Судоустрій Козацької держави

Судові органи Козацько-гетьманської держави були складовою частиною адміністративного ладу. До середини ХVІІ ст. були сформовані центральні, місцеві та спеціалізовані судові органи. До складу перших входили суди: гетьмана, генеральної старшини, генеральний військовий суд. Судові функції на місцях здійснювали: полкові канцелярії та полкові суди, сотенні, сільські, копні, міські та домені альні суди. До спеціалізованих судових інстанцій відносилися: духовні, цехові, ярмаркові, митні, третейські суди та суд грецького Ніжинського братства.

Суд гетьмана. Нову систему судоустрою очолив гетьман і був найвищим суддею в державі. Компетенція гетьмана, теоретично, була необмеженою. Він міг розглянути будь-яку справу по першій інстанції і винести вирок, що не підлягав перегляду. Окрім того, сам гетьман рідко виступав у ролі одноособового судді. Зазвичай, він діяв через Генеральний військовий суд, який розглядав справу і доповідав йому про її хід. Гетьман надсилав своїх довірених для розгляду справ у нижчих судах. Його посланці брали участь у засіданні полкових судів. Гетьман мав право помилування і амністії.

Гетьман видавав ряд універсалів, ордерів та інструкцій, якими регламентувалась судова система та діяльність судів. У кінці ХVІІ – на початку XVIII ст.ст. набуває практика судового імунітету. Так, гетьмани І. Самойлович (1670 р.), І. Мазепа (1699 р.), І. Скоропадський (1710 р.) – брали під свою протекцію заслужених козаків, які не підпадали під загальну судову систему.

Суд генеральної старшини. До обов’язків всіх генеральних старшин належало виконання окремих доручень гетьмана, зокрема здійснення слідства чи судових функцій. На засіданнях Генеральної старшинської ради, при здійсненні правосуддя, могли бути присутні також полковники, сотники та духовні особи. Генеральна старшина чинила правосуддя рідко, лише у справах про політичні злочини.

Генеральний військовий суд розглядав справи у складі двох осіб – генерального судді і писаря. Їх посади були виборними. Генеральний військовий суд часто здійснював виїзди на місця (у складі генеральних суддів, писаря та представників з козацької старшини; на місцях суд посилювався складом полкової старшини), в той чи інший полк.

Справи розглядалися за скаргами, що безпосередньо подавалися гетьманові, а потім уже передавалися до суду. Засідання суду відбувалося там, де на той час перебував гетьман. Лише під час гетьманування Скоропадського суд постійно осідає в місті Глухові.

Генеральний військовий суд діяв здебільшого як суд першої інстанції у справах генеральної старшини, полковників і бунчукових товаришів. Апеляційною інстанцією для Генерального військового суду був гетьман, поступово ця функція перейшла до Генеральної військової канцелярії.

Полкові канцелярії та полкові суди. Полкова канцелярія окрім військово-адміністративних функцій на території полку здійснювала і судові. Зазвичай вона розглядала справи про скоєння тяжких злочинів, – вбивство, пограбування, крадіжка, підпал, народження позашлюбних дітей тощо. Полкові канцелярії були судами другої інстанції і розглядали апеляції на вироки плкових і магістратських судів.

Полковий суд не був постійно діючою установою і збирався в міру накопичених справ. Не було і спеціальних місць для проведення судових засідань. Суд виїжджав для розгляду справи на місця у сотні, що входили до даного полку. Після Хмельниччини міські та ратушні суди об’єдналися з полковими і проводили засідання у ратушах, засідаючи спільно і утворюючи єдиний суд.

До складу полкових судів входили: полковник, полкові обозний, суддя, сотник, городовий отаман, представники міського уряду – війт з бурмістрами. Участь полковника у судовому засіданні, як голови суду, була не обов’язкова, лише у випадках розгляду кримінальних справ. Найчастіше на засіданнях полкового суду головував полковий суддя. Полкові суди розглядали кримінальні і цивільні справи, що виникали на території полку. До їх компетенції відносилися справи полкової старшини, сотників, значкових товаришів, рядових козаків, міщан та поспільства.

Сотенні суди існували в кожній сотні і розглядали цивільні та кримінальні справи мешканців сотні та села, розташованого на території сотні. До судової колегії сотенного суду входили: сотник, міський отаман, міський писар, сотенні осавул та хорунжий. В перші роки існування сотенні суди засідали разом із ратушними судами, а ратуші засідали у складі городового отамана, війта, бурмістрів та інших людей. Апеляційною інстанцією для розгляду скарг на рішення сотенних судів були полкові суди.

Міські суди. Українські міста та містечка поділялися на магістратські і ратушні. Відповідно у магістратських містах суд здійснював магістратський суд на чолі з війтом та колегії (бурмістра, райців та лавників або присяжних). У ратушних – щонайменше три особи (війт, бурмистер, ратушний писар).

У містах на магдебурзькому праві, кримінальні справи розглядала лава, до складу якої входили війт та 11 присяжних суддів. Міський суд розглядав справи у складі не менше 5 осіб. Він здійснював розслідування і розглядав справи міщан і посполитих, які проживали в місті.

