Основні засади регулювання відносин у сфері господарювання

Проблеми господарського права

Ас. Кравець Ірина Мирославівна

Основні засади регулювання відносин у сфері господарювання

> 1. Становлення господарського права як галузі права.

> 2. Господарські відносини: поняття, види, відмежування від суміжних видів правовідносин.

> 3. Роль органів МС, їх асоціацій, саморегулівних організацій у регулюванні господарських відносин.

> 4. Державно-приватне партнерство як особлива форма співпраці держави, теритоіальної громади з приватним бізнесом.

> 5. Методи господарського права: їх особливість та відмінність від методів ЦП і АП.

1. Періодизація торгового права (за Шершеневичем):

- італійський (ХІ-XIV ст., розвиток приморських міст і встановлення правил-звичаїв щодо торгової діяльності. Утворення корпорацій, гільдій. Спори між ними розв'язувались консулом (обирались на півроку-рік). Писані зведення торгових звичаїв середземноморської торгівлі (Ordo maris пізанський у ХІІ ст.). Виникало магдебурзьке, гамбурзьке право);

> -французький (XV-XVIII ст., одержавлення торгових звичаїв. 1673 р. задовго до цивільної кодифікації у Франції прийнятий Комерційний кодекс Франції. Жак Саварі прийняв участь у прийнятті акту й очолив комісію, що його розробила. 122 статті, вводив інститут неспроможності, встановлював вимоги до купців. 1807 р. – Французький комерційний кодекс (Торговий кодекс Наполеона) – 648 ст, (про купців, про торгові книги (1), морська торгівля (2), торгова неспроможність (3), процесуальні аспекти (4). Французький комерційний кодекс 2000 р. з урахуванням положень ЄС, кодифіковано 50 законів);

> - німецький (сер. ХІХ-поч. ХХ ст.: об'єднання німецьких земель, зростання промислового виробництва. 1871 р. – набула чинності загальногерманська торгова кодифікація, Зведення торгового права. 1897 р. – 1900 р. – Німецьке торгове уложення, чинне до сьогодні (торгові правочини, морське право та інші інститути). Інші країни прийняли свої уложення за аналогією (Латвія, Бельгія, Австрія);

> - сучасний (перетворення торгового права на право господарське, неминуче посилення ролі держави в регулюванні торгівлі, боротьба з монополізмом).

>

> 2. Сфера господарських відносин: економіка, господарювання різного рівня (державного, територіального, локального).

> Зміст: здійснення господарської діяльності та / або її організація.

> Особливий суб'єктний склад: обов'язковим учасником є суб'єкт господарювання, інші учасники відносини в сфері господарювання (ст. 1 ГК).

> Поєднання майнових і організаційних елементів (створення господарської організації).

> Ступінь правового регулювання на рівні актів законодавства в поєднанні з локальним регулюванням (установчі документи, договори).

> Господарські правовідносини – це врегульовані нормами права суспільні відносини, котрі виникають у сфері господарювання щодо безпосереднього здійснення господарської діяльності та / або її організації, характеризуються особливим суб'єктним складом, поєднанням організаційних і майнових елементів.

> Ч. 1 ст. 1 ГК – визначення господарських відносин.

>

> Легальна класифікація (ч. 4 ст. 3):

>

> 1) внутрішньогосподарські (між структурними підрозділами, між відусобленими підрозділами);

> 2) організаційно-господарські (організація діяльності);

> 3) господарсько-виробничі (безпосереднє здійснення господарської діяльності).

>

> Виділяють міжгосподарські відносини. Горизонтальні й вертикальні.

>

> 3. Органи МС, вирішуючи питання місцевого значення, поєднують функції держаного управління з управлінням на місцях.

> ЗУ "Про асоціації органів МС": ст. 1 – визначення. Всеукраїнський і місцевий статус. Створюється не менш, як трьома органами МС. Ст. 14 – повноваження.

> Постанова КМУ від 2 квітня 2009 року N 309: утворено Раду з питань регіонального розвитку і місцевого самоврядування.

