Водолікування

Семестр 2. Практичне заняття 2. НАЙПРОСТІШІ МЕТОДИ ФІЗІОТЕРАПІЇ. ГІРУДОТЕРАПІЯ

ПЛАН

ВОДОЛІКУВАННЯ.. 1

ГІРУДОТЕРАПІЯ (ЗАСТОСУВАННЯ П'ЯВОК) 5

ОКСИГЕНОТЕРАПІЯ.. 9

ВОДОЛІКУВАННЯ

Водолікування (бальнеотерапія) — застосування різних водних процедур з лікувальною і профілактичною метою. Буває помірної, середньої та надмірної сили дії подразнювання.

До водолікування з помірною дією подразнювання належать такі процедури:

1) промивання, розтирання;

2) ванни для ніг та передпліччя з поступовим підвищенням температури;

3) контрастні ванни для ніг та передпліччя;

4) холодні обливання колін, рук, обличчя та потилиці, стоячі ванни;

5) компреси на груднину.

До водолікування з дією подразнювання середньої сили належать:

1) ванни для ніг, поперекові сидячі та лежачі ванни з послідовним підвищенням температури;

2) сидяча ванна з розтиранням;

3) мінеральна ванна;

4) тепла ванна з розтиранням (сидяча або до стегон);

5) сидяча ванна з перемінною температурою;

6) компрес на тулуб або вологе обгортання 3/4 тіла середньої тривалості;

7) сидяча парова ванна;

8) сауна.

До водолікування з дією подразнювання надмірної сили належать:

1) розігріваюча ванна;

2) російська лазня;

3) швидке обмивання всього тіла холодною та гарячою водою.

Багаточисленні відповідні реакції організму, які при цьому виникають, залежать від температури води. Для водолікування можна використовувати холодну до 20°С, прохолодну (20—30°С), індиферентну (34—36°С), теплу (37—39°С) і гарячу (вище 40°С) воду. Тривалість ванн коливається від 3 до 30 хв.

Водні процедури впливають на центральну нервову систему. Так, використання води індиферентної температури супроводжується помітним седативним ефектом, появою відчуття розслабленості, сонливості. Навпаки, холодна або гаряча вода має чітку збуджувальну дію.

При водолікуванні змінюється і функціональний стан серцево-судинної системи: холодна вода спричинює спазм судин шкіри, уповільнення частоти серцевих скорочень, підвищення артеріального тиску. У свою чергу гаряча вода сприяє почастішанню серцевих скорочень, зниженню артеріального тиску.

При застосуванні водних процедур низької температури підвищується тонус скелетних м'язів, а також непосмугованих м'язових волокон внутрішніх органів. Використання гарячої води, навпаки, призводить до зниження м'язового тонусу, розслаблення непосмугованих м'язових волокон шлунку і кишок. Водні процедури як холодної, так і гарячої температури стимулюють обмін речовин в організмі, підвищують його тонус.

Нарівні з температурним чинником велику роль у механізмах лікувальних властивостей бальнеотерапії відіграє і механічний чинник — тиск води, направлення її руху.

Своїм температурним фактором ванни істотно впливають на тепловий обмін організму хворого. При цьому змінюються потовиділення і дихання, перерозподіл крові, подразнення чутливих нервових закінчень шкіри, що сприятливо впливає на роботу всіх органів та систем організму. Зокрема, при зануренні хворого в холодну ванну настає спазм кровоносних судин шкіри і посилюються процеси обміну речовин, також холодні ванни спричинюють значне збудження нервової системи та посилення обміну речовин. Тривалість 1—3 хв. Ефективне їх застосування при ожирінні. Це призводить до зменшення тепловіддачі і посилення теплопродукції. Гаряча ванна спричиняє зворотні явища — кровоносні судини шкіри розширюються, потовиділення збільшується, інтенсивність окисно-відновних процесів зменшується, тобто тепловіддача збільшується, а теплопродукція зменшується. Гарячі ванни збуджують серцево-судинну систему, викликають прискорення пульсу до 100—120 за 1 хв, підвищують артеріальний тиск, збільшують об'єм циркулюючої крові, збільшують потовиділення, обмін речовин і підвищують температуру тіла. Можуть призвести до загальної слабкості, задишки, серцебиття, запаморочення. Тому гарячі ванни протипоказані в разі захворювань серцево-судинної системи, загального виснаження, туберкульозу легень. Тривалість гарячої ванни 5—10 хв.

