Призначення покарання при різночасному засудженні особи за декілька злочинів (за «розірвану» сукупність)

Частина 4 ст. 70 поширює принципи призначення покарання за сукупністю злочинів на випадок, коли після постановлення вироку в справі буде встановлено, що засуджений винний ще і в іншому злочині, вчиненому ним до постановлення попереднього вироку. У строк покарання, остаточно призначеного за сукупністю злочинів, у цьому разі зараховується покарання, відбуте повністю або частко­во за попереднім вироком суду за правилами, визначеними в ст. 72.

Ця норма має велике значення, оскільки нерідко злочини, що скла­дають сукупність, можуть бути розкриті в різний час, і засудження винного за ці окремі злочини, відповідно, відбувається не за одним, а за двома або більше вироками, які постановляються також у різний час. Так, якщо особа, яка вчинила, наприклад, два злочини, була за­суджена лише за один з них, а вирок за інший злочин вже постанови­ли після вироку у першій справі.

Призначення покарання в порядку ч. 4 ст. 70 КК проходить такі етапи: 1) суд призначає покарання за злочин (злочини), який розкритий або розглядається останнім; 2) визначення покарання за їх сукупністю на підставі ч. 1 та 2 ст. 70 КК; 3) визначення остаточного покарання за сукупністю злочинів з урахуванням призначених покарань за першим і останнім вироками на підставі ч. 4 ст. 70 КК; 4) зарахування у строк остаточно призначеного покарання невідбутого покарання за першим вироком (повністю або частково).

Порядок призначення покарання за сукупністю злочинів при різночасному засудженні особи за кожне з них хоча і має загальні властивості з порядком призначення покарання при одночасному засудженні за всі злочини, однак між ними є істотні відмінності.

Наприклад, на першому етапі при призначенні покарання за останній злочин суд повинен керуватися як загальними засадами призначення покарання, так і принципами кримінального права.

На другому етапі призначення покарання за сукупністю злочинів, вчинених до постановлення вироку, застосовуються ті ж правила, про які йшлося при розгляді аналогічного етапу призначення покарання за сукупністю злочинів, що розглядаються одночасно.

Третій етап є найбільш складним. На ньому суд повинен вирішити питання про призначення остаточного покарання ніби за двома видами сукупності: 1) сукупності злочинів, вчинених до постановлення першого вироку, за якою призначене остаточне покарання останнім вироком і 2) сукупності злочинів при одночасному засудженні за злочини, за якою призначене покарання за перший злочин. На цьому етапі необхідно чітко з’ясовувати, коли був вчинений новий злочин та відмежовувати призначення покарання за сукупністю злочинів або сукупністю вироків.

Друга особливість третьої стадії полягає у тому, що суд, вирішуючи питання про призначення покарання відповідно до ч. 4 ст. 70 КК, повинен застосувати правила, передбачені у ч. 2 та ч. 3 ст. 70 КК. При цьому суд повинен врахувати обставину, що остаточне покарання, призначене за сукупністю злочинів, не може бути нижчим від покарання, призначеного за попереднім вироком, оскільки в таких випадках при поглиненні чи складанні окремих покарань суд має виходити з розміру всього покарання, призначеного за першим вироком, а не із його невідбутої частини.

На четвертому етапі суд, призначивши остаточне покарання за сукупністю всіх злочинів, повинен зарахувати в його строк відбуте повністю або частково покарання, призначене за першим вироком. Необхідність такого зарахування обумовлена тим, що становище засудженого не повинно погіршуватися, тобто загальна тривалість покарання за всі злочини не повинна збільшуватися від того, що окремі з них були розкриті пізніше інших.

При призначенні покарання в порядку, передбаченому ч. 4 ст. 70 КК, може з’ясуватися, що за першим вироком особа була засуджена за сукупністю двох або більше злочинів і остаточне покарання їй було призначено за правилами частин 1 та 2 ст. 70 КК. У такому випадку при призначенні остаточного покарання за другим вироком суд повинен виходити з остаточного покарання, призначеного за першим вироком, а не з покарань, призначених цим вироком за окремі злочини. Призначене за першим вироком покарання за сукупністю злочинів має враховуватися як єдине ціле.

Коли суд призначає покарання за сукупністю злочинів, у резолютивні частині вироку обов’язково має бути посилання на ст. 70 КК.

5. Призначення додаткових покарань за сукупністю злочинів.

Одним з важливих аспектів підвищення ефективності кримінального покарання є оптимальне поєднання основних та додаткових покарань. У п. 15 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику призначення судами кримінального покарання» вказано, що «виходячи з того, що додаткові покарання мають важливе значення для запобігання вчиненню нових злочинів як самими засудженими, так і іншими особами, рекомендувати судам при постановленні вироку обговорювати питання про застосування поряд з основним покаранням відповідного додаткового. При цьому треба мати на увазі, що додаткові покарання можуть приєднуватися до будь-яких видів основного покарання, передбачених санкцією статті (частини статті) Особливої частини КК».

Призначення додаткових покарань за сукупністю злочинів ре­гулюється ч. 3 ст. 70. Згідно з нею до основного покарання, призна­ченого за сукупністю злочинів, можуть бути приєднані додаткові по­карання, призначені судом за злочини, у вчиненні яких особу було визнано винною. Однак порядок призначення додаткових покарань у разі сукупності злочинів у ст. 70 КК не врегульований. Враховуючи судову практику, а також надбання теорії кримінального права можна виділити такі етапи призначення додаткових покарань за сукупністю злочинів:

1) визначаючи покарання за кожний зі злочинів, що входять до сукупності, суд повинен призначити не тільки основне, але й додат­кове покарання, якщо, звичайно, його застосування передбачено законом. З аналізу статей Особливої частини КК можна зробити висновок, що додаткові покарання можуть застосовуватися як альтернативний або обов’язковий захід одночасно з основним покаранням. У першому випадку, якщо санкція відповідної статті передбачає можливість застосування або незастосування додаткового покарання, суди повинні обговорювати питання про його призначення і вказати у вироку мотиви прийнятого рішення. У випадках, коли санкція статті, за якою кваліфікується вчинений злочин, передбачає обов’язкове застосування додаткового покарання, то його незастосування може мати місце лише за наявності умов, передбачених ст. 69 КК, і повинно бути мотивоване у вироку з посиланням на відповідну статтю;

2) призначивши остаточне покарання за сукупністю злочинів, суд приєднує до нього додаткове (додаткові) покарання, призначене за окре­мий злочин (злочини), що входять до сукупності;

3) якщо ці додаткові покарання одного виду, вони приєднуються до основного шляхом по­глинення менш суворого більш суворим або шляхом повного чи част­кового складання в межах зазначених ст. 70 КК;

4) якщо ці додат­кові покарання різних видів, то кожне з них приєднується до основно­го покарання, призначеного за сукупністю, і виконується самостійно (ч. 4 ст. 72 КК).

Призначаючи додаткові покарання за окремі злочини і визначаючи їх остаточний строк або розмір за сукупністю злочинів, суд не зв’язаний тим, за яким принципом визначене остаточне основне покарання.