> ЗУ "Про засади державної регіональної політики" від 05.02.2015 р. Ст. 4 визначає об'єкти державної політики.

> Регіон – АРК, області, м. Київ, м. Севастополь. Макрорегіони, мікрорегіони.

> Саморегулівні організації не мають чіткого законодавчого регулювання. Ч. 2 ст. 2 ЗУ "Про цінні папери та фондовий ринок" – визначення: неприбуткове об'єднання учасників фондового ринку, які провадять діяльність на фондовому ринку...

> Положення про об'єднання професійних учасників фондового ринку (Рішення НКЦПФР від 27.12.2012 N 1925).

> ЗУ "Про недержавне пенсійне забезпечення" від 09.07.2003. Ст. 1 – визначення.

> Положення про делегування саморегулівній організації адміністраторів недержавних пенсійних фондів окремих повноважень (Розпорядження Держкомісії з регулювання ринків фінансових послуг від 12.04.2007 N 7153).

>

> 4. Концепція партнерства в ЗУ "Про державно-приватне партнерство" від 2010 р. Для державно-приватного партнерства характерні:

>

> - сторони партнерства (носій публічних інтересів – держава, тер. громада в особі органів; представники приватного бізнесу з притаманними їм інтересами);

> - є суспільна необхідність у реалізації складного та довгострокового проекту, для успішного здійснення якого відповідному носієві бракує можливості (фінансові, організаційно-управлінські);

> - партнерський чи рівноправний характер взаємовідносин;

> - об'єднання активів та управлінського досвіду учасників державно-приватного партнерства;

> - опосередкування відносин державно-приватного партнерства за допомогою правових документів (договорів, насамперед);

> - дотримання справедливості при розподілі ризиків між сторонами партнерства та їх участі у використанні отриманих результатів.

>

> Форми:

>

> - договірна (відображена в законі, договори концесії, про спільну діяльність тощо);

> - інституційна (корпоративна).

> Модифікації: залучення приватних партнерів до державного; залучення держави до акціонерного товариства приватної власності, створення нових товариств.

>

> Постанова КМУ від 11.04.2011 р. N 384 "Деякі питання організації здійснення державно-приватного партнерства".

>

> Зелена книга ЄС щодо державно-приватного партнерства 2004. Публічно-приватне партнерство – форми співпраці між органами ДВ і діловим співтовариством, метою якої є забезпечення фінансування будівництва, реконструкції, управління та обслуговування інфраструктури чи надання послуг.

> Ознаки:

>

> - відносно довга тривалість партнерства;

> - метод фінансування проекту;

> - важлива роль організації експлуатанта;

> - розподіл ризиків між приватним і державним партнером.

>

> 5. Методи правового регулювання господарських відносин – це застосовувані законодавцем способи правового оформлення господарських відносин, відповідно до їхніх властивостей і цілей правового регулювання, що відображають взаємне становище сторін, порядок прийняття ними юридично значущих рішень, характер юридичної відповідальності у випадку порушення і способи юридичного захисту прав та законних інтересів сторін.

>

> 1) метод приписів (право прийняття юридично значущих рішень суб'єктом організаційно-господарських повноважень щодо підпорядкованого йому суб'єкта: видача ліцензій, розміщення державних замовлень);

> 2) метод автономних рішень (дозволяє суб'єктам господарювання приймати самостійно, в межах компетенції юридично значущі рішення й обов'язок усіх інших суб'єктів не перешкоджати прийняттю і виконанню таких рішень);

> 3) метод координації (прийняття юридично значущих рішень за згодою сторін, кожна з яких не в праві нав'язувати свої вимоги іншій);

> 4) метод рекомендацій (видання компетентними органами адресованих суб'єктам господарювання пропозицій або рекомендацій щодо певної, бажаної для суспільства ефеективної поведінки в сфері господарювання: примірні договори, установчі документи).

>

> За Знаменським, метод рівного підпорядкування усіх учасників господарських відносин суспільному господарському порядку – оптимальне поєднання публічних і приватних інтересів і створює партнерські відносини в сфері господарювання.

