Принципи і форми бюджетного фінансування

Витрачанню бюджетних ресурсів конкретними розпорядниками передує етап виділення відповідних коштів, або інакше — бюджетне фінансування, тобто надання грошових коштів юридичним і фізичним особам на проведення заходів, передбачених бюджетом. Бюджетне фінансування базується на відповідних принципах і характеризується специфічними формами надання бюджетних асигнувань.

Надання бюджетних коштів здійснюється у таких формах:

· кошторисне фінансування окремих бюджетних програм — закладів, установ і організацій бюджетної сфери;

· трансферти населенню;

· бюджетні кредити юридичним особам (у тому числі податкові кредити на сплату податків);

· субвенції і субсидії фізичним і юридичним особам;

· бюджетні інвестиції у статутні капітали діючих або новостворюваних юридичних осіб;

· бюджетні позики державним позабюджетним фондам;

· міжбюджетні трансферти (дотації вирівнювання, субвенції, інші дотації);

· кредити іноземним державам.

Бюджетні трансферти

Форми бюджетного фінансування у подальшому повинні удосконалюватись, аби повніше відповідати потребам розвитку ринкової економіки. Для України особливо актуальним є перехід від принципу утримання бюджетних установ до програмно-цільового підходу у використанні бюджетних коштів.

Рис.5. Установи, які перебувають на кошторисному фінансуванні

4. Бюджетний дефіцит та джерела його покриття

Стан бюджетного фонду залежно від різного співвідношення дохідної і витратної частин бюджету може бути дефіцитним, профіцитним і збалансованим.

Рис. 6. Бюджетний баланс

Бюджетний дефіцит – це перевищення видаткової частини бюджету над дохідною.

Наявність бюджетного дефіциту у допустимих межах не є негативним явищем, проте рівень бюджету повинен знаходитись під постійним контролем державних органів.

Прийняття державного бюджету України або бюджету АР Крим, міського бюджету на відповідний рік з дефіцитом дозволяється у разі наявності обґрунтованих джерел фінансування дефіциту.

Профіцит бюджету затверджується виключно з метою погашення основної суми боргу.

Збалансованим є бюджет, у якому видатки й доходи рівні. В економічній літературі існує також думка, що теоретично збалансованим є бюджет, в якому дефіцит або профіцит не перевищують 1 % сукупного обсягу видатків

Бюджет АР Крим та міські бюджети можуть прийматися з дефіцитом виключно у частині дефіциту бюджету розвитку.

Дефіцит бюджету АР Крим та міських бюджетів покривається за рахунок запозичень. Затвердження обласних, районних, сільських бюджетів з дефіцитом не допускається.

Основною причиною виникнення бюджетного дефіциту є відставання темпів зростання бюджетних доходів порівняно зі зростанням бюджетних видатків. Конкретними причинами такого відставання можуть бути:

· кризові явища в економіці, що супроводжуються спадом виробництва, зниженням ефективності функціонування окремих галузей, інфляційними процесами;

· мілітаризація економіки в мирний час;

· надзвичайні обставини (війна, масштабні стихійні лиха);

· здійснення значних централізованих вкладень у розвиток виробництва і зміну його структури;

· надмірне зростання соціальних видатків порівняно із темпами зростання валового внутрішнього продукту.

Основними причинами виникнення дефіциту державного бюджету в Україні були зниження обсягів виробництва й скорочення доходів бюджету, низька податкова дисципліна, наявність значного тіньового сектору в економіці, надмірні державні витрати за окремими статтями бюджету

Розрізняють поняття стійкий дефіцит бюджету, який існує в довгостроковому періоді, та тимчасовий дефіцит, що викликається касовими розривами у виконані бюджету. Його ще називають касовим дефіцитом — нестача коштів бюджету в результаті незбігу термінів надходження доходів і здійснення видатків.

В умовах ринкової економіки, як стверджують сучасні західні фінансові теорії, дефіцит може бути корисним у випадку, коли у разі спаду виробництва держава витрачає більше грошей, ніж одержує: він забезпечує збільшення попиту, в тому числі купівельної спроможності населення. Споживачі починають більше купувати, підприємці — більше продавати. Унаслідок цього зростають обсяги виробництва і скорочується безробіття.

