Роль електронних ресурсів бібліотек України в інформаційному забезпеченні суспільства

Г. Шемаєва на підставі аналізу наукових електронних ресурсів України обґрунтувала роль бібліотек у формуванні масивів наукових знань та визначила основні електронні ресурси. Дослідниця вважає, що одним із основних чинників розвитку науки і здобуття знань є їхнє розповсюдження та використання, що досягається в сучасних умовах, в основному, шляхом доступу до наукових електронних ресурсів. Можна стверджувати, що наука в Україні все ще відчуває значний інформаційний голод. Про це свідчить низка факторів.

По-перше, вітчизняні бібліотеки майже не комплектуються науковими виданнями зарубіжних країн.

По-друге, незважаючи на низку заходів на різних рівнях щодо організації доступу до світових наукових електронних ресурсів, більшість українських вчених не знають про таку можливість одержання інформації.

По-третє, немає цілісної системи представлення інформації в Інтернеті стосовно наукових досягнень України та надання доступу до них.

По-четверте, відсутні єдині методичні та методологічні основи функціонування систем електронних наукових комунікацій.

Розв’язання зазначених проблем вбачається у створенні сучасної ресурсної бази інформаційного забезпечення науки України з потужною пошуковою системою на засадах інтернет-технологій, яка, з одного боку, буде інтегратором української наукової думки, а з другого – основною складовою наукових комунікацій. Головним компонентом такої бази мають стати наукові електронні ресурси бібліотек країни на національному, регіональному, галузевому, спеціалізованому рівнях, що потребує їхнього вивчення, аналізу стану та визначення перспективи розвитку.

Напрям розвитку системи наукових комунікацій накреслено у Державній програмі «Інформаційні та комунікаційні технології в світі та науці» на 2006–2010 роки, ухваленій Кабінетом Міністрів України у 2005 р., а також у рамках затвердженої на факультеті бібліотекознавства та інформатики Харківської державної академії культури комплексної наукової теми досліджень «Бібліотечно-інформаційне забезпечення науки, виробництва, освіти та культури».

Про актуальність проблеми створення, представлення електронних ресурсів бібліотек України в Інтернеті та надання доступу до них свідчать численні публікації у фахових періодичних виданнях України, де простежується обмін думками з комплексу актуальних питань, пов’язаних із розбудовою глобального цифрового бібліотечно-інформаційного середовища як невід’ємного інфраструктурного компонента суспільства знань. У своїх статтях автори торкалися різних аспектів цієї складної і багатогранної теми, зокрема, питань впровадження нових апаратних засобів та інформаційно-комунікаційних технологій, шляхів нарощення електронної ресурсної бази бібліотек, інтенсифікації інтеграційних процесів у глобальному електронному інформаційному середовищі.

Стратегії формування загальнодержавної інформаційно-комунікаційної системи освіти та науки, створення та розвитку національних електронних інформаційних ресурсів, організації доступу до світових ресурсів та нагальні завдання бібліотек у реалізації вказаних проблем визначили керівники наукових установ та академіки НАН України І. Сергієнко, І. Курас, В. Немошкаленко. Вони акцентують увагу на таких електронних ресурсах, як бібліотечні електронні каталоги, тематичні бази даних, електронні реферативні журнали, електронні бібліотеки, що є важливим фактором включення відомостей про результати наукових досліджень української науки до національних та світових інформаційних ресурсів; вказують на низький рівень представлених в Інтернеті українських повнотекстових видань, їхню незначну кількість і висловлюють занепокоєння щодо умов роботи українських вчених з інформацією.

Доктор біологічних наук О. Демченко аналізує стан інформаційного забезпечення науки та визначає такі першочергові завдання для науковців та бібліотекарів:

1) представити інформацію про наукові досягнення України в Інтернеті, в першу чергу на веб-сайтах науково-дослідних установ, журналів та вищих навчальних закладів (ВНЗ);

2) вченим створити індивідуальні веб-сторінки максимального індивідуального інформування про власні досягнення: публікації, патенти, дисертації, лекційні курси тощо;

3) розробити та створити національну базу даних про вітчизняну науку, яка зможе бути як українським аналогом світового наукового порталу WEB of Science, так і його доповненням.

