Художня культура Стародавнього Риму в різні історичні періоди його розвитку

У розвитку художньої культури Стародавнього Риму можна умовно виділити такі основні періоди: етруський пе-ріод (VIII–II ст. до н.е.), ранній («царський») період (VIII–VI ст. до н.е.), період республіки (510–31 рр; до н.е.), період імперії (31 р. до н.е. — 476 р. н.е.).

У VIII ст. до н.е. високого культурного рівня досягла Етрурія, розташована в Середній Італії. Тут утворилась най-давніша циві­лізація на Апеннінському півострові, створена етрусками. Жваві торговельні зв'язки Південної Італії з грецькими колоніями та Карфагеном сприяли поширенню грецьких і малоазійських впли­вів, але загалом культура етрусків мала виразний, своєрідний характер.

У мистецтві етрусків домінувало прагнення до реалізму, осо­бливо помітне в розписах гробниць і скульптурах тва-рин. Етру­ська архітектура характеризувалася чітко розпланованими міста­ми, численними гробницями, які нагадували будинки з чотирискатним дахом. Всередині їх прикрашали багатим розписом із зображенням бенкетів, полювання, спортивних ігор, боїв гладіа­торів, сцен з грецьких міфів. Майстри оволодівали технікою зображення рухів, виразних жестів, побудовою складних компо­зицій.

Етруська скульптура створювалась з теракоти, бронзи, вапня­ку. Чудовими її зразками стали великі саркофаги, на яких зобра­жені чоловіки й жінки на бенкеті, статуї Аполлона, менади, химери. Всесвітньо відома так звана Капітолій-ська вовчиця (її автором вважається етруський майстер).

Поступово у мистецтві посилювалися трагічні, скорботні мо­тиви. На картинах бенкетів усі присутні охоплені скор-ботою і меланхолією, зображення спортивних ігор, веселощів змінюють хороводи жахливих демонів, похмурі картини загробного світу. В мистецтві нібито відбивається занепад етруського суспільства. В ІІІ ст. до н.е. Етрурія була завойо-вана Римом і припинила існу­вання.

Релігія, мистецтво, побут, традиції етрусків вплинули на куль­туру Риму. До римлян перейшли окремі культи, релі-гійні обряди, типи житло­вих будинків з внутрішніми подвір’ями, мистецькі прийоми, зо­крема відливка бронзової скульптури, мистецтво скульптурного портрету.

Наприкінці VI ст. до н.е. в Римі була знищена царська влада і встановлена аристократична республіка. На відміну від грецьких полісів вона мала виразно військовий характер, що з часом дало змогу їй захопити всі держави Середзем-номор’я. Внаслідок цього римська культура, насамперед релігія, збагатились грецькими еле­ментами. Поступово утво-рився пантеон дванадцяти головних олімпійських божеств (Юпітера, Юнони, Нептуна, Мінерви, Марса, Венери, Апол-ло­на, Діани, Вулкана, Вести, Меркурія, Цербери). На римському форумі були встановлені їх позолочені скульптури, на їх честь будувались за грецьким зразком храми. Разом з богами римляни запозичили і грецькі міфи, дещо латинізував-ши їх. Поряд з власними історичними легендами ці міфи стали невичерпним джерелом натхнення всієї римської художньої культури.

Провідними жанрами римської літератури у III ст. до н.е. були епос і драма. З епічних творів до наших часів зберег-лися лише уривки, краще збереглися твори видатних римських комедіогра­фів Плавта та Теренція. Тит Макцій Плавт (250–184 pp. до н.е.) – автор 120 комедій, з яких до нас дійшли лише 17. Серед них «Хвалькуватий воїн», «Скарб», «Ос-ли» та ін. Він прославляв ста­ровинні римські звичаї, трудівників, що живуть бідно, але чесно, висміював скнарість, пи-хатість, легковажність тощо. Музика і спів супроводжували комедії Плавта, робили їх схожими на сучасну оперету. Публій Афр Теренцій (195–159 pp. до н.е.), автор шести комедій, прагнув насамперед показати високі, благородні риси людини, її роздуми над вибором життєвого шляху. На відміну від Плавта, котрий зображав кохання як затьмарення, Те-ренцій пер­ший в історії римської літератури продовжив грецьку традицію, зображуючи кохання високим і шляхетним почуттям. У деяких комедіях (наприклад, «Свекруха») Теренцій взагалі не опису­вав негативних персонажів, а комізм виникав унаслідок непоро­зуміння, що наприкінці твору розв’язується. З-поміж сучасників Теренцій уславився не лише як драматург, а й як витончений стиліст з бездоганною літературною мовою.