Прохолодні загальні ванни призначають при неврозах із пригніченим загальним станом, апатією. Тривалість 3—5 хв. Індиферентні, теплі ванни призначають у разі ниркової чи печінкової коліки, хронічних захворювань суглобів, захворювань периферійної нервової системи (радикуліт, поліневрит).

Всі ці процеси залежать від температури води, поверхні тіла і тривалості процедури.

Водні процедури особливо показані хворим із функціональними захворюваннями серцево-судинної і нервової систем (неврози, вегетосудинна дистонія, початкова стадія гіпертонічної хвороби), які проявляються підвищеною втомленістю, збудженням, роздратуванням, розладами сну, а також пацієнтам з порушенням обміну речовин.

Водолікування протипоказане хворим із тяжким атеросклерозом, вираженими стадіями гіпертонічної хвороби і недостатністю кровообігу, порушенням мозкового і коронарного кровообігу, при активному туберкульозі і деяких інших захворюваннях.

Водні процедури призначаються суворо індивідуально, частіше всього курсами по 15—20 процедур.

Існують багаточисленні способи водолікування. До них відносяться обливання і обтирання, які використовують нерідко з метою загартовування, багаточисленні варіанти використання душа (циркулярний, висхідний, під високим або низьким тиском), кишкові промивання.

Ванни — це водні процедури, які приймають з гігієнічною, лікувальною та профілактичною

метою. Ванни є загальні, коли у воду занурюють усе тіло, і місцеві — коли занурюють частини тіла. Серед останніх слід виділити половинні, коли вода покриває тіло до попереку; сидячі, або тазові, коли у воду опускають таз, нижню частину живота і верхню частину стегон; ручні — у воду занурюють кисть і передпліччя; ніжні — ступню та гомілку та ін.

• Приймають ванну відповідно до призначення лікаря (назва ванни, тривалість та температура води).

• Перед початком прийняття хворим ванни медична сестра повинна перевіряти готовність ванної кімнати і ванни до проведення процедури. Температура повітря у ванній кімнаті повинна бути не нижчою ніж 25°С, вікна — зачинені.

• Санітарка миє ванну мочалкою або щіткою з милом і гарячою водою, ополіскує дезинфікуючим розчином (0,5%розчин хлорного вапна), а потім — гарячою водою.

• Заповнюють ванну водою безпосередньо перед прийманням процедури: спочатку холодною, а потім гарячою. Можуть використати змішувач. Температуру води вимірюють водяним термометром, не виймаючи його з води.

• Перед прийманням ванни у хворого визначають властивості пульсу, артеріального тиску, оглядають шкірні покриви.

• Хворому пропонують сісти у ванну так, щоб спина впиралась в одну стінку ванни, а ноги — у другу. Якщо хворий не дістає спинки ванни, то під ноги йому підкладають щиток або спеціальне пристосування. Під голову хворого кладуть рушник, скручений валиком, або грілку, наповнену водою кімнатної температури.

• У разі правильно призначеної і виконаної процедури спостерігається почервоніння та потепління шкіри. У хворого з'являється відчуття свіжості, бадьорості.

• Після ванни хворий повинен відпочити 30 хв.

• Під час проведення гарячої ножної ванни тіло хворого тепло закутують.

Дезінфекція ванни: після використання ванну двічі протріть спеціально для цього виділеною щіткою 3% розчином хлораміну та промийте теплою водою.

