Основи організації фінансів суб’єктів підприємництва

Фінансам суб'єктів підприємництва - складовій фінансової системи країни - належить визначальне місце у структурі фінансових відносин суспільства, які на всіх рівнях господарювання і у всіх сферах суспільної діяльності опосередковують створення і розподіл валового внутрішнього продукту. Фінанси суб'єктів підприємництва - насамперед відносини розподілу, пов'язані з трансформацією ВВП та інших грошових надходжень (страхових відшкодувань, бюджетних коштів, коштів засновників тощо) у фінансові ресурси та їх використанням у процесі відтворення.

До фінансів суб'єктів підприємництва (підприємств) належать групи відносин розподілу, пов'язані з:

- формуванням та розподілом валового й чистого доходу і прибутку, отриманими від звичайної діяльності;

- формуванням та використанням амортизаційних відрахувань;

- організацією взаємовідносин із державою й місцевими органами самоврядування з приводу сплати податків, інших платежів та вилучення частини чистого прибутку до бюджетів усіх рівнів;

- відрахуваннями до державних цільових фондів;

- здійсненням дивідендної політики;

- бюджетним фінансуванням (отриманням бюджетних позик та субсидій);

- взаємовідносинами з іншими суб'єктами підприємництва та фінансовими установами з приводу інвестування коштів у цінні папери й одержання доходів від фінансових інвестицій, отримання і погашення кредитів, емісії цінних паперів, зберігання коштів, страхування тощо.

Прийнято виокремлювати три основні функції фінансів суб'єктів підприємництва.

1. Формування фінансових ресурсів у процесі фінансово-господарської діяльності, тобто здійснення підприємством розподілу доходів від звичайної та надзвичайної діяльності з метою формування грошових резервів і фондів цільового призначення.

2. Розподіл та використання фінансових ресурсів для забезпечення поточної (операційної) та інвестиційної діяльності; виконання зобов'язань перед бюджетами всіх рівнів, фінансовими установами та іншими інститутами, що впорядковують та обслуговують економічну діяльність у сфері суспільного виробництва.

3. Контроль за дотриманням вартісних пропорцій, формуванням та використанням фінансових ресурсів у відтворювальному процесі, який перебуває у тісному зв'язку і взаємообумовленості з розподільчою функцією. Ця функція базована на контролі за рухом фінансових ресурсів.

Організаія фінансів суб’єктів господарювання здійснюється на основі принципів комерційного розрахунку. Комерційний розрахунок – це система економічних відносин, що виникають між підприємством і державою, підприємствами, між підприємством і його працівниками, з приводу формування доходів і витрат підприємства.

Комерційний розрахунок – це такий метод господарюван-ня, який заснований на порівнянні вартісної (грошової) форми витрат і результатів господарської діяльності. Раціональне використання капіталу, скорочення й оп-тимізація витрат виробництва, підвищення рівня нормуван-ня й обліку трудових витрат, удосконалення виробництва й організації праці – усе це відбиває зміст комерційного роз-рахунку як методу господарювання.

Основні принципи організації фінансів суб'єктів підприємницької діяльності, тісно пов'язані з метою і завданнями та визначені статутними документами, такі.

1. Саморегулювання господарської та фінансової діяльності, суть якого полягає у наданні підприємствам (крім казенних) повної самостійності в прийнятті та реалізації заходів у сфері виробництва, інвестиційній діяльності, враховуючи наявні фінансові, трудові й матеріальні ресурси. Юридична та господарська відокремленість в контексті даного принципу означає наявність у суб’єкта господарювання власних статуту, балансу, фінансових ресурсів тощо.

2. Самоокупність і самофінансування. Цей принцип означає організацію фінансової діяльності таким чином, щоб окупити кошти, інвестовані у підприємство, за рахунок отриманого прибутку та інших власних фінансових ресурсів і повністю виконати зобов'язання перед постачальниками матеріальних ресурсів, фінансовими установами та бюджетом. Самофінансування, на відміну від самоокупності, передбачає фінансування не лише відтворення, а й розвитку підприємства за рахунок власних фінансових ресурсів.

3. Розмежування джерел формування капіталу на власні й позичені, що є важливим для підприємств, оскільки в окремі періоди діяльності (або постійно) виникає додаткова потреба в коштах, яку реалізують шляхом отримання коротко- і довгострокових кредитів. Поєднання власних та позичених коштів дає змогу раціональніше використовувати і зберігати власний оборотний капітал, своєчасно реалізовувати інвестиційні проекти.

4. Наявність фінансових резервів. Формування фінансових резервів - одна з важливих умов діяльності підприємств в умовах ринку. Сформовані резерви за рахунок власних фінансових ресурсів, котрі перебувають у формі високоліквідних активів (грошові кошти, державні та інші високоліквідні цінні папери тощо), мають гарантувати стабільну діяльність підприємства в умовах мінливої ринкової кон'юнктури і виконання зобов'язань перед партнерами і державою.

5. Матеріальна зацікавленість підприємства виявляється в отриманні прибутку. Підприємець прагне до власної вигоди, але водночас працює й на суспільство, він створює більш якісну продукцію, збільшує обсяг платежів до бюджету.

6. Матеріальна відповідальність (юридична та фінансова відповідальність) – виявляється у тому,що підприємства, маючи право самостійного вибору напрямів діяльності, одночасно несуть всю повноту відповідальності за рішення, які приймаються, ризикує у разі неправильно прийнятого рішення всім своїм майном аж до банкрутства.

7. Контроль за господарсько-фінансовою діяльністю здійснюється самим підприємством на всіх етапах його діяль-ності та державними органами в особі фінансових та податкових органів.

Визнання принципів комерційного розрахунку означає та-кож, що державний вплив на підприємства буде здійснюватися за допомогою тільки економічних інструментів, таких як податки, кредити, держзамовлення, контракти тощо.