Теорія виховання

-А-

Асоціальні об'єднання– це об'єднання,діяль­ність яких спрямована на отримання задоволення за допомо­гою пасивних форм дозвілля та відпочинку (діяльність рейверів, ре­перів, брейкерів, спортивних і музичних фанатів).

Активом колективу– цечлени органів самоврядування (ядро активу), а також рядові члени колективу, які поводяться бездоганно і вимагають цього від інших членів колективу.

-В-

Виховання— соціально і педагогічно організований процес фор­мування людини як особистості.

Виправна функція перевиховання допомагає вихованцю звільнитися від негативних якостей.

Виховна функція колективу — колектив стає носієм моральних переконань.

Виховна функція класного керівника передбачає під­готовку і проведення запланованих виховних заходів, які є дієвим засобом формування в учнів соціально цінних мо­тивів поведінки, здорових інтересів, духовних потреб, по­чуттів, позитивних моральних, правових, трудових, есте­тичних та інших якостей.

Відновна функція перевиховання - це створення умов за яких учень зміг би знову проявити себе з позитивного боку, тобто відновити свої позитивні властивості, які у нього були до появи педагогічної занедбаності.

Вправи як метод виховання – це поступова організація таких умов, в яких учень виконує певні дії з метою вироблення необхідних і закріплення позитивних форм поведінки.

-Г-

Головна мета національного виховання на сучасно­му етапі – це передача молодому поколінню соціального до­свіду, багатства духовної культури народу, своєрідності на основі формування особистісних рис громадянина Укра­їни, які передбачають національну самосвідомість, розви­нуту духовність, моральну, художньо-естетичну, право­ву, трудову, фізичну, екологічну культуру, розвиток ін­дивідуальних здібностей і таланту.

Головне завдання колективних форм роботи школи із родиною – активізувати виховну роботу сім’ї, надати їй цілеспрямованого і суспільно значущого характеру.

Громадянське виховання — формування громадянськості як інте­грованої якості особистості, що дає людині можливість відчувати себе морально, соціально, політично і юридично дієздатною та за­хищеною.

Громадянськість — духовно-моральна цінність, світоглядна і пси­хологічна характеристика особистості, що визначає її обов'язок і відповідальність перед співвітчизниками, Батьківщиною.

Громадська думка колективу — наявність спільних уявлень, суджень, спільного розуміння значущих для нього предметів і явищ.

-Д-

Діагностична функція класного керівника передбачає вивчення класним ке­рівником учнів свого класу.

Дбайливе ставлення до природи виявляється в осо­бистій причетності й відповідальності за збереження і при­множення природних багатств, виробленні вміння співіс­нувати з природою, в нетерпимості до її губителів усві­домленні необхідності вирішення екологічних проблем.

Диспут – це вільний, живий обмін думками, колективне обговорення хвилюючих учнів питань.

Дитячий колектив – об’єднання дітей, згуртованих спільною корисною діяльністю (навчанням, працею, спортом, громадською роботою).

Дитячі (молодіжні) громадські організації — об'єднання громадян віком від 6 до 14 (молодіжні — від 14 до 28) років, метою яких є ді­яльність, спрямована на реалізацію та захист прав і свобод, творчих здібностей, задоволення власних інтересів.

Доручення як метод виховання - це вправляння учня в позитивних діях і вчинках.

-Е-

Екологічне виховання — систематична педагогічна діяльність, спрямована на розвиток у людини культури, взаємодії з природою.

Етика (від грец. еthika — звичка, звичай) — філософська наука про мораль, її природу, структуру та особливості походження й розвитку моральних норм і взаємовідносин між людьми.

Естетичне виховання — педагогічна діяльність, спрямована на формування здатності сприймати і перетворювати дійсність за законами краси.

-З-

Закономірності виховання — стійкі, повторювані, об'єктивно існуючі зв'язки у вихованні, реалізація яких сприяє ефективному роз­витку особистості.

Засоби виховання - це вид суспільної діяльності, який може вплинути на особистість у певному напрямі.

Заохочення -це схвалення позитивних дій і вчинків з метою спонукання вихованців до їх повторення.

Зміст позакласної та позашкільної роботи– це естетичне, моральне, правове та інші напрямки виховання; освітньо-пізнавальна діяльність; заняття з праці і техніки та профорієнтаційної роботи; заняття різними видами мистецтва; спортивно-масова робота; ігри та розваги; позакласне читання учнів.

- І-

Ідеал — уявлення про взірець людської поведінки і стосунків між людьми, що виникають із розуміння мети життя.

-К-

Класні батьківські збори – це громадський орган, який своїми рішеннями визначає завдання, зміст і напрями роботи батьківського колективу класу у школі, а також виховання дітей у сім’ї.

Колектив — це організована форма об'єднання людей на основі цілеспрямованої діяльності.

Компенсуюча функція перевиховання – це створення таких умов, за яких вихованець зміг би перекрити свої недоліки у тій чи іншій діяльності досягненнями успіхів у інших видах діяльності.

Координаційна функція класного керівника полягає у спрямуванні клас­ним керівником виховних зусиль усіх педагогів, батьків і представників громадськості на позитивні результати у вихованні учнів

Культура міжетнічних відносин- це реалі­зація взаємозалежних інтересів етносів, народностей у процесі економічного, політичного, соціального й духов­ного життя на принципах свободи, рівноправності, взає­модопомоги, миру, толерантності.

Культура розумової праці - це вміння раціонально використовувати режим розумової роботи, точно і акуратно виконувати всі операції, підтримувати порядок на робочому місці і ін.

-М-

Менталітет(ментальності) — специфічне світосприймання, світовідчуття, світогляд, бачення світу і себе у світі, національного характеру, вдачі, які виробляються під впливом багатовікових культурно-історичних, геополітичних, природно - кліматичних чинників.

Метацивілізованого суспільства - всебічно і гармонійно сформована особистість.

Мета індивідуальних форм роботи з батьками – вивчити виховний потенціал кожної родини, здійснювати індивідуальний підхід до батьків і дітей, підтримувати постійний зв’язок з сім’ями учнів, досягти єдності дій сім’ї і вчителя у вихованні дітей, поліпшення умов родинного виховання.

Методи виховання - це способи взаємопов’язаної діяльності вихователів і вихованців, спрямованої на формування у вихованців поглядів, переконань, навичок і звичок поведінки.

Методи формування свідомості особистості – це методи різнобічного впливу на свідомість, почуття і волю учнів з метою формування у них поглядів і переконань.

Моральність — втілення у практичній діяльності людей моральних переконань, моральних ідеалів, норм, почуттів та принципів

Моральне виховання — виховна діяльність школи, сім'ї з формування в учнів моральної свідомості, розвитку морального почуття, навичок, умінь, відповідно поведінки.

Мораль — система ідей, принципів, законів, норм і правил поведінки та діяльності, які регулюють гуманні стосунки між людьми.

Моральний ідеал — образ, що втілює в собі найвищі моральні якості, є взірцем, до якого слід прагнути.

Моральна норма — вимога, яка визначає обов'язки людини щодо навколишнього світу, конкретні зразки, які орієнтують поведінку особистості, дають змогу оцінювати й контролювати її.

