спортивного орієнтування : зміст, принципи, підходи

Карта створена для спортивного орієнтування є спеціальною крупно масштабною картою, яка виконується в специфічних умовних знаках, зміст яких складається з показу прохідності місцевості і високий рівень інформативності зображення об’єктів на місцевості.

Карта яка буде відповідати міжнародним стандартам повинна перш за все бути:

- точною;

- об’єктивною;

- інформативною;

- відображати повноту змісту;

- легко читатися під час бігу.

Коректування карт спортивного орієнтування повинно виконуватись так, щоб максимально полегшити читання карти на високій швидкості під час бігу, їзді на велосипеді і на лижах, залежно від виду орієнтування.

Специфічні умовні знаки карт спортивного орієнтування розроблені відповідно до аналізу технічних дій спортсмена підчас проходження дистанції на місцевості. Мова йде саме про специфічні категорії умовних знаків таких які показують прохідність. На приклад рослинність, відкритий простір і т.д. Це найбільше відрізняє карти для спортивного орієнтування від топографічних і кадастрових, які в свою чергу слугують основою і досить інформативним матеріалом для коректування карт спортивного орієнтування. Найбільш інформативні дані для коректування карт спортивного орієнтування є топографічні карти і плани, кадастрові плани, плани лісовпорядкування та інші. Вони можуть служити основою, але ні в якому разі не можуть використовуватись чи замінити карти вже створені саме для цілей спортивного орієнтування.

Для складання картографічного матеріалу карт спортивного орієнтування потрібно виконати великий об’єм польових і камеральних робіт з нанесенням на топографічну основу чи інші використані дані, деталей місцевості – що і називається коректуванням карти. Коректування карт трудомістка справа. Наприклад виконання польових робіт займає обсяг часу від 3 до 10 днів на 1км² місцевості, в залежності від складності місцевості та класифікації картографа. Крім того, що коректувальник повинен бути компетентним у таких дисциплінах як топографія, геодезія, картографія, повинен вміти провести польові і камеральні роботи зі складання оригіналів карт, він також повинен на високому рівні розуміти суть проведення змагань, механізм дій спортсмена на дистанції.

Стандартний підхід до креслення спортивних карт є найбільш істотним чинником який впливає на об’єктивність змагань і є важливим для майбутнього розвитку цього спорту.

Згідно із стандартами Міжнародної федерації орієнтування карта повинна давати повну, точну, детальну картину місцевості. Для міжнародних змагань вона повинна бути новою на всіх ділянках, які можуть вплинути на кінцевий результат спортсмена. Якщо карта не нова вона повинна бути відредагована. Завдання картографа – визначити, які орієнтири вносити в карту і як їх зобразити.

Основні вимоги передбачені IOF до карт спортивного орієнтування такі:

1. Зміст карт;

2. Точність карт;

3. Генералізація і чіткість;

4. Масштаби карт;

5. Перетин рельєфу;

6. Розміри умовних знаків;

7. Видання карт

8. Категорії умовних знаків [17].

1. Зміс карти

Спортивну карту можна ще назвати детальною топографічною картою, на яку наносять всі об’єкти, що помітні при швидкісному проходженні дистанції. Вона повинна відображати кожний об’єкт, який впливає на читання карти на вибір шляху: форми рельєфу, каміння, прохідність, землекористування, гідрографію, населенні пункти, окремі будівлі, мережа доріг і стежок, комунікаційні лінії, а також деталі які використовуються з точки зору орієнтування.

Рис. 1.1. Умовні знаки карт спортивного орієнтування масштабу 1:5000

2. Точність карти

Головне правило полягає в тому, щоб спортсмен під час бігу не відчував неточностей карти. Точність карти, в цілому залежить від точності вимірів і точності креслення. Точність положення на карті повинна узгоджуватись з точністю, яка вимірюється компасом та кроками.

Точність відображення форми є найважливішою для спортсмена. Правильна, детальна і часом перебільшена картина орієнтирів також є найважливішою умовою для читання карти, однак включення великої кількості малих деталей не має робити невпізнанною загальну форму об’єктів.