>

> 1985 р. – перший підручник за ред. Пубірченка Ю. Г.

>

> Суб'єкти господарських правовідносин

>

> 1. Поняття та обсяг правосуб'єктності суб'єктів господарювання.

> 2. Проблеми визначення правового статусу суб'єктів організаційно-господарських повноважень.

> 3. Правове становище суб'єктів внутрішньо-господарських відносин.

> 4. Особливості правового становища підприємства за ГК і ЦК.

> 5. Правове становище приватного підприємства, відповідно до ГК, та необхідність заповнення прогалин останнього.

>

> 1. Ст. 2 ГК визначає учасників відносин у сфері господарювання. Ознаки суб'єктів:

>

> - предметом їх діяльності є безспосереднє здійснення господарської діяльності (виробництво продукції, виконання робіт, надання послуг) або організація господарської діяльності;

> - створення відбувається в установленому законом порядку (різний для різних суб'єктів);

> - набуття статусу суб'єктів господарських правовідносин пов'язується з їхньою державною реєстрацією;

> - наявність майна, необхідного для здійснення обраної суб'єктом або покладеної на нього господарської діяльності чи організації такої діяльності;

> - наявність господарської правосуб'єктності, тобто визнаної державою за певним суб'єктом господарювання можливості бути суб'єктом права.

>

> Ст. 55 ГК визначає суб'єктів господарювання.

> Складові компетенції:

>

> - коло питань, які може вирішувати та чи інша господарська організація;

> - обов'язки, що покладаються законом на господарську організацію;

> - форми відповідальності за порушення обов'язків;

> - способи захисту порушених прав.

>

> Права та обов'язки:

>

> 1) загальні (обсяг залежить від правового титулу майна)

> 2) спеціальні (з виключними видами діяльності: спільне інвестування, страхування, банківська діяльність, операції на біржі тощо).

>

> Деліктоздатність визначають як елемент правосуб'єктності. Ст. 96 ЦК передбачає положення про відповідальність. Винятки: ТДВ, повні, командитні товариства, ФОП, держава відповідає за зобов'язання казенних підприємств.

> Меморандум – установчий документ командитного товариства з повним учасником.

>

> Літ-ра:

> Грудницька С. М. Господарська правосуб'єктність державних підприємств.

> Джабраїлов Р. А. Господарська правосуб'єктність міста.

>

> 2. Ст. 1 ГК – визначення господарських відносин. Дві форми здійснення організації господарської діяльності:

>

> - управління господарською діяльністю (комплекс необхідних заходів, що реалізуються на підставі права власності на майно, на базі якого провадиться господарська діяльність, або делегованих повноважень з метою ефективного її здійснення (збільшення доходу від використання такого майна, збільшення вартості та/або кількості майна, досягення соціально-економічного ефекту);

>

> Суб'єкти:

>

> 1) учасник або засновник унітарного підприємства;

> 2) органи ДВ і МС (щодо суб'єктів господарювання, які належать до державного сектору економіки);

> 3) контролюючі власники корпоративних прав щодо відповідних господарських організацій корпоративного типу;

> 4) господарські об'єднання відносно учасників об'єднань.

>

> - регулювання господарської діяльності (встановлення уповноваженими законом суб'єктами умов здійснення господарської діяльності господарськими організаціями всіх форм власності та індивідуальними підприємцями з метою гарантування свободи підприємництва, обмеження монополізму й захисту економічної конкуренції з одночасним здійсненням контролю за дотриманням встановлених правил, норм і застосування відповідальності за їх порушення).