Моральний кодекс – цевозведена в систему сукупність моральних норм.

Моральні переконання — стійкі, свідомі моральні уявлення людини (норми, принципи, ідеали), відповідно до яких вона вважає за потрібне діяти так і не інакше.

Моральні почуття — стійкі переживання у свідомості людини, які є основою її вольових реакцій в різних ситуаціях, її суб'єктивне ставлення до себе, інших людей, окремих явищ суспільного життя, суспільства загалом. Моральні якості — типові риси поведінки особистості.

Мотиви виховання — спонукальна причина дій і вчин­ків людини.

-Н-

Народний календар — це система історично обумовлених дат, подій, спостережень за навколишньою дійсністю, народних свят, інших урочистостей, які в певній послідовності відзначаються протягом року.

Народна творчість – це творче використання багатющої спадщини, що базується як на загальнолюдських, так і на національних чинниках.

Народна філософія – цесистема особливого сприйняття й осмислення дійсності.

Національне виховання— виховання дітей на культурно-історич­ному досвіді свого народу, його звичаях, традиціях та багатовіко­вій мудрості, духовності.

Національна самосвідомість - цеусвідомлен­ня себе часткою національної (етнічної) спільноти, носієм національних (етнічних) цінностей.

Національний світогляд – це обумовлена культурно-історичними умовами система поглядів, переконань, ідеалів, що є основою нац. духовності.

Національна ідеологія - це система правових, політичних, економічних, моральних і релігійних ідей, поглядів та ідеалів, що відображають інтереси, прагнення й потреби нації.

Національна самосвідомість – цесформоване відчуття й усвідомлення гордості за приналежність до своєї нації.

Неповнолітні злочинці — педагогічне занедбані підлітки та юнаки, які скоїли кримінальні злочини й за рішенням суду направлені до виховних колон їй на виправлення.

Неформальна група ) — самодіяльне об'єднання громадян, статус, структура, функції якого юридично не оформлені.

-О-

Ознаки колективу — це ті характерні риси, які властиві колективу: наявність суспільно значимої мети; щоденна спільна діяльність, спрямована на її досягнення; наявність органів самоврядування; встановлення певних психологічних стосунків між членами колективу.

Організаторська функція колективу — колектив керує своєю суспільно корисною діяльністю.

Органи колективу — це виборні або уповноважені особи, яким члени колективу доручають спільно планувати громадські справи, розподіля­ти доручення між членами колективу, перевіряти їх виконання, координу­вати і об'єднувати роботу всіх первинних осередків.

Організаторська функція класного керівника полягає в умінні залучати колектив класу до різних видів виховної діяльності: піз­навальної, що збагачує уявлення учнів про навколишню дійсність; суспільно корисної, спрямованої на загальну ко­ристь і благо; ціннісно-орієнтаційної, яка розкриває учням духовні та матеріальні соціально значущі цінності й орі­єнтує на них їх поведінку; художньо-творчої, що дає уч­ням можливість реалізувати індивідуальні творчі задатки та здібності; вільного спілкування, організації дозвілля уч­нів, що взаємозбагачує їх.

Основний закон життя колективу – це рух.

-П-

Патріотизм– цеглибоке громадянське почут­тя, змістом якого є любов до свого народу, Батьківщини, усвідомлення своєї причетності до історії, традицій, куль­тури свого народу, вболівання за його майбутнє.

Педагогічна вимога – це педагогічний вплив на свідомість вихованця з метою спонукати його до позитивної діяльності або гальмування його дій і вчинків, якщо вони мають негативний характер.

Перевиховання — це виховний процес, спрямований на подолання не­гативних якостей особистості учня, які сформувалися під впливом не­сприятливих умов виховання.

План роботи класного керівника — це науково обґрунтоване проектування становлення і розвитку класного колективу і кожного вихованця зокрема.

Первинний коллектив - це об'єднання людей (школярів), згур­тованих у порівняно невелику соціальну групу, учасники якої перебувають у постійних ділових, товариських, по­бутових стосунках.

Перевага родини над школою у вихованні особистості – наявність емоційного зв’язку з дитиною.

Педагогічна самоосвіта батьків - це здобуття знань з педагогіки та суміжних з нею наук самотужки, поза педагогічною школою чи університетом, але під їх безпосереднім впливом.

Планетарна свідомість– цепередусім усвідомлення єдності й унікальності життя на Землі, почуття поваги до всіх народів, їхніх прав, інтересів і цінностей.

Позакласна виховна робота – це різноманітна освітня і виховна робота, спрямована на задоволення інтересів і запитів дітей, її організовує з уч­нями в позаурочний час педагогічний колектив школи.

Позашкільна виховна робота - це освітньо - виховна діяльність позашкільних закладів для дітей та юнацтва.

Позашкільні навчально-виховні заклади — широкодоступні заклади освіти, які дають дітям та юнацтву додаткову освіту, спрямовану на здо­буття знань, умінь і навичок за інтересами, забезпечують потреби особис­тості у творчій самореалізації та організації змістовного дозвілля.

Полікультурне виховання - це вивчення різно­манітних культур, виховання поваги до представників усіхкультур, не зважаючи на расове, етнічне походження, сприйняття взаємозв'язку та взаємовпливу загальнолюд­ського, національного компонентів культури в широкому значенні.

Правосвідомість – цеусвідомленні прав, сво­бод, обов'язків, ставленні до закону, інститутів державної влади.

Правове виховання — виховна діяльність сім'ї, школи, правоохоронних органів, спрямована на формування правової свідомості та правомірної поведінки дітей.

Прийом виховання - це частина, елемент методу виховання, необхідний для ефективнішого застосування методу в конкретній ситуації.

Покарання - несхвалення, осуд негативних дій та вчинків з метою їх припинення або недопущення в майбутньому.

Принципи виховання — керівні положення, які відображають за­гальні закономірності процесу виховання і визначають вимоги до змісту, організації і методів виховного впливу.

-Р-

Розвиток політичної культури означає політичну ком­петентність, знання про типи держав, політичні організа­ції, принципи й процедури суспільної взаємодії, виборчу систему.

Розвиток мотивації до праці передбачає усвідомлен­ня життєвої потреби у трудовій активності і виявленні іні­ціативи, підприємництва, розуміння економічних зако­нів і проблем суспільства та шляхів їх вирішення, готов­ності до соціальної творчості, конкурентоспроможності и самореалізації особистості в ринкових відносинах.

Роздумове виховання- це цілеспрямована діяльність педагогічного колективу з розвитку розумових сил і мислення учнів, прищеплення культури розумової праці: процес удосконалення інтелектуальної сфери і пізнавальних здібностей людини.

Розумовий розвиток — процес розвитку інтелектуальних сил, пізнавальних здібностей мислення учнів.

-С-

Статеве виховання — процес засвоєння підростаючим поколінням знань про взаємини статей, формування культури поведінки і потреб керуватися у стосунках з особами протилежної статі нормами моралі.

Система перспективних ліній — це ряд послідовно поставлених перед колективом цілей, досягнення яких викликає перехід від простого задоволення по глибокого обов'язку.

Спільна мета родинно-шкільного виховання – це виховання у дітей почуття свого роду, вивчення свого родоводу, усвідомлення його історії як частини історії свого народу, піклування про продовження роду, збереження і примноження традицій.

