Спритність

Спритність – здатність швидко оволодівати новими руховими координаціями й швидко перебудовувати рухову діяльність відповідно до обставин, що раптово змінюються.

Бути спритним – означає вміти керувати своїми рухами, володіти руховою вправністю, добре орієнтуватися в просторі і в часі, виконувати задані дії з великою точністю; узгоджувати роботу м’язів із заданим темпом і ритмом, точно диференціювати величину м’язових зусиль, уміти поєднувати рух різних частин тіла, зберігати рівновагу. Найкращий період розвитку спритності припадає на молодший шкільний вік. Це означає що з перших уроків розвиткові цієї якості необхідно приділяти максимальну увагу.

Розвиток спритності залежить від розвитку компонентів, які обумовлюють її прояв, а саме: а) просторової орієнтації; б) точності відтворення рухів за просторовими, силовими і часовими параметрами; в) статичної і динамічної рівноваги.

Точність просторових переміщень прогресивно покращується з 7 до 12 років. Засобами її розвитку є вправи на відтворення поз людини при яких параметри розміщення тіла і йога частин задаються вчителем. Складність виконання вправи підвищується коли учень закриває очі.

Точність відтворення м’язових зусиль при виконанні вправ інтенсивно покращується в дітей з 8 річного віку. При цьому здатність оцінювати вагу предметів розвивається в основному з 8-10 років, а здатність відтворення заданої величини м’язового зусилля – після 11 років. Точність відтворення м’язових зусиль виховується за допомогою вправ, що розвивають точність диференційованих м’язових зусиль, вправ з обтяженням де вага чітко дозується. Крім цього використовуються стрибкові вправи, метання, які обумовлюють прикладення різних м’язових зусиль

Розвиток точності відчуття часу виховується за допомогою вправ які дозволяють змінити амплітуду руху, а також циклічними вправами, що виконуються з різною швидкістю.

Збереження стійкості тіла (рівновага) необхідна якість при виконанні будь якої вправи.

Розрізняють статичну (тривале збереження визначених поз) і динамічну рівноваги (збереження напрямку переміщення при постійній зміні поз).

Статичну рівновагу розвивають через ускладнення структури вправи і зміну психофункціонального стану учня (виконання вправи на рухливій опорі).

Динамічна рівновага удосконалюється за допомогою вправ циклічного характеру в ускладненому варіанті (біг по похилій площині, зменшення ширини опори).

Вестибулярна стійкість характеризується збереженням пози чи напрямку руху після подразнення вестибулярного апарату (наприклад після обертання). Для її розвитку використовуються вправи з обертальними рухами в різних площинах.