>

> Ознаки суб'єктів організаційно-господарських повноважень:

>

> 1) обов'язкові учасники організаційно-господарських відносин;

> 2) такі суб'єкти прямо або опосередковано здійснюють управління господарською діяльністю суб'єктів господарювання (визначають мету, предмет господарської діяльності, склад і компетенцію органів управління, правовий титул майна господарських організацій) та/або регулювання;

> 3) юридичні підстави виникнення повноважень – НПА, установчі документи господарських організацій, в т.ч., об'єднань, організаційно-господарські договори;

> 4) фактичні підстави: відносини власності, відносини контролю й підпорядкування, наділення організаційно-господарськими повноваженнями з регулювання господарської діяльності суб'єктів господарювання всіх форм власності, делегування організаційно-господарських повноважень;

> 5) у ході реалізації своїх повноважень такі суб'єкти приймають обов'язкові рішення для суб'єктів господарювання щодо яких вони здійснюються;

> 6) здійснюють контроль відносно суб'єктів господарювання щодо яких реалізують свої повноваження.

>

> Суб'єкт організаційно-господарських повноважень – суб'єкт господарських відносин (ДВ, МС, господарська організація, громадянин, іноземець, особа без громадянства), який здійснює управління господарською діяльністю та/або її регулювання, складовою яких є контроль, при наявності для цього правових підстав та фактичних можливостей.

>

> Класифікація:

>

> 1) залежно від форми здійснення організації господарської діяльності:

> - суб'єкти, які здійснюють управління;

> - суб'єкти, які здійснюють регулювання.

>

> 2) залежно від характеру організаційно-господарських повноважень:

> - суб'єкти, що здійснюють власні організаційно-господарські повноваження;

> - суб'єкти, що здійснюють делеговані організаційно-господарські повноваження.

>

> 3) залежно від меж здійснення організаційно-господарських повноважень:

> - суб'єкти, які повинні діяти лише на підставі, в межах повноважень, та в спосіб, що передбачений законами України (органи ДВ і МС);

> - суб'єкти, що можуть діяти в межах повноважень, у спосіб, що не заборонений законами України (приватні особи).

>

> 4) за сферою дії організаційно-господарських повноважень:

> - суб'єкти, які здійснюють ці повноваження стосовно суб'єктів на всій території України;

> - суб'єкти, які здійснюють ці повноваження стосовно суб'єктів господарювання певної АТО;

> - суб'єкти, які здійснюють ці повноваження стосовно визначених суб'єктів господарювання.

>

> Кравець І. М. Правовий статус суб'єктів організаційно-господарських повноважень.

>

> 3. Щербак І. А. Правове регулювання господарських відносин за участю відокремлених підрозділів підприємств.

>

> Суб'єкти внутрішньо-господарських відносин – відокремлені підрозділи (філії, представництва) – це організаційно- та майново- відокремлені структурні одиниці підприємства, які беруть участь у господарських відносинах у межах, закріплених за нею в законі та установчих документах господарської організації.

>

> Ознаки:

>

> 1) спеціальне правове регулювання (ст. 64 ГК, ст. 95 ЦК, ст. 9 ЗУ "Про господарські товариства", ст. 23-25 ЗУ "Про банки і банківську діяльність");

> 2) відсутність прав юридичної особи;

> 3) наявність статусу ЮО в господарській організації, що створила відокремлений підрозділ;

> 4) визначення повноважень відокремленого підрозділу міститься в установчому та внутрішніх документах господарської організації, до організаційної структури якої належить відокремлений підрозділ;

> 5) діють підрозділи на основі положення організації, що їх створила;

> 6) керівництво відокремленим підрозділом здійснюється одноособовим керівником, який у зовнішніх відносинах діє на підставі довіреності;

> 7) майнова основа діяльності відокремленого підрозділу – це майно, закріплене за ним, що відображається в актах бухгалтерського обліку та інвентаризації;

> 8) здійснення господарської діяльності від імені господарської організації, до структури якої входить;

> 9) ліквідація здійснюється за рішенням господарської організації, до структури якої він входить.

>

> 4. Підприємство – це самостійний суб'єкт господарювання, згідно з ГК. У ЦК розглядається як єдиний майновий комплекс.

>

> Ісаков М. Г. Правовий статус підприємства як суб'єкта господарювання.

