Функціональний розподіл доходів

Під функціональним в економічній теорії розуміють розподіл доходів за факторами виробництва, до них відносяться праця, капітал, земля і підприємницькі здібності.

В економічній теорії існують два принципово різних підходи до виявлення законів функціонального розподілу доходів: марксистський і маржиналістський.

Функціональний аспект розподілу доходів передбачає дослідження розподілу сукупного національного доходу між власниками праці (робочої сили) і капіталу.

Марксистська концепція функціонального розподілу доходів ґрунтується на таких засадах:

- капіталістичний сукупний національний дохід створюється найманою працею і капіталом;

- носієм здатності до праці є найманий працівник, який, по-перше, переносить частину минулої, втіленої в засобах виробництва праці на заново створюваний продукт, а по-друге, створює нову вартість;

- новостворена вартість (яка після реалізації набирає форми національного доходу) є, згідно з теорією К. Маркса, результатом тільки найманої праці;

- результатом капіталу є перенесена вартість, яка входить у структуру сукупного суспільного продукту, але не є складовою національного доходу (новоствореної вартості);

- національний дохід має дві складові (v + m), де v – затрати змінного капіталу (найманої праці), які набувають форми заробітної плати, й m – затрати змінного капіталу, які набирають вигляду додаткової вартості;

- капіталісту додаткова вартість (m) нічого не коштує, а для найманого працівника вона коштує неоплаченої праці;

- пропорція, у якій новостворена вартість розподіляється на заробітну плату (v) і додаткову вартість (m), показує ступінь експлуатації (m¢), яка визначається таким чином: Чим більша частка m у структурі (v + m), тим вищим є ступінь експлуатації найманої праці капіталом:

- додаткова вартість, у свою чергу, підлягає розподілу між самими капіталістами: промисловцями, торговцями, банкірами (позичковими капіталістами) і землевласниками. У зв’язку з цим додаткова вартість набуває у функціональному розподілі таких форм:

Р – прибуток промислового капіталіста;

Н – прибуток торговельного капіталіста;

і – позичковий процент як форма доходу позичкового капіталіста (або банківський прибуток банкіра);

R – рента, що є доходом землевласника.

Маржиналістська концепція розподілу факторних доходів ґрунтується на інших засадах, а саме:

- власниками економічних ресурсів у капіталістичній економіці є домогосподарства;

- існують чотири фактори виробництва, яким відповідають такі форми доходів:

земля створює ренту (R);

капітал (інвестиційні ресурси) – процент (і);

праця – заробітну плату (w)

здатність до підприємництва створює підприємницький дохід (прибуток) (Р);

- величина доходу на кожний із зазначених вище факторів визначається граничним внеском кожного чинника у валовий дохід фірми;

- такий принцип (закон) розподілу доходів справедливий як для найманих працівників, так і для землевласників, власників капіталу та людей, схильних до підприємництва, оскільки він забезпечує розподіл доходу пропорційно до внеску кожного із факторів.

Економічним механізмом розподілу в ринковій (капіталістичній) економіці є ціна ресурсу, яка визначає розмір доходу. Ціна на ресурси за умов досконалої конкуренції визначається співвідношенням попиту і пропозиції. А попит і пропозиція на ресурси й рівень цін на ринку ресурсів є похідними від споживчого попиту та рівня цін та товари і послуги, які виробляються за допомогою цих ресурсів.

Підприємець може збільшувати чисельність найманих працівників до тих пір, поки грошова оцінка граничного продукту дорівнюватиме величині заробітної плати.

Для розуміння суті важливим є один із аспектів праці – ставка заробітної плати, яка є ціною, що її сплачує роботодавець найманому працівникові за функціональне використання його праці.

Окрім ставки, заробітна плата формується на підставі багатьох різних за своїм функціональним значенням складових. Співвідношення цих елементів утворює структуру заробітної плати, яка охоплює: основну та додаткову зарплату, а також види винагород, що входять до кожної зі складових.

Заробітна плата має дві основні форми: відрядну та погодинну.

Відрядна заробітна плата – це форма, що заохочує збільшення обсягів виробництва продукту, Вона застосовується тоді, коли саме від інтенсивності праці робітника залежить обсяг виробництва.

Відрядна форма зарплати передбачає систему доплат за економію палива, енергії, сировини, матеріалів, за ефективне використання устаткування, за ставлення до праці, за ризик і т. ін.

Погодинна форма заробітної плати застосовується там, де потрібно виробляти продукту саме стільки, скільки того вимагає технологія. Надлишок виробленої продукції є порушенням технології і не стимулюється.

Погодинна форма існує як погодинно-нормативна і погодинно-преміальна.

Перша передбачає оплату за відпрацьований час та при виконанні нормативів робіт, які (нормативи) періодично переглядаються.

Друга (погодинно-преміальна) передбачає оплату працівника за відпрацьований час та додаткову виплату премій за економію витрат. Досконаліші форми організації праці тощо.