Також важливим завданням у формування системи наукових електронних ресурсів науковці вважають проблему збереження наукових знань нації шляхом створення електронного інформаційного (пропущене слово!!!) рукописної, архівної та книжкової спадщини визначних вчених у рамках програми «Пам’ять України».

Багатоаспектно висвітлюються у професійних виданнях стан та перспективи розвитку електронних ресурсів провідної бібліотечної установи України – Національної бібліотеки України імені В.І. Вернадського (НБУВ), серед них наукова електронна бібліотека України, реферативна БД «Україніка наукова», реферативний журнал «Джерело», що створюється на її основі спільно з Інститутом проблем реєстрації інформації, науковий портал «Наука України»; розглядаються різні аспекти термінології, типології та каталогізації електронних ресурсів.

Низка публікацій містить інформацію про результати дослідження «Електронні інформаційні ресурси бібліотек України», здійсненого фахівцями Національної парламентської бібліотеки України у 2001 р. Питання електронних ресурсів у публічних бібліотеках України розглядаються на сторінках журналу «Бібліотечна планета».

У працях українських бібліотечних фахівців не залишаються поза увагою різні аспекти організації та функціонування бібліографічних баз даних, електронних картотек і електронних каталогів, їхня еволюція, перспективи розвитку на засадах кооперації та координації. Достатня увага приділяється вивченню і аналізу створення, функціонування, перспектив розвитку електронних бібліотек, наукових та інформаційно-бібліотечних порталів, реферативних і повнотекстових баз даних, репозитаріїв, електронних журналів й електронних повнотекстових копій друкованих видань тощо.

Незважаючи на значну кількість публікацій, присвячених питанням формування й розвитку електронних наукових ресурсів, до цього часу в Україні не склався системний підхід до них. Тому нагальною проблемою є аналіз стану електронних ресурсів бібліотек України та визначення їхнього місця у системі наукових комунікацій.

Електронний каталог – перший результат діяльності бібліотеки зі створення електронних ресурсів з метою оперативного розкриття фондів для інформаційного забезпечення користувачів. Бібліотеки України різних рівнів, типів та видів розпочали формування електронних каталогів наприкінці 80-х – на початку 90-х років ХХ ст.., представлення їх в Інтернеті було розпочато у 1997 р. Спочатку створювалися електронні каталоги нових надходжень (з 1989 р.), здійснювався аналітичний розпис статтей із періодичних видань та видань, що продовжуються, котрі надходили до бібліотек (з 1993 р.). Пізніше (з 1998 р.) бібліотекарі почали вирішувати проблеми ретроконверсії та створення високоорганізованого лінгвістичного апарату, насамперед, рубрикаторів, баз даних авторитетних файлів, управління електронними каталогами.

Наразі бібліотечні електронні каталоги розвиваються у декількох напрямах. Першим є інтеграція бібліотечних ресурсів шляхом створення кооперативних електронних каталогів. На жаль, вітчизняні наукові бібліотеки все ще знаходяться на початковому етапі організації такої взаємодії. В Україні тенденції організації корпоративних електронних каталогів у вигляді консорціумів та корпорацій одержали певний розвиток на регіональному рівні. Кіровоградська, Вінницька, Чернігівська ОУНБ створили Центрально-український кооперативний каталог. Доступними в Інтернеті є результати спільної роботи бібліотек Донецька, Миколаєва, Харкова та ін. Особливість цього досвіду полягає в тому, що розвивається взаємодія бібліотечних установ різних типів та форм власності у регіонах. Наприклад, у м. Харкові під керівництвом Харківської державної наукової бібліотеки ім. В. Г. Короленка та Асоціації сучасних інформаційно-бібліотечних технологій об’єдналися 18 таких бібліотек для спільного створення зведеного електронного каталогу періодичних видань, що надходять до цих установ.

Другим напрямом є удосконалення довідково-пошукового апарату електронних каталогів через розширення бібліографічного запису за рахунок рубрик і підрубрик рубрикаторів, термінів тезаурусів, авторитетних файлів тощо.

