Педагогічна думка стародавніх часів

Сократ (469-399 р.р. до н. е.) — філософ-ідеаліст. Вважав, що природа, навколишній світ — не пізнаваємі. Люди можуть пізнати тільки самих себе, свою моральність. Від цього метою виховання повинно бути не вивчення природи речей, а
пізнання самого себе і вдосконалення своєї моральності. Під час публічних виступів спонукав слухачів самим відшукувати "істину" шляхом питань і розмірковувань, не даючи їм готових відповідей. Такий метод бесіди був названий "сократичним". У сучасній теорії навчання й виховання його можна порівняти з "методом навідних (наштовхуючих) питань".

Платон (427-347 р.р. до н. е.) — учень Сократа, філософ-ідеаліст, засновник теорії "об'єктивного ідеалізму". Вважав, що світ складається з "світу ідей" та "світу явищ". Мета виховання — розвиток тіла і душі. Визначив етапи освіти і
виховання в аристократичній державі:

до 3 років — виховання в сім'ї;

від 3 до 6 років — виховання під керівництвом державних виховательок методом дитячих ігор на спеціальних майданчиках;

від 7 до 12 років — навчання та виховання в "мусичних" школах, де навчають письму, читанню, рахунку, музиці та співу;

від 12 до 16 років — навчання у "палестрі" із засвоєнням гімнастичних вправ;

з 16 до 18 років — навчання у "гімнасії", де поряд з продовженням елементарного навчання вивчається арифметика, геометрія та астрономія;

з 18 до 20 років — навчання в "ефебіях", де юнаки проходять військово-гімнастичну підготовку.

з 20 до 30 років ~ вища ступінь освіти, де вивчається арифметика, геометрія, астрономія, музика, але вже у філософсько-теоретичному плані;

від ЗО до 35 років найбільш обдаровані продовжують філософську освіту, після чого стають державними діячами та правителями держави.

Аристотель (384-322 рр. до н. е.) — учень Платона, філософ-ідеаліст. Вважав, що життя — це процес розвитку, який здійснюється не під впливом зовнішніх сил, а як внутрішній розвиток. В людині Аристотель розрізнював тіло і душу, які існують як матерія та форма. Від цього розрізняють три частини душі: рослинна, яка виявляється у харчуванні та розмноженні; тваринна, яка характеризується відчуттями та бажаннями; розумна, яка характеризується мисленням та пізнанням людини. Трьом частинам душі відповідають три сторони виховання — фізичне, моральне й розумове.

Мета виховання, за його твердженням, полягає у розвитку найвищих сторін душі — розумної та вольової. Аристотель зробив першу спробу вікової періодизації дитини, яка полягала у визначенні трьох етапів її розвитку: 1) від народження до 7 років, 2) від 7 до 14 років (статевої зрілості), 3) від статевої зрілості до 21 року (дорослості).

Аристотель вважав, що фізичне, моральне та розумове виховання взаємопов'язані.

Музику, за Аристотелем, треба вивчати для розвитку почуття прекрасного, спостерігаючи, щоб заняття нею, як і малюванням, не передбачали професійної мети.

Демокріт (460-370рр. до н.е.) — філософ-матеріаліст, атеїст,.засновник атомістичної теорії. Вважав, що світ існує завдяки законам природи, а не "волі богів"

Основним у вихованні Демокріт вважав оволодіння знаннями про природу, які руйнують марновірства та забобони і застерігають людину від життєвих помилок. Мета виховання за Демокрітом, полягає у розвитку внутрішньої мотивації
поведінки дитини, базованої на власних переконаннях, а не на страху перед законом чи богами. Він вперше визначив значення праці в процесі виховання. Величезну роль приділяв розвитку навичок мислення.

Основним принципом виховання й освіти Демокріт вважав природовідповідність. Природа і виховання схожі, вважав він.

Ціцерон Марк Тулій (106 - 43 рр. до н.е.) — римський філософ, оратор. Перед оратором ставив завдання не тільки оволодіння навичками ("секретами") ораторського мистецтва, а й різнобічної гуманістичної освіти. Популяризатор грецької
філософії, етики, літератури та права.

Квінтіліан Марк Фабій (біля 35 - біля 96 рр.) — у порівнянні з Ціцероном найбільш визначний представник філософсько-педагогічної думки Давнього Риму. Педагогічні погляди виклав у своєму творі "Виховання оратора", де звернув увагу на природні задатки та здібності дітей. Особливу увагу в процесі виховання треба приділяти розвитку навичок правильного мовлення (говоріння), вимови. Для розвитку логічного мислення необхідне вивчення математики, а процес навчання будувати на теоретичних настановах, прикладах та вправах. У навчанні розрізняв три ступеня: наслідування, настанови та вправи.

Квінтіліан визначив вимоги до вчителів, в яких зазначив необхідність їхньої повної освіченості і вихованості А тому вчитель повинен пройти всі ступені освіти. Крім того, він повинен любити дітей, бути стриманим, не роздавати легко
нагороди та покарання. Зміст освіти, за Квінтіліаном, повинен базуватися на вивченні "вільних мистецтв", мати гуманістичну спрямованість.