Для кожного хворого має бути приготовлений комплект чистої білизни, мило та чиста мочалка, яку кип'ятять після кожного хворого. У медичної сестри у шафі повинен бути набір необхідних медикаментів для надання першої допомоги при погіршенні стану хворого. При прийманні будь-якої ванни, гігієнічної чи лікувальної, хворого не можна залишати одного. Медична сестра повинна стежити за загальним станом хворого, його шкірними покривами та пульсом. Якщо хворий зблід, з'явилося запаморочення або він утрачає свідомість, необхідно за допомогою санітарки вивести хворого з ванни, витерти рушником, покласти на канапу з трохи піднятим ніжним кінцем, розтерти скроні і дати понюхати нашатирний спирт. При болю в ділянці серця дають валідол і терміново викликають лікаря.

Для сидячої ванни використовують спеціальну посудину з оцинкованого заліза або емальовану миску. Сидячі ванни бувають теплі та гарячі (37—40°С), тривалістю 10— 15—20 хв, або холодні чи прохолодні (15—20°С), тривалістю 3—5 хв. Сидячі прохолодні та холодні ванни призначають хворим із гемороєм (тривалість 1—3 хв). Сидячі теплі ванни призначають у разі запальних процесів жіночих статевих органів, хронічного запалення передміхурової залози (тривалість 20—30 хв). Сидячі гарячі ванни застосовують у випадках ниркової коліки (тривалість 10—15 хв).

Протипоказані сидячі ванни при гострих запальних процесах товстої кишки та органів малого тазу, вагітності, схильності до маткових кровотеч.

Для ніжної ванни можна взяти відро або виварку, для ручної — миску або ночви. Є й спеціальні посудини для ніжних та ручних ванн. Температура ванни для рук та ніг — 40—45°С, тривалість — 10—20 хв. У міру охолодження води підливають гарячу.

Гарячі ручні та ножні вапни застосовують при залишкових явищах запальних процесів шкіри, м'язів, суглобів, нервових розладах, а також як болезаспокійливий засіб у разі захворювань легень, серця, судин.

Прохолодні ванни готують таким чином: спочатку у ванну наливають воду температури 34—35°С, а потім, додаючи холодну воду, знижують температуру води до необхідного рівня. Коли хворий знаходиться в такій ванні, верхню частину його тулуба розтирають рушником; тривалість ванни 3—5 хв. Після ванни хворого витирають зігрітим простирадлом, надягають сорочку, закутують теплою ковдрою і вкладають у ліжко. Прохолодні ванни мають тонізуючу дію, посилюють обмін речовин, стимулюють функцію серцево-судинної і нервової систем. Призначають прохолодні ванни при неврозах зі станом пригнічення, апатії, при зниженому апетиті тощо.

Для приготування гарячої ванни до води температури 35—36°С додають гарячу воду, доводячи температуру ванни до необхідного рівня. Після ванни хворого теж витирають рушником і тепло закутують. Під час ванни і після процедури уважно стежать за станом хворого, в першу чергу за пульсом. Гарячі ванни втомлюють хворого, спричиняють загальну слабкість, серцебиття, запаморочення голови і тому повинні бути короткочасними (5—10 хв). Якщо ці явища виникають під час процедури і стають обтяжливими для хворого, його виводять з ванни, голову й обличчя змочують холодною водою. Після гарячої ванни хворий повинен відпочити не менш як 30 хв. Якщо треба продовжити потовиділення, хворого закутують у тепле покривало, а щоб зупинити його, — призначають холодний душ або обливання. Призначають гарячі ванни при хронічних захворюваннях суглобів, захворюваннях периферичних нервів (радикуліт, поліневрит), порушеннях обміну речовин (подагра), приступах ниркової коліки. Гарячі ванни не можна приймати при серцево-судинних захворюваннях, гіпертензії, схильності до кровотеч, кахексії тощо. Теплі ванни зменшують біль, знімають м'язове напруження, заспокоюють нервову систему, поліпшують сон. Індиферентні ванни не мають значного впливу на організм, вони дають легкий тонізуючий і освіжаючий ефект.