Наступна проблема розвитку електронних каталогів полягає у розширенні бібліографічного запису шляхом посилання на повний текст документа (формування електронної бібліотеки на основі електронного каталогу).

Створення електронних бібліотек в Україні було розпочато в 1998 р. Першим на цей шлях на основі повнотекстового розширення електронного каталогу стала НБУВ, пізніше, з 2000 р., – бібліотеки ВНЗ та науково-дослідних установ України.

Вивчення електронних ресурсів свідчить, що створення наукових електронних бібліотек в Україні відбувається, в основному, на національному і галузевому рівнях, і розвиваються вони як:

– складні інформаційно-бібліотечні системи;

– повнотекстові бази даних;

– мультимедійні бібліотеки;

– віртуальні бібліотеки;

– або стають повнотекстовим розширенням електронного каталогу.

Більшість бібліотек країни на всіх рівнях здійснюють інформаційне забезпечення науковців шляхом формування та надання доступу до баз даних, зокрема таких, як: реферативна база НБУВ; політематична БД статей із періодичних видань НПБ (повна назва!) України, бази Державної науково-технічної бібліотеки України (патентно-правової літератури, стандартів України, депотованих наукових робіт тощо) та ін. Бібліотеки ВНЗ та науково-дослідних установ формують та представляють в Інтернеті БД наукових праць співробітників, тематичні та предметно орієнтовані бібліографічні БД з рефератами та без них.

В окремих бібліотеках науково-дослідних установ спостерігається активізація інформаційно-аналітичної діяльності, зокрема, з інформаційного супроводу науково-дослідних програм та розробок шляхом створення аналітичної інформації та повнотекстових баз даних. Також розпочалося формування спеціалізованих електронних бібліотек.

Враховуючи зростаючі вимоги до інформаційного забезпечення сучасної моделі функціонування науки, бібліотеки постійно шукають нові підходи до вирішення проблем представлення та транспортування знань для забезпечення доступу до них наукової спільноти. Одним із таких підходів є репозитарій як нова форма наукової комунікації.

Репозитарій дозволяє безпосередньо науково-освітнім організаціям або їхнім бібліотекам формувати інфраструктуру для самостійної публікації наукових результатів дослідницьких проектів у вигляді веб-сайтів, порталів, електронних бібліотек. Йдеться не тільки про електронні версії друкованих видань, а й про зовсім нові моделі наукових комунікацій на основі новітніх технологічних рішень.

На думку зарубіжних авторів, є декілька підходів до створення репозитаріїв. Даний термін використовують для визначення електронної колекції, до якої надходять і де зберігаються наукові праці одного чи декількох університетів. Це може бути досить значний за змістом та складом документів електронний фонд, що відображає інтелектуальне багатство наукових установ, наприклад, препринти, робочі нотатки, опубліковані статті, навчально-методичні матеріали, зібрання даних тощо. Передбачається, що репозитарій буде кумулятивним та зможе забезпечити необмежений у часі та просторі доступ до своїх ресурсів.

Американський вчений Д. Просер відзначає, що якщо вчені погодяться віддавати свої наукові праці, нотатки, результати досліджень до локальних репозитаріїв, це дозволить реалізувати три функції: реєстраційну – шляхом депонування дослідницьких матеріалів у репозитарії вчений зможе поповнити корпоративну пам’ять; інформаційну – можливість оголосити про зроблене відкриття на засадах загальновизнаних міжнародних стандартів; архівну – створюються умови для тривалого збереження всіх праць, які надійшли від членів репозитарної системи.

Низка авторів висловлюють інше бачення місця репозитаріїв в інформаційно-когнітивному середовищі. На відміну від вищезгаданого підходу, вони вважають, що репозитарії повинні формуватися тільки через бібліотеку, що сприятиме більш кваліфікованому представленню, систематизації і структизації інформації. Формування такої інфраструктури, безумовно, створить переваги як для окремих вчених та фахівців, так і для наукових установ та суспільства в цілому. Перевагами для вчених буде: створення централізованого електронного архіву їхніх робіт; оперативне розповсюдження наукової інформації та зростаючий вплив праць вчених у науковому світі, розширення кола користувачів. Для наукових установ – це можливість використання корпоративної інформації, підвищення авторитету та зручності, що сприятиме впровадженню інноваційних наукових розробок.

