Главная Случайная страница Контакты | Мы поможем в написании вашей работы! | ||
|
Нормування в машинобудуванні – це встановлення технічно обґрунтованих норм часу. Нормування технологічних процесів здійснюють для кожної операції.
Розрізняють три методи нормування: технічного розрахунку; за нормативами; встановлення норм на основі вивчення затрат робочого часу. При першому методі тривалість операцій встановлюють розрахунком за мікроелементами на основі аналізу послідовності і змісту дій робітника і верстата. При другому методі норму часу визначають наближено, за підвищеними типовими нормативами. Його застосовують в одиничному і малосерійному виробництві. При третьому методі норму часу встановлюють на основі хронометражу. Цей метод має особливе значення для вивчення і узагальнення передових прийомів праці, а також для розробки норм розрахунком.
Найбільш обґрунтованим є перший метод, згідно з яким норма часу, незалежно від типу верстата і методу обробки, визначається за формулою
де Тшт – штучний час для виконання однієї операції, хв.
До основного часу відноситься час, який необхідний на змінювання розмірів, форми, стану та інших властивостей заготовки в процесі обробки чи змінювання положення деталі в процесі складання.
Основний технологічний час визначають розрахунком для кожного технологічного переходу.
основний час для верстатних робіт визначається за формулою:
То (м) – машинний час;
L – довжина обробки; (розмір деталі плюс шляхи врізання та виходу інструменту);
і – кількість проходів;
Sхв – подача за хвилину;
n – оберти за хвилину;
S – подача, об/мм;
Z – величина припуску;
t – глибина різання.
Вихідні дані для розрахунку То беруть з робочих креслень виробів, даних по режимах обробки, технологічних характеристик і паспортних даних обладнання та інструменту.
Довжина оброблюваної поверхні береться з креслення оброблюваної заготовки, величина врізання й перебігу інструменту визначають за нормативами або розрахунковим шляхом.
До допоміжного часу відноситься час, що необхідний для встановлення (базування й закріплення), зняття заготовки, її вимірювання й переміщення, підведення й відведення інструменту. Допоміжний час складається з суми часу на виконання всіх перелічених допоміжних переходів і прийомів. Час на виконання окремих прийомів беруть за нормативами або за фактичними затратами.
Допоміжний час може складати до 20-35% штучного часу. Тому при проектуванні технологічних процесів слід ретельно виявляти можливі шляхи скорочення цього часу. Один з таких шляхів – це перекриття основного часу допоміжним.
Суму основного і допоміжного часу називають операційним часом
= +
Допоміжний час може перекриватись і не перекриватись основним часом, частково перекриватись і не перекриватись.
Час технічного обслуговування робочого місця необхідний для піднастроювання технологічної системи, зміни зношеного чи поламаного інструменту та ін.
Час організаційного обслуговування складається з витрат часу на нагляд за робочим місцем – змащення й чищення обладнання, прибирання робочого місця в кінці зміни, отримання інструмента на протязі зміни від майстра або бригадира та ін. Час технічного та організаційного обслуговування визначається за нормативами часу у відсотках до операційного часу (до 4 – 8%).
Час перерв роботи встановлюється в процентах – 2,5% /від операційного часу/. Конкретний процент часу технічного і організаційного обслуговування, а також часу перерв встановлюють за нормативами і визначають в цілому на операцію. Ці складові штучного часу завжди не перекриваються.
При послідовному виконанні переходів для визначення операційного часу необхідно підсумувати всі основні і допоміжні часи по всіх переходах даної операції і тільки після цього визначити інші складові норми штучного часу. При паралельному виконанні переходів основний і допоміжний час на операцію беруть за найтривалішим переходом обробки. Всі елементи допоміжного часу, що перекриваються основним, до норми штучного часу не входять.
У серійному виробництві визначають норму калькуляційного часу:
– для партії деталей
– для однієї деталі
де – норма штучно-калькуляційного часу (норма часу);
– підготовчо-заключний час на партію оброблюваних заготовок;
– кількість заготовок в партії, що обробляється.
Підготовчо-заключний час, що встановлюється за нормативами і тут враховують такі дії: отримання матеріалів, ознайомлення з роботою, технологічною документацією, кресленням, одержання відповідного інструктажу, установлення технологічного оснащення на верстат, налагодження його; зняття пристроїв і інструменту у кінці зміни; здавання готової продукції, залишків матеріалів по закінченню роботи; – дається на партію (не на деталь).
При нормуванні в кожному конкретному випадку необхідно користуватись довідковою літературою.
Розряд роботи для кожної операції встановлюють за тарифно-кваліфікаційним довідником на підставі змісту і характеру роботи, що виконується.
Формула для визначення штучного часу змінює вигляд у залежності від умов виконання операції і типу виробництва. Так, в одиничному і масовому виробництвах, де відсутня обробка деталей партіями, відпадає необхідність у підготовчо-заключному часі, при використанні автоматизованого обладнання не береться в розрахунок час на організаційне обслуговування і час перерв, в одиничному і малосерійному виробництвах час обслуговування не поділяється на час технічного обслуговування і організаційного.
Дата публикования: 2015-06-12; Прочитано: 945 | Нарушение авторского права страницы | Мы поможем в написании вашей работы!