Форми монополізму

Якщо на ринку присутні лише десятки виробників схожої, однак неідентичної продукції, конкуренція між ними називається монопо­лістичною. У цьому разі кожен виробник виготовляє хоча й незначну частину продукції, але достатню для того, щоб зменшити вплив на сукупну пропозицію, попит і ціну товару. При монополістичній кон­куренції виробники майже не впливають один на одного, залиша­ються відносно незалежними і між ними немає домовленості щодо обмеження виробництва, попиту чи пропозиції з метою підвищення цін на товари.

Відносини між продавцями та покупцями вже не є випадковими, як у разі досконалої конкуренції. Виробники виготовляють хоча й схожі, однак неідентичні товари, приділяючи особливу увагу дифе­ренціації продукції, тобто додаючи своєму товару властивостей, важ­ливих для конкретного типу споживачів. Отже, основним аргумен­том в умовах монополістичної конкуренції є диференціація про­дукції.

Характерною ознакою цього виду конкуренції є наявність великої кількості підприємств, в основному невеликих. Цим вона нагадує досконалу конкуренцію, але відрізняється від неї диференціацією продукції. Ознакою диференційованої продукції є наявність у кожно­го товару істотної основи для вирізнення товарів одних виробників серед товарів інших виробників. Це схожа, однак неідентична про­дукція. її види різняться специфічною якістю, призначенням, оформ­ленням, упаковкою, престижністю. Саме ці специфічні ознаки й фор­мують переваги різних типів покупців. Монополістична конкуренція поширена у виробництві одягу, безалкогольних напоїв, обчислю­вальної техніки тощо.

Диференціація продукції породжує нецінові переваги споживачів і монопольне становище продавців. Однак ринкова влада продавців, що підтримується інтенсивною рекламою, післяпродажним обслуго­вуванням (технічно складних товарів), недостатньо стабільна через присутність на ринку широкого кола товарів-субститутів.

Монополізм на товарних ринках утворюється як з боку вироб-ників-продавців, так і з боку покупців. Відповідно існують такі види монополізму: монополія і монопсонія. Характерною рисою монополії є обмежена кількість виробників за наявності невеликої кількості по­купців. Протилежна ситуація на ринку називається монопсонією. Відомо такі форми монополізму: чиста монополія, олігополія, чиста монопсонія й олігопсонія. Розглянемо їх докладніше.

Чиста монополія. Чиста (абсолютна) монополія виявляється в тому разі, якщо якась конкретна фірма або об'єднання є єдиним ви­робником певних товарів, у яких немає товарів-субститутів (замін­ників).

Такі монополії функціонували, в основному, протягом останніх десятиліть XIX — початку XX ст. Нині чиста (або повна, абсолютна) монополія — рідкість. Вона може існувати лише як тимчасова ринко­ва ситуація на окремому регіональному ринку конкретного товару чи конкретної послуги.

Конкуренція в умовах досконалої конкуренції виявляється як внутрішньомонопольна напруженість через безупинну боротьбу за підтримку свого домінуючого становища в даній сфері або в ніші то­варного ринку для того, щоб зберегти свої прибутки на високому рівні, захистити їх від міжгалузевого усереднення.

Чисто монопольні структури побоюються того, щоб сфера їхньої діяльності була надто привабливою для сторонніх капіталів та їх ди­версифікації. Вони змушені стримувати зростання монопольно висо­ких цін на свої товари. Це породжує внутрішньофірмову боротьбу щодо встановлення монопольно високих цін і до розширення вироб­ництва товарів з наданням знижок покупцям. Водночас зі зростан­ням обсягу випуску продукції збільшується товарна пропозиція на ринку, а це, у свою чергу, вимагає подальшого зниження цін. Тому закономірно виникає тенденція до самообмеження обсягу випуску продукції з одночасним збереженням високого рівня цін. Основним напрямом конкуренції в такому разі є створення монополістом пере­шкод для потенційних конкурентів у монополізовану сферу (ринко­ву нішу): він використовує ліцензування, патентний захист, товарні знаки, авторське право тощо.