Розрізняють:

- номінальну заробітну плату – суму грошей, яку отримує власник робочої сили за певний проміжок часу (годину, день, місяць);

- реальну заробітну плату – грошовий еквівалент маси товарів і послуг, які можна придбати за номінальну заробітну плату.

Реальна заробітна плата, таким чином, залежить від величини номінальної і рівня цін.

У світовій практиці показник реальної заробітної плати визначається шляхом ділення номінальної заробітної плати на індекс споживчих цін:

W_{реальна} = W_ном. : ICЦ,

де W_{реальна} – реальна заробітна плата; W_ном. – номінальна заробітна плата; ICЦ – індекс споживчих цін на товари та послуги.

З метою ресурсного забезпечення мінімально необхідного рівня відтворення робочої сили згідно з міжнародними трудовими нормами використовують показник мінімальної заробітної плати.

Мінімальна заробітна плата – грошовий еквівалент, що забезпечує задоволення потреб на рівні простого відтворення робочої сили найнижчої кваліфікації, за умови здійснення трудового процесу в межах суспільно-нормативної інтенсивності праці.

Земля і капітал як економічні ресурси можуть бути продані, а можуть здаватися в користування на певний час за певну плату. У першому випадку має місце соціальне відчуження факторів, яке передбачає зміну їхнього власника, у другому – функціональне відчуження, що не передбачає зміни власника. Воно ґрунтується на зміні користувача певними ресурсами й означає продаж не ресурсів, а права користування послугами, які надаються завдяки використанню певних ресурсів.

Купівля землі й капіталу передбачає плату (ціну) за придбання цих ресурсів у власність на невизначений час.

Купівля права на користування послугами землі та капіталу реалізується через ціну, яка набуває форми ренти і процента.

Рента (від лат. reddo) в перекладі означає повертати, сплачувати. У сучасному розумінні цей термін означає дохід від землі, який регулярно отримують її власники, не займаючись підприємницькою діяльністю.

Ціна землі як форма доходу є похідною від величини ренти, що є ціною за право на тимчасове використання споживних властивостей ресурсів.

Ціна ренти на землю визначається граничним продуктом землі. Це означає, що фірма збільшуватиме обсяг використання цього фактора до того часу, поки вартість граничного продукту від нього не зрівняється з ціною ренти.

Величина доходу від використання праці, землі й капіталу визначається величиною їхнього граничного внеску у виробництво певних товарів чи послуг.

Якщо ж на ринку ресурсів продаються не послуги, а самі ресурси (земля), то ціна землі залежить:

- від поточної вартості її граничного продукту;

- від вартості її граничного продукту в майбутньому.

Це означає, що ціна землі є дисконтованою поточною ціною ренти. Іншими словами, ціна землі прямо пропорційна величині ренти й обернено пропорційна величині процентної ставки.

Дохід на капітал називають річною процентною ставкою.

Дивіденди – виплати акціонерові, що їх здійснює компанія, у формі готівки (cash) або у формі акцій (share). Грошовий дивіденд – це платіж із прибутку компанії після сплати нею встановленого податку на прибуток корпорації та відсотків за борговими зобов’язаннями. Зазвичай, дивіденд визначається у відсотках від номінальної вартості звичайної акції, а останнім часом дедалі більше в абсолютному розмірі на одну акцію.

Відсотковий дохід – це дохід, який виплачується власникам цінних паперів і банківських депозитів.

Ринковий механізм визначення винагороди найманого працівника, землевласника і власника капіталу ґрунтується на взаємодії попиту й пропозиції цих факторів.

Попит на кожний із факторів визначається вартістю граничного продукту, створюваного цим фактором.

Гранична вартість продукту, у свою чергу, залежить від пропозиції фактора.

За законом спадної граничної продуктивності (дохідності) фактор, який пропонується з надлишком, характеризується низьким граничним продуктом і низькою ціною цього фактора. Фактор, пропозиція якого обмежена, забезпечує високий граничний продукт і продається за високою ціною.

Зобразимо ці залежності графічно (1.1.)

Рис. 1.1. Рівновага на ринку ресурсів та її зрушення залежно від зміни пропозиції.

Як видно із графіка, збільшення пропозиції будь-якого ресурсу зрушує пропозиції S₀ вниз праворуч до S₁ зумовлюючи, таким чином, зниження ціни на ресурс з Р₀ до Р₁. І, навпаки, зменшення пропозиції зрушує криву S₀ до S₂ , збільшуючи ціну на ресурси з Р₀ до Р₂.

Якщо ж пропозиція на ресурс незмінна, то на ціну такого ресурсу впливає зміна попиту. Зобразимо цю залежність графічно.

Рис. 1.2. Рівновага на ринку ресурсів та її зміна під впливом зміни попиту.

Графік показує, що за незмінної пропозиції збільшення попиту на ресурс зрушує криву з D₀ до D₁, що зумовлює зростання ціни на цей ресурс з Р₀ до Р₁. І, навпаки, скорочення попиту від D₀ до D₂ зменшує ціну на ресурс із Р₀ до Р₂.

У стані рівноваги кожний фактор забезпечує дохід, що дорівнює його граничному внеску у виробництво товарів та послуг.