Механізм дії ванни складається з дії температурного та механічного (діє тиск рідини на тіло хворого) чинників. Саме температура ванни істотно впливає на тепловий обмін організму хворого. При цьому змінюється потовиділення та дихання, відбувається перерозподіл крові, подразнення чутливих нервових закінчень шкіри, що сприятливо впливає на роботу всіх органів та систем організму.

Механічна дія ванни полягає в стисненні грудної клітки, внаслідок чого зменшується кількість її дихальних рухів, а також здавленні черевної порожнини. Крім шкіри, ванни впливають на лімфатичні та кровоносні судини.

Хімічна дія ванни визначається характером лікарських засобів, які додають до води. За своїм складом (за складу використовуваної води) виділяють різні види ванн: перлинні (з пропусканням через воду пухирців повітря під тиском), лікарські, пінисті (з додаванням пінистоутворювальних речовин), вібраційні і вихрові (із збільшенням механічного чинника води), ароматичні (хвойні, шавлієві та ін.), мінеральні (наприклад, сірководневі) та газові і інші.

З лікувальною метою найчастіше використовують ванни з домішками газу (кисень, сірководень, радон, вуглекислота). Крім механічної та термічної дії мінеральні ванни справляють ще хімічний вплив на шкіру пацієнта. Пухирці газів, покриваючи шкіру, подразнюють її, рефлекторно спричиняють розширення капілярів, внаслідок чого шкіра червоніє і відбувається перерозподіл циркулюючої крові. Газові ванни сприятливо діють на серцево-судинну систему. Сірководневі та радонові ванни призначають при захворюваннях периферичної нервової системи, артритах, деяких захворюваннях шкіри та периферичних судин тощо. На курс лікування призначають 12—18 ванн щодня або через день, їхня тривалість 5—15 хв. Штучні мінеральні ванни готують шляхом насичення звичайної прісної води певним газом у визначеній концентрації.

Сірководневі ванни готують за принципом витіснення вільного сірководню із солей більш сильними кислотами. Хімічною сировиною для ванни є сульфід натрію, технічна хлористоводнева (соляна) кислота і гідрокарбонат натрію (двовуглекисла сода). Ці хімічні речовини (крім соди) і одержаний внаслідок реакції сірководень мають токсичні властивості, що вимагає дотримання правил техніки безпеки. У ванну наливають 200 л води температури 35—37°С, висипають 27 г двовуглекислої соди і розмішують дерев'яною палицею до повного розчинення, потім туди ж виливають 355 мл 12,6 % розчину сульфіду натрію, а пізніше 110 мл технічної хлористоводневої кислоти, продовжуючи розмішувати палицею. Температуру води доводять до 36—37°С, тривалість процедури 10—15 хв. Курс лікування 12—15 ванн, через 1—2 дні.

Радонові ванни готують у спеціальному приміщенні з дотриманням правил техніки безпеки із розчину радону, який одержують із солей радію. Препарат міститься в спеціальній посудині, яка знаходиться в свинцевому контейнері. Цей розчин є вихідним для приготування невеликих порцій (100—200 мл) радонової води. Концентрований розчин радонової води з посудини через сифон виливають на дно ванни, попередньо наповненої водою температури 35—37°С, і обережно перемішують. Концентрація радону 36—72—109,2 мКі при температурі 35—37°С; тривалість ванни 10—15 хв. Курс лікування 12—15 ванн.

Кисневі ванни готують за 10 хв до прийняття процедури. В 200 л води висипають 100 г гідрокарбонату натрію, 5 мл 5% розчину сульфату міді (мідний купорос) і 200 мл технічного пергідролю, ретельно перемішують і через 10 хв, коли відбудеться накопичення максимальної кількості пухирців кисню, хворому дозволяють прийняти ванну. Температура води 35—37°С, тривалість 10—15 хв. Курс лікування 15—20 ванн, через день або щодня.