Суб’єктивна основа формування особистості– це система організованого виховного впливу.

Самовиховання — свідома діяльність людини, спрямована на вироблен­ня у себе позитивних рис і подолання негативних.

Стимулююча функція перевиховання допомагає активізувати дії вихованця у тій галузі, де проявляються його позитивні якості, засудити негативні вчинки.

Стимулювальна функція класного керівника полягає у своєчасному виявленні зрушень на краще в розвитку кожного учня класу і відповідному заохоченні його до наступних корисних дій і вчинків.

-Т-

Традиція — це різновид або фор­ма звичаю, що відрізняється особливою стійкістю і зусиллями людей, спрямованими на збереження незмінних форм поведін­ки, які успадковані від попередніх поколінь.

Трудове виховання — виховання свідомого ставлення до праці через формування звички та навиків активної трудової діяльності.

Учнівське самоврядування – самодіяльна організація дитячого життя в школі.

-Ф-

Фізичне виховання — система заходів, спрямованих на зміцнення здоров'я людини, загартування її організму, розвиток фізичних можливостей, рухових навичок і вмінь.

Формальна група — група, структура і діяльність якої раціонально організовані та стандартизовані згідно з точно приписаними гру­повими правилами, цілями і ролевими функціями.

Функція стимулювання — сприяє формуванню морально цінних стимулів усіх суспільно корисних справ, регулює поведінку своїх членів, їх взаємовідносин.

Теорія навчання (Дидактика)

-А-

Автоматизація навчання –широке використання тех­нічних засобів, електронно-обчислювальної комп’ютерної техніки у навчанні.

Автономія навчальна –самоврядування, право само­стійного рішення навчального закладу, педагогічного колекти­ву будь-яких проблем.

Активний метод навчання – сукупність прийомів, які спрямовані на збудження основних психічних процесів та станів, що сприяють інтенсифікації розумового процесу.

Альтернативне навчання – система навчальних закладів всіх рівнів, державної чи недержавної форми власності, що характеризується відбором учасників навчального процесу, спрямованістю змісту, використанням інноваційних моделей і технологій, в яких реалізуються умови найпродуктивнішого розвитку здібностей, потреб, інтересів кожного з суб’єктів навчальної діяльності.

Аналіз:

1) логічний прийом, розкладання досліджуваного пред­мета на складові частини або компоненти, кожна з яких потім окремо досліджується для того, щоб виділені елементи поєдна­ти за допомогою синтезу в ціле, збагачене новим знанням;

2) теоретичний метод дослідження.

Анкетування – метод наукового дослідження, який доз­воляє отримати первинну педагогічну, соціологічну, соціопсихологічну інформацію на підставі вербальної комунікації.

-Б-

Базовий навчальний план загальноосвітніх навчальних закладів – це основний державний нормативний документ, який є складовою частиною державного стандарту загальної середньої освіти. Він визначає структуру змісту загальної середньої освіти (інваріантна і варіативна складові), освітні галузі, забезпечує розподіл годин між ними за роками навчання; обумовлює граничне допустиме тижневе навантаження учнів для кожного класу.

Бесіда – словесний питально-відповідний метод навчання, завдання якого – спонукати учнів до актуалізації відомих і засвоєння нових знань шляхом самостійних роздумів, висновків і узагальнень.

-В-

Вибіркові навчальні дисципліни – складовий компо­нент державного стандарту освіти, що вводиться для задоволення освітніх і кваліфікаційних потреб особи, ефективного використання можливостей і традицій конкретного навчального закладу, регіональних потреб тощо. Встановлюються вищим навчальним закладом.

Вивчення досвіду – традиційний метод педагогічного дослідження, в широкому розумінні означає організовану пізна­вальну діяльність, що спрямована на встановлення історич­них зв'язків виховання, вичленення загального, стійкого в нав­чально-виховних системах.

Викладання – діяльність педагога, яка спрямована на реалізацію мети і завдань навчання, його основних функцій.

Виховуюче навчання – навчання, при якому досягаєть­ся органічний зв'язок між набуванням учнями знань, умінь та навичок та формуванням їх особистості.

Вміння – засвоєний суб’єктом спосіб виконання дії, який забезпечується сукупністю набутих знань і навичок. У навчальній діяльності учні оволодівають навчальними вміннями. Розрізняють загальнонавчальні (які стосуються всіх навчальних предметів) і спеціальні (характерні для конкретного предмета) вміння.

Вправа – практичний метод навчання, який передбачає планомірне, організоване, повторне виконання дій з метою оволодіння ними або підвищення їх якості.

-Г-

Глибина знань характеризується кількістю усвідомлених учнями істотних зв’язків і відношень у знаннях.

Глобальне навчання – сучасна концепція, основними моментами якої є пріоритети загальнолюдських цінностей, необхідність виховання комунікативних навичок і умінь, формування планетарного мислення, сприймання розмаїття культур, розуміння та відчуття особистості як невід'ємної частини єдиного й взаємозалежного світу. Одним із авторів цієї концепції є американський вчений Р. Хенві.

Гнучкий розклад – організація навчання, за якої допускається варіювання кількісного складу, частоти та тривалості занять, уроків.

Говард-план – організація навчання за вільним розкладом і при самостійному виборі учнями навчальних предметів. Виник у 1920 р. з ініціативи керівника Говардської жіночої середньої школи (Лондон Гарріс).

Основна ідея Г.-п. – підвищення індивідуальної відповідальності учнів з свій розумовий розвиток. Виховна робота з учнями, де крім уроків, здійснювалася в спеціально створюваних “будинках”. Великого поширення Г.-п. не дістав.

Головна дидактична мета уроку характеризує його кінцевий результат, тобто що та на якому рівні повинно змінитися у сфері знань і умінь учнів, а також у вдосконаленні, розвиту та закріпленні в них певних навичок як підсумку даного уроку в цілому.

Гра – один із видів діяльності людини; один зі способів фізичного, розумового та морального виховання дітей. Гра рольова (сюжетно-рольова) – метод формування свідомості та досвіду дитини шляхом моделювання (відтворення) певних суспільних відносин. Зміст Г. рольової реалізується дитиною у взятій на себе ролі згідно з певними правилами поведінки, що регулюють її виконання. Усяка Г. рольова – це школа довільної поведінки діяльності, властивої поведінці та діяльності дорослих.

Граматист – учитель елементарної школи грамоти в Стародавніх Афінах і частково в Стародавньому Римі.

Громадська думка –

1) специфічний стан свідомості, який включає в себе потаєне чи явне ставлення різних соціальних спільнот до подій, фактів або процеси соціальної дійсності. Г. д. фіксує сприйняття дійсності через призму масової свідомості, формується в процесі руху інформації в суспільстві, відображає людське буття, суспільну практику людей і виступає як регулятор діяльності. Вона створюється під впливом буденної свідомості, емпіричних знань, навіть забобонів, а також науки, мистецтва, політики, всіх джерел масової комунікацїі;

2) висловлене у формі повних суджень, ідей та уявлень ставлення соціальних груп до явищ чи проблем соціального життя, що зачіпають загальні інтереси. Г. д. формується під впливом усіх засобів масового впливу (радіо, преса, телебачення тощо), хоч може виникати й стихійно, під впливом тих чи інших життєвих обставин і ситуацій;

3) думка учнів колективу класу, яка впливає на формування позитивних або негативних рис особистості;

4) спільні для соціальної групи (колективу) уявлення судження, розуміння важливості для неї предметів, явищ, подій. Г. д. як спільність оціночних суджень членів групи виникає в процесі їх спільної діяльності, спілкування та відображає її позицію.

