Література періоду пізньої республіки (середина ІІ – середина І ст. до н.е.). Лукрецій. Цицерон. Катулл

1. Соціо-політична ситуація в Римі середини ІІ – початку І ст. до н.е.

2. Жанри римської літератури доби громадянських війн.

3. Цицерон – провідний оратор античності. Мова та стиль його промов.

4. Популяризація філософських ідей Епікура в поемі Лукреція «Про природу речей». Структура та художній стиль поеми.

5. Поезія неотериків: традиції еллінізму, світосприйняття, жанри. Лірика Катулла: художне сприйняття дружби, кохання, поезії та краси. Поява нового героя, пізнання приватного життя людини, відкриття складного світу людських почуттів

Література:

1. Античная литература. Рим: Антология: В 2-х ч. / Сост. Н.А.Федоров, В.И.Мирошниченкова. – М., 1988.

2. Зарубіжна література ранніх епох. Античність. Середні віки. Відродження / За ред. Ф.І.Прокаєва. – К., 1994.

3. Куманецкий К. История культуры Древней Греции и Рима. – М., 1990.

4. Лісовий І.А., Ревеко К.А. Античний світ у термінах, іменах і назвах: Словник-довідник з історії та культури Давньої Греції та Риму. – К., 1988.

5. Пащенко В.І., Пащенко Н.І. Антична література: підручник. – Вид. 3-тє. – К., 2008.

6. Підлісна Г.Н. Антична література для всіх і кожного. – К., 2003.

7. Покровская З.А. Античный философский эпос. – М., 1979.

8. Поэтика древнеримской литературы. – М., 1990.

9. Шалагінов Б.Б. Зарубіжна література: Від античності до початку ХІХ ст.: Іст.-естет. нарис. – К., 2007.

10. Шталь И.В. Поэзия Гая Валерия Катулла. – М., 1977.

ІІ. Вивчити напам’ять:

- початок першої книги з поеми Вергілія «Енеїда» («Ратні боріння й героя вславляю, що перший із Трої…»)

- Катулл «Плач, Венеро! Плачте, купідони!..»

- Овідій «Шепчеш мені, що я вік свій марную, заздросте жовта…» (книга І, елегія 15)

- Горацій «До Мельпомени» (книга ІІІ, ода 30)

- Тібулл «Війна і мир» (книга І, елегія 10)

Фрагмент з поеми Вергілія «Енеїда»

Ратні боріння й героя вславляю, що перший із Трої,

Долею гнаний, прибув до Італії, в землі лавінські.

Довго всевишня по суші і морю ним кидала сила,

Бо невблаганна у гніві Юнона була безпощадна.

Досить натерпівся він у війні, поки місто поставив,

Переселивши у Лацій богів, звідки рід був латинський,

Родоначальники Альби й мури походили Рима.

Музо, про всі ті причини згадай нам, чию він образив

Волю божисту і що так царицю богів осмутило,

Що навіть мужа такого побожного змусила стільки

Витерпіть бід і пригод; чи такі вже боги невблаганні?

Місто старинне було, Карфаген, поселенці тірійські

Там оселились, далеко навпроти Італії й гирла

Тібру; було воно повне багатств і до бою завзяте.

Місто те, кажуть, Юнона найбільше з усіх полюбила,

Більше ніж Самос. Тут зброя її, тут її колісниця,

Тут, якщо доля дозволить, і влада над світом найвища

Має постати,— вона і тоді вже про це турбувалась.

Чула, одначе, нащадки такі із троянської крові

Вийдуть, що вирвуть колись із корінням твердині тірійські,

Вийде й народ відтіля, цар могутній, в боях переможець,

Перекладач: М. Білик

Катулл

ІІІ

Плач, Венеро! Плачте, купідони!Плачте, люди витончені й чемні:Вмер горобчик милої моєї,Вмер горобчик, що вона любилаI як свого ока доглядала.Був він ніжний і ласкаву паніЗнав, як доня малолітня матір:На її колінах завжди бавивсьI, стрибаючи навколо неї,Щебетанням вірним озивався.А тепер і він пішов до краю,Звідкіля ніхто ще не вертався...Хай навіки ти не діждеш долі,Попідземна темряво несита,Ти нам радість нашу відібрала...Горе й нам, горобчику сердешний,Через тебе дорогі очиціВід плачу, від сліз почервоніли.

Перекладач: Микола Зеров

Овідій