До цієї групи належать також «перлинні» ванни. Вони характеризуються виходом повітря, яке нагнітають компресором під тиском 1,5 атм через спеціальну решітку, що знаходиться на дні ванни. Повітря бурлить і переливається у воді ванни, як перли, спричиняючи додаткове механічне подразнення шкіри. Температура води 35—37°С, тривалість 10—20 хв. Курс лікування 12—15 ванн, через день.

Крім газових ванн у лікувальній практиці використовують воду з домішками спеціальних лікарських препаратів. Зокрема, гірчичні ванни призначають як відволікаючий засіб при катарі верхніх дихальних шляхів, бронхітах, підвищенні артеріального тиску, а місцеві (ніжні) — при приступах бронхіальної астми. Для цього 100—250 г гірчиці розчиняють у 10 л води при температурі 38—40°С. Одержаний розчин виливають у ванну, наповнену прісною водою необхідної температури, і розмішують. Загальну ванну приймають при температурі води 36— 38°С, тривалістю 5—7 хв, а місцеві — при температурі 39—40°С, тривалістю 10—15 хв. Після ванни хворого споліскують теплою водою або він приймає душ, витирають рушником, закутують в простирадло і вкладають на канапу на 30—40 хв. Гірчичні ванни приймають на ніч, протипоказані вони при захворюваннях шкіри.

Скипидарні ванни застосовують при захворюваннях периферичних нервів (радикуліти, неврити), суглобів (поліартрити, артрози), хронічних пневмоніях тощо. Для приготування ванни користуються білою емульсією із саліцилової кислоти, подрібненого дитячого мила, скипидару і води. Саліцилову кислоту (0,75 г) і дитяче мило (10 г) заливають перевареною водою (550 мл), ретельно перемішують до одержання емульсії, яку охолоджують до 40—50°С, і додають скипидар (500 г). На першу ванну беруть від 15 до 20 мл приготованої емульсії, а потім від процедури до процедури її кількість збільшують і доводять до 60—70 мл. Температура ванни 36—37°С, тривалість 10—15 хв, курс лікування 10—15 ванн, через день.

Крохмальні ванни приймають при шкірних проявах ексудативного діатезу, вони зменшують зуд і підсушують шкіру. Картопляний крохмаль (100 г на відро води) розводять у холодній воді і виливають у ванну. Температура води 37—38°С, тривалість ванни для дорослих 30—45 хв, для дітей — 8—10 хв. Після ванни необхідно прийняти душ. Курс лікування 10—12 ванн, кожного дня або через день.

Шавлієві ванни призначають, коли треба втамувати біль при захворюваннях і наслідках травм периферичних нервів, наслідках травм опорно-рухового апарату, при хронічних запальних процесах жіночої статевої сфери. Їх готують шляхом додавання до води рідкого або згущеного конденсату мускатної шавлії. У воду наливають 4—5 л рідкого або 200 г згущеного конденсату шавлії на 100 л води і перемішують. Температура води 35—37°С, тривалість процедури 8— 15 хв. Курс лікування 12––18 ванн.

Хлористо-натрієві ванни (штучні) готують шляхом розчинення у воді на 200 л 5 кг кухонної (озерної або морської) солі, яку поміщають у мішок і кладуть під цівку гарячої води. Поступово температуру води доводять до 35—36°С. Можна додати брикет хвої. Тривалість ванни 12—15 хв. Курс лікування 12—15 ванн, через день.

Йодо-бромні ванни (штучні) готують, використовуючи розчини солей брому та йоду. В 1 л води розчиняють 100 г йодиду натрію і 250 г бромиду калію і зливають у темну посудину. Після цього у воді розчиняють 2 кг кухонної солі, куди додають 100 мл зазначеного розчину і заповнюють ванну водою температури 35—36°С. Тривалість ванни 10—12 хв. Курс лікування 12—15 ванн, через день.

Хвойні ванни показані при функціональних розладах нервової системи (неврози, дратівливість, безсоння).