Громадянська освіта – 1) діяльність, спрямована на формування знань і навичок, необхідних громадянину в демократичній правовій державі для реалізації громадянських прав і свобод, користування інститутами сучасної правової демократичної держави. Завданням громадської освіти є культивування основоположних принципів і цінностей вільного демократичного суспільства і конституційного порядку. Вивчення прав і вміння реалізувати ці права формують ядро громадянської освіти;

2) навчання людей, як жити в умовах сучасної держави, як додержувати її закони, і водночас не дозволяти владі порушувати їхні права, добиватися від неї здійснення їхніх правомірних потреб, як бути громадянином демократичного суспільства.

Гуманізація — упровадження у взаємодію людей принципів гуманізму, формування і розвиток у стосунках між людьми гуманістичних почуттів.

Гуманізація освіти – 1) упровадження в навчально-виховному процесі ідей гуманізму, запропонованих великими просвітителями та педагогами минулого; це спрямування навчального закладу до піднесення особистості учня, забезпечення максимально сприятливих умов його розвитку, урахування його особистих цілей і запитів;

2) принцип реформування системи освіти, суть якого полягає в утвердженні людини як найвищої цінності шляхом олюднення обставин педагогічного процесу.

Г. о. – побудова педагогічного процесу на засадах гуманізму як визначального принципу загальнолюдської моралі, що включає: а) визнання права всіх учасників педагогічного процесу (учителя й учня) бути самим собою, що передбачає взаємне розуміння інтересів, запитів, взаємне довір'я; б) визнання права всіх учасників педагогічного процесу на свій шлях самовдосконалення та творчості в процесі співробітництва в навчально-виховній діяльності; в) створення суспільством умов для радісного творчого життя всім учасникам педагогічного процесу. Шляхи гуманізації освіти: а) формування відносин співробітництва між усіма учасниками педагогічного процесу; б) виховання в учасників педагогічного процесу морально-емоційної культури взаємовідносин; в) формування в учнів емоційно-ціннісного досвіду розуміння людини; г) створення матеріально-технічних умов для нормального функціонування педагогічного процесу, що виховує гуманну особистість — щиру, людяну, доброзичливу, милосердну, із розвинутим почуттям власної гідності, поваги гідності іншої людини.

Гуманізм – світогляд, у центрі якого як найвища цінність і мірило всього перебуває людина. Почуття любові до людей і окремої особи, глибока повага до людської гідності, позитивне сприйняття індивідуальних особливостей іншої людини, визнання її прав і свобод, бажання співчувати та допомагати іншому, намагання робити добро й піклуватися про благо людей є основними засадами гуманізму.

Гуманістична освіта – освіта, основана на принципах пріоритету загальнолюдських цінностей, життя та здоров'я людини, вільного розвитку особистості.

Гуманітарна освіта – пріоритетний розвиток загальнокультурних компонентів у змісті освіти, установлення зв'язків між предметами через загальнолюдську складову шкільних дисциплін, формування особистої зрілості учнів.

Гуманітаризація освіти – посилення уваги до людини, виховання в учнів ставлення до людини як до найбільшої цінності, спрямування освіти на формування в учнів високої духовності, почуття власної гідності, всебічної культури, планетарного мислення; формування у свідомості учнів цілісної картини світу, усвідомлення єдності людини й навколишнього середовища. Г. о. передбачає: підвищення статусу гуманітарних наук у навчанні та вихованні; гуманітарно орієнтоване вивчення всіх без винятку навчальних предметів.

Гуманітарне знання досягається за допомогою специфічних методів, використовуваних у літературознавстві, мистецтвознавстві й лінгвістиці. Розуміння й витлумачення “художньої реальності”, у результаті яких утворюється Г. з., означає розкриття того сенсу, який закладено в досліджувану реальність автором твору. У витлумаченні останнього велике значення мають позиція дослідника, його суб'єктивність.

-Д–

Дальтон-план – система індивідуального навчання, розроблена в м. Дальтон (штат Массачусетс, США) у 20-х роках ХХ ст. Згідно з Дальтон-планом увесь обсяг навчального матеріалу з того чи іншого предмета розподілявся на місячні курси, складалися місячні програми, підбиралася література. На початку місяця учень разом з учителем планував свою роботу, а потім вивчав самостійно з будь-якою швидкістю вибрані теми. Він міг відвідувати лабораторії, консультації, де чергували вчителі. Раз на тиждень проводився загальний семінар, конференція, дискусія. Дальтон-план мав на меті дозволити учням навчатися на різних рівнях і з різною швидкістю. Це була спроба пристосувати систему навчання до особистості дитини.

Девіантна поведінка – поведінка з відхиленням від прийнятих у суспільстві правових або моральних норм. Основні види Д. п. — злочинність і аморальна поведінка, що кримінально не карається.

Дедуктивний метод навчання – спочатку повідомляють загальне положення, формулу, закон, а потім поступово починають виводити часткові випадки, більш конкретні завдання.

Дедуктивний спосіб пізнання характеризується рухом думки від загального до одиничного (наприклад, від правила до прикладу). Широко використовується в навчальному процесі з метою викладу навчального матеріалу і його застосування учнями. Д. с. п. відіграє велику роль у становленні логічного мислення, сприяє розвитку вміння використовувати наявні знання при засвоєнні нових, логічно обґрунтувати конкретні положення, доводити вірність своїх думок; виховує підхід до кожного факту чи явища як до ланки єдиного ланцюга взаємопов'язаних і ваємообумовлених явищ. Це сприяє розвитку активності і продуктивності мислення.

Дедукція – 1) форма мислення, що дозволяє на основі логічних правил з окремих загальних даних висловлювати нові, менш загальні припущення;

2) один з видів умовиводів, що представляє собою застосування загального положення до певного окремого, одиничного випадку.

Демократизація – упровадження демократичних засад, розвиток спільностей людей на демократичній основі.

Демократизація освіти – 1) один з основних принципів державної політики у сфері освіти, що пронизує всі сторони шкільного життя.

2) принцип реформування освіти в України на демократичних засадах, який передбачає: децентралізацію, регіоналізацію в управлінні, автономізацію навчально-виховних закладів у вирішенні основних питань діяльності, поширення альтернативних (приватних) навчально-виховних закладів, перехід до державно-громадської системи управління освітою (участь батьків, громадськості), співробітництво “учитель — учень”, “викладач — студент” у навчально-виховному процесі. Д. о. означає утвердження в системі освіти норм демократичної етики — толерантності, чесної співпраці та змагальності.

Демонстрування – метод навчання, який полягає у наочно-чуттєвому ознайомленні учнів з явищами, процесами, об'єктами в їх природному вигляді.

