Інфраструктура інноваційної діяльності

Цінність нових ідей, відкриттів і винаходів вивляється на практиці. Інноваційний процес може дати реальні прак­тичні результати, якщо його продукт — інновація — вия­виться затребуваним суспільством загалом чи окремою гру­пою споживачів. Для цього він має пройти через ринок. Рин­ковий механізм у сфері інноваційної діяльності має свою структуру: новації формують ринок новацій, інвестиції та їх впровадження — ринок капіталу, інновації — ринок чистої конкуренції нововведень. Організаційну, правову та еконо­мічну підтримку інноваційної діяльності на різних рівнях і в різних формах забезпечує інноваційна інфраструктура.

Інноваційна інфраструктура (лат. infra — нижче, під i structura — по­будова, розміщення) — сукупність підприємств, організацій, установ, їх об'єднань, асоціацій будь-якої форми власності, що надають послу­ги із забезпечення інноваційної діяльності (консалтингові, маркетин­гові, інформаційно-комунікативні, юридичні, освітні тощо).

Наведені вище компоненти разом з інноваційною ін­фраструктурою утворюють сферу інноваційної діяльності (рис. 3.4).

Сфера інноваційної діяльності — сфера взаємодії інноваторів, ін­весторів, товаровиробників конкурентоспроможної продукції че­рез розвинуту інноваційну інфраструктуру.

Ринок новацій. Його формують наукові організації, ви­щі навчальні заклади, тимчасові творчі колективи, окремі винахідники та ін. Основним товаром на цьому ринку є на­уковий і науково-технічний результат — продукт інтелек­туальної діяльності.

Інтелектуальний продукт — результат творчих зусиль окремої особистості або наукового колективу.

На нього поширюються авторські права, оформлені відповідно до чинного законодавства, тобто він є інтелек­туальною власністю.

Інтелектуальна власність — сукупність авторських та інших прав на продукти інтелектуальної діяльності, що охороняються законо­давчими актами держави.

Інтелектуальними продуктами у сфері виробничо-гос­подарської діяльності підприємства є: наукові відкриття чи винаходи; результати НДДКР; зразки нової продукції, нової техніки чи матеріалів, отримані в процесі НДДКР; оригінальні науково-виробничі послуги; консалтингові послуги наукового, технічного, економічного, управлін­ського, в т. ч. маркетингового, характеру; нові технології, патенти тощо.

Правовий захист продуктів інтелектуальної діяльності в Україні здійснюється на основі Цивільного кодексу, у якому трактуються права інтелектуальної власності та вказані особливості захисту усіх об'єктів інтелектуальної власності.

Право інтелектуальної власності — право особи на результат ін­телектуальної, творчої діяльності.

До об'єктів права інтелектуальної власності належать: літературні та художні твори; комп'ютерні програми; бази даних; фонограми, відеограми, передачі організацій мов­лення; наукові відкриття; винаходи, корисні моделі, про­мислові зразки; компонування інтегральних мікросхем; раціоналізаторські пропозиції; сорти рослин, породи тва­рин; комерційні (фірмові) найменування, торговельні мар­ки (знаки для товарів і послуг), географічні зазначення; комерційні таємниці.

Право інтелектуальної власності дає змогу забезпечити його охорону і стимулює розвиток інтелектуального потен­ціалу країни. Його складовими є авторське право і право на промислову власність.

Авторське право — система правових норм, що регулюють пра­вові відносини, пов'язані зі створенням і використанням творів науки та різних видів мистецтва.

Власник авторського права або його правонаступник має виняткове право використовувати продукт своєї інте­лектуальної діяльності, розмножувати його і продавати.

Деякі з об'єктів інтелектуальної власності, що мають особливу цінність для авторів, не патентуються ними. Йдеться про комерційну таємницю.

Комерційна таємниця — відомості технічного, організаційного, ко­мерційного, виробничого та іншого характеру, які при їх розголошен­ні стороннім можуть завдати шкоди особам, чиєю власністю вони є.

Комерційною таємницею є ноу-хау.

Ноу-хау (англ. know-how — знаю, як) — форма інтелектуальної власності, науково-технічний результат, що навмисне не патенту­ється з метою випередження конкурентів, повного власного вико­ристання його для отримання надприбутку або передання іншим користувачам на вигідних умовах за ліцензійним договором.

До ноу-хау відносять технологічні та конструкторські таємниці виробництва, характеристики технологічного процесу; методи організації виробничого процесу і праці; незапатентовані винаходи; опис способу використання, специфікації, формули і рецептури; технологічні режими і способи виконання операцій, що залишаються невідомими за межами підприємства — власника ноу-хау; оригінальні методи випробувань і контролю якості процесів та продук­ції; способи утилізації і знешкодження відходів; знання і досвід у сфері маркетингу, інформація, що сприяє збуту продукції, тощо. Так, компанія Соса-Соlа досі не розголо­сила рецепт свого знаменитого напою, завдяки якому вона займає провідне місце на ринку безалкогольних напоїв.