Підготовка та відпуск хвойної ванни

1. На 200 л води, температура якої 37°С, додайте 40—60 мл рідкого соснового екстракту або 20—40 г порошку та перемішайте.

2. Тривалість ванни для дорослих 15—30 хв, для дітей — 7-10 хв.

3. Курс лікування 15—20 ванн, через день. Після прийняття ванни хворий повинен витертися рушником одягнутися й відпочити протягом 30 хв.

ГІРУДОТЕРАПІЯ (ЗАСТОСУВАННЯ П'ЯВОК)

У медичній практиці п'явки застосовують з давніх часів, переважно з метою крововитягнення і як загальний та місцевий протизгортувальний засіб.

П'явки належать до класу кільчастих хробаків. Вони живуть у прісних із застояною водою водоймах, а також їх розмножують на біофабриках.

З лікувальною метою застосовують медичні п'явки (Hirudo medicinalis) та аптечні п'явки (Hirudo officinalis).

П'явка має довгасте плоско-опукле тіло, що складається з кілець; тому вона може сильно скорочуватись, а, насмоктавшись крові, дуже збільшуватись. Довжина дорослої п'явки становить 3—6 см, ширина — 10—12 мм, її маса — 1,5—2 г. На головному (звуженому) кінці п'явки є присосок. На його дні знаходиться рот, а в ньому — 3 щелепи, що розходяться у вигляді радіусів, що мають форму маленьких пилок, поділених на 90 зубчиків; ними п'явка прокушує шкірні покриви. На хвостовому кінці є друга, більшого розміру присоска, за допомогою якої п'явка прикріплюється до шкірних покривів та просувається вперед.

Спинка медичної п'явки має оливково-зелене забарвлення, часто майже чорне, з шістьма вузькими червонуватими поздовжніми смугами. Черевце її також має оливково-зелене забарвлення з чорними плямами.

Зберігаються п'явки у банці з чистою водою. Так, у 1—2-літровій банці може зберігатися 50—100 особин. Банку слід прикривати пластмасовою кришкою з отворами або полотном. Воду з водопровідного крана відстоюють протягом доби (щоб виділився хлор). Змінювати воду необхідно щодня. Банку потрібно тримати у світлій кімнаті біля вікна, але на неї не повинні потрапляти прямі сонячні промені.

Треба знати, що для використання придатні тільки здорові, голодні п'явки. Вони повинні мати такі ознаки: швидко пересуватися у воді, у витягнутому вигляді мати тонке тіло, при дотику дуже скорочуватись (у 3—4 рази), набуваючи форми яйця; тіло такої п'явки на дотик еластичне, слизьке.

Мляві рухи, вузлики, ділянки ущільненості на тілі, липкий слиз на поверхні вказують на хворобливий стан п'явки. Така п'явка непридатна до застосування.

Необхідно пам'ятати, що для запобігання передачі через п'явку кров'яних хвороб (гепатит В, С, СНІД та ін.) від одного пацієнта до іншого треба застосовувати п'явку тільки один раз.

Використаних п'явок знищують, кидаючи їх у розчин нашатирного спирту, дезінфекційний розчин, солону воду, а потім викидають їх до каналізації.

Але їх можна використовувати тому самому хворому декілька разів. Для цього після використання п'явку слід потримати декілька хвилин у підсоленій воді або підкисленій оцтом воді, обережно пальцями витиснути з неї кров у напрямку від головки до хвостового кінця та залишити голодною на декілька місяців (кров, що залишається у п'явці, перетравлюється надто повільно).

