Тематика КР. Курсова робота є однією з найефективніших форм самостійної роботи студентів

ВСТУП

Курсова робота є однією з найефективніших форм самостійної роботи студентів. Мета курсової роботи – допомогти студентові закріпити та поглибити теоретичні знання, здобуті у процесі вивчення дисципліни «Теорія фінансів».

Курсова робота як важлива форма навчального процесу покликана навчити майбутнього фахівця самостійно узагальнювати й аналізувати інформаційні джерела (монографії, підручники, навчальні посібники, публікації періодичної преси), статистичні і практичні матеріали, що характеризують фінансові процеси на різних рівнях господарювання: у сфері фінансів суб’єктів господарської діяльності, державних фінансів, міжнародних фінансів, страхового й фінансового ринку.

Курсова робота свідчить, наскільки знання, здобуті студентами в процесі вивчення курсу «Теорія фінансів», є глибокими і фундаментальними; характеризує вміння студентів самостійно дослідити поставлені питання обраної теми.

У курсовій роботі студент має показати:

1) знання і правильне розуміння закономірностей, що складаються у фінансовій сфері;

2) уміння працювати з інформаційними джерелами, користуватись законодавчим та інструктивним матеріалом, викладати свою точку зору на проблемні питання та робити обґрунтовані висновки щодо поліпшення фінансових відносин і вдосконалення фінансової системи;

3) здатність використовувати здобуті теоретичні знання у процесі аналізу та узагальнення матеріалу, застосовувати сучасну методику дослідження з використанням таблиць, графіків, схем, діаграм та інших графічних рисунків.

У курсовій роботі студент повинен глибоко і всебічно розкрити зміст обраної теми, показати розуміння конкретних історичних форм організації фінансів у різних сферах суспільної діяльності. Особливу увагу слід приділити дискусійним питанням теорії і практики фінансових відносин. Якщо в економічній літературі відсутня єдина точка зору з питань, які досліджуються, слід навести думки кількох авторів, дати їх критичну оцінку та висловити свої міркування з даних питань. Це допоможе більш глибокому засвоєнню матеріалу.

Виконання курсової роботи передбачає такі етапи: вибір теми; підбір та вивчення літератури; складання попереднього плану; консультація з викладачем – керівником й уточнення плану курсової роботи; написання та оформлення тексту курсової роботи; передання завершеної курсової роботи на кафедру фінансів для рецензування; доопрацювання роботи згідно із зауваженнями керівника; захист курсової роботи.

1. Значення курсової роботи в навчальному процесі

Курсова робота (КР) є важливою формою самостійного вивчення слухачами матеріалів курсу, її виконання сприяє поглибленому ознайомленню з класичними творами, державними законодавчими актами і програмними документами, науковими працями вітчизняних та закордонних економістів, статистичними, фактичними матеріалами однієї з проблем дисципліни. При цьому слухачі набувають навичок пошуку необхідних інформаційних джерел та матеріалів, їх аналізу та узагальнення, досвіду самостійного дослідження та писемного викладання теоретичних і практичних питань.

Загальна методика наукової творчості

Наукове вивчення як основна форма наукової роботи. Накопичення наукових фактів у процесі дослідження – завжди творчий процес, в основі якого лежить певний задум, ідея. У філософському визначенні ідея являє собою продукт людської думки, форму відображення дійсності. Ідея відрізняється від інших форм мислення і наукового знання тим, що в ній не тільки відображено об'єкт вивчення, але й міститься усвідомлення мети, перспективи пізнання і практичного перетворення дійсності.

Ідеї народжуються із практики, спостереження навколишнього світу і потреб життя. У їх основі лежать реальні факти і події. Життя висуває конкретні завдання, але не завжди відразу знаходяться продуктивні ідеї для їх вирішення. Тоді на допомогу приходить спроможність дослідника пропонувати новий, зовсім незвичайний аспект розгляду завдання.

Нова ідея – не просто зміна уявлення про об’єкт дослідження шляхом глибокого обґрунтування – це якісний стрибок думки за межі сприйнятих почуттями даних і перевірених рішень. При цьому отримання нових знань відбувається за такою схемою: парадигма – парадокс – нова парадигма. Можна стверджувати, що розвиток науки – це зміна відмінних парадигм, методів, стереотипів мислення. Перехід від однієї парадигми до іншої не піддається логічному опису, бо кожна з них відкидає попередню і несе принципово новий результат дослідження, який не можна логічно вивести з відомих теорій. Особливу роль тут відіграють інтуїтивні механізми наукового пошуку, які не ґрунтуються на формальній логіці.