Гостра політична і соціальна боротьба, яка розгорнулась у Римі з другої половини II ст. до н.е., сприяла розвиткові низки прозаїч­них жанрів: публіцистики, памфлетів, промов, мемуарів, історич­них коментарів. Це трактати державного діяча і письменника Марка Порція Катона Старшого (234–149 рр: до н.е.), у яких він закликав римлян до мужності, на-слідування доблесті предків. Квінт Енній (239–169 pp. до н.е.) склав перший національний епос «Аннали», при­свячений історії Риму до другої Пунічної війни. Він прославляв римську доблесть, оспівував гуманність, культуру, освіченість.

Значна кількість творів дійшла до нас з І ст. до н.е. Публі­цистична та мемуарна література цього часу представлена славет­ними іменами Цезаря, Саллюстія, Ціцерона. Марк Туллій Ціцерон (106–43 pp. до н.е) увійшов в історію як видат-ний оратор, філософ і письменник. Він залишив зразки теорії риторики, а також філософські трактати, промови. Най-більшу славу принесли йому промови на захист республіки, зокре­ма промови проти Катиліни та Марка Антонія. Ціце-рон фактично став за­сновником європейського ораторського мистецтва.

Лірична поезія була представлена в Римі творами Гая Валерія Катулла (84–54 pp. до н.е.). Він складав невеликі пое-ми на міфо­логічні сюжети, найвідоміші з яких «Аттіс» та «Весілля Пелея і Фетіди», писав ліричні вірші й уперше в ан-тичній ліриці просла­вив кохання як могутнє почуття, що звеличує людину.

Мистецтво Риму періоду республіки формувалось під значним впливом етруського та грецького мистецтва доби ел-лінізму. Цей вплив яскраво виявився у портретній скульптурі та живописі. Для римського мистецтва була характерна натуралістична точність зображення у портретах, практичність і водночас пишність архітек­тури, використання рельє-фів, присвячених історичним подіям.

У цей період римляни будують головно споруди практичного призначення – міські мури, дороги, мости, акведуки, базиліки, складські приміщення, цирки. Дотепер функціонує Аппієва до­рога, побудована у 312 р. до н.е., водогін Аква Аппіа завдовжки 16 км 617 м – критий канал, місцями прорубаний у скелі або складений з кам’яних плит і піднятий на підпори, де цього вимагав рельєф місцевості. Значними громадськими спорудами в Римі були базиліки – крупні прямо-кутні будови з великим за­лом, розділеним рядами колон на декілька приміщень. Збереглися рештки базиліки Еміліїв.

Центром торгового і суспільного життя Риму став форум Романум – площа, навколо якої розташовувались культові та гро­мадські споруди: Табулярій (державний архів), храм Сатурна, храм богині Конкордії, базиліка Юлія. Для римсь-кої культової архітектури був типовим храм Вести з круглою в плані формою з колонами. Відомі також своєрідні по-гребальні споруди – мавзолеї, колумба­рії, що мали різноманітні архітектурні форми – у вигляді вежі, хлібного кошика, піраміди.

Досить поширеною була портретна скульптура. Відповідно до культу предків, римляни замовляли зображення по-мерлих. Для них характерні точність передання рис обличчя, незворушний спокій. На початку І ст. до н.е. під впливом грецького мистецтва портрети набувають більшого одухотворення та виразності, що засвідчує, наприклад, портрет Юлія Цезаря. Поряд із погруддям створювались статуї, що зображали видатних полководців та політичних діячів на повний зріст.

Живописом римляни прикрашали стіни храмів. Тріумфальні процесії римських полководців супроводжували кар-тини із зобра­женням битв, які потім виставляли в.базиліках і храмах. Після завоювання Греції поширився декоративний розпис будинків, що імітував кольоровий мармур, а у 80 р. до н.е. з’явився новий стиль розпису. На стінах зображували пейзажі, сцени з міфів. Чудова пам’ятка живопису І ст. до н.е. – розпис вілл, розташованих недалеко від Помпей і пізні-ше засипаних попелом під час вивер­ження вулкану Везувій.

Громадянські війни І ст. до н.е. завершилися встановленням імператорської влади. Поступово Римська держава стає імперією рабовласницької знаті Середземномор’я, поглиблюються й міцні­ють господарські зв'язки її різних частин, по-силюються культурні впливи країн Південного Середземномор’я, зокрема в галузі літе­ратури, архітектури, скульптури.

