Посткласичний період

Літератури, яка протягом двох з половиною століть йшла постійно вперед, змінюється. Під впливом політичних умов, що утискували і спотворювали її розвиток, вона, незважаючи на велику кількість письменників, починає рух до занепаду, якого не могли затримати великі таланти в прозі та поезії, що з'являються час від часу протягом всього першого століття нашої ери. Цей період історики назвали посткласичним або «срібним століттям» римської літератури, проіснував від смерті Августа до кінця правління Траяна у 117 році. Проте не можна сказати, щоб особи, які стояли в цей на чолі держави, були ворожі літературному руху. Навпаки, вони навіть самі брали в ньому участь, деякі з найбільш деспотичних правителів, як Нерон і Доміциан, заохочували літературу преміями і змагальними установами, але це все одно не змогло покращити стан самої літератури. Література стала дрібніти у своїх задачах, втрачати оригінальність і швидко виснажуватися у своїй продуктивності. Мова прозаїків і поетів цього часу, таких як Сенека, Тацит, Ювенал, Марціал, Апулей та ін. відрізняється значною своєрідністю у виборі стильових засобів. Так філософ-стоїк Сенека написав ряд творів на такі моральні теми, як милосердя і великодушність. Трагедії Сенеки справили великий вплив на зростання трагічної драми в Європі^. Його племінник Марк Анней Лукан написав видатну епічну поему «Фарсалія, або Про громадянську війну» (лат. «Bellum civile sive Pharsalia») в 10 книгах, яка описує громадянську війни між Цезарем та Помпеєм (49 — 47 до н. е.). Його інші твори, окрема «Орфей», «Іліакон» (про Троянську війну і смерть Гектора), «Катахтоніон», «Сатурналії», трагедія «Медея» та інші численні твори не збереглися до наших днів.У цей же час був написаний і перший давньоримський роман. Ним став «Сатирикон» Петронія, який розповідає про пригоди компанії трьох молодих людей без певних занять і з сумнівним минулим. Даний роман довгий час залишався взірцем античних романів і навіть в наш час він не втратив значимості: так 1969 року італійський режисер Федеріко Фелліні зняв кінофільм «Сатирикон Фелліні», написаний за сценарієм роману Петронія.Більш традиційні області літератури була представлені вченим Плінієм Старшим, який збирав історичні та географічні відомості і загинув при дослідженні виверження Везувію у 79 році. Цю події широко описав його племінник Пліній Молодший. Літературну спадщину Плінія Молодшого складають його «Листи» в 10 книгах і всього лише одна з численних, виголошених у Сенаті і судах промов — «Панегірик Траяну». Його листи з самого початку писалися для широкого кола читачів і призначалися для публікації. Його учнем став один із найвидатніших істориків «срібного періоду» — Публій Корнелій Тацит, який написав такі твори як «Агрікола» (біографія типового представника нової служилої знаті, полководця і тестя Тацита), «Германія» (нарис суспільного устрою, релігії та побуту германських племен), «Діалог про ораторів», «Історія» (висвітлює життя Риму та всієї імперії у 69-96 роках) та «Аннали», присвячені історичним подіям 14-68 роках.У цей же час створювалась і художня література, важливим жанром якої стала сатира: так Марк Валерій Марціал писав сатиричні епіграми в основному на побутові питання, а Ювенал створював різкі сатири, в яких використовував влучні описи, низка з яких, наприклад «Хліба та видовищ» та «В здоровому тілі — здоровий дух», стали крилатими і використовуються і в наш час^. Проте більшість літераторів «срібного періоду» не хотіли відходити від техніки великого тріо класичного періоду — Вергілія, Горація і Овідія. Тому, наприклад, Персій, написав сатиру в стилі Горація, Кальпурній використовував прийоми Вергілія, а Сілій Італік створив поему «Пуніка», присвячену Другій Пунічній війні, в стилі епічної поеми Вергілія. Одночасни з цим використовувались ідеї і більш старих давньогрецьких літераторів, так поет Федр, що мав грецьке походження, використовував ідеї Езопа, але поступово виробив власний стиль. Темами байок Федра були політичні події та діячі, соціальні негаразди. Він у похмурих барвах змальовує сучасний йому світ. Особливою темою стають особисті вади людини.