Способи забезпечення кредиту

Правові інститути, які забезпечують зобов’язання за кредитним договором, можна поділити на три групи:

1) неустойка, застава, порука, банківська гарантія;

2) право безакцептного списання коштів із рахунків боржника; купівля –продаж майна із зобов’язанням його зворотного викупу; договір довірчого управління майном; зміна осіб у зобов’язанні; уступка прав вимоги (цесія); перевід боргу;

3) договори страхування.

На сьогодні частіше застосовують способи, зазначені в першій групі.

Застава- традиційний спосіб забезпечення виконання зобов’язань за кредитним договором. Використання застави пов’язано з можливістю банку отримати таке забезпечення, яке дозволить достатньо оперативно отримати задоволення своїх вимог у разі невиконання боржником взятих на себе зобов’язань. В силу застави кредитор має право в разі невиконання боржником зобов’язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом. Предметом застави може бути іпотека, транспортні засоби, цінні папери, паї та частки в статутному капіталі. У разі припинення права застави внаслідок виконання забезпеченого заставою зобов’язання заставодержатель, у володінні якого перебувало заставлене майно, зобов’язаний негайно повернути його заставодавцеві.

Банківська гарантія передбачає, що банк, інша фінансова установа, страхова організація гарантує кредитору виконання боржником свого обов’язку. Гарант відповідає перед кредитором за порушення зобов’язання боржником. У разі порушення боржником зобов’язання, забезпеченого гарантією, гарант зобов’язаний сплатити кредиторові грошову суму відповідно до умов гарантії. У разі несплати зазначеної суми обов’язок гаранта перед кредитором припиняється.

Ознаками банківської гарантії можна назвати:

- односторонній характер зобов’язання за гарантією;

- переважно безумовний характер вимоги кредитора за гарантією, який не передбачає відмови гаранта, заснований на взаємовідносинах основного боржника;

- незалежний від долі забезпечуваного зобов’язання характер гарантії на відміну від акцесорного характеру зобов’язання поручителя.

Слід зауважити, що послуга надання банківської гарантії є платною, оскільки гарант має право на оплатну послугу, наданих ним боржникові. Загалом банківські гарантії достатньо ефективно забезпечують інтереси кредитора, тому цей спосіб забезпечення кредитного зобов’язання широко застосовують у банківській практиці.

Порука – обов'язок поручителя перед кредитором нести відповідальність за порушення боржником своїх зобов'язань

За договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання останнім свого обов'язку. Порука має бути оформлена як договір, що укладається між основним боржником і поручником на користь третьої особи — кредитора з основного боргу. Порукою може забезпечуватися виконання зобов'язання частково або у повному обсязі. Поручителем може бути одна особа чи кілька осіб. Поручитель має право на оплату послуг, наданих ним боржнику.

У разі невиконання основного зобов'язання боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо інше не передбачено договором поруки. Поручитель відповідає в тому самому обсязі, що й боржник, зокрема відповідає за сплату основного боргу, процентів, сплату неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

На поручителя покладається обов'язок до задоволення вимоги кредитора попередити про це боржника, а якщо проти поручителя вчинено позов, — залучити боржника до участі у справі. В іншому разі боржник має право висунути проти вимоги поручителя, який виконав зобов'язання боржника, всі заперечення, які він мав проти кредитора.

Поручитель має право висунути проти вимоги кредитора заперечення, які міг би висунути сам боржник, за умов, що ці заперечення не пов'язані з особою боржника. Поручитель не втрачає права на ці заперечення навіть у тому разі, якщо боржник від них відмовився або визнав свій борг. До поручителя, який виконав зобов'язання, переходять усі права кредитора з цього зобов'язання, в тому числі й ті, що забезпечували виконання основного зобов'язання. Після виконання поручителем зобов'язання кредитор повинен вручити поручителю документи, які посвідчують вимоги до боржника та права, що забезпечують ці вимоги.

Неустойкою визнається визначена законом або договором грошова сума або інше майно, яке боржник повинен сплатити кредиторові в разі невиконання або неналежного виконання свого зобов'язання.

Неустойка невипадково є одним із найпоширеніших видів забезпечення виконання зобов'язання. По-перше, підстави стягнення неустойки та її розмір, як правило, визначають самі сторони, а по-друге, для її стягнення немає необхідності доводити наявність збитків, достатньо самого факту порушення договору.

Неустойка може бути встановлена у твердій сумі, у відсотках до суми всього невиконаного зобов'язання або до його частини, у формі додаткового платежу.

За підставами встановлення розрізняють неустойку:

- законну, тобто безпосередньо передбачену в конкретному нормативному акті;

- договірну, тобто таку, умови стягнення і розмір якої визначили самі сторони під час укладення договору.

Якщо законом передбачений розмір неустойки, умови, а іноді й порядок її стягнення, то ці вимоги є імперативними, і сторони не можуть зменшувати розмір неустойки чи відмовлятися від її стягнення. Законодавець інколи визначає вищу і нижчу межу неустойки.

Якщо неустойка встановлюється в договірному порядку, тобто в кредитному договорі, то угода про неустойку має бути оформлена письмово, оскільки порушення письмової форми в цьому випадку має наслідком недійсність угоди щодо неустойки, про це прямо зазначається в ЦК.