Проте в період піднесення економіки держава не може дозволити собі дефіцит бюджету, оскільки він стимулюватиме інфляцію. Отже, бюджет, в якому збалансовані доходи та видатки, потрібний не щорічно, а для певного періоду, тобто протягом еко­номічного циклу. В окремі роки з метою стимулювання ділової активності держава може допускати дефіцит бюджету

В умовах наявності дефіциту держава зобов’язана обрати найбільш оптимальні джерела його покриття. Для фінансування дефіциту бюджету використовуються як інфляційні, так і неінфляційні джерела.

Неінфляційні джерела це:

· фінансування дефіциту бюджету за рахунок запозичень на внутрішніх та зовнішніх фінансових ринках та за рахунок використання залишків бюджетних коштів. Внутрішні позики здійснюються через продаж державних цінних паперів (облігацій, векселів) або через одержання кредиту в банку. Останню форму фінансування бюджетного дефіциту використовує місцева влада. Зовнішні позики для покриття дефіциту державного бюджету характерні для країн, що розвиваються, а також все більше використовуються країнами з перехідною до ринку економікою, у тому числі Україною.

· трансферти — фінансування у вигляді безоплатної допомоги.

Інфляційним джерелом фінансування бюджетного дефіциту є монетизація дефіциту ( передбачає використання грошово-кредитної емісії НБУ. В Україні бюджетним кодексом такий метод заборонено.)

Рис. 7. Центральні джерела фінансування дефіциту бюджету

Зовнішні джерела запозичень – кредити міжнародних фінансових об’єднань та іноземних держав, безоплатна фінансова допомога під цільові програми.

Внутрішні джерела – кредити НБУ доходи від операцій з цінними паперами. При цьому ні внутрішні ні зовнішні запозичення не можуть використовуватися для забезпечення поточних видатків.

Рис. 8.. Структура місцевих джерел фінансування дефіциту бюджету

Фінансування дефіциту бюджету розраховується на чистій основі, тобто з обсягів валових надходжень запозичених коштів вираховуються платежі з погашення основної суми боргу:

В аналітичному вигляді фінансування дефіциту державного бюджету можна визначити таким чином:

ВD = МВ + D + e · D *, де

ВD — показник дефіциту бюджету;

МВ — грошова база;

D — внутрішній борг;

D* — зовнішній борг в іноземній валюті;

е — валютний курс.

Між дефіцитом бюджету та його фінансуванням існує рівновага, тобто перше дорівнює другому:

Характер фінансування державного сектору і бюджетного дефіциту має різні макроекономічні наслідки. Найбільш негативний вплив справляє монетизація дефіциту. Фінансування дефіциту через центральний банк безпосередньо впливає на грошову базу та розмір грошової маси.

При монетизації дефіциту держава отримує сеньйораж — дохід від друкування грошей. Сеньйораж виникає в умовах перевищення приросту грошової маси над приростом реального ВВП, наслідком чого є зростання середнього рівня цін. З огляду на це, всі економічні агенти змушені сплачувати так званий інфляційний податок, який через вищі ціни перерозподіляє частину їхніх доходів на користь держави.

Залежно від характеру наслідків впливу боргу на економіку, їх поділяють на короткострокові та довгострокові. Короткострокові — це наслідки бюджетного дефіциту, відомі як проблема «витіснення». Довгострокові — економічні наслідки державного боргу, відомі як «тягар боргу». Украй негативні наслідки (фінансові, економічні, соціальні) значного розміру бюджетного дефіциту по­требують використання загальноприйнятих у світовій практиці методів боротьби з дефіцитом. Якщо в процесі виконання бюдже­ту має місце перевищення граничного рівня дефіциту або значне скорочення надходжень дохідних джерел бюджету, то вводиться механізм секвестру видатків. Секвестр бюджету полягає в пропорційному зниженні бюджетних видатків (на 5, 10,15 і т. д. відсотків) щомісячно за всіма статтями бюджету протягом того періоду, який залишився до кінця фінансового року. Секвестру не підлягають захищені статті, склад яких в Україні визначає Верховна Рада

Рис. 9. Причинно-наслідкова діалектика бюджетних дефіцитів