Теоретичні відомості. Процедури і функції є важливим засобом у більшості мов програмування

Процедури і функції є важливим засобом у більшості мов програмування. З їх допомогою можна об’єднати групу операторів для виконання деякої єдиної дії. Процедуру чи функцію (надалі підпрограму) можна викликати з різних місць програми, вона може повертати обчислені результати, і їй можна передавати дані для виконання обчислень Для того, щоб підпрограма почала виконуватися, її потрібно викликати.

Областю дії ідентифікатора називають частину програми, в якій він може бути використаний.

Область дії ідентифікатора визначається місцем його опису в програмі. Якщо ідентифікатор можна використовувати тільки в межах однієї підпрограми, то такий ідентифікатор називають локальним. Якщо дія ідентифікатора розповсюджується на кілька вкладених (не менше однієї) підпрограм, то такий ідентифікатор називають глобальним.

Правила визначення області дії для ідентифікаторів підпрограм:

– діють всі ідентифікатори, визначені в підпрограмі;

– діють всі ідентифікатори верхніх рівнів опису, якщо їх імена відрізняються від імен, описаних у підпрограмі;

– локальні ідентифікатори підпрограми діють лише в її межах;

– у випадку однакових імен глобального і локального ідентифікаторів діятиме тільки внутрішній локальний ідентифікатор.

Локальні дані створюються при викликові підпрограми й існують тільки на протязі її виконання. Виділення пам’яті для локальних даних виконується автоматично на початку виконання підпрограми, а звільнення цієї пам’яті – одразу після закінчення її виконання.

При викликові підпрограми їй можна передавати параметри.

Параметри, які вказуються в заголовку підпрограми при її описі, називають формальними параметрами.

Параметри, які вказуються при викликові підпрограми називають, фактичними параметрами.

Засобами мови Паскаль реалізовано три способи передавання параметрів:

1. Вхідний параметр за значенням (називають параметр-значення).

При описі заголовків підпрограм перед ідентифікатором параметра-значення службових слів не вказують.

Заголовок процедури (функції) з описаним параметром-значення має такий вигляд:

procedure NameProc(Param: TypeParam);

Механізм використання параметра-значення спрощено можна подати так:

Як фактичний параметр-значення може використовуватися змінна або константа різних типів, крім файлових.

2. Вхідний і вихідний параметр за адресою (називають параметр-змінна).

При описі заголовків підпрограм перед ідентифікатором параметра-змінної вказують службове слово var.

Заголовок процедури (функції) з описаним параметром-змінною має такий вигляд:

procedure NameProc(var Param: TypeParam);

Механізм використання параметра-змінної спрощено можна подати так:

Як фактичний параметр-змінна може використовуватися тільки змінна. різних типів

3. Вхідний параметр за (адресою називають параметр-константа).

При описі заголовків підпрограм перед ідентифікатором параметра-константи вказують службове слово const.

Заголовок процедури (функції) з описаним параметром-константою має такий вигляд:

procedure NameProc(const Param: TypeParam);

Механізм використання параметра-константи спрощено можна подати так:

Як фактичний параметр-змінна може використовуватися змінна або константа різних типів, крім файлових. Не дозволяється надавати значень формальному параметру-константі. Формальний параметр-константа не можна передавати як фактичний параметр іншим підпрограмам.

Лабораторне заняття № 2