Державна кадрова політика в системі вищої освіти – це комплекс заходів і принципів державних органів управління освітою в організації трудових ресурсів на основі формування, підтримки і розвитку освітніх цінностей, ідеалів, норм, правил і процедур. Її метою є оптимізація балансу трудових ресурсів відповідно до намічених завдань і запитів суспільства на основі чинного законодавства.

Державна підсумкова атестація учнів (вихованців) – це форма контролю за відповідністю освітнього рівня випускників загальноосвітніх навчальних закладів.

Державний стандарт загальної середньої освіти – зведення норм і положень, що визначають державні вимоги до освіченості учнів і випускників шкіл на рівні початкової, базової і повної загальної середньої освіти та гарантії держави в її досягненні.

Державний стандарт професійно-технічної освіти – сукупність державних вимог до змісту професійно-технічної освіти, рівня кваліфікації випускника професійно-технічного навчального закладу, основних обов'язкових засобів навчання та освітнього рівня вступника.

Дефініція – коротке визначення (тлумачення) якого-небудь поняття, що відображає істотні ознаки предмета чи явища. Однією з особливостей Д. у психології є їх недостатньо точна верифікація.

Децентралізація управління — процес передачі делегування управлінських функцій місцевим органам управління.

Децентралізація освітніх закладів – одночасний розвиток різних типів навчальних закладів.

Дидактика – 1) розділ педагогічної технології, який вивчає, досліджує, узагальнює принципи, закономірності, форми, методи та прийоми навчального процесу, їх вплив на формування в особистості учня знань, умінь і навичок, розвиток його світогляду та громадянської позиції;

2) галузь педагогіки, яка досліджує закономірності процесу навчання. Предметом Д. є загальна теорія навчання усіх предметів;

3) галузь педагогічної науки, що розкриває теоретичні засади освіти і навчання в їх найбільш загальному вигляді. Д. виявляє закономірності, принципи навчання, задачі, зміст освіти, форми і методи викладання й учіння, стимулювання і контролю в навчальному процесі для всіх предметів і на всіх вікових етапах навчання.

Дидактика спеціальна – галузь дефектології, яка вивчає теорію освіти і навчання дітей з відхиленням в розвитку (цілі, задачі, зміст, принципи, методи й організація педагогічного процесу в спеціальних школах).

Дидактична гра – 1) метод стимулювання інтересу до навчання, в основі якого лежить створення в навчальному процесі ігрової ситуації;

2) форма гри з правилами, в яку включається виконання певних операцій, дій, необхідних для виконання ігрової задачі. Різноманітні дидактичні, інтелектуальні ігри (анаграми, загадки, кросворди, ребуси), ігри-подорожі, вікторини, рухливі ігри сприяють точному сприйманню окремих якостей, речей, предметів, розвитку спостережливості, формуванню вмінь аналізу порівняння, узагальнення та інших операцій мислення, удосконаленню спортивних умінь і навичок.

Дидактичні категорії – найбільш загальні й фундаментальні поняття, які відображають суттєві властивості і відношення навчального процесу. Категорії утворилися як результат узагальнення розвитку дидактичної науки і практики навчання.

Дискусія – обговорення якого-небудь суперечливого пи­тання, проблеми. Дискусію як новітню технологію було зап­роваджено в навчальний процес з практики наукових дослід­жень та обговорення їх результатів.

Диспут – метод формування суджень, оцінок, переконань, що базуються на закономірності; знання, одержані в ході зіткнення, думок, різних точок зору, завжди відрізняються високою мірою узагальнення, стійкості і гнучкості.

Дистанційне навчання – навчання за допомогою листування телебачення, радіо, телефону, публікацій у газеті за обмеженого контакту з викладачем. Друковані, аудіовізуальні та інші спеціально підготовлені матеріали направляються індивідуальним учням або групам. Процес засвоєння матеріалу контролюється за письмовими завданнями, що адресуються викладачу та повертаються назад з виправленнями та рекомендаціями.

Диференціація навчання – 1) принцип урахування індивідуально-типологічних особливостей учнів в інтересах розвитку їхніх нахилів і здібностей;

2) педагогічна технологія навчання, що забезпечує реалізацію принципу диференціації.

Диференційоване навчання – вид навчання, що базується на принципі диференціації та педагогічній технології диференційованого навчання, яка передбачає створення різних умов навчання для різних шкіл, класів, груп з метою врахування як індивідуальних особливостей, так і домінуючих особливостей їх контингентів.

Діагностика – 1) психологічне обстеження дітей і підлітків, їхніх груп та колективів, моніторинг змісту та умов індивідуального розвитку дітей та учнівської молоді, визначення причин, що ускладнюють їх розвиток та навчання;

2) кількісна оцінка і якісний аналіз педагогічних процесів, явищ і т. п. з допомогою спеціально розроблених наукових методів.

Діалогічна модель – конструювання навчальних програм. Д. м. виходить переважно з потреб учнів. Для визначення цих потреб учителі на першому етапі вступають у діалог з учнями, для яких призначена дана програма. Потім вони прагнуть узгодити наявний навчальний матеріал з виявленими в учнів потребами та інтересами. Модель активно залучає школярів у розробку навчальних програм, причому їх потреби та інтереси одержують пріоритет на соціальними та науково-дисциплінарними аспектами змісту програми.

Ділова гра – 1) моделює процес педагогічної діяльності вчителя і дозволяє оцінити професійний рівень, що проявляється на всіх ділянках такої діяльності, а також діагностувати труднощі, що виникають на різних етапах професійної діяльності;

2) метод пошуку управлінських рішень в умовах проблемної ситуації. Д. г. використовується як метод активного навчання працівників управління з метою вироблення в них навичок приймати рішення в нестандартних ситуаціях, а також як засіб тестування певних здібностей у працівників окремих категорій;

3) метод імітації ситуацій, що моделюють професійну чи іншу діяльність шляхом гри, в якій беруть участь різні суб'єкти, наділені різною інформацією, різними функціями і діють за заданими правилами.

Діяльність – 1) специфічна форма свідомого, цілеспрямованого активного ставлення до оточуючої дійсності для її доцільної зміни і перетворення. Структура людської діяльності складається з потреб, мотивів, цілей, задач, дій, операцій. Аналіз конкретної діяльності можливий лише за умови визначення потреб, мотивів такої діяльності та умов досягнення мети;

2) активність людини, спрямована на осягнення свідомо поставлених цілей, пов'язаних із задоволенням її потреб та інтересів, на виконання вимог до неї зі сторони суспільства. Виділяють такі компоненти Д.: постановка мети, планування роботи, виконання роботи, перевірка результатів, підбиття підсумків, оцінка роботи;

3) специфічно людська, регульована свідомістю як вищою інстанцією внутрішня і зовнішня активність, що спричиняється потребою. Д. направлена на пізнання, творче відтворення і перебудову зовнішнього світу.

Домашня навчальна робота учнів (самопідготовка) – форма організації навчання; самостійна, поза уроками робота учнів з виконання письмових завдань.

Д. н. р. у. включає: вивчення навчального матеріалу, який пояснювався на уроці; самостійне вивчення нового матеріалу, самостійні спостереження, проведення дослідів; виготовлення наочних посібників; написання творчих робіт (творів, рефератів) тощо.