Метод дослідження – це сукупність прийомів чи операцій практичного або теоретичного освоєння дійсності, підпорядкований вирішенню конкретної задачі. Формуючись як теоретичний результат попереднього дослідження, метод виступає як вихідний пункт та умова майбутніх досліджень.

У кожному науковому дослідженні можна виділити два рівні:

1) емпіричний, на якому відбувається процес накопичення фактів;

2) теоретичний – досягнення синтезу знань (у формі наукової теорії).

Згідно з цими рівнями, загальні методи пізнання можна поділити на три групи:

- методи емпіричного дослідження;

- методи, використовувані на емпіричному і теоретичному рівнях;

- методи теоретичного дослідження.

Методи емпіричного дослідження

Спостереження – це систематичне цілеспрямоване вивчення об'єкта з метою одержання первинних даних у вигляді сукупності емпіричних тверджень.

Порівняння – це процес встановлення подібності або відмінності предметів та явищ дійсності, а також знаходження загального, притаманного двом або кільком об'єктам.

Вимірювання – це визначення числового значення певної величини за допомогою одиниць виміру.

Експеримент – це такий метод вивчення об'єкта, за яким дослідник активно і цілеспрямовано впливає на нього завдяки створенню штучних умов або використанню природних умов, необхідних для виявлення відповідної властивості.

Методи, що застосовуються на емпіричному та теоретичному рівнях дослідження

Абстрагування – це відхід у думці від несуттєвих властивостей, зв’язків, відношень предметів і виділення декількох рис, котрі цікавлять дослідника. Існують такі основні види абстракції:

- ототожнення – утворення поняття через об'єднання предметів, пов'язані відношеннями типу рівності в особливий клас;

- ізолювання – виділення властивостей і відношень, нерозривно пов'язаних з предметами та позначення їх певними термінами, що надає абстракціям статусу самостійних предметів (наприклад, надійність, фінансова стійкість, конкурентоспроможність);

- конструктивізація – відхилення від невизначеності меж реальних об'єктів;

- актуальної нескінченності – відхилення від незавершеності (і неможливості завершення) процесу утворення нескінченної множини, від неможливості завдання його певним переліком елементів;

- потенційної здійсненності – відхилення від реальних меж людських можливостей.

Результат абстрагування часто виступає як специфічний метод дослідження, а також як елемент складніших за своєю структурою методів експерименту.

Аналіз і синтез. Аналіз – метод пізнання, який дає змогу поділяти предмети дослідження на складові частини. Синтез, навпаки, припускає з'єднання окремих частин чи рис предмета в єдине ціле.

Індукція та дедукція. Під індукцією розуміють перехід від часткового до загального, коли на підставі знання про частину робиться висновок про предмет у цілому. Дедукція передбачає, що висновок щодо якогось елементу робиться на підставі знання загальних властивостей всієї множини.

Моделювання – метод, який ґрунтується на використанні моделі як засобу дослідження явищ і процесів природи. Під моделями розуміють системи, що замінюють об'єкт пізнання і служать джерелом інформації стосовно нього. Моделі поділяються на матеріальні та ідеальні. До ідеальних моделей відносять рисунки, схеми, економіко-математичні моделі, статистичні моделі.

Методи теоретичних досліджень

Ідеалізація – це конструювання подумки об'єктів, які не існують у дійсності або практично не здійсненні, тобто наділення об'єктів нереальними або гіпотетичними властивостями.

Формалізація – метод вивчення різноманітних об'єктів шляхом відображення їхньої структури або властивостей за допомогою штучних мов, наприклад, мовою математики.

Аксіоматичний метод – метод побудови наукової теорії, за якою деякі твердження приймаються без доведень, а всі інші знання виводяться з них відповідно до певних логічних правил.

Гіпотеза та припущення. Гіпотеза є формою осмислення фактичного матеріалу, формою переходу від фактів до законів. Гіпотеза носить ймовірносний характер. На її основі відбувається систематизація раніше накопичених знань і здійснюється пошук нових наукових результатів.

