Гра, як соціальне явище

Гра - виняткове надбання людини. Між зоологічними звичками тварин, пристосувальними їхніми діями і грою людини прямого зв'язку і наступності не існує. Це визначається корінними розходженнями в походженні ігор людини і так званих "ігор" тварин.

Ототожнення ігор людини і зоологічних звичок вищих тварин знаходить неспроможну опору в посиланнях на деяку подібність зовнішніх, несуттєвих ознак у цих явищах, а також у фактах прояву тваринами відомих здібностей до інтелекту. Наприклад, гра "Салки" зовні подібна з метушнею собак, мавп, зв'язаної з утіканням, з вивертанням, що спостерігаються в тих випадках, коли цим тваринам немає потреби іти від дійсної небезпеки або добувати їжу. Як у наших "Салках", так і в звичках тварин ми бачимо біг по прямій, раптові зупинки, несподівані зміни в пересуваннях і різноманітні рухи, виконувані для того, щоб уникнути дотику суперника і т.п. Усе це, безсумнівно, інтелектуальні дії, що включають елементи індукції і дедукції, аналізу і синтезу. Ці розумові дії тварини виконують у тих випадках, коли в силу раптово виникаючих ситуацій по ходу гонки й вивертання їхні інстинкти й умовно рефлекторні навички виявляються недостатніми. Однак не можна механічно переносити це індивідуальне доцільне побажання тварини на людину.

У багатьох країнах серед широких шарів населення пропагуються погляди на гру як задоволення і відпочинок. У дійсності ж ігрова діяльність далеко не завжди поєднується з позитивними емоціями, приємними переживаннями. Діти не грають для того, щоб відпочивати. Навпаки, нерідко вони, самі того не усвідомлюють, що втомлюються від гри. Причина досить частих переходів дітей від одних ігор до інших полягає в настанні стомлення. Дитина як би "пересичується" колишньою грою і переходить до іншої, з іншим характером дій.