Доручення – метод, який дозволяє вчителеві перевірити якості характеру особистості учня, його ставлення до виконання безплатної та оплачуваної роботи.

Дослідницький метод навчання – метод навчання, що забезпечує вищий рівень пізнавальної самостійності учнів; метод навчання, при якому пізнавальна діяльність учнів за своєю структурою наближається до дослідницької діяльності вченого, який відкриває нові наукові знання; спосіб навчання шляхом самостійного “відкриття” учнями знань. Він включає всі елементи проблемного навчання: а) виявлення проблеми (переведення її у форму конкретного запитання чи задачі), предмета дослідження; б) аналіз умов, їх оцінку, відокремлення відомого від невідомого; в) висунення гіпотези чи припущень; г) розробку плану розв'язання проблеми; д) виконання плану; е) перевірку вірності дій та одержаного результату.

Доступність навчання – дидактичний принцип, який вимагає побудови навчального процесу (завдань, змісту, методів, форм навчання) відповідно до реальних навчальних можливостей учнів, тобто відповідно до рівня їх підготовленості і загального розвитку. Д. е. знаходить свій вияв у правилах: від близького до далекого, від відомого до невідомого, від легкого до важкого, від простого до складного. Доступне не означає легке. У навчанні обов'язково повинні бути труднощі, але помірні. Навчання лише тоді сприятиме розвиткові учнів, якщо воно вимагає від них напруження розумових сил, пізнавальної активності. Тому воно повинно орієнтуватися не на рівень актуального розвитку, а на зону найближчого розвитку, тобто на більш високий рівень, але такий, який учні можуть осилити при цілеспрямованій допомозі вчителя.

Дошкільний виховний заклад є закладом освіти і суспільного виховання дітей віком від двох місяців до семи років, який здійснює завдання щодо задоволення потреб у догляді, оздоровленні, вихованні та навчанні дітей дошкільного віку. До Д. в. з. належать: дитячі ясла, дитячі садки, дитячі ясла-садки з короткочасним, денним, цілодобовим та цілорічним перебуванням дітей.

-Е-

Евристика:

1) спеціальні методи вирішення завдань (евристичні ме­тоди), які традиційно протистоять формальним методам рішен­ня, що спираються на точні математичні моделі;

2) організація продуктивного творчого мислення (евристична діяльність);

3) наука, що вивчає евристичну діяльність, спеціальний
розділ науки про мислення.

Евристична бесіда – діалогічна форма навчання, при якій вчитель не доводить до учнів готові знання, а вправно постав­леними запитаннями примушує їх самих, на основі існуючих знань, спостережень, особистого досвіду, підходити до нових понять, висновків, відомостей, правил.

Евристичне програмування – складання програм для ПК або чітких правил (рекомендацій), заснованих на поперед­ньому вивченні варіантів розв'язування задач.

Екзамен – метод і форма рубіжної перевірки знань, умінь та навичок учнів (тут – учасників навчального процесу). За своїми цілями екзамени є проміжними, підсумковими (які за­вершують вивчення певного розділу навчальної дисципліни, практичного чи теоретичного курсу), та державними, що на­дають свідоцтво про певний рівень надбаної фахової підготовки та право до вступу у навчальний заклад вищого типу чи об­іймання певної посади.

Екологічно-природоохоронна діяльність передбачає оволодіння дітьми, учнівською та студентською молоддю знаннями про навколишнє середовище, формування екологічної культури особистості, набуття навичок і досвіду вирішення екологічних проблем, залучення до практичної природоохоронної роботи, збереження навколишнього середовища.

Екскурсія навчальна – форма організації навчання поза межами школи, спрямована на вивчення учнями певних явищ, процесів, предметів шляхом їх “живого споглядання” і безпосереднього сприймання. Види Е. н.: за змістом — загальноосвітні, краєзнавчі; за часом – короткотермінові, тривалі; за змістом у навчальному процесі – вступні, супровідні, заключні.

Е. н. – форма навчальної роботи, яка дозволяє організовувати спостереження і вивчення різних предметів та явищ у їх природних, звичних умовах (природа, історичні місця та ін.) або в музеях, на виставках тощо.

Експеримент – метод наукового пізнання, що полягає в цілеспрямованому вивченні будь-якого явища дійсності в контрольованих і керованих умовах.

Експеримент педагогічний:

1) емпірічний метод наукового дослідження;

2) науково поставлений дослід, спостереження за дослід­жуваним явищем в точно створених умовах. При цьому вста­новлюється залежність між тим чи іншим педагогічним впли­вом або умовою виховання та навчання та його результатом.

Експериментальне навчання – один із сучасних ме­тодів дослідження психолого-дидактичних проблем шляхом спеціально змодельованого процесу навчання.

Експертиза – дослідження експертом якихось проблем, питань, інновацій, що потребують спеціальних знань, з пода­ванням мотивованого висновку.

Етична бесіда – одна із форм етичної освіти, яка вико­ристовується у системі морального виховання особистості.

Ефективність навчальних занять – ступінь досягнення заданої мети діяльності з урахуванням оптимальності (необхідності й достатності) витрачених зусиль, засобів і часу.

Ефективність уроку – ступінь досягнення заданої мети діяльності з урахуванням оптимальності (необхідності і достатності) витрачених зусиль, засобів і часу.

-Є-

Єдині педагогічні вимоги – сукупність єдиних норм, правил щодо поведінки, діяльності і виховання дітей, прийнятих всіма суб'єктами виховання (школа, сім'я, позашкільні заклади, громадськість тощо), які забезпечують узгодженість їх виховних дій.

Єдність процесів викладання та навчання – закономірність процесу навчання, яка виражає спільну діяльність вчителя та учня, при якій у процесі навчання розвивається не тільки учень, а й удосконалює свої професійні навички вчитель.

Єдині педагогічні вимоги – сукупність єдиних норм, правил щодо поведінки, діяльності і виховання дітей, прийнятих всіма суб'єктами виховання (школа, сім'я, позашкільні заклади, громадськість тощо), які забезпечують узгодженість їх виховних дій.

-З-

Завдання – предмет вирішення, те, що треба зробити для досягнення цілей. Повсякденні завдання пов'язані з оперативною діяльністю (рутина). Проблемні завдання пов'язані переважно з розвитком школи і вимагають спеціально підготовлених дій для прийняття управлінського рішення.

Завдання уроку – комплекс теоретичних і практичних труднощів, які долаються учнями самостійно чи за допомогою вчителя в організованому навчально-виховному процесі і які сприяють їх цілеспрямованому навчанню, вихованню та розвитку.

Завдання уроку освітні – забезпечення в ході уроку повторення (засвоєння, закріплення, застосування і т. п.) теорій, понять, законів тощо;мета – сформувати (або продовжити формування) загальнонавчальні уміння і навички, спеціальні вміння з даного предмета.

Завдання уроку виховні – сприяти в ході уроку формуванню основних світоглядних ідей; забезпечити вивчення в ході уроку праць письменників, учених, документів тощо; сприяти вирішенню завдань трудового виховання і профорієнтації школярів (учитель обмірковує відповідні ситуації, моменти і т. п.); сприяти вихованню моральних якостей школярів – етичних норм, гуманізму, колективізму, активної позиції у навчанні і житті і т. п.; сприяти вихованню в школярів естетичних поглядів, умінь; сприяти вихованню в школярів гігієнічних та фізкультурних умінь та навичок.