На думку зарубіжних дослідників Д. Просера та Б. Мільгера, з якою можна погодитися, формування репозитаріїв – це один із шляхів становлення суспільства знань, що включає надання доступу до досліджень, котрі виконано в будь-якому куточку світу; забезпечення постійного збереження наукової продукції установ; можливість комплектування нетрадиційними науковими матеріалами без обмежень тощо.

Зазначені тенденції вже справляють значний вплив на засоби розповсюдження наукової інформації і роботу бібліотек. Проте вони і у закордонному, і вітчизняному професійному науковому просторі поки що мають фрагментарний, початковий характер.

Іншим підходом до забезпечення в інформаційному середовищі умов для розвитку наукових досліджень є створення наукових порталів.

Науковий портал – це нова когнітивна модель наукових комунікацій, що забезпечує доступ до знань та транспортування їх електронними каналами, надає можливість як для формального, так і неформального спілкування вчених.

На регіональному рівні організація бібліотечних порталів набула широкого розвитку завдяки ініціативі та фінансовій підтримці Міжнародного фонду «Відродження» та інших міжнародних і українських установ. Регіональні портали створюють обласні універсальні наукові бібліотеки України. Проте сьогодні портали не вирішують завдань інформаційного забезпечення регіональної науки у повному обсязі. Їхнє інформаційне наповнення складають нормативно-законодавчі документи обласних державних адміністрацій, блоки інформації про економічний стан регіону, краєзнавчі документи, інформаційні довідково-аналітичні бази даних. Незважаючи на те, що портали забезпечують доступ і до регіональних, і до світових ресурсів, наукова інформація, представлена в них, що недостатньо та й не досить чітко структурована.

На національному рівні формування наукового порталу «Наука України» здійснює колектив НБУВ з метою створення середовища комунікації для українських вчених та інформаційно-аналітичної системи супроводу їхньої наукової діяльності. Науковий портал НБУВ включає, з одного боку, електронні ресурси бібліотеки: каталоги та картотеки, реферативну базу даних, бібліотеку електронних наукових фахових видань, а з іншого – посилання на веб-ресурси наукових установ та організацій України, Росії, пошукові системи наукової інформації в Інтернеті, електронні бібліотеки світу та загальнодоступні наукові журнали зарубіжних видавництв.

Таким чином у подальшій роботі на перший план виходить формування цілісної системи електронних наукових ресурсів України, створення інформаційно-когнітивної моделі наукових комунікацій, концептуальними модулями якої вбачаються:

1) концентрація електронних наукових ресурсів на різних рівнях: національному, галузевому, регіональному, спеціалізованому;

2) перероблення та інформаційно-аналітична обробка, наукова експертиза цих ресурсів, їхнє структурування відповідно до класифікації наук, типів та видів електронних ресурсів тощо;

3) редставлення комплексу електронних наукових ресурсів у вигляді енциклопедії наукових сайтів, електронних бібліотек, репозитаріїв, розподілених банків знань та баз даних (бібліографічних, аналітичних, фактографічних), електронних журналів та електронних копій друкованих наукових праць тощо;

4) надання доступу до світових електронних наукових ресурсів;

5) формування середовища взаємодії вчених шляхом здійснення або представлення віртуальних тематичних дискусій та конференцій за актуальними науковими проблемами; сприяння формуванню віртуальних наукових товариств, встановленню контактів із зарубіжними колегами тощо;

6) управління системою електронних наукових ресурсів на засадах інтеграції різних наукових підходів у рамках єдиної пошукової системи, уніфікація посилань на наукові ресурси, управління правами доступу до них, збирання та аналіз статистики використання національних та зарубіжних електронних ресурсів українськими науковцями.

