Зміст національного виховання

Головною метою національного виховання на сучасному етапі – передання молодому поколінню соціального досвіду, багатства, духовної культури народу, його національної ментальності, своєрідності світогляду й на основі цього формування особистісних рис громадянина України, розвиток індивідуальних здібностей і талантів.

Концепція національного виховання визначає психолого-педагогічний аспект готовності педагога до здійснення виховної діяльності.

Принципи національного виховання — це керівні положення, які відображають за­гальні закономірності процесу виховання і визначають вимоги до зміс­ту, організації і методів виховного процесу. Основними принципами виховання є: Цілеспрямованість; зв'язок з життям; єдність свідомості і поведінки; виховання в праці; комплексний підхід; виховання особистості в колективі; поєднання педагогічного керівництва з ініціативою і самодіяльністю учнів; повага до особистості вихованця з розумною вимогливістю до нього; індивідуальний підхід; наступність; єдність педагогічних вимог школи, сім'ї і громадськості; народності; природовідповідності; культуровідповідності; гуманізації; демократизації; етнізації.

Самовиховання. Самовиховання — свідома діяльність людини, спрямована на вироблен­ня у себе позитивних рис і подолання негативних. Етапи педагогічного керівництва самовихованням учнів: а) підготовчий етап (переконання учнів у необхідності зайнятись самовихованням і в можливостях досягти бажаних результатів); б) допомога в складанні програми самовиховання і її реалізації; в) організація контролю за ходом самовиховання, який згодом переходить у самоконтроль. Прийоми самовиховання: самопереконання, самонавіювання само підбадьорювання, само заохочення, самоосуду і само покарання, самопримусу, само переключення.

Перевиховання. Перевиховання — це виховний процес, спрямований на подолання не­гативних якостей особистості учня, які сформувалися під впливом не­сприятливих умов виховання. Об'єкти процесу перевиховання: важковиховувані діти, які байдуже став­ляться до навчання, періодично порушують правила поведінки, дисципліну; їм притаманні грубість, нечесність; педагогічне занедбані підлітки, які негативно ставляться до навчання й суспільне корисної діяльності; вони систематично порушують дисципліну й норми моралі; підлітки-правопорушники, які перебувають на обліку в службі у справах неповнолітніх або направляються до спеціальних навчальних закладів для їх виправлення у спе­ціальних умовах; неповнолітні злочинці — педагогічне занедбані підлітки та юнаки, які скоїли кримінальні злочини й за рішенням суду направлені до виховних колон їй на виправлення. Причини появи цих категорій неповнолітніх криються в недоліках та помилках сімейного виховання, в недоліках навчально-виховної роботи школи, негативному впливі на виховний процес вулиці, засобів масової інформації, кіно, детективної літератури та ін. Функції перевиховання: відновна, компенсуюча, стимулююча і виправна. Етапи перевиховання. На першому, підготовчому етапі детально вивчаються й аналізуються позитивні й негативні якості педагогічне занедбаного учня, умови, що сприяли їх появі та формуванню, визначаються шляхи нейтралізації негативних і посилення позитивних якостей особистості, конкретні завдання і зміст процесу перевиховання. На другому, початковому етапі перевиховання починається реалізація наміченої програми роботи з учнем. На третьому, переломному етапі триває реалізація програми переви­ховання, але вже в умовах, коли підліток прийняв її, добровільно виконує свої обов'язки, виявляючи самостійність і активність. На останньому, заключному етапі перевиховання створюються умови для залучення учня до активної участі в усіх видах системної діяльності, нагромаджується позитивний досвід поведінки, розширюється сфера самовиховання.

Вихованість школярів — показник ефективності і якості навчального процесу.

Рівні вихованості. Дуже низький рівень характеризується негативним досвідом поведінки, яка з труднощами виправляється під педагогічним впливом, самоорганізація і саморегуляція не розвинуті. Низький рівень характеризується слабким проявом позитивного, ще не­стійкого досвіду поведінки, спостерігаються зриви, поведінка регулюється в основному вимогами старших і іншими зовнішніми стимулами, саморе­гуляція і самоорганізація інтуїтивні. Для середнього рівня властива стійка позитивна поведінка, наявність регуляції і саморегуляції, організації і самоорганізації, хоч активна позиція з відношення до діяльності і вчинків товаришів у класі ще не проявляється. Показником високого рівня є наявність стійкого і позитивного досвіду і поведінки, саморегуляції разом з прагненням до організації і регуляції діяльності поведінки інших людей, проявом активної позиції.

Основними показниками рівня вихованості школяра є: а) зовнішній вигляд, культура поведінки у школі і за її межами; б) громадська активність; в) самостійність у всіх видах діяльності; г) сформованість наукового світогляду, національної самосвідомості; ґ) ставлення до навчання, інтерес до знань і усвідомлення їх ролі в своєму розвитку; д) залучення до національної та світової культури, мистецтва, літератури; е) фізичне здоров'я, потяг до занять фізичною культурою і спортом; є) працелюбність, орієнтованість на майбутню професію.

Шляхи підвищення ефективності процесу виховання: Подолання формалізмуу виховній роботі (дроблення виховного процесу, гонитва за кількістю виховних впливів, відсталість форм виховного впливу, зовні показний характер виховної роботи). Вдосконалення процесу виховання шляхом: створення в школі морально-психологічної атмосфери поваги до знань; підбору раціонального змісту виховання; своєчасного проведення виховних заходів; використання різноманітних форм і методів виховного впливу, які імпонують віку учнів; підвищення емоційної насиченості виховних заходів; подо­лання авторитарного стилю у ставленні педагогів до учнів.