Отже, якщо товар, у якого немає аналогів і повноцінних замін­ників, випускається лише одним виробником, то за цих умов виникає чиста (абсолютна) монополія. На товарному ринку функціонує лише один виробник, і покупці (споживачі) не мають альтернативи у ви­борі товару іншого виробника. Монополіст контролює сукупну про­позицію, попит, ціну на свій товар, має змогу варіювати ними і в та­кий спосіб впливати на рівень ціни.

Чиста монополія може штучно створювати товарний дефіцит з метою встановлення монопольно високої ціни, оскільки вторгнення інших підприємств у монополізовану сферу діяльності обмежено.

Чиста монополія як довгострокове явище в ринковій економіці — рідкість. Утримувати монопольну владу на товарному ринку трива­лий час можна лише за підтримки держави.

Особливим різновидом чистої монополії є природна монополія. Вона об'єктивно виникає в ситуаціях, коли через особливості техно­логії виробництва та обслуговування споживачів попит на товар чи послугу найкраще задовольняється одним або кількома підприєм­ствами, а інше є протиприродним. Відповідно до Закону України "Про природні монополії" від 20.04.2000 р. природна монополія — це стан товарного ринку, коли попит на ньому задовольняється більш ефективно за відсутності конкуренції внаслідок технологічних особливостей виробництва (у зв'язку зі значним зменшенням витрат виробництва на одиницю товару зі збільшенням обсягів виробницт­ва), а товари (послуги), що виробляються суб'єктами природних мо­нополій, не можуть бути замінені у споживанні іншими товарами (послугами), а відтак попит на цьому товарному ринку меншою мірою залежить від зміни цін на ці товари (послуги), аніж попит на інші товари (послуги).

Природні монополії непереборні, у них немає конкурентів. Мож­ливі наслідки їхнього існування — зростання цін, байдуже ставлення до споживачів, отримання надмонопольних прибутків. Це одне з класичних "фіаско" ринку, і держава має втручатися в діяльність природних монополій, щоб підтримувати соціально необхідні галузі й сфери діяльності, від яких залежить саме існування будь-якої дер­жави, його народу. Тому в усіх країнах природні монополії є держав­ними або компаніями, які перебувають під жорстким державним кон­тролем. У таких випадках держава використовує найдієвіший важіль — примусово встановлює рівень цін і тарифів, обмежує рента­бельність і здійснює контроль за їх дотриманням.

Відповідно до Закону України "Про природні монополії" діяльність суб'єктів природних монополій в Україні регулюється в таких сферах:

· транспортування нафти та нафтопродуктів трубопроводами;

· транспортування природного і нафтового газу трубопроводами та його розподіл;

· транспортування інших речовин трубопровідним транспортом;

· передачі та розподілу електричної енергії;

· користування залізничними коліями, диспетчерськими службами, вокзалами та іншими об'єктами інфраструктури, що забезпечу­ють рух залізничного транспорту загального користування;

· керування повітряним рухом;

· зв'язку загального користування;

· централізованого водопостачання та водовідведення;

· централізованого постачання теплової енергії;

· спеціалізованих послуг транспортних терміналів, портів, аеро­портів за переліком, що визначається Кабінетом Міністрів Ук­раїни.

Перелік суб'єктів природних монополій складається та ведеться Антимонопольним комітетом України. Діяльність суб'єктів природ­них монополій регулюється спеціальними національними комісіями, органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування, Антимонопольним комітетом України, об'єднаннями споживачів у порядку, визначеному законодавством.

Нині у країнах з розвиненою ринковою економікою переважає олігополістична конкуренція, а чиста (досконала) конкуренція й чи­ста монополія на практиці бувають дуже рідко.