Наприкінці ХVII ст. міські суди об’єднуються з козацькими. Так, у полкових та сотенних мстах засідали, окрім полкової старшини і сотники, городові отамани, війти, бурмістри, райці та лавники. До компетенції козацьких міських судів входило вирішення справ усіх жителів міст, зокрема шляхтичів, козаків, міщан і посполитих.

Апеляційною інстанцією для перегляду рішень ратушного суду був полковий, для магістратського – Генеральний військовий суд.

Третейські суди, що існували у Давньоруській державі, Литовсько-Польську добу, продовжували діяти і у Козацько-Гетьманській державі. Вони вирішували спори між купцями, міщанами та козаками. Для вирішення спору позивач і відповідач обирали собі представників. Якщо сторони не могли обрати посередника, то його призначав суд. Коли сторони не погоджувались із рішенням арбітра, вони могли подати апеляційну скаргу до магістрату чи Генеральної військової канцелярії.

Домініальні (панські) суди існували за польських порядків, зникли після повстання 1648 р. із знищенням старої системи станового судоустрою. Проте великими земельними посілостями після 1648 р. володіє козацька старшина, яка діставала і право суду над населенням, яке проживало на її території. Однак доменіальні суди Козацько-гетьманської держави відрізнялися від колишніх панських судів польської доби. Вони були колегіальними, окрім старости у розгляді справ брали участь інші представники громади, нерідко війт, як представник громадської самоуправи. На рішення панських судів можна було апелювати до загальних козацьких судів.

Сільські суди. Під впливом національно-визвольних змагань, з’являються незалежні села із самоуправлінням громади. Вона обирала війта, який разом із кількома “мужами”, як правило в присутності всієї громади, розглядав судові справи посполитих. Козаки мали свій суд, який складався з вибраного отамана та кількох авторитетних військових товаришів. Громада проводила попереднє слідство та розшук обвинуваченого. Компетенція сільського суду була обмеженою. Він розглядав лише справи селян та рядових козаків.

Продовжували діяти і копні суди.

Духовні суди розглядали деякі цивільні справи населення, кримінальні та цивільні справи служителів церкви. Духовні суди, що існували в Україні-Русі і продовжували діяти у Литовсько-Польську добу мали досить широкі повноваження у цивільних та кримінальних справах всього населення, проте їхня компетенція значно звужується після проведення судово-правової реформи 1564-1566 рр.

Цехові суди, наприкінці ХVII ст. уже існували в багатьох полкових і сотенних містах, - Києві, Полтаві, Стародубі, Ніжині, Переяславі, Чернігові, Новгород-Сіверську, Погарі, Мглині, Острі, Козельці тощо. Цехам надавалося право самоуправління і, зокрема, виконання судових функцій. Суд відбувався на зборах цеху, у якому брали участь всі присутні. Цехові суди розглядали справи, що виникали з ремісничої практики, цехові конфлікти. Залежно від заподіяного вчинку цеховий суд присуд жав штрафи, ув’язнення в тюрмі чи виключення з цеху.

Суд грецького Ніжинського братства. У другій половині ХVII ст. в Ніжині поселення греків прийняло форму церковного братства, що насправді було купецькою факторією з власним самоуправлінням і судом. Воно увійшло в історію як грецьке Ніжинське купецьке братство. Українські гетьмани своїми універсалами надавали йому певні привілеї, зокрема, право судити. Так, 9 січня 1656 р. гетьманом Б. Хмельницьким було видано універсал про заборону чинити будь-які утиски і кривди ніжинським міщанам. Відповідні права і привілеї були підтверджені універсалами гетьманів І. Виговського, Ю. Хмельницького, І. Брюховецького, І. Самойловича, І. Мазепи та І. Скоропадського.

Виконавчим органом грецького Ніжинського братства була Рада12-ох. У сфері судочинства її компетенція обмежувалась вирішенням цивільних справ, що виникали між греками і стосувалися купецтва. Кримінальні справи направлялися до Генерального військового суду.

Ярмаркові суди вирішували спори цивільно-правового характеру, що виникали під час ярмарку чи торгу на ґрунті торговельних операцій. Відповідні суди діяли протягом ярмаркових днів чи торгів і розповсюджувалися, як на місцевих так і на іноземних купців. З’явилися із розвитком торгівлі на Україні у другій половині ХVII ст. Наприкінці ХVII – першій половині XVIII ст.ст. ярмарковий суд фактично був судом полковника. Ярмарковий суд належав до так званих словесних судів, у ході яких майже нічого не записувалося.

Митні суди здійснювали судочинство у справах купців (торгових людей) і також належали до словесних судів. Склад суду не мав чіткого визначення. Виконання судових функцій покладалося на бурмістра. Компетенція суду поширювалася на всі цивільні спори про купівлю-продаж, позику, найом майна, перевезення товарів, несплату неустойки. Крім того суд розглядав справи про шахрайство та дрібні бійки на торжищах. Скарги подавались в усній формі, а рішення суду виконувалося негайно.