Механізм дії п'явок. Висмоктуючи кров, п'явки випускають у ранку секрет своїх слинних залоз (речовина, яка впливає на тканинну проникність), справляє протизапальну, тромболітичну, імуностимулювальну, протитромботичну, антисклеротичну дію), що в своєму складі має:

• гірудин, який гальмує згортання крові, яка циркулює; руйнує тромби, що утворилися;

• фермент дестабілазу та деякі простагландини, що справляють тромболітичну дію; зумовлюють розширення артеріол периферії та внутрішніх органів, у тому числі й мозкових артерій;

• ферменти, що інгібують медіатори запалення (протизапальна дія);

• ферменти, що підвищують фагоцитарну активність нейтрофільних гранулоцитів (підвищення клітинного імунітету);

• ферменти, що справляють бактерицидну та бактеріостатичну дію (знезаражування крові та септичних вогнищ);

• відтягування крові із застійних ділянок, запальних вогнищ;

• укуси п'явок спричиняють подразнення певних рефлекторних зон поверхні тіла (дія, подібна до голковколювання: зняття різних артеріальних спазмів, гіпотензивна, знеболювальна, заспокійлива дія).

Оснащення для накладання п'явок:

1) медичні п'явки;

2) 3% розчин пероксиду водню;

3) 70% розчин етилового спирту;

4) стерильні серветки;

5) вата, бинт;

6) розчин глюкози в ампулах;

7) пробірка або медична банка;

8) пінцет;

9) ниркоподібний лоток;

10) гаряча переварена або дистильована вода;

11) клейонка;

12) 5% розчин калію перманганату;

13) 1% розчин хлораміну;

14) пелюшка;

15) дезинфекційний розчин.

Показання до застосування п'явок: профілактика та лікування ішемічної хвороби серця, стенокардія, інфаркт міокарда, ішемічний інсульт, тробоемболія легеневої артерії; атеросклеротичні ураження судин головного мозку, вінцевих судин, судин нижніх кінцівок; гіпертонічна хвороба, гіпертонічний криз, тромбофлебіт; млявоплинний ревматизм, колагенози, неврит; хронічні млявоплинні запальні процеси, септичні процеси; хронічний застій крові у легенях при серцевих вадах, лівошлуночковій недостатності, тяжких хронічних бронхітах; гострий застій крові у легенях при набряку, тромбоемболії легеневої артерії, нападі бронхіальної астми, застій крові у печінці, хронічному легеневому серці; венозний застій крові у мозку при гіпертонічній хворобі, набряку мозку.

Протипоказання до застосування п'явок: хвороби зі зниженим згортанням крові, ламкість судин, недокрів'я (анемія), артеріальна гіпотензія, гострий септичний стан, злоякісні пухлини, алергічні захворювання. Обережно слід застосовувати п'явки при лікуванні антикоагулянтами.

П'явки не можна прикладати на ті місця, де вени або артерії проходять близько до шкіри, і п'явки можуть прокусити їх (скроні, ділянки нижньої щелепи, шия); де шкіра надто тонка та чутлива (обличчя, шия); де підшкірна жирова клітковина надто пухка (обличчя) і може просякнутися кров'ю; на ділянках, де шкіра надто товста (долоні, підошви), що її п'явка не зможе прокусити.

Якщо п'явку треба прикласти біля відхідника або піхви, куди вони можуть заповзти, треба завчасно покласти туди тампон.

Місця накладання п'явок: ділянка серця, соскоподібні відростки; спереду та позаду грудної клітки над місцями інфаркту легені; уздовж хребта; на протязі враженої тромбофлебітом судини; праве підребер'я; внизу живота.

Перед застосуванням медичних п'явок необхідно попередити пацієнта, що в день проведення сеансу гірудотерапії він не повинен вживати ліки, за винятком інсуліну, алкоголь, користуватися милом, косметикою та іншими засобами, які пахнуть; протягом 3 — 4 год пацієнт повинен утриматись від куріння.

Можливі ускладнення під час використання медичних п'явок

1. Свербіж і нагноєння навколо ранки внаслідок її забруднення.

2. Тривала кровотеча з ранки внаслідок того, що неправильно вибрана ділянка для використання п'явок.

3. Крововиливи, спричинені прикладанням п'явок на ділянки з ламкою підшкірною жировою клітковиною.

Руки медичного працівника не повинні пахнути медикаментами, милом, тютюном та ін.