Точність креслення є першорядною для кожного користувача карти, тому що вона тісно пов’язана з надійністю інформації, яку він одержує.

Точність карти перевіряється інспектором шляхом обстеження. На кожному квадратному кілометрі карти потрібно провести не менше десяти контрольних вимірів.

Кількість вимірів висотного розташування точок повинна складати до 5% від загальної кількості вимірів в залежності від характеру рельєфу.

Відстань на карті вимірюють з точністю до 0.1 мм. Відстань на місцевості вимірюється мірною стрічкою або кроками. Напрямок визначається компасом. Перевищення вимірюється альтіметром підвищеної точності чи рівнем. В умовах обмеженої видимості та на важко прохідних ділянках рекомендується рух по трьох віхах.

Величини середніх похибок зображення об’єктів на карті Табл.1.1. [17]

	Середні похибки
планового розташування	висотного розташування (h-висота перетину рельєфу)
Точки, що поєднані візуально	5% відстані між ними	0,25h
Точки, що поєднані азимутом	5% відстані між ними	0,5h
Точки, що не поєднані	5% відстані між ними - на відрізках до 300м і 10% відстані між ними на більших відрізках	1,0h - до різниці в 10h і 10% взаємного перевищення при більшій різниці.

3. Генералізація та чіткість

Хороша місцевість для орієнтування містить велику кількість різноманітних деталей. Ті які є найбільш важливішими для спортсмена на змаганнях повинні бути відібрані та зображенні на карті. Щоб досягнути цього, залишивши карту чіткою та придатною для читання, потрібно застосувати картографічну генералізацію.

Картографічна генералізація (від лат. generalis – загальний, головний) – це процес обґрунтування відбору й узагальнення об’єктів для відображення їх на карті. Існує дві фази генералізації: селективна та графічна.

Селективна генералізація – критерій, згідно з яким орієнтири і деталі мають бути позначенні на карті. На цей критерій впливають два чинники: вагомість орієнтира з точки зору спортсмена та його вплив на читання карти. Ці дві вимоги часом бувають не сумісними, але вимога читання не повинна послаблюватись намаганням зробити на карті надто малі орієнтири. Постійність є однією з важливих якостей карти, тому селективні критерії повинні бути однаковими на всій площині карти.

Графічна генералізація може сильно впливати на чіткість карти. Для цього використовуються спрощення, переміщення, перебільшення. Розбірливість карти ґрунтується на тому, що розміри умовних знаків, товщина ліній та відстань між ними базується на принципах нормального зору при денному світлі. При відборі умовних знаків беруться до уваги всі чинники, включаючи відстань між сусідніми символами. Розмір мінімального орієнтиру, який з’явиться на карті, часто залежить від графічної якості умовного знаку, форми, розміру, кольору і частково від положення сусіднього. Одним із прикладів графічної генералізації є зображення на карті об’єктів розташованих на місцевості дуже близько, об’єкти зливаються і їх важко або неможливо прочитати. В таких випадках показ об’єктів на карті спрощується зрушенням їх відносно один одного, при цьому потрібно зберігати паралельність і взаємне розташування об’єктів.

4. Масштаби карт

Основним масштабом для карт з орієнтування прийнято масштаб 1: 15 000. Місцевість яку у масштабі 1: 15 000 зобразити не можливо, є не придатною для міжнародних та офіційних національних змагань. Карту масштабу 1: 10 000 можуть використовувати для естафет та коротких дистанцій. Масштаб 1: 10 000 рекомендується також для старших вікових груп, старше 45 років, для яких читання таких ліній та маленьких знаків є проблемою, або для молодших категорій до 16 років. Карти масштабу 1: 10 000 повинні креслити лініями та знаками збільшеними на 50 % порівняно з картами масштабу 1: 15 000. Практично при використанні однакових з масштабом 1: 15 000 сіток, це дає кращу чіткість карти. Карти масштабу 1: 10 000 і більше мають бути накресленні лініями та знаками, що збільшені у 1,5 рази, при цьому параметри растрових сіток мають бути витримані як для масштабу 1: 15 000: тобто 60 лін./см.