Якщо інформація, що є комерційною таємницею, нада­ється органам державної влади з метою отримання дозволу на діяльність, пов'язану з фармацевтичними, сільськогос­подарськими, хімічними продуктами, що містять нові хімічні сполуки, то вона має охоронятися органами дер­жавної влади від недобросовісного комерційного викорис­тання, а також від її розголошення, крім випадків, коли це необхідно для забезпечення захисту населення.

Отже, наявність інституту захисту права інтелектуаль­ної власності активізує інноваційну діяльність в країні, ос­кільки монопольне право на використання продукту влас­ної творчої праці спрямовує інноваційний пошук суб'єктів інноваційної діяльності на створення наукомістких інноваційних продуктів, чия перевага при їх використанні за­безпечує значний і тривалий комерційний ефект.

Ринок чистої конкуренції нововведень. Суб'єктами ринкових відносин на ньому виступають інноватори — підприємства, що здійснюють різноманітні нововведення (технічні, економічні, організаційні, соціальні тощо). Опе­ративне залучення та впровадження новацій забезпечує інноваторам збільшення доходів, появу вільних фінансових коштів, які знову можна спрямовувати на залучення пер­спективних новацій.

Ринок інвестицій. Основним товаром на цьому ринку є вільні фінансові кошти різних організацій, фінансово-кре­дитних установ, фондів тощо, які можуть бути залучені суб'єктами підприємництва для реалізації інновацій. їх ціна, обсяги та період, на який їх надають, значною мірою впливають на інноваційну активність підприємницьких структур. Ринок інвестицій пожвавлюється, коли потен­ційні інвестори бачать зиск у фінансуванні інноваційних проектів, тобто коли віддача від вкладених інвестицій пе­ревищує вигоду від альтернативних вкладень коштів (на­приклад, у депозити).

Держава може впливати на активність інвесторів, про­понуючи пільги в оподаткуванні прибутку, отриманого від реалізації інноваційних проектів. Це прискорює окупність інвестицій, знижує ризики неповернення кредитів і сти­мулює фінансові структури до вкладення коштів. Наяв­ність достатньої кількості фінансових чи суто венчурних структур, що можуть інвестувати інноваційні проекти і за­цікавлені в цьому, прискорює їх комерціалізацію.

Інноваційна інфраструктура. Вона сприяє дифузії інновацій у всі сфери економіки. Основними завданнями інноваційної інфраструктури є сприяння перетворенню новацій на інновації, збереження і примноження наукового потенціалу країни.

Складовими інноваційної інфраструктури є фінансово-кредитні установи; зони інтенсивного науково-технічного розвитку (технополіси); технопарки (технологічні парки, агропарки, інноваційні парки); інноваційні центри (техно­логічні, регіональні, галузеві); інкубатори (інноваційні, технологічні, інноваційного бізнесу); консалтингові (на­дання консультацій у сфері захисту інтелектуальної влас­ності, реінжинірингу тощо) фірми, інноваційні та страхові компанії тощо (табл. 3.3).

Щодо України, то тут майже відсутні спеціалізовані структури, які здійснюють підтримку інноваційних про­ектів. Функціонує лише Державна інноваційна компанія, однак вона має незначний бюджет, що не дає змоги суттє­во вплинути на реалізацію перспективних проектів.

Особливу роль у прискоренні процесу комерціалізації інновацій відіграють страхові компанії, які страхують ри­зики інноваційних компаній. Це необхідна умова перевір­ки проектів на здійснимість. Страхова компанія відповідає за успіх своїми коштами, тому перевірку здійснюють дуже ретельно.

На Заході інноваційні компанії часто звертаються до послуг комерційних банків, використовуючи банківську заставу, яка передбачає не закладання майна позичальника (інноватора), а його зобов'язання повернути кредит із май­бутніх доходів. Для цього достатньо завіреного нотаріусом листа в банк. Відсоток за кредит у цих операціях не 6, а 9—10. Якщо ж інноваційний проект не дасть бажаного ре­зультату, то ризики банку переважно страхує держава.

Для успішного функціонування інноваційної інфра­структури необхідна правова основа, яка б окреслювала вза­ємні зобов'язання сторін — учасників інноваційного проце­су. Особливе місце у ній належить захисту інтелектуальної власності, який унеможливлює «інтелектуальне піратство».

В Україні інноваційної інфраструктури не створено, за­хист інтелектуальної власності недостатній.

Запитання. Завдання

1.Охарактеризуйте завдання та складові технологічної підготов­ки виробництва нової продукції.

2.Що є основним товаром на ринку новацій?

3.Яка різниця між інтелектуальною власністю та інтелектуальним продуктом?

4.Що є об'єктами права інтелектуальної власності?

5.Які ознаки властиві винаходу, комерційній таємниці, ноу-хау?

6.Хто виступає суб'єктами відносин на ринку чистої конкуренції нововведень?

7.У чому полягає конкуренція нововведень?

8.Що є основним товаром на ринку інвестицій?

9.Охарактеризуйте учасників інноваційного процесу як суб'єктів ринкових відносин.

10. Що таке інноваційна інфраструктура і які основні завдання розв'язують її функціонуванням?