Історичний метод дає змогу дослідити виникнення, формування і розвиток процесів і подій у хронологічній послідовності з метою виявлення внутрішніх та зовнішніх зв'язків, закономірностей та суперечностей.

Системний підхід полягає у комплексному дослідженні великих і складних об'єктів (систем), вивченні їх як єдиного цілого з узгодженим функціонуванням усіх елементів і частин. Виходячи з цього принципу, треба вивчити кожен елемент системи у його зв'язку з іншими елементам, виявити вплив властивостей окремих частин системи на її поведінку в цілому.

Ускладнення задач та об'єктів дослідження викликає необхідність розподілення (декомпозиції) системи на підсистеми, які досліджуються автономно, причому з обов'язковим урахуванням подальшого узгодження цілей кожної підсистеми із загальною ціллю системи. По суті, декомпозиція – це операція аналізу системи. Проте, наступне узгодження функціонування підсистем (операція синтезу) являє собою суттєво складніше завдання.

Теорія – система знань, яка описує і пояснює сукупність явищ певної частки дійсності і зводить відкриті у цій галузі закони до єдиного об’єднувального початку (витоку). Теорія будується на результатах, отриманих на емпіричному рівні досліджень. У теорії ці результати впорядковуються, вписуються у струнку систему, об'єднану загальною ідеєю, уточнюються на основі введених абстракцій, ідеалізацій та принципів. Теорія має бути евристичною, конструктивною і простою.

Тематика КР

Тему курсової роботи слухач обирає самостійно, керуючись приблизною тематикою, погоджує її з науковим керівником призначеним кафедрою. Курсові роботи слухачів, які не відповідають наведеній тематиці або не погоджені з науковим керівником, до реєстрації не приймаються. Перелік рекомендованих тем формується відповідно до програми навчання. Студент може обрати тему, що пов’язана з проблематикою, актуальною саме для установи, закладу чи підприємства, де він працює

Після співбесіди відносно плану роботи (у процесі роботи над літературою план може бути скоригований) слухач заповнює «Завдання на курсову роботу». Курсова робота повинна бути виконана та здана на кафедру, для рецензування науковим керівником не пізніше встановленого завданням терміну (за 10 днів до захисту).

Пропоновані варіанти курсових робіт

Варіант 1

Фінанси як наука. Функції фінансів.

Внесок українських економістів у розвиток теорії грошей, грошового обігу і фінансів.

Варіант 2

Мотиви та способи заощаджень домогосподарств. Види заощаджень, їх соціально-економічне значення.

Фінансові інституції ЄС та їх роль у формуванні погоджених принципів фінансової політики.

Варіант 3

Організаційно-правові основи побудови і функціонування фінансової системи

Бюджет Української держави за гетьманату Павла Скоропадського.

Варіант 4

Особисті фінанси, характерні ознаки їх функціонування в ринковому середовищі.

Державні фінанси України за часів Володимира Великого.

Варіант 5

Страховий ринок. Поняття страхового ринку, його організаційна структура.

Теоретична сутність фінансової системи України та основні принципи її побудови.

Варіант 6

Роль місцевих фінансів у реалізації соціально-економічної політики адміністративно-територіальних формувань. Функції місцевих фінансів. Принципи організації місцевих фінансів.

Економічні джерела в історії Стародавнього Світу.

Варіант 7

Інституційно-функціональна структура фінансової системи України.

Стародавня Азія і розвиток фінансової науки.

Варіант 8

Економічна суть бюджетного федералізму, його мета і призначення. Принципи бюджетного федералізму. Бюджетна децентралізація.

Основні засади управління державним господарством у XVII‒XVIIIст.

Варіант 9

Виникнення та основні ідеї камералізму

Фінансове вирівнювання в контексті проведення адміністративно-територіальної реформи в Україні.

Варіант 10

Недержавні фонди соціального забезпечення, нормативні акти щодо їх створення. Види недержавних пенсійних фондів, джерела їх формування і напрями використання.

Фінансові концепції англійської класичної політекономії. Адам Сміт і Давід Рікардо.

Варіант 11

Суть фінансового ринку, його роль у мобілізації та перерозподілі фінансових ресурсів.

Фінансова система Японії.

Варіант 12

Державний нагляд у сфері фінансового ринку.

Фінансові системи Великобританії, Німеччини і Франції.