Здійснюють психологічну підготовку пацієнта, надають йому зручного положення, під потрібну ділянку тіла підстеляють клейонку з пелюшкою. Шкіру протирають стерильним тупфером, змоченим гарячою (50°С) перевареною водою, потім висушують стерильним тупфером. У разі потреби позначають місце прикладання п'явок 1% спиртовим розчином брильянтового зеленого, після чого знову промивають ділянку шкіри гарячою перевареною водою, інтенсивно протирають сухим ватним тупфером. Інтенсивне протирання шкіри сприяє припливу крові, а до теплої шкіри п'явки швидше присмоктуються.

За допомогою стерильного пінцета, кінці якого обмотані ватою, або руками дістають п'явку із банки і накладають її на потрібну ділянку шкіри. Якщо п'явку потрібно розмістити на конкретно визначеній ділянці (куприк, соскоподібний відросток, ясна), тоді накладають п'явку із пробірки або невеличкого флакончика. Для швидкого присмоктування п'явок можна ділянку шкіри полити розчином глюкози із ампули. Коли п'явка прикріпилася до шкіри (пацієнт відчуває незначний укус і з'являються хвилеподібні рухи п'явки), то необхідно під неї підкласти тонкий шар стерильної вати, яка всмоктує вологу п'явки (що є неприємною для пацієнта) і заважає п'явці присмоктатися задньою присоскою, що збільшує її активність.

На сеанс призначають 4—6 п'явок, який повторюють 2—4 рази через 3—4 дні.

Якщо п'явки призначені без крововитягнення, то відривати їх не можна (збільшиться кровотеча), а потрібно до місця присмоктання доторкнутися тупфером, змоченим спиртом, солоною водою.

Здорова п'явка висмоктує необхідну кількість крові за 10—20 хв, після чого самостійно відпадає.

Краще відсмоктують кров п'явки масою 1—2 г. Велика п'явка може насмоктати за 1 год від 10 до 15 мл крові. Таким чином, 8—10 п'явок, що їх зазвичай прикладають, можуть сприяти крововтраті до 100—150 мл.

Варто пам'ятати, що відривати п'явку від шкіри не можна, тому що при цьому можна відірвати їй щелепу, яка може залишитися в ранці, або, навпаки, разом із щелепою п'явки можна відірвати шматочки шкіри хворого. І в тому, і в іншому випадках це призводить до значної кровотечі.

Залишкова кровотеча (до доби) є закономірною і тому спеціальних засобів для її зупинки не потрібно.

Ранки обробляють 3% розчином пероксиду водню. Накладають товстий шар стерильної вати або марлі і фіксують бинтом. По закінченню кровотечі пов'язку знімають і обробляють ранки 3% розчином пероксиду водню, а у разі потреби на 1—2 дні накладають суху асептичну пов'язку. Вдруге застосовувати п'явки на тому самому місці можна через 3—4 дні.

Після застосування п'явок частіше всього спостерігається місцевий свербіж, рідко — загальний. Якщо свербіж не спричинює неприємних відчуттів, то ніяких заходів вживати не потрібно, через 1–2 дні він сам по собі проходить. Якщо неприємні відчуття дуже непокоять пацієнта, то можна запропонувати йому змазати ділянки місцевого свербежу пастою Лассара або цинковою маззю, прийняти десенсибілізувальний препарат (діазолін).

При використанні великого числа п'явок (4 і більше) пацієнтові показаний ліжковий режим на 1—2 дні. При використанні малого числа п'явок потрібно уникати значного фізичного навантаження.

Після застосування п'явок можуть спостерігатися підшкірні крововиливи, алергічні реакції, тривала кровотеча при ушкодженні великої судини. Якщо ушкоджена велика судина, то треба накласти кровоспинний затискач і викликати хірурга, який у разі потреби накладає на місце укусу п'явки шов у вигляді вісімки. Нині цей давній метод лікування набуває все більш широкого застосування. Взагалі правильне застосування медичних п'явок має позитивний результат.