародні організації (утворення конфедеративного типу. Конфедерація – форма державного устрою, за якої держа­ви, що входять до конфедерації, повністю зберігають свою неза­лежність, мають власні органи державної влади й управління; для координації дій із метою досягнення спільної цілі вони ство­рюють спеціальні спільні органи).

– Наднаціональні організації (утворення федеративного типу. Федерація – форма державного устрою, за якої держави, що входять до федерації, мають як власні конституції, законодав­чі, виконавчі та судові органи, так і наддержавні органи влади для вирішення спільних проблем. Елементи наднаціональності можуть виявлятися у праві зо­бов'язувати країни-учасниці без їхньої згоди і проти їхньої згоди виконувати прийняті більшістю голосів рішення).

5) Період функціонування

– тимчасові (якщо протягом 10 років не відбулося жодної пленарної сесії, організацію вважають такою, що припи­нила своє існування);

– постійні.

6) Порядок вступу до організації

– відкриті (членом яких може стати будь-яка держава на свій роз­суд);

– закриті (можуть приймати нового члена лише за згодою засновників і за дотримання ним деяких ін­ших умов).

4. Механізм регулювання МЕВ

Регулювання МЕВ у сучасних умовах здійснюється на основі міжнародних договорів, рішень міждержавних економічних конференцій, міжнародних звичаїв і рішень міжнародних організацій. Особливість останніх полягає в тому, що вони є одночасно і суб'єктами міжнародних економічних відносин, і частиною механізму регулювання цих відносин.

Об’єктивна необхідність у регулюванні зовнішньоекономічних зв'язків між країнами випливає зі зростаючої взаємозалежності національних економік, неузгодженості національних законодавств різних країн, що потребує створення такого механізму регулювання міжнародних економічних відносин, який би забезпечував збалансовану координацію національних правових режимів.

Механізм регулювання міжнародних економічних відносин має два взаємопов'язані рівні: національний і міжнародний, кожному з яких властива певна система принципів, інституційно-правових структур, інструментів і методів управління. Елементами регулювання міжнародних економічних відносин є:

· принципи управління як фундаментальні правила, що характеризують певну «ідеологію» підходу до міжнародних відносин в економічній сфері;

· інституційно-правові структури як сукупність міжнародних і національних норм, правил, звичаїв та угод, що регламентують здійснення співробітництва;

· інструменти та методи управління як сукупність конкретних заходів впливу на окремі процеси, наприклад, валютні курси, субсидії, митні тарифи, квоти й ліцензії на експорт та імпорт, система встановлення цін на товари й послуги для міжнародного обміну тощо.

Координація економічних дій у МЕВ: об’єкти, види

Координація економічних дій — це процес узгодження певних параметрів національних економічних політик з метою регулювального впливу на світогосподарські, регіональні чи функціональні зв'язки. Об’єкти координації:

— цілі (узгодження загальних, спільних, конкуруючих, взаємо-підпорядкованих цілей);

— інформація (обмін, оприлюднення, зберігання тощо);

— інструменти економічної політики;

— час, масштаби та форми проведення конкретних заходів, дій.

Залежно від кількості сторін, які беруть у цьому участь, координація може бути:

Двостороння (білатеральна), що включає угоди та домовленості між двома суб'єктами МЕВ, які досягаються безпосередніми переговорами між партнерами.

Багатостороння координація забезпечує погодження різних аспектів міжнародної економічної діяльності щонайменше трьома суб'єктами з різних країн.

Залежно від засобів здійснення виокремлюють:

Дискретну координацію – узгодження, яке досягається шляхом так званих дискретних (окремих) дій, коли в кожному конкретному випадку держави домовляються самостійно використовувати певні заходи, інструменти, методи для досягнення належної єдності дій.

Інституціональна координація – це узгодження, яке виробляється на підставі визначеного інституту, тобто з використанням установлених уже законів, правил, норм, звичаїв і практики, організаційних структур. Отже, у поняття «міжнародні інститути» входять дві складові:

1) організаційні структури, тобто самі міжнародні організації,
установи, конференції тощо;

2) сукупність законів, норм, правил, угод та ін.

При цьому міжнародні організації виступають водночас і як продуценти, і як користувачі сукупності законів і норм.