Варіант 13

Виникнення та основні ідеї класичної течії.

Фінанси Скандинавських країн.

Варіант 14

Економічні погляди А. Сміта.

Фінансова система США

Варіант 15

Економічні погляди Д. Рікардо.

Фінансова політика України, її напрямки.

Варіант 16

Праця Д. Рікардо „Основи політичної економії та оподаткування”.

Суть і поняття фінансової системи країни. Структура фінансової системи України. Принципи побудови фінансової системи.

Варіант 17

Сфери та ланки фінансових відносин. Характеристика складових елементів основних ланок фінансової системи: державні фінанси, фінанси суб’єктів господарювання, міжнародні фінанси, фінансовий ринок, фінанси домогосподарств.

Історичний характер фінансів. Передумови виникнення фінансів.

Варіант 18

Концепція зовнішніх (побічних) ефектів А. Пігу.

Страхування як відокремлена ланка фінансової системи.

Варіант 19

Загальні положення неокласицизму.

Історико-фінансові питання в працях українських учених.

Варіант 20

Взаємозв’язок фінансів з іншими економічними категоріями в процесі вартісного розподілу. Фінанси і ціна. Фінанси і заробітна плата. Фінанси і кредит.

Кейнсіанська течія фінансової думки.

Варіант 21

Фінансові погляди І.Франка, М.І.Туган-Барановського.

Теорія суспільних благ.

Варіант 22

Фінансовий механізм, його складові елементи.

Стан дослідів у фінансах: сучасне і минуле.

Варіант 23

Управління фінансами. Об’єкти і суб’єкти управління. Функціональні ланки процесу управління фінансами.

Орієнтири вітчизняної фінансової думки.

Варіант 24

Податкова сисТема: суть, структура, принципи побудови. Основні критерії політики оподаткування.

Наукові погляди на проблему фінансів в Україні.

Варіант 25

Податкова політика України на сучасному етапі та напрями її вдосконалення.

Державний бюджет, як економічна категорія.

Варіант 26

Види податків. Прямі податки. Непрямі податки.

Внесок українських фінансистів у розвиток фінансової науки.

Варіант 27

Соціально-економічна суть ПДВ. Механізм обчислення й сплати ПДВ.

Економічні фінансові реформи княгині Ольги.

Варіант 28

Фінанси давньоукраїнської держави за князювання Ярослава Мудрого.

Концептуальні підходи до збалансування державного бюджету. Поняття бюджетного профіциту та його форми.

Варіант 29

Фінансово-скарбові інститути козацької України.

Особливості організації та функціонування фінансів Європейського Союзу.

Варіант 30

Проблеми дослідження історії української фінансової думки.

Бюджетний дефіцит як соціально-економічне явище. Причини та передумови бюджетного дефіциту. Класифікація бюджетного дефіциту. Відкритий і прихований бюджетний дефіцит. Вимушений, свідомий, активний, пасивний дефіцит бюджету.

3. Структура КР, основні етапи її виконання

Відповідно до плану курсова робота повинна включати в себе: вступ, 2-4 питання до кожного розділу основного тексту, висновки, список використаної літератури.

У вступі (1-2 сторінки) розглядається актуальність теми, її теоретичне та практичне значення, зв’язок з іншими проблемами у практиці, ступінь її наукового дослідження, обґрунтовується коло обраних питань. В основному тексті (19-31 сторінок) розкривається зміст теми: чітко, відповідно до визначених у плані питань. Бажано підкреслити їх взаємозв’язок, логіку переходу від одного питання до іншого, зробити щодо кожного з питань короткі висновки. На закінчення (2-3 сторінки) викладаються тези основних висновків, що випливають із змісту роботи, їх відповідність проблемам, зазначеним у вступі, обґрунтовані рекомендації з вивчених проблем.

Після складання плану роботи та узгодження його з викладачем слухач послідовно виконує наступні етапи підготовки роботи:

- складає бібліографію;

- збирає та аналізує статистичні дані, інші фактичні матеріали (якщо існує потреба);

- вивчає літературні джерела та інформацію в Інтернеті;

- працює над написанням розділів роботи та редагуванням тексту роботи;

- оформлює роботу.