Отже, першочерговими завданнями бібліотек з формування ресурсної бази наукових знань є:

– створення комплексу наукових електронних ресурсів на спеціалізованому, галузевому, регіональному та національному рівнях;

– підвищення наукової інформативності бібліотечних сайтів за рахунок розширення репертуару як опублікованих, так і неопублікованих результатів наукових досліджень;

– організація допомоги співробітникам наукових та освітніх установ в архівації їхніх наукових робіт та в оцифруванні друкованих наукових документів;

– інтеграція, переробка, структурування інформації для її відображення у системі електронних ресурсів та організація транспортування;

– створення умов для комфортного доступу до знань та сприяння розширенню кола користувачів наукової інформації.

Серед досліджень, що забезпечили поглиблене розуміння ролі електронних бібліотечно-інформаційних ресурсів бібліотек України в контексті сучасних соціокультурних процесів, вагомими вбачаються публікації вітчизняних бібліотекознавців стосовно дослідження становлення і розвитку електронних бібліотечно-інформаційних ресурсів з точки зору їхнього соціального значення для науки, культури, освіти та майбутнього суспільства взагалі.

Українські бібліотеки розробляють та реалізують концепції створення електронної бібліотеки, основною метою якої є забезпечення доступу до інформації, що існує в електронній формі, для масового використання. Ще наприкінці 90-х років ХХ століття спостерігалося значне омолодження читацької аудиторії вітчизняних бібліотек за рахунок студентів та учнів. А в умовах прискореного темпу розвитку сучасного суспільства саме молодь відзначається більш високою комп’ютерною грамотністю та вмінням орієнтуватися у нових інформаційно-комунікативних технологіях. Широке використання у бібліотеках цих технологій приводить до вагомих змін, пов’язаних з появою нових категорій користувачів та зумовлює мінливість їхніх інформаційних потреб. У свою чергу, такий стан сприяє зміні стратегії формування електронних бібліотечно-інформаційних ресурсів, змушує шукати нові підходи до управління процесом накопичення ресурсного потенціалу бібліотек.

Характерною тенденцією розвитку бібліотечної сфери стало зміцнення позицій окремих українських бібліотек як інформаційних лідерів, котрі встановили партнерські стосунки з великими бібліотеками та інформаційними центрами світу. Вони почали виконувати роль інформаційних посередників і консультантів, постачати свої ресурси в міжнародні бази даних та надавати можливість користування зведеними ресурсами цих баз даних. Разом з тим, сьогодні залишається актуальною проблема забезпечення узгодженості діяльності бібліотек України щодо вибору програмних засобів та дотримання стандартів інформаційного обміну, сумісних з міжнародними. В цілому необхідна єдина програма інформатизації бібліотек, яка б дозволила швидко об’єднати накопичені бібліотеками різних видів і форм власності інформаційні ресурси в єдину діючу мережу. Значні переваги, як вважають науковці, надає створення консорціумів бібліотек для одержання спільного доступу до пакетів електронних журналів найбільших видавництв світу, а також створення електронних бібліотек за пріоритетними напрямами розвитку науки.

Розуміння впливу сучасних соціокультурних процесів на створення електронних бібліотечно-інформаційних ресурсів стає визначальною передумовою формування державної політики України у галузі інформатизації й комп’ютеризації основних сфер життєдіяльності, багато в чому визначаючи спрямованість і зміст основних процесів глобалізації. На думку якого дослідника??? Необхідно створити рівноправні умови щодо фінансування, податків, правового захисту виробників, розповсюджувачів і користувачів інформаційної продукції. Державна підтримка повинна проявлятись у створенні дієздатного постійно діючого компенсаційного механізму формування бібліотечних фондів, які сприяють підвищенню інтелектуального потенціалу нації. Варто впроваджувати досвід країн Західної Європи, в яких щорічно 30 % продукції вітчизняних видавництв держава купує для комплектування бібліотек. Вирішення цих питань значно підвищить авторитет України у світовому інформаційному просторі та забезпечить позитивні зміни у процесі інформатизації суспільного розвитку.