>

> Підприємство – це господарська організація, створена й зареєстрована в установленому законом порядку для систематичного здійснення виробничої, науково-дослідної, торговельної, іншої господарської діяльності від власного імені на засадах майнової відокремленості та самостійної відповідальності за своїми зобов'язаннями, крім випадків, передбачених законодавством.

>

> Ознаки:

> 1) визначеність організаційно-правової форми суб'єктів господарювання;

> 2) майнова відокремленість;

> 3) легітимація існування в якості суб'єкта господарювання;

> 4) відповідальність за результати господарювання;

> 5) самостійність у господарському обороті.

>

> 5. Ч. 1 ст. 113 ГК – визначення приватного підприємства. Приватне підприємство діє на основі приватної власності. Нема закону щодо діяльності приватного підприємства.

> Поділяють на унітарні й корпоративні.

>

> Ознаки унітарних:

>

> - заснування виключно однією ФО чи ЮО;

> - здійснення управління підприємством або засновником, або призначеним ним керівником;

> - неподільність закріпленого за такими підприємствами майна на частки паїв.

>

> Ознаки корпоративних:

>

> - заснування 2 або більше засновниками;

> - об'єднання майна засновників;

> - здійснення спільного управління справами на основі корпоративних прав, у т.ч., через створені учасниками органи;

> - участь засновників у розподілі доходів підприємств.

>

> 1. Корпоративні відносини: учасниками є корпорація, уповноважені владні суб'єкти, держава в особі АМК, ФДМ, НКЦПФР.

> Перший НПА, який передбачив поняття корпоративних прав – Декрет КМУ від 1991 N 24-92 "Про впорядкування діяльності суб'єктів підприємницької діяльності, створених за участі державних суб'єктів".

> У ЗУ "Про оподаткування прибутку підприємств" копрпоративними правами є права на статутний капітал. До 2003 р. корпоративні права розглядались як право власності на статутний капітал ЮО.

> П. 8 ч. 1 ст. 2 ЗУ "Про акціонерні товариства" – визначення корпоративних прав.

>

> 2. Принципи корпоративного управління, Організація ккономічного співробітництва та розвитку.

> З 1961 року діяльність Організації має на меті посилити економічний розвиток держав-членів (близько 30). У підготовці переліку принципів брали участь Комітети Організації, Світовий банк тощо.

> Принципи корпоративного управління затверджені рішенням НКЦПФР від 22.07.2014 року N 955.

>

> 3. Моделі корпоративного управління:

>

> - англо-американська (ВБ, США, Нова Зеландія, Австралія) – наявність велика кількість індивідуальних акціонерів. Відзначається широким захистом прав акціонерів, сталістю корпоративних відносин, розпорошеністю акціонерного капіталу, зростанням кількості незалежних акціонерів. Конфлікт інтересів розв'язується обранням Ради директорів.

> - японська: заснована на тому, що максимізація добробуту має бути притаманна й для трудового колективу, багато акціонерного капіталу в фінансових установ і банків; виключна підтримуюча роль держави;

> - західноєвропейська подібна до японської завдяки ролі держави й банківському фінансуванню.

>

> 4. Угоди акціонерів.

>

> Угоди (правочини) АТ – розділ 13 ЗУ "Про акціонерні товариства". П. 4 ст. 2 ЗУ "Про акціонерні товариства". Ст. 70 ЗУ "Про акціонерні товариства".

> Рішення приймаються залежно від ринкової вартості майна чи послуг, що є предметом правочину, стосовно вартості активів АТ.

>

> Антимонопольне регулювання

>

> 1. Інститут антимонопольно-конкурентного регулювання.

> 2. Державне регулювання відносин у сфері економічної конкуренції: засоби і суб'єкти.

> 3. Недобросовісна конкуренція і монополістичні зловживання.

>

> 1. 1776 р. Адам Сміт сформулював теорію конкуренції.

>

> Бакалінська О. О. Правове забезпечення добросовісної конкуренції в Україні. На її думку, існує американська модель (антитрестівське законодавство). Забороняється вчинення певних дій, втілюється принцип розумного підходу. І європейська система: захист проявів недобросовісної конкуренції (повна і беззастережна заборона). У нас в основу покладена американська форма.

