ІІІ. Повторення вивченого матеріалу

Виходить КУБ. Засідання я відкриваю

І щиро вас усіх вітаю.

Ми з’їзд фігур геометричних проведе

Але, як і годиться, для початку

Хай кожен розповість про себе по порядку.

З молодших розпочнем.

Виходить ТОЧКА.

КУБ. Хто тут? Не бачу… Що за Маска,

Поближче підійди, будь ласка.

ТОЧКА. Я- невидимка. В цьому суть моя,

Мене лиш дотиком пера чи крейди

зображають,

Звуть Точкою і буквою одною

позначають.

Хоч вимірять мене й не можна,

настільки я за розміром мала,

Та все ж запевнить можу кожного,

Що математиці я користь принесла:

Без точок ліній і фігур нема,

Бо кожна з них- то точок множина.

І ще мої прикмети-

Двох ліній я перетин,

Вершиною кута служу. (Креслить на дошці, учні - в зошитах.)

Виходить ПРЯМА

КУБ. Хто ти? Тебе як звуть?

ПРЯМА. Я лінія. Яка?(Діти – пряма)

Всього один я вимір маю

І ні початку, ні кінця свого не знаю.

Чому? (Учні – Бо їх нема)

Як всесвіт нескінченна я,

І в цьому суть моя.

Хоча хвалить саму себе нечемно,

Та я скажу: між точками двома

Я найкоротша лінія одна.

(Ставить на дошці дві точки і проводить між ними лінію. Учні виконують рисунок у зошитах.)

Я можу нахил будь- який прийняти,

Лягти горизонтально, вертикально стати…

З’являються КРИВА і ЛАМАНА.

КУБ. А поряд хто з тобою?

КРИВА. Я – рідная її сестра,

Молодша –лінія Крива.

Зустрівшись в точках двох з Прямою,

Натягуюсь над нею я дугою.

ЛАМАНА. Я- теж сестра. Та Ламаною звусь:

З відрізочків прямої я складаюсь

І через це ламаюсь….

КУБ. А хто ховається за вами

без голови з двома ногами?

КУТ (прямий) Ви помиляєтеся тут. Я - КУТ.

Мені вершина служить головою,

А те, що звете ви ногами,

Всі називають сторонами.

Буваєм різні ми. Ось я - прямий,

Є гострі і тупі кути.

(Виходять два кути, прямий- обіймає їх.)

Вони –мої брати.

Є гострі і тупі кути.

Тупий – мій старший брат

І я даю вам слово:

Він завжди більший від прямого!

А гострий – менший брат,

Ручаюсь головою,

Він менший від прямого.(Демонструє.)

Навкруг вершини сторону мою лиш покрути

І різні матимеш кути.

КУБ. А якщо сторони твої продовжу я?

КУТ. Зросте величина моя… (Всі фігури засміялися.)

КУБ. Ти бачиш, друже. Стало смішно всім,

Про себе ти не знаєш сам того,

Що знати учню кожному належить:

Від довжини сторін твій розмір не залежить,

Хоч на край світу їх продовжу я,

Не зміниться величина твоя.

Ну, далі черга там чия?

ТРИКУТНИК. Трикутник я, до того ж прямокутний,

Бо маю три кути, один із них –прямий.

А є трикутники і гостро- й тупокутні:

В одних кути всі гострі,

у других –один тупий.

(Креслять трикутники.)

КУБ. Ну, молодець! А далі хто на черзі?

КВАДРАТ. Рекомендуюсь: я – Квадрат,

І вас повідомляю,

Що усього я по чотири маю:

Чотири сторони й вершини,

Кутів прямих чотири,

Я зараз вам назву властивості свої:

Попарно паралельні сторони мої

І зв’язані всі долею одною –

Усі чотири рівні між собою.

Нічого я від вас не приховаю:

Діагоналі також я рівні маю. (Демонструє.)

ПРЯМОКУТНИК. І в мене рівні теж діагоналі.

КУБ. Стривай! Ти хто? Тебе сюди не звали!

ПРЯМОКУТНИК. А я його рідня: одна ми з ним сім’я.

Я – Прямокутник

Маю теж кутів прямих чотири.

Та тільки сторони мої дві довші,

дві коротші,

Коли зрівняти їх, то стану я квадратом.

Його найближчим рідним братом.

КУБ. Хто ще про себе тут не розповів?

МНОГОКУТНИК. Я- Многокутник. Маю багато кутів,

повідомить радий я:

Трикутник, Прямокутник,

Зокрема Квадрат,

То все – моя сім’я.

Тепер, напевне, зрозуміло всім:

Щоб назву мені дать,

Потрібно полічить число моїх вершин

Або кутів, або сторін.

Якщо, наприклад, буде їх по п’ять,

То П’ятикутником мене слід називать,

Якщо ж по шість, то Шестикутником

Мене вже величають…

КУБ. Високим може бути твоє звання,

Тепер усі це знають.