4. Складання бібліографії

Бібліографія – іде список літературних джерел, які необхідно вивчити для правильного розуміння теми курсової роботи та викладення її змісту. Для складання бібліографії необхідно використовувати систематичні та предметні каталоги у бібліотеках, звертатись до консультантів бібліографічних відділів. Важливим джерелом інформації є огляди змісту журналів та тижневиків, які друкуються в останньому номері видань за кожен рік.

Складання бібліографії краще почати з робіт, надрукованих у поточному ропі, поступово переходячи до творів, надрукованих у попередні роки. Відібрану літературу доцільно записувати на окремі картки за загальноприйнятою формою. Особливу увагу при цьому треба звернути на розміщення розділових знаків відповідно до вимог діючих державних стандартів.

5. Вивчення літературних джерел

У процесі вивчення літературних джерел слухач повинен отримати повне уявлення про тему, коло проблем, які вона охоплює, про тенденції розвитку процесів і явищ, які розглядаються.

Робота над літературою – досить складний етап; його організація вимагає певної системи. Першим кроком повинно стати ознайомлення з відповідними розділами навчальних посібників, узагальнюючими монографіями з обраної теми курсової роботи. Після цього – копітке вивчення книжок, журнальних та газетних статей, інших матеріалів, що включено до бібліографії. Треба спочатку ознайомитись із останніми виданнями, поступово переходячи до більш ранніх публікацій.

У процесі роботи над літературою треба робити виписки або у вигляді коротких записів прочитаної літератури своїми словами, або у вигляді цитат. Цитати повинні бути дослівно переписані у лапках, з зазначенням автора, назви твору, місця, року видання, томів, сторінок. Робити виписки краще на окремих аркушах з одного боку. У верхній частині аркуша виписка повинна мати коротку назву, яка відповідає змісту виписки. Знизу під випискою треба зазначити її джерело.

Зроблені під час вивчення літературних джерел, записи мають бути згруповані за окремими питаннями теми, після чого їх треба уважно вивчити та проаналізувати. Якщо виявиться, що деякі питання висвітлені недостатньо, слід повернутися до необхідної літератури та доповнити записи.

6. Порядок написання курсової роботи

Після ретельного вивчення літературних джерел та фактичних даних треба уважно перечитати всі зібрані виписки, систематизувати їх відповідно до питань плану роботи.

Текст курсової роботи повинен відповідати питанням плану, бути чітко розділений за планом, інакше неминучі повтори одного й того ж матеріалу у різних місцях роботи або прогалини у висвітленні окремих питань. Кожному питанню плану повинен відповідати розділ тексті курсової роботи під такою ж назвою. Кожен розділ повинен починатись з нової сторінки.

Теоретичний зміст курсової роботи повинен вирізнятись простотою, точністю та лаконічністю викладу. Текс роботи треба висловлювати «від себе», своїми словами. При цьому слід намагатись уникати як багатослів’я, так і занадто емоційних виразів.

Список літератури, що була використана при виконанні курсової роботи, оформлюється в загальноприйнятому порядку з послідовною нумерацією джерел.

Повне копіювання не тільки цілих блоків тексту, а й окремих фраз з наявних публікацій без посилання на джерело не дозволяється.

Після закінчення роботи над викладенням тексту його треба ретельно відредагувати.

7. Вимоги до оформлення курсової роботи

Обсяг курсової роботи – 25-40 сторінок друкованого тексту. Остаточний текст курсової роботи має бути надрукований накомп’ютері. Закреслювання, вставки, довільні скорочення слів (крім загальноприйнятих) і будь-які позначення не дозволяються. Робота виконується на державній мові.

Курсову роботу друкують за допомогою комп’ютера на одній стороні листа білого папера формату А4 (210 х 297 мм), до сорока рядків на сторінці, що містять 1600-1700 друкованих знаків. Один авторський аркуш нараховує 40 000 знаків і містить приблизно 24 сторінки самої роботи. Сучасні комп’ютерні текстові редактори самостійно регулюють кількість знаків у рядку.

Текст роботи друкують, залишаючи поля таких розмірів: лівий – не менше 20 мм, правий – не менше 10 мм, верхній – не менше 20 мм, нижній – не менше 20 мм. При виконанні роботи на комп’ютері застосовується 14 розмір шрифту з інтервалом 1,5. Загальний обсяг роботи на комп’ютері 25-40 стор. без додатків. Шрифт печатки повинний бути чітким, стрічка – чорного кольору середньої жирності. Щільність тексту роботи може бути однаковою.