Завдання уроку розвивальні – розвиток мислення, волі, емоцій, навчальних інтересів, мотивів і здібностей школярів.

Загальна методологія – деякий узагальнений філософський підхід, загальний спосіб пізнання.

Загальна освіта – сукупність основ науки про природу, суспільство, мислення, мистецтво, а також відповідних умінь і навичок, необхідних кожній людині незалежно від її професії.

Загальна середня освіта – цілеспрямований процес оволодіння систематизованими знаннями про природу, людину, суспільство, культуру та виробництво засобами пізнавальної і практичної діяльності, результатом якого є інтелектуальний, соціальний і фізичний розвиток особистості, що є основою для подальшої освіти і трудової діяльності.

Загальноосвітні програми – програми, спрямовані на вирішення задач формування загальної культури особистості, адаптації особистості до життя в суспільстві, створення основи для усвідомленого вибору й освоєння професійних освітніх програм.

Закон – необхідні, істотні, стійкі, повторювані відношення між явищами об'єктивної дійсності.

Закономірність – 1) об'єктивно існуючий, суттєвий зв'язок між явищами або процесами, що повторюються, і характеризує їх розвиток. З. виражає певний порядок причинного, необхідного стійкого зв'язку між явищами і властивостями об'єктивного світу, при якому зміна одних явищ викликає цілком певні зміни в інших;

2) впорядкованість подій, відносна постійність детермінованих чинників, регулярність зв'язку між певними речами.

Закономірності педагогічні – об'єктивні, стійки зв'язки між цілями, можливостями, змістом, умовами, способами, засобами, результатами педагогічної дії (діяльності).

Закономірності навчання (дидактичні):

1) об'єктивні, стійкі і суттєві зв'язки у навчальному процесі, що обумовлюють його ефективність: а) спрямованість навчання на вирішення завдань всебічного і гармонійного розвитку особистості учня; б) зміст освіти закономірно залежить від його завдань, що відображають потреби суспільства, рівень і логіку розвитку науки, реальні навчальні можливості і зовнішні умови навчання; в) залежність процесу навчання від навчальних можливостей учнів (зовнішніх і внутрішніх), які відображають рівень розвитку інтелектуальної, емоційної і вольової сфер особистості, рівень знань і вмінь, навичок навчальної роботи, ставлення до навчання, фізичний стан і працездатність; г) активний, дієвий характер навчання; ґ) взаємозалежність навчально-пізнавальної активності учня і рівня розвитку його мотиваційної сфери; д) забезпечення успіхів і досягнень учнів у процесі навчання; е) методи, форми і засоби навчання закономірно залежать від його завдань та змісту; є) взаємозв'язок всіх компонентів процесу навчання забезпечує міцні, усвідомлені і дієві результати навчання, розвитку і виховання;

2) стійкі педагогічні явища, які базуються на повторюваності фактів навчальних дій і є теоретичною основою принципів навчання.

Залежність навчання від умов, в яких воно відбувається – закономірність навчання, яка виражає навчально-технічну базу, наявність особистостей у вчительському колективі, які по-справжньому, на високому рівні відповідно світових стандартів, можуть здійснювати навчальний процес у школі.

Запам'ятовування – показник ступеня навченості учнів, при якому учень ідентифікує, опираючись на пам'ять, і відтворює відомі йому “базові” уявлення і знаки, оперування якими дозволить пізнати новий для нього предмет чи символ.

Заохочення – моральне або матеріальне стимулювання будь-якого виду людської життєдіяльності.

Засвоєння – форма пізнання, яка має три довільних або недовільних етапи: розуміння, запам'ятовування, можливість практичного використання.

Заучування – вид роботи по засвоєнню знань, що по­лягає в закріпленні у пам'яті навчального матеріалу для нас­тупного відтворення на заняттях та застосування в життєвій практиці.

Засоби навчання – 1) спеціально створені об'єкти, які формують навчальне середовище та приймають участь у діяльності, виконуючи при цьому навчальну, виховну та розвивальну функції. Як знаряддя праці вчителя та учнів, З. н. сприяють оптимальному поєднанню теоретичних і практичних компонентів знань, приведенню змісту шкільної освіти у відповідність з рівнем розвитку науки і техніки та суспільства в цілому. З. н. є невід'ємною складовою шкільного навчального процесу і дозволяють суттєво підвищити продуктивність праці всіх учасників навчального процесу;

2) предмети навчального обладнання, які педагог використовує для передачі інформації, а також для організації самостійної роботи і контролю за процесом засвоєння навчального матеріалу при використанні різних форм навчальної діяльності учнів;

3) підручники, посібники, комп'ютери, навчальні контролюючі машини, відповідні спортивні знаряддя, за допомогою яких учні одержують знання та удосконалюють навички.

Застосування стандартних умінь – показник ступеня навченості, при якому учень переходить на теоретичний рівень усвідомлення пізнаваного предмета, виявляє окремі його сутнісні зв'язки, діючи за відомим, отриманим у готовому вигляді алгоритмом.

Звичка – закріплений у житті людини спосіб дії і поведінки, здійснення якого у певних ситуаціях набирає сили потреби. З. властиве сильне внутрішнє спонукання, схильність до певної дії, вчинку. Розрізняють З. добрі і погані, корисні та шкідливі. Позитивні, корисні З. сприяють духовному зростанню особи. Негативні, шкідливі З. слід викорінювати в процесі виховання і перевиховання людини. З. належить до автоматизованих компонентів поведінки і виробляється внаслідок багаторазового повторення певних способів діяння.

Зміст навчання (в системі професійної підготовки) – науково обґрунтований методичний та дидактичний навчальний матеріал, засвоєння якого забезпечує здобуття освіти і кваліфікації згідно освітньо-кваліфікаційного рівня.

Зміст освіти – 1) випливає з основних її функцій: залучити молодь до загальнолюдських і національних цінностей;

2) система наукових знань про природу, суспільство, людське мислення, практичних вмінь і навичок та способів діяльності, досвіду творчої діяльності, світоглядних, моральних, естетичних ідей та відповідної поведінки, якими повинен оволодіти учень в процесі навчання. Чинники, що впливають за З. о.: а) об'єктивні: потреба суспільства у робочій силі; розвиток науки і техніки, що супроводжується появою нових ідей, теорій, і докорінними змінами у техніці і технології; б) суб'єктивні: політика керівних сил суспільства, методологічні позиції вчених;

3) система наукових знань, умінь і навичок, оволодіння якими забезпечує всебічний розвиток розумових і фізичних здібностей учнів, формування їх світогляду, моралі і поведінки, підготовку до суспільного життя, праці;

4) в системі професійної підготовки — обумовлені цілями та потребами суспільства вимоги до системи знань, умінь та навичок, світогляду та громадянських і професійних якостей майбутнього фахівця, що формуються в процесі навчання з урахуванням перспектив розвитку науки, техніки, технологій та культури. З. о. обумовлюються освітньо-кваліфікаційними характеристиками та іншими актами органів управління освітою і змінюється відповідно рівня розвитку науки, культури, виробництва, суспільства;

5) чітко окреслена система знань, умінь та навичок, якою повинне оволодіти учень протягом усіх років навчання у школі.