Олігополія (від грецьк. "олігос" — небагато, мало і "полео" — про­даю) — це форма групового монополізму, коли кілька самостійних великих фірм монополізують виробництво та збут певного товару або виду товарів. Олігополія характерна майже для всіх сфер масово­го виробництва однорідної продукції і є відмітною рисою економіки індустріально розвинених країн.

Розрізняють олігополію абсолютну та диференційовану. Для абсо­лютної олігополії характерним є те, що корпорації, які її утворюють, виробляють майже однорідну продукцію, наприклад нафту, сталь, алюміній тощо. Для диференційованої олігополії характерним є ви­робництво диференційованої продукції. Конкуренція між олігополіями має назву олігополістичної. Оліго-полії взаємозалежні, їхня цінова політика зводиться до погодженого встановлення й зміни ціни на товар. Тому ціни в умовах олігополі-стичної конкуренції не такі гнучкі й високі, як в умовах чистої моно­полістичної конкуренції.

Олігополістична конкуренція як різновид недосконалої конку­ренції являє собою внутрішньогалузеву боротьбу між монополістич­ними структурами. Основним об'єктом такої конкуренції є лідерство в галузі. Монополістична фірма, що є лідером, має ринкову владу на встановлення цін. Інші структури орієнтуються на ці ціни, які також відповідають їхнім інтересам (можливість отримання монопольно високого прибутку). Фірми, що не дотримують установленого ліде­ром рівня цін, можуть бути у програші й навіть збанкрутувати.

Олігополістична конкуренція є в основному неціновою. Кожна фірма зарекомендувала себе своєю продукцією у певного континген­ту споживачів (освоїла якийсь сектор товарного ринку, свою нішу). її мета в конкурентній боротьбі за лідерство — це не лише утримати свою нішу, а й розширити її, збільшити свій сектор на галузевому ринку. Це завдання вирішується диверсифікацією (вторгненням в суміжні підгалузі або види виробництва), витісненням конкурентів, захистом своєї ніші від зазіхань інших фірм.

Основним методом олігополістичної конкуренції є постійне підвищення монополістичними структурами конкурентоспромож­ності своїх товарів. Вони спрямовують свої зусилля на їх технічну досконалість, високу надійність у процесі експлуатації та споживан­ня, розширюють і оновлюють асортимент, пропонують широкий діа­пазон цін на товари, що різняться якістю, специфічними властивостя­ми, художньо-естетичним оформленням, упаковкою, гарантійними зобов'язаннями та післяпродажним сервісом. Конкурентоспро­можність своїх фірм і товарів олігополісти захищають за допомогою патентів, ліцензій, торгових марок, кваліфікованої реклами.

Чиста монопсонія. Монопсонія (від грецьк. "моно" — один і "опсо-нія" — закупівля продовольства) — це монопольне становище од­ного покупця, який має змогу контролювати закупівельну ціну пев­ного товару. Монопсонія спостерігається переважно на ринку сільськогосподарської продукції, яку виробляють численні дрібні фермерські господарства, інші виробники. Однак вона може виявля­тися і на інших сировинних ринках у тих випадках, коли на ринку функціонує лише єдиний споживач (наприклад, переробний завод).

До особливої деформації ринку призводить так названа двосто­роння монополія, коли взаємодіють між собою лише один продавець і лише один покупець (наприклад, військово-промисловий комплекс і держава).

Олігопсонія (від грецьк. "олігос" — небагато, мало і "опсонія" — закупівля продовольства) — це форма групового монополізму, за якої існує монополія кількох покупців певного товару. При оліго-псонії закупівельна ціна обмежується монополізованими покупцями, вони отримують свої монопольні прибутки як частину доходів про­давців.

В економічній теорії і на практиці поняття "монополія" і "моно­полізм", широко використовуються як узагальнення розглянутих вище форм монополізму (чистої монополії, олігополії, чистої моно-псонії, олігопсонії та їх різновидів), а також організаційних форм монополістичних об'єднань і ринкових ситуацій, що їм відповідають.