Структура епідеміологічного методу

Комплексний епідеміологічний метод – це сукупність методичних прийомів, що базуються на аналізі особливостей популяційного розподілу захворювань чи інших явищ у просторі, часі, серед груп населення, і призначений для виявлення причин, обставин (чинників ризику) і механізмів їх формування з метою обґрунтування заходів з профілактики та оцінки ефективності останніх. Метод містить чотири блоки прийомів: описово-оціночний (дескриптивний), аналітичний, експериментальний, прогнозування, – що в кінцевому результаті дозволяє виявити причинно-наслідкові зв’язки між чинниками ризику і проявами здоров’я (його порушеннями) (Додаток 2).

Комплексний епідеміологічний метод передбачає використання багатьох специфічних і загальних методів, що дозволяють охарактеризувати усі компоненти паразитарних систем: популяцію людей, тварин чи довкілля (епідеміологічне обстеження і спостереження, екологічний), популяцію збудників (бактеріологічним, серологічним, вірусологічним, молекулярно-генетичним); оцінити кількісні і якісні прояви ЕП, тенденції й прогнози із врахуванням природних і соціальних умов (географічний і картографічний, статистичний, аналітичний, соціально-економічний, соціально-гігієнічний, експериментальний, математичного моделювання).

Вивчення проявів ЕП передбачає наступні етапи: збір вихідних даних про індикаторні явища (прояви) стану здоров’я населення або його порушення: випадки захворювань, інвалідизації, летальності, смертності, тощо; систематизація і статистична обробка (описово-оціночний етап); після виявлення проблем – формулюються гіпотези про ризики (чинники, час, територія, групи). Інформація отримується при опрацюванні звітно-облікових форм, результатів обстежень осередків інфекційних хвороб, лабораторних досліджень, санітарно-епідеміологічної розвідки, скринінгових обстежень (багатопрофільних, масових, цілеспрямованих, профілактичних).

У цілому описові прийоми дозволяють отримати дані про інтенсивність, динаміку, просторові характеристики і структуру явища, що вивчається, з виявленням часу, груп і територій підвищеного ризику захворюваності (смертності).

Перевірка робочих гіпотез є завданням наступного аналітичного етапу, де шляхом порівняльних досліджень серед груп населення, одна з яких обов’язково є контрольною, визначається ступінь вірогідності явищ, обраховуються ризики та їх взаємозв’язок, а далі – епідеміологічне обґрунтування профілактичних програм. Експериментальний прийом дозволяє змоделювати ЕП і, в подальшому, скласти прогноз щодо його розвитку.

Використання епідеміологічного методу в практиці називається епідеміологічною діагностикою (ЕД),що дозволяє оцінити епідемічний стан населення й території.