>

> Відносини:

> 1) норми, які містять вимоги щодо забезпечення конкуренції в поточній діяльність (ст. 53,54 ЗУ "Про банківську діяльність");

> 2) норми, які містять вимоги організаційного характеру, де визначені напрями організаційної діяльності органів державної влади (ЗУ "Про НБУ")

> 3) норми, які містять правові заборони, в яких визначені конкретні склади правопорушень у сфері економічної конкуренції (ЗУ "Про захист економічної конкуренції").

>

> Конкуренція забезпечує продуктивність і ефективність виробництва. Негативниі чинники: коливання цін, соціальні ризики.

>

> Чернелевська О. Л. Конкурентне законодавство України: формування, зміст та розвиток, 2006. Конкурентне законодавство не повинне зводитись до антимонопольних обмежень.

> Лук'янець В. С. Правове регулювання відносин конкуренції в ЄС, 2008. Спосіб удосконалення – розробка і прийняття Конкурентного й Конкурентно-процесуального кодексу.

>

> 2. Корчак Н. М. Державне регулювання відносин конкуренції в Україні: господарсько-правовий аспект. Ринкова система поєднує стихійне й державне регулювання.

>

> Безух О. В. Теоретичні проблеми правового регулювання відносин економічноі конкуренції в Україні, 2015. Вважає, що засобами державного регулювання в сфері економічної конкуренції є правові інструменти, визначені державою, що мають дозвільний, зобов'язуючий характер, за допомогою яких забезпечують певний стан ринку, існування на ньому процесу економічної конкуренції.

>

> Засоби:

> 1) НП-регулювання;

> 2) надання в передбачених законом випадках дозволу на певні дії;

> 3) контроль за станом ринку й дотриманням учасниками заходів економічної конкуренціі;

> 4) застосування до порушників передбачених законом санкцій.

>

> Ст. 6 ЗУ "Про Антимонопольний комітет України". Має виконувати функції:

>

> 1) регулятивну (прийняття відомчих НПА – Розпорядження про узгоджені дії від 12.02.2002; Розпорядження про затвердження Положення про порядок подання заяви до АМКУ від 19.02.2002);

> 2) контрольну (забезпечення контролю за станом ринку: попередній, поточний (оперативний), наступний);

> 3) розслідувально-юрисдикційна (процедура виявлення порушень, застосування форм відповідальності).

>

> Валітов С. С. Становлення та розвиток антимонопольно-конкурентного законодавства України, 2010. Зміст правозастосовної діяльності:

> 1) встановлення фактичних обставин;

> 2) вибір юридичних норм;

> 3) прийняття рішення в певних справах.

>

> Журик Ю. В. Розгляд АМКУ справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції. Виконує функції, притаманні судовій владі. Отже, антимонопольні мають проводити розслідування й передавати матеріали до суду.

>

> Шкляр С. В. Захист прав та інтересів суб'єктів господарювання в правовідносинах із органами АМКУ, 2012. Визначає, що захистом прав та інтересів є юридична діяльність із усунення перешкод на реалізацію права на свободу підприємництва. Дві групи способів:

> 1) прямі (обмеження АМКУ в інтересах певного об'єкта суб'єкта господарювання);

> 2) непрямі (здійснення в інтересах необмеженого кола осіб).

>

> 3. Порушення поділяються на групи:

> 1) недобросовісна конкуренція (будь-які дії в конкуренції, що суперечать правилам, торговим та іншим звичаям у підприємницькій діяльності. Безух О. В. Захист від недобросовісної конкуренції в сфері промислової власності: антиконкурентні дії суб'єктів господарювання або бездіяльність, пов'язані з порушенням чинного законодавства, торгових правил і звичаїв, прав на інтелектуальні продукти, вимог добропорядності й справедливоств, шляхом вчинків, які здатні викликати змішування відносно підприємства, продукції конкурента, ввести громадськість в оману, дискредитувати конкурента).