При навчанні використовують масштаби від 1: 2500 до 1: 5000 і до 1: 10 000. Карти дуже збільшеного масштабу, такі як 1: 2500, природно містять більш детальну інформацію. Для цих карт також повинні використовуватись розміри знаків, що збільшені на 50% порівняно з картами масштабу 1: 15 000. Інші масштаби можуть бути використані для інших видів орієнтування.

Розмір карти не повинен перевищувати необхідного для змагань. Розміри карт більших, ніж формат А3 слід уникати.

5. Висота перерізу рельєфу

Висота перерізу рельєфу може розрізнятися в залежності від характеру місцевості і масштабу карти. На рівнинній місцевості використовуватись переріз рельєфу 2,5 метра, на пересічній, горбистій місцевості від 2,5 до 5 метрів. В гірських і перед гірських районах, які характеризуються великим перепадом висот, рельєф зображують в перерізі від 5до 10 м. Зображення різних перерізів рельєфу на одній карті забороняється. Рекомендовані висоти перерізу рельєфу для карт спортивного орієнтування приведені в таблиці 1.1.

Таблиця 1.2. [9]

Характер рельєфу	Висота перерізу рельєфу
Масштаб 1: 10 000	Масштаб 1: 15 000	Масштаб 1: 20 000
Рівнинний з ухилом місцевості до 1 м	1,0 м	2-2,5 м	2-2,5 м
Рівнинний з ухилом місцевості до 2 м	1-2 м	2,5-5 м	5 м
Рівнинний, пересічний і горбистий з ухилом місцевості від 2 до 6 м	2-5 м	2,5-5 м	5 м
Гірський, передгірний і високогірний	2,5-5 м	5 м	5-10 м

6. Розміри умовних знаків

Змінювати розміри умовних знаків категорично заборонено. Однак винятком є те що у залежності від можливостей технології друку, на надрукованій карті їхні розміри можуть коливатися в межах ± 5%.

Мінімальні розміри надані у масштабі 1: 15 000 такі:

v інтервал між двома тонкими лініями одного кольору, коричневим або чорним – 0,15 мм;

v найменший інтервал між двома синіми лініями – 0,25 мм;

v найкоротша пунктирна лінія – як мінімум дві крапки;

v найкоротша штрихова лінія – як мінімум два штрихи;

v найменша площа, що обмежена пунктирною лінією – діаметром 1,5 мм з 5 крапками;

Всі орієнтири, менші від тих, що вказані вище, мають бути або збільшені, або упущені, залежно від важливості для орієнтування. Коли орієнтир збільшений, сусідні орієнтири повинні бути переміщені так, щоб їхнє взаємне розташування дотримувалось.

1) Основна горизонталь 2) Потовщена горизонталь

3) Допоміжна горизонталь 4) Показник напрямку схилу

5) Підпис висоти горизонталі 6) Земляний обрив

7)Земляний вал 8)Малий земляний вал

9) Вимоїна 10) Мала вимоїна 11) Горб

12) Мікро горб 13) Западина 14) Мікро яма 15) Вирва 16) Купиняста поверхня

17) Особливий об’єкт рельєфу 18) Подовжений мікро горб

< інтервал між двома лініями

‾ товщина лінії

= відстань від центру до центру чи довжини лінії

Ø діаметр

Рис. 1.2. Розміри умовних знаків форм рельєфу [17]

7. Категорії умовних знаків

Умовні знаки спортивних карт класифікуються за 7 категоріями:

- форми рельєфу;

- селі та камені;

- гідрографія;

- рослинність;

- штучні об’єкти;

- технічні умовні знаки

- знаки дистанції.

8. Видання карт

Карти повинні друкуватися на якісному, по можливості водостійкому папері, вагою 80-120 г/м² і містити до 6 кольорів, залежно від картографування і типу відображеної місцевості.

Офсетний друк пантонними фарбами рекомендується для офіційних змагань. Інші засоби друку можуть використовуватись, якщо якість друку кольорів та товщина ліній близька до друку пантонами.