Мотивування покарання у судовому вироку

У зв’язку з характеристикою обставин, які пом’якшують та об­тяжують покарання, великого значення набуває мотивування пока­рання в судовому вироку. Стаття 334 КПК зобов’язує при винесенні вироку мотивувати обране судом покарання і вимагає, щоб суд наводив у вироку мотиви обраної міри покарання. Мотивування пока­рання повинно бути конкретним, відповідати принципу індивідуа­лізації покарання. Не можна визнати задовільними такі мотивуван­ня покарання у вироку, як, наприклад “При обранні міри покарання суд враховує тяжкість вчиненого злочину, а також дані про особу”, “ступінь винності і дані, що характеризують особу підсудного” тощо.

Покарання має бути визначене у вироку таким чином, щоб під час його виконання не виникло жодних сумнівів стосовно його виду і розміру. Згідно зі ст. 335 КПК у резолютивній частині обвинувального вироку повинні бути зазначені вид і розмір не тільки основного, а й додаткового покарання, призначеного засудженому за кожний злочин, а також за сукупністю злочинів або вироків.

Обставини, які пом’якшують або обтяжують покарання, повинні наводитися у формулюваннях, зазначених у відповідних пунктах статей 66 та 67,із конк­ретизацією стосовно справи, яка розглядається. Необхідність такої конкретизації полягає в тому, що ряд обставин описується в законі в узагальненому вигляді (наприклад, вчинення злочину неповноліт­нім, заподіяння злочином тяжких наслідків тощо).

Якщо суд врахував як обставини, що пом’якшують покарання ті, що у КК не передбачені, то він повинен викласти їх чітко і конкретно, щоб було зрозуміло, чому суд дійшов висновку про призначення винному менш суворого покарання.

У вироку суд має право посилатися як на мотив обрання ним певного розміру покарання тільки на ті обставини, які були досліджені і підтверджені в судовому засіданні. Таким чином, будь-які з обста­вин, які пом’якшують або обтяжують покарання, повинні бути пред­метом доказування в судовому засіданні, і лише за умови, що ці обста­вини будуть із вірогідністю встановлені, підтверджені, вони можуть бути покладені в основу і включені в мотивування вироку.

Кожна обставина, що пом’якшує та обтяжує, не повинна розгля­датися ізольовано, закон орієнтує суд на врахування всіх обста­вин у їх сукупності, що і є підставою вибору судом конкретної міри покарання. У такій сукупності одна обставина підкріплює другу, дру­га нейтралізується, третя виступає як більш вагома, четверта – якменш вагома тощо.

За наявності у засудженого до позбавлення волі неповнолітніх дітей, які залишаються без нагляду, суд відповідно до вимог ст. 346 КПК одночасно з постановленням вироку своєю ухвалою (постановою) порушує перед органом опіки і піклування питання про необхідність улаштування цих неповнолітніх або встановлення над ними опіки і піклування.

Якщо у засудженого до позбавлення волі залишилося без нагляду майно і житло, суд зобов’язаний вжити через відповідні органи заходів до їх збереження і повідомити про це засудженого.

Помилки судів при мотивуванні покарання полягають в тому, що вони у багатьох випадках просто перераховують у мотивувальній частині вироку обставини, що пом’якшують і обтяжують покарання, і не дають їм необхідної оцінки і дуже часто навіть не вказують, які з них вони вважають такими, що пом’якшують, а які такими, що обтяжують покарання.

ТЕМА 3. «ОСОБЛИВІ УМОВИ ПРИЗНАЧЕННЯ ПОКАРАНЬ»

План лекції.

1. Поняття та види особливих умов призначення покарання.

2. Призначення покарання особі, яка вчинила злочин під час виконання спеціального завдання з попередження або розкриття організованої групи або злочинної організації.

3. Призначення більш м’якого покарання, ніж передбачено законом.

4. Призначення покарання при незакінченому злочині.

5. Призначення покарання за злочин, вчинений у співучасті.