>

> Групи:

> а) неправомірне використання ділової репутації (ім'я, комерційне найменування, реклама, товар іншого виробника, копіювання вигляду виробу, порівняльна реклама). Кулішенко В. С. Захист від неправомірного використання ділової репутації суб'єкта господарювання у конкуренції, 2003;

>

> б) створення перешкод суб'єктам господарювання в процесі конкуренціі та досягнення неправомірних переваг (дискредитація суб'єкта господарювання, поширення неправдивих, неповних відомостей, схилення до бойкоту скб'єкта господарювання, схилення постачальника до дискримінації покупця чи замовника, підкуп працівника або посадової особи за належне виконання чи невиконання посадових обов'язків покупцем/замовником);

>

> в) неправомірне збирання, розголошення, використання комерційної таємниці (Сладнєва Г. О. Право суб'єкта господарювання на комерційну таємницю та його захист, 2005. Топалова Л. Д. Правовий режим комерційної таємниці, 2006. Джуринський О. О. Захист від недобросовісної конкуренції (цивільно-правовий аспект), 2010: пропонує доповнити гл. 4 ЗУ "Про захист недобросовісної конкуренції іншими діями);

>

> 2) антиконкурентні дії (монополістичні зловживання).

>

> Групи:

> а) антиконкурентні узгоджені дії суб'єктів господарювання (Каштанов О. С. Правовий захист від антиконкурентних дій в економічній конкуренції, 2005: укладення угод або прийняття рішень);

>

> б) зловживання монопольним становищем на ринку (ст. 27 ГК: ст. 12 ЗУ "Про захист економічної конкуренції": частка на ринку перевищує 35%). Методика визначення домінуючого становища суб'єктів затверджена Розпорядженням АМКУ від 05.03.2002 р. N 49-p. (Шумило І. А. Відповідальність за порушення законодавства про захист економічної конкуренціі, 2001). Олігополістичне становище. Монопсольне становище (на ринку діє один покупець) ввів Джоан Робінсон. Шумило І. А. пропонує вживати домінуюче становище. Мельник С. Б. Монопольне (домінуюче) становище суб'єкта господарювання на ринку, 2001);

>

> в) антиконкурентні дії органів влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управління та контролю (правопорушення, які призвели чи можуть призвести до спотворення конкуренції. У зарубіжних владах конкуренція не стосується органів влади);

>

> г) обмежувальна та дискримінаційна діяльність суб'єктів господарювання та їх об'єднань (дії, які можуть обмежувати конкуренцію в інший спосіб, аніж попередні: необґрунтована та невиправдана відмова. Економічна концентрація без дозволу АМКУ є видом монополістичних зловживань. ЗУ "Про захист економічної конкуренції". Корчак Н. М. Правові питання антимонопольного регулювання підприємницької діяльності в Україні, 1996. На думку Безуха О. В., не можна говорити про різну природу порушень. Вплив антимонопольного законодавства має мету забезпечити публічний інтерес в існуванні публічного інтересу, не ставить метою вплив на структуру ринку, лиш охорону прав та інтересів суб'єктів господарювання. Припинення актів недобросовісної конкуренції);

>

> д) концентрація без отримання відповідного дозволу АМКУ в разі його обов'язковості.

>

> з) порушення щодо антимонопольних органів.

>

> Савчук В. С. Механізми державного управління у сфері захисту економічної конкуренції в Україні, 2006.

> Трегубець Н. О. Механізм здійснення державного контролю антимонопольними органами в сфері захисту економічної конкуренції, 2009. Пропонує зняти обмеження розмірів штрафів за порушення законодавства про захист економічної конкуренції.

>

> Проблеми відповідальності у сфері господарювання

>

> 1. Особливості господарсько-правової відповідальності як виду юридичної відповідальності.

> 2. Господарське правопорушення як підстава відповідальності.

> 3. Співвідношення "господарське правопорушення" "та конфлікт інтересів".

> 4. Класифікація господарсько-правових санкцій на теоретичному та законодавчому рівнях.