Змістові нововведення – апробація навчальних планів, підручників, які повинні сприяти вдосконаленню навчально-виховного процесу, ефективності всебічного розвитку особистості.

Знання – 1) сукупність ідей людини, в яких відображено теоретичне оволодіння нею предметом пізнання;

2) перевірений практикою результат пізнання оточую- чої дійсності, вірне відображення її у свідомості людини;

3) як предмет пізнання З. включають три взаємопов'язані аспекти: а) теоретичний – знання як факти, теоретичні ідеї, поняття; б) практичний – знання як вміння і навички практичного застосування теоретичних знань; в) світоглядно-моральний — знання як сукупність ідей світоглядного та морального характеру;

4) продукт пізнання (уявлення, поняття) людиною предметів і явищ, діяльності, законів природи і суспільства. Види знань: поняття і терміни; знання фактів; знання законів; методів пізнання і способів діяльності. Критеріями оцінки якості знань є такі категорії: а) системність, науковість, узагальненість, усвідомленість, згуртованість, фундаментальність; б) гнучкість, мобільність, оперативність; в) дієвість, спрямованість на практичне використання; г) повнота, об'єм, точність, міцність.

Знання учня – систематизовані наукові та загальнолюдські факти, які засвоюються на основі свідомості і підтверджуються реальною практичною діяльністю школяра.

Зовнішня диференціація – організація навчального процесу, для врахування індивідуальних особливостей учнів останні об'єднуються в спеціальні диференційовані групи. Зовнішня диференціація може здійснюватись шляхом створення гомогенних груп на різних рівнях: на регіональному (типи шкіл); внутрішньо шкільному (профільні, спеціалізовані класи); міжкласному (факультативи, зведені різновікові групи); у межах вільного вибору навчальних предметів на базі інваріантного ядра освіти. Сутністю З. д. є спрямована спеціалізація освіти за інтересами, нахилами і здібностями учнів з метою їх максимального розвитку.

-І-

Ілюстрація – зображення, яке реалізує науковий педагогічний принцип підручника специфічними засобами наочності.

Ілюстрування – наочний метод навчання, який передбачає показ і сприйняття предметів, процесів і явищ у їх символьному зображенні за допомогою плакатів, карт, портретів, фотографій, схем, репродукцій, звукозаписів тощо.

Індивідуальний підхід – одна з головних форм оптимального використання людського фактора на виробництві. І. п. відіграє важливу роль в управлінні кадрами вирішенні таких питань: а) підбір і розподіл кадрів; б) підготовка кадрів і адаптації нових працівників; в) визначення оптимального режиму праці і відпочинку; г) розподіл функцій між членами колективу;

д) визначення форм і методів заохочення працівників.

Індивідуальне навчання в системі загальної середньої освіти є однією з форм організації навчально-виховного процесу і впроваджується для забезпечення прав громадян на здобуття повної загальної середньої освіти.

Індивідуалізація навчання – 1) принцип урахування індивідуальних особливостей окремих учнів в інтересах розвитку їхніх нахилів та здібностей;

2) педагогічна технологія навчання, що забезпечує реалізацію принципу індивідуалізації.

Індивідуалізоване навчання – вид навчання, що базується на принципі індивідуалізації та педагогічній технології індивідуалізації навчання, яка передбачає врахування особливостей учнів як в середині гомогенних груп, класів, так і гетерогенних.

Індивідуальний підхід – підхід до людини з урахуванням конкретних її особливостей та індивідуальності в цілому.

Індуктивне мислення – рух думки від окремого до загального, від фактів до узагальнень, висновків як у науковому дослідженні, так і при отриманні учнем нових знань.

Індуктивний метод навчання – спочатку повідомляють факти, демонструють досліди, наочні посібники, організується виконання прав, поступово підводять учнів до узагальнень, визначення понять, формулювання законів.

Індукція –

1) вид узагальнення, пов'язаний з передбаченням результатів спостереження та експериментів на основі даних досліду;

2) один з методів пізнання, де на підставі знання про окреме робиться висновок про загальне.

Інноватика – наука про оновлення освіти, теорії інноваційних процесів, учення про створення, сприйняття, оцінку, засвоєння і застосування педагогічних інновацій в їх органічному поєднанні.

Інновації –

1) зміни змісту системи. У педагогічній інтерпретації І. означають нововведення в педагогічній системі, що поліпшують розвиток (перебіг) і результати навчально-виховного процесу;

2) актуально значущі й системні утворення, які виникають на основі різноманітних ініціатив і нововведень, що стають перспективними для еволюції освіти і позитивно впливають на її розвиток;

3) створення, розповсюдження і застосування нововведення, що задовольняє потреби людини і суспільства.

Інструктаж – метод навчання, який передбачає ознайомлення зі способами виконання завдань, інструментами, матеріалами, технікою безпеки, показ трудових операцій та організацію робочого місця.

Інтеграція наукового знання – процес взаємопроникнення структурних елементів (наукової діяльності, інформації, методології) різних галузей, окремих компонентів знання, який супроводжується зростанням рівня їх узагальненості та компактності.

Інтенсифікація у педагогічній технології означає застосування найновіших форм, методів та прийомів навчально-виховної діяльності у середній школі, ліцеї, гімназії на основі наукових рекомендацій, узагальнення кращого педагогічного досвіду роботи та застосування комп'ютерної техніки. Основу інтенсифікації складає система вправ, які підбирає вчитель для кожного учня, зокрема, враховуючи його рівень інтелектуального розвитку та його фізичний стан.

Інтерв’ю –емпіричний метод дослідження – спосіб отримання необхідної, значущої для розв’язання проблеми дослідження інформації за допомогою усного опитування.

Інтереси –

1) сконцентрованість діяльності людини на тому предметі, який здатний задовольнити ту чи іншу її потребу;

2) вибіркова спрямованість людини на певний об'єкт чи діяльність, викликана позитивним, зацікавленим ставленням, емоційною привабливістю.

Інформатизація освіти – в широкому розумінні — вивчення принципів роботи та різноманітних сфер застосування комп’ютерів, використання інформаційних технологій навчання, забезпечення вільного доступу до глобальних інформаційних ресурсів, сучасна організація управління системою освіти.

Інформатизація системи освіти як одна із ланок загального процесу розвиту суспільства з одного боку, має на меті підвищення ефективності навчання завдяки розширення обсягів інформації та вдосконалення методів її застосування, а з другого – спрямована на те, щоб користувачі могли застосовувати інформаційні технології в особистій професійній діяльності та навчально-виховному процесі. Основна мета – вдосконалення науково-дослідної та навчально-виховної діяльності навчальних закладів у результаті застосування автоматизованих комплексів і систем під час інформування, проектування, навчання та створення інформаційного середовища для розвитку інтелектуальних сил особистості.

- К -

Категорії – найбільш загальні та фундаментальні поняття, що відображають суттєві, загальні властивості і відношення явищ дійсності та пізнання.