Текст основної частини роботи розділяють на розділи, підрозділи, пункти і підпункти (останні якщо є).

Заголовки структурних частин роботи «ЗМІСТ», «ВСТУП», «РОЗДІЛ», «ВИСНОВКИ», «СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ», «ДОДАТКИ» друкують великими літерами симетрично до тексту. Заголовки підрозділів друкують маленькими буквами (крім першої великої) з абзацного відступу. Крапку наприкінці заголовка не ставлять. Якщо заголовок складається з двох чи більше пропозицій, їх розділяють крапкою. Заголовки пунктів друкують маленькими літерами (крім першої великої) з абзацного відступу.

Відстань між заголовком (за винятком заголовка пункту) і текстом може дорівнювати 3-4 інтервалам. Кожну структурну частину випускної роботи треба починати знової сторінки. Екземпляр роботи повинний бутипідписаний автором на титульному листі.

7.1. Нумерація

До загального обсягу роботи не входять додатки, таблиці і рисунки,але всі сторінки зазначених елементів роботи підлягають нумерації на загальних підставах.

Нумерацію сторінок, розділів, підрозділів,пунктів, підпунктів, рисунків, таблиць, формул подаютьарабськими цифрамибез знака №.

Першою сторінкою роботи є титульний лист, який включають до загальної нумерації сторінок роботи. На титульному листі номер сторінки не ставлять, на наступних сторінках номер проставляється в правому верхньому куту сторінки без крапки наприкінці.

Зміст, вступ, висновки і пропозиції, список літератури не нумерують. Номер розділу ставлять після слова «РОзділ», після номера крапку не ставлять, потім з великої букви друкують заголовок розділу.

Підрозділи нумерують у границях кожного розділу. Номер підрозділу складається з розділу і порядкового номера підрозділу між який ставлять крапку, наприклад: «2.3» (третій підрозділ другого розділу).

7.2. Ілюстрації

Рисунки, графіки, схеми, діаграми, розміщені в роботі, повинні відповідати вимогам стандартів «Єдиної системи конструкторської документації» і «Єдиної системи програмної документації».

Фотознімки й інші рисунки, розміром менше ніж формат А4, повинні бути наклеєні на листі білого папера формату А4. Ілюстрації необхідно розміщати в роботі безпосередньо після тексту, де вони відзначаються вперше, на всі ілюстрації повинні бути виноски в роботі. За необхідністю під ілюстрацією розміщають пояснювальні дані (під рисунковий текст). Ілюстрації можуть мати назва, що розміщають під ілюстрацією після пояснювальних даних разом з номером ілюстрації. Ілюстрації необхідно нумерувати арабськими цифрами порядковою нумерацією в межах розділу (додаток Ж).

7.3. Таблиці

Цифровий матеріал, як правило, оформляють у виді таблиць відповідно до рисунка.

Таблиця 1.1

Основні показники продукції

Головка				Заголовки граф
					Підзаголовки граф
						Строки
	Боковик	Стовпці

Таблицю необхідно розміщати безпосередньо після тексту, де на ній стоїть виноска, чи на наступній сторінці. Таблиці нумеруються арабськими цифрами порядкової нумерації у границях розділу, наприклад таблиця 2.3 – третя таблиця другого розділу.

Таблиця повинна мати назву, яка повинна бути стиснутою і відображати зміст таблиці (додаток Г).

Якщо рядки чи стовпці виходять за формат сторінки, таблицю розділяють на частини, переносячи частини таблиці на наступну сторінку, над якими пишуть «Продовження табл. 2.3».

Обов’язково повинні бути визначенні одиниці вимірювання.

7.4. Формули і рівняння

Формули і рівняння безпосередньо розміщають після тексту, де стоять на них виноски, посередині сторінки і нумеруються арабськими цифрами порядковою нумерацією в границях розділу. Наприклад:

(1.1)

де К_е – коефіцієнт росту чисельності економічно активного населення;

К_з, К_безр. – коефіцієнти зайнятості населення та безробіття;

У_0з, У_0безр – рівні зайнятості і безробіття в базисному періоді.

Переносити формулу чи рівняння можна тільки на знаках виконуваних операцій, повторюючи знак операції на початку наступної рядка.