Східні релігійні культи, що існували в Римі з II ст. до н.е., по­ширилися в період імперії. Зокрема, імператор Калігу-ла спорудив храм єгипетської богині Ізіди в Римі, на Марсовому полі. Культ імператорів мав офіційний характер, на їх честь зво­дили храми, ставили скульптури.

«Золотим віком» римської літератури називають І ст. до н.е. – початок І ст. н.е., представлений іменами таких авто-рів, як Вергілій, Горацій, Овідій. Найвизначнішим твором пое­та Публія Марона Вергілія (70–19 pp. до н.е.) вважається поема «Енеїда» – класичний зразок римської епопеї. Вона присвячена мандрам і діянням троянського героя Енея – за-сновника в Італії нового царства, яке поклало початок Риму. «Енеїда» створена під великим впливом гомерівських по-ем, але є оригінальним, суто римським твором з власним поглядом на світ. Вона насичена драматизмом. Особливо вра-жають сцени загибелі Трої, самогуб­ства цариці Дідони, війни в Італії. Вергілій вперше в античній літературі розкриває весь трагізм долі людини, яка змушена під­корятися обов’язку, нехтуючи власними почуттями. Поема Вергілія пізніше мала великий вплив на європейську поезію.

Поет Квінт Горацій Флакк (65–8 pp. до н.е.) відомий як автор віршів на злободенні й побутові теми («Еподи»), од та ліричних віршів. Він створив дві книги «Послань», де виклав свої погляди на мистецтво, літературу, місце і роль поета у громадському житті.

Славетнішим представником своєрідного жанру любовної елегії, що виникла в цей «золотий вік», був Публій Ові-дій Назон (43 р. до н.е.–18 р. н.е.). Його твори вирізняє легкість, дотеп­ність, досконалість. У пізній період творчості Овідій створює велику поему «Метаморфози». Це епічна поема, поетичний переказ греко-римських міфів про перетво-рення людей у квіти, дерева, тварин. Поєднан­ня фантастики з реальністю, виразність описів, витонченість поетичної мови характерні й для інших поем Овідія, зокрема любовної лірики.

Перу Гая Петронія (помер 66 р. н.е.), римського аристократа, що прославився вишуканим смаком, належить ро­ман «Сатирикон» з 20 книг. Головний герой роману – Енколпій проводив життя у мандрах по Італії. Розповідаючи про його при­годи, автор подав сатиричну картину побуту римських рабовлас­ників, висміював грубість, невігластво «нових бага-тіїв». Розважа­льний характер мав роман письменника Луція Апулея (бл.125–180 pp.) «Золотий осел», де з гумором, у казковому стилі автор розповідає про пригоди юнака, якого кохана помилково пе­ретворила на осла. Ці твори мали піз-ніше певний вплив на розвиток європейського роману.

Римська скульптура часів імперії представлена здебільшого портрет­ними ідеалізованими зображеннями імператорів та членів їх сі­мей, нерідко у вигляді богів і богинь. Яскравим зразком мистец­тва І ст. н.е. став вівтар Миру з багато де-корованим скульптурним фризом, рельєфами зі зображеннями богів, імператора з роди­ною, сенаторів. Разом з тим про-довжує виявляти себе і реалістичний римський скульптурний портрет. Довга стрічка скульптурного рельєфу зі зобра-женням епізодів походу римських військ на Дунай оздоблює відому колону Траяна в Римі. Для настінних розписів цьо-го часу були притаманні урівно­важені композиції. Часто використовувалися єгипетські, східні мотиви, зображення гір-лянд з плодів, квітів. Сцени з міфів виріз­няються холодною красою, статичністю. Мистецтво Риму вражає аристокра-тичною пишністю та східним монументалізмом.

В архітектурному мистецтві сувору простоту часів республіки змінила пишність і розкіш імператорського Риму. Створювалися великі храми, урочисті архітектурні ансамблі римських форумів. Знаме­нитими спорудами були форум Августа – площа, обведена му­ром, з храмом Марса на високому подіумі, форум Веспасіана та форум Нерви. Новим словом в архітектурі став Пантеон (храм усіх богів), перекритий високим куполом діаметром 43,2 м. Цей храм і досі вражає досконалими пропорціями. Грандіозною спорудою імператорського Риму вважається Колі­зей – амфітеатр на 50 тис. глядачів. Зовні він мав три яруси з арками, колонами різних орде­рів, скульптурами, розташованими в арках. На його арені відбу­вались улюблені римлянами гладіаторські бої — від парних до постановок сцен із відомих в історії битв. І якщо кожне грецьке місто мало театр, то римське – амфітеатр для гладіаторських боїв, що віддзеркалювало ха-рактер цього хо­роброго і жорстокого народу.