Поняття, склад і структура оборотних коштів підприємства, джерела їх формування

Окрім основних фондів кожне підприємство для забезпечення процесу виготовлення продукції обов'язково повинно мати у своєму розпорядженні оборотні засоби або оборотний капітал. Загалом оборотні засоби можна ототожнювати з предметами праці.

Оборотні кошти (засоби) – предмети праці, які повністю беруть участь у виробничому процесі і цілком переносять свою вартість на вартість виготовленої продукції (наданих послуг) протягом одного виробничого циклу, як правило, менше за 365 днів.

Оборотні засоби є найважливішим елементом виробництва. Недостатня забезпеченість підприємства оборотними засобами гальмує його нормальну діяльність і погіршує фінансовий стан.

Оборотні засоби призначені забезпечувати динамічну складову економічної діяльності підприємства. У процесі кругообігу вони проходять три стадії перетворень.

Заготовча стадія – «гроші — виробничі запаси» – охоплює період, необхідний для створення виробничих запасів. Оборотні засоби на цій стадії у вигляді грошей використовують для закупівлі сировини, матеріалів та інших предметів праці.

Виробнича стадія – «виробничі запаси — готова продукція» – починається з отримання предметів праці і завершується відправленням готової продукції на склад підприємства. Оборотні засоби на цій стадії мають вигляд предметів праці, незавершеної та готової продукції.

Стадія реалізації – «готова продукція — гроші» – починається з надходження готової продукції на склад підприємства і завершується отриманням виручки від реалізації продукції. Оборотні засоби на цій стадії перебувають у вигляді готової продукції та грошей.

Саме в такому порядку оборотні засоби здійснюють один повний оберт, а далі все повторюється. Таким чином, оборотні кошти постійно знаходяться в безупинному русі і утворюють сукупність виробничих оборотних фондів і фондів обігу.

Матеріальною основою капіталу у виробництві є оборотні фонди. Оборотні фонди – це предмети праці, які споживаються протягом одного виробничого циклу і повністю переносять свою вартість на виготовлену продукцію. Вони обслуговують процес виробництва та поділяють на такі групи:

– виробничі запаси;

– незавершене виробництво;

– витрати майбутніх періодів.

Виробничі запаси – це предмети праці, які містяться на складі у вигляді запасів і призначені для переробки у виробничому процесі. Виробничі запаси складаються із сировини, основних матеріалів, покупних напівфабрикатів, комплектуючих виробів, допоміжних матеріалів, мастильних матеріалів, палива, тари, запасних частин, малоцінних і швидкозношуваних предметів праці. Малоцінними та швидкозношуваними є предмети, що використовуються у якості засобів праці протягом одного чи кількох виробничих циклів та коштують менше 2500 грн.

Незавершене виробництво – предмети праці, які знаходяться у виробництві на різних стадіях обробки, тобто це продукція (роботи), яка не пройшла усіх передбачених технологічним процесом стадій, а також вироби, які не укомплектовані чи не пройшли випробування і технічного приймання. У вартісному вираженні – це витрати на придбання матеріалів, запасних частин, сировини, на заробітну плату й інші кошти, необхідні для продовження процесу виробництва. Додатково слід відмітити напівфабрикати власного виробництва – предмети праці, обробка яких цілком завершена в одному з підрозділів підприємства, але вони підлягають подальшій обробці в інших підрозділах підприємства, зокрема литтю, куванню, штампуванню тощо.

Витрати майбутніх періодів – це витрати, здійснені в звітному періоді, але віднесені до наступного періоду, зокрема, витрати на підготовку й освоєння нової продукції, раціоналізаторство і винахідництво, а також інші витрати в даному періоді, які будуть включені в собівартість продукції в наступному звітному періоді.

Матеріальною основою капіталу у процесі реалізації є фонди обігу. Фонди обігу – це засоби підприємства, залучені до обслуговування процесу обігу товарів. До фондів обігу належать:

– готова продукція;

– товари на складі;

– дебіторська заборгованість;

– грошові кошти та їх еквіваленти.