> 5. Спільні та відімнні риси неустойки за ЦК і штрафних санкцій за ГК.

> 6. Особливості відповідальності за прострочення виконання грошових зобов'язань.

>

> 1. Категорія запроваджена до прийняття ГКУ. Слід розглядати як окремий вид відповідальності. Адміністративно-господарські санкції. Відповідальність у вузькому розумінні й цивільно-правова відповідальність. Розмір санкцій за порушення законодавства встановлений ГК

> Ч. 1 ст. 230 ГК – одна з підстав відповідальності. На думку В. С. Щербини, звідти треба виключити слова "порушення правил господарської діяльності".

>

> 2. Юридичні підстави – це правові документи, які характеризують певну поведінку суб'єктів господарювання як протиправну й передбачають за неї форму й розмір відповідальності. Закон і договір є підставами.

> Фактичні підстави – це життєві ситуації, які характеризуються законом або договором як неправомірні (склади господарських правопорушень). Класичний склад: протиправна поведінка, наслідки, вина, причинно-наслідковий зв'язок.

> Протиправна поведінка суперечить умовам договору чи законам. Наслідки: збитки (вартість втраченого майна, додаткові витрати, упущена вигода, матеріальна й моральна шкода). Причинний зв'язок: прямий, а не випадковий.

> Наявність усіх чотирьох складових потрібна лише для відшкодування збитків. В інших випадках достатньо протиправної поведінки. Для штрафних санкцій потрібна вина.

>

> Щербина В. С. Проблеми попередження господарських правопорушень в умовах становлення ринкової економіки, 1996. Причини соціально-політичного характеру, економічного, організаційно-технічного, правового.

> Попередження – це застосування заходів державного характеру, спрямованих на усунення причин та умов правопорушення та їх нейтралізацію (послаблення) і тим самим на забезпечення їхнього викорінення зі сфери господарської діяльності та управління нею.

> Рівні попередження: загальний і спеціальний. Загальний: розв'язання суперечок з метою усунення причин деліктності.

>

> Господарська деліктологія заснована на економічних законах розвитку суспільства.

>

> 3. Вінник О. М. Публічні та приватні інтереси в господарських товариствах.

> Конфлікт і правопорушення співвідносяться як загальне і спеціальне. При конфлікті ігноруються права та свободи інших осіб. Правопорушення відрізняється від інших конфліктів протиправністю й не відповідає нормам права.

> Конфлікт інтересів – це родове поняття, а правопорушення – його різновид. Не всі конфлікти перетворюються на правопорушення, однак останнє виникає на базі конфлікту, учасники якого своїми діями чи бездіяльністю ігнорують права та законні інтереси своїх конкурентів чи публічний інтерес.

>

> 4. ГК: неустойка, штраф, пеня. Неустойка є самостійною санкцією. Ст. 624 ЦК: за порушення зобов'язань встановлена неустойка, підлягає стягненню в повному обсязі. Ст. 232 ГК: якщо встановлені штрафні санкції, то збитки встановлюються в частині, непокритій санкціями.

>

> 6. ЗУ "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" від 22.11.1996 року. Ст. 2 ЗУ: розмір пені не може перевищувати обсяг подвійної облікової ставки НБУ. Законні проценти, договірна неустойка, збитки.

> Ч. 2 ст. 625 ЦК: боржник зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням індекса інфляції. Ст. 229 ГК: учасник господарських відносин зобов'язаний відшкодувати збитки.

> Негативні проценти вважаються свого роду збитками, особливою самостійною мірою відповідальності. Має компенсаційний, а не штрафний характер.

> Подцерковний О. П. розглядав цю проблематику в своїх працях.

> Проценти – це встановлений законом розмір збитків, що повинен бути відшкодований боржником і не потребує доказування.

> У цивільно-споживчих відносинах кредитор вправі вимагати збитків за ст. 625 ЦК, неустойка підлягає окремому стягненню.

> У господарських відносинах сторона, що прострочила, має відшкодувати збитки за ст. 625 ЦК і штрафні санкції (ставка НБУ).