Це до іншого розділу! Там, де буде йти мова про комплектування електронними ресурсами!

Проблеми формування електронних ресурсів бібліотеки знаходяться в полі зору науковців та вивчаються у різних аспектах. Серед досліджень – праці російських науковців: О. Антопольського, І. Багрової, К. Вігурського, Р. Гіляревського, Г. Євстігнєвої, Т. Жданової, А. Земскова, І. Калініної, І. Моргенштерн, Ю. Столярова, В. Шилова, Я. Шрайберга та ін..; українських бібліотекознавців – І. Антоненко, О. Баркової, В. Горового, Л. Костенка, І. Павлуші, Т. Павлуші, А. Соляник, Л. Філіпової, А. Чекмарьова, Т. Ярошенко та ін.

Існуюча практика формування електронних ресурсів бібліотеки свідчить, що важливим чинником при цьому є вплив соціокультурних процесів, які обов’язково необхідно враховувати. Це – інформаційна грамотність та інформаційна освіта, котрі тісно пов’язані з інформаційною (електронною) культурою; створення електронних бібліотек та поява численних інформаційних центрів; стрімкий розвиток науки у галузі інформаційного та програмного забезпечення, без яких неможливе формування електронних колекцій; сучасна освіта; державне регулювання соціальної рівності щодо доступу та вільного використання електронних ресурсів; співпраця з вітчизняними і міжнародними організаціями для подальшого підвищення рівня інтеграції у світовий інформаційний простір тощо.

Інформаційна освіченість наразі трактується як оволодіння методологічним інструментом для одержання, сприйняття, критичного аналізу й використання інформації та виступає як засіб соціалізації особи. Тому слід закласти в навчальні курси всіх закладів, починаючи від загальноосвітньої школи, дисципліну «Інформаційно-пошукові системи» й органічно продовжувати її вивчення після завершення фахової освіти у системі підвищення кваліфікації (безперервної освіти) в установах, організаціях, на виробництві. Досить актуальною проблемою, на котрій загострюють увагу вчені – філософи, соціологи, культурологи, є таке якісно нове соціокультурне явище, як інформаційна культура, зокрема її сучасний прояв – електронна культура.

Інформаційна культура – це здатність суспільства ефективно використовувати інформаційні ресурси й засоби інформаційних комунікацій і застосовувати передові досягнення у сфері розвитку засобів інформатизації та інформаційних технологій. Саме вона стає важливою складовою соціокультурних процесів і загальної культури суспільства взагалі. Інформаційна культура містить у собі набагато більше, ніж простий набір навичок технічного обслуговування інформації за допомогою комп’ютера та телекомунікаційних засобів. Сьогодні людина повинна вміти не тільки одержувати, але й якісно оцінювати та розуміти корисність інформувати, відсіювати соціально небезпечну. Інформаційна культура впевнено стає частиною загальнолюдської культури.

Дійсно бурхливий розвиток нових інформаційних технологій та індустрії електронних носіїв інформації, істотні зміни в соціокультурних процесах, які стали характерними для другої половини ХХ століття, визначили нагальну необхідність застосування в бібліотечній практиці сучасних засобів формування, збереження, обробки, використання різноманітної інформації, зокрема формування електронних ресурсів, що включає створення баз інформаційних ресурсів та нових інформаційних продуктів і послуг. Так, електронні видання, що стали реальністю в кінці ХХ століття, привернули увагу багатьох зарубіжних і вітчизняних вчених та отримали неоднозначну оцінку.

Одним із перших дослідників, хто запропонував наукове обґрунтування сутності електронних видань, їхнього місця і ролі у процесі розвитку суспільства, був російський документознавець Р. Гіляревський. Він спрогнозував появу книги в електронному вигляді та водночас довів, що новітні засоби зберігання і передавання інформації ніколи не зможуть замінити книгу, призначену для читання. Провідні науковці А. Земсков і Я. Шрайберг звернули увагу на особливості функціонування електронних документів як важливої складової бібліотечно-інформаційних ресурсів, а також спрогнозували зростання ролі електронної книги та електронної бібліотеки у суспільстві.