Готова продукція – це виготовлена кінцева продукція, яка пройшла випробування і приймання, повністю укомплектована відповідно до договорів із замовниками і відповідає технічним умовам і вимогам. Готова продукція може формуватися на різних стадіях технологічного процесу, тобто головним критерієм є можливість її реалізації на ринку з урахуванням вимог споживачів. Для підприємств чорної металургії готовою продукцією може виступати не тільки прокат, але й товарний чавун та сляби.

Товари на складі – товари, які підприємство закуповує з метою подальшої реалізації за вищими цінами. Тобто це товари, які формально не будуть використовуватися у виробничому процесі, але утримуються підприємством протягом певного часу (до моменту їх перепродажу).

Дебіторська заборгованість представляє собою:

– заборгованість перед підприємством покупців або замовників за надані їм товари, роботи чи послуги (крім заборгованості, яка забезпечена векселем);

– заборгованість фінансових і податкових органів, а також переплата за податками, зборами та іншими платежами до бюджету;

– сума авансів, наданих іншим підприємствам у рахунок наступних платежів;

– сума нарахованих дивідендів, процентів, роялті, що підлягають надходженню;

– заборгованість взаємопов'язаних сторін;

– інші види заборгованості.

Грошові кошти та їх еквіваленти – кошти в касі, на поточних та інших рахунках у банках, які можуть бути використані для поточних операцій, а також еквіваленти грошових коштів. У цій статті окремо наводяться кошти в національній та іноземній валюті. Кошти, які не можна використати для операцій протягом одного року, починаючи з дати балансу або протягом операційного циклу внаслідок обмежень, слід виключати зі складу оборотних активів та відображати як необоротні активи. Окремо слід відмітити дохідні активи – це короткострокові (на термін не більше 1 року) вкладення підприємства в цінні папери (ринкові високоліквідні цінні папери), а також надані іншим господарюючим суб'єктам позики. Головним критерієм в даному випадку виступають строки вкладання вільних коштів.

Отже, оборотні фонди призначені для обслуговування сфери виробництва, а фонди обігу – для обслуговування сфери обігу.

Співвідношення між окремими групами, елементами оборотних фондів і загальними їх обсягами, виражене в частках одиниці чи відсотках, є структурою оборотних фондів. Структура оборотних фондів формується під впливом:

– характеру і форми організації виробництва;

– типу виробництва;

– тривалості технологічного циклу;

– умов постачань паливно-сировинних ресурсів тощо.

У середньому на промислових підприємствах України в загальному обсязі оборотних фондів частка виробничих запасів складає близько 70%, а незавершеного виробництва і напівфабрикатів власного виготовлення – 25%.

За особливостями планування та принципом організації оборотні засоби поділяються на нормовані й ненормовані. До нормованих належать всі оборотні фонди, готова продукція та товари на складах підприємства, до ненормованих – відвантажена, але ще не оплачена готова продукція, грошові кошти на розрахункових рахунках та готівка в касі.

Джерела формування оборотних засобів підприємства поділяються на власні та залучені. До власних засобів належать кошти статутних фондів (для недержавних підприємств) і кошти, надані підприємству при його утворенні (для державних підприємств). Ці кошти можуть поповнюватись за рахунок прибутку підприємства і залучення в обіг стійких пасивів. До залучених засобів належать кредити банків, якими покривають нестачу власних оборотних засобів, отримані аванси та інша кредиторська заборгованість (рисунок).

Рисунок – Класифікація і склад оборотних коштів

Стійкі пасиви – це засоби, які юридично не належать підприємству, але постійно перебувають у його господарському обігу і які воно використовує. До стійких пасивів належать:

– мінімальна заборгованість підприємства з резерву майбутніх платежів, тобто витрати, що належать до витрат виробництва, але не застосовуються для безпосереднього виготовлення продукції;

– стійка перехідна заборгованість постачальникам;

– мінімальна заборгованість із заробітної плати і відрахувань на соціальні потреби;

– залишки амортизаційних відрахувань на запаси матеріалів для капітального ремонту, виконаного господарським способом;

– кошти підприємства, що покриваються кредитом банку та авансами замовників;

– тимчасово вільні кошти спеціальних фондів.