Георг Гегель про державу і право

Георг Вільгельм Фрідріх Гегель (1770-1831) народився в місті Штутгарті, в сім'ї чиновника. Батько мріяв, що син стане пастором, тому відправив на навчання в Тюбінгенський теологічний інститут. Гегель по закінченню навчання отримав ступінь магістра.

Сильне враження на Гегеля справила Французька революція, по­чаток якої він разом зі своїм однокурсником Шеллінгом вітали тим, що посадили "дерево свободи". На хвилі юнацького максималізму Гегель очікував, що такі революції відбудуться по всій Європі, вони знищать всі держави як засіб придушення свободи, одночасно відбудуться великі зміни в церковній діяльності. Держава, яка підкоряється церкві, це не держава, тому що панівне становище займають попи і їхній режим.

У зрілому віці Гегель змінює свої погляди на державу. Тільки дер­жава може створити умови для становлення юстиції, правопорядку, законів, об'єднання народів, які проживають у ній.

Спадок батька і власні заощадження дали можливість Гегелю на початку 1801 р. переїжджати з міста в місто. За цей час він захистив дві дисертації, присвячені природному праву і створенню своєї юстиції. В кожному місті, де він перебував, у місцевих університетах читав лекції для студентів. Отримав офіційне запрошення в відомий Гей­дельберзький університет. Там Гегель завершує остаточну розробку своєї юриспруденції, основна цінність якої - метод діалектики. Його визнають як великого німецького теоретика, запрошують на кафедру філософії університету в Берлін, де він досягнув піку розвитку своїх філософських, політичних та правових теорій. Планів у Георга Гегеля було багато, але епідемія холери стає причиною його смерті.

Гегель написав багато праць. Однак головна його робота з питань держави і права - "Філософія права" (1826), яку ще називають цілісним, систематичним вченням Гегеля про державу і право, а також вченням про політику й історію.

На філософії права побудована вся гегелівська система філософії. Він виділив три основні ступені духу, що діалектично розвивається: 1. Суб'єктивний дух (антропологія, феноменологія, психологія). 2. Об'єктивний дух (право, мораль, моральність). 3. Абсолютний дух (ми­стецтво, релігія, філософія). При такому розгляді треба мати на увазі, що політико-правове вчення Гегеля (право, держава, суспільство) належить до ступеня об'єктивного духу. Політико-правова теорія Гегеля розроб­лена як філософія права, філософське вчення про об'єктивний дух.

Основне завдання філософії права - наукове пізнання держави і права. Гегель утверджує ідею гармонії розуміння і реалізацій права (Що розумне, те дійсне; що дійсне, те розумне). Юриспруденція вивчає юридичні закони (позитивне право). Філософська наука про державу і право осягає думки, що лежать в основі права. Ідея права є свобода і за Гегелем вона формує ідеал правової держави. Сфера об'єктивного духу постає як ідеальна політико-правова дійсність.

Поняття "право" у гегелівському вченні права вживається в таких основних значеннях: 1. Право як свобода (ідея права). 2. Право як виз­начений ступінь і форма свободи (особливе право). 3. Право як закон (позитивне право). Головними формоутвореннями вільної свободи і відповідно трьома основними ступенями розвитку поняття права є: абстрактне право, мораль і моральність.

Вчення про абстрактне право включає проблематику власності, договору, неправди. Вчення про мораль - намір і провину, намір і бла­го, добро і совість. Вчення про моральність - родину, громадянське суспільство і державу.

Право приватної власності дає можливість реалізувати особистості свою свободу. Гегель доводить, що формально люди рівні як вільні особистості. Це формально правова рівність. Рівні люди в однаковому праві на приватну власність, але не в розмірі володіння власністю.

Гегель у своїх політико-правових вченнях критикує проект ідеальної держави, що розробив ще Платон. Він також критикує ідею фактичної рівності. Свободу Гегель розуміє як ліквідацію рабства і кріпацтва. У людей повинні бути особиста свобода, право, мораль і релігія.

Гегель не визнає договірну теорію походження держави. Предметом договору може бути лише деяка одинична зовнішня річ. Договір вихо­дить зі сваволі окремих осіб. Договір - це коли в ньому один одному протистоять самостійні особи - власники приватної власності.

Злочин Гегель розглядав як свідоме порушення права як такого. По­карання тому є не тільки засобом виховання і відновлення порушеного права, але і правом самого злочинця, закладеним уже в його діянні -вчинку вільної особистості. Зняття злочину через покарання приводить до конкретизації поняття права і до моралі.

Гегель займався проблемою громадянського суспільства і політичної держави, а також їх відмінностями. Громадянське суспільство - це сфера реалізації особливих, приватних цілей та інтересів окремої особистості. Це необхідний етап для розвитку і поняття права. У громадянському суспільстві немає ще повної свободи. У ньому багато зіткнень приватних інтересів і його роздирають суперечності. Основними елементами такого суспільства є: 1. Система потреб. 2. Система правосуддя. 3. Поліція і корпорація. У структурі цього суспільства Гегель виділив три стани. 1. Субстанціональний (хлібороби - дворяни і селяни). 2. Промисловий (фабриканти, торговці, ремісники). 3. Загальний (чиновники).

У своєму політико-правовому вченні, Гегель доводив, що зміст пра­ва може бути перекручений у процесі законотворчості. Не все, подане у формі закону, є право. Оскільки лише закономірне в позитивному праві законне і правомірне. За природою ж позитивне право як ступінь самого поняття права - розумне. Закон - конкретна форма вираження права. У законах відображається національний характер даного народу, ступінь його історичного розвитку, природні умови його життя. Гегель обґрунтовує необхідність публічного оголошення законів, публічного судочинства, суду присяжних у громадянському суспільстві.

Абстрактне право - перша сходинка у русі поняття права від аб­страктного до конкретного. Це абстрактне право вільної особистості. Абстрактне право має той зміст, що в основі права лежить свобода окремої людини (особи, особистості). Особистість, згідно з Гегелем, трактується взагалі як правоздатність.

Розвиток громадянського суспільства припускає наявність держави як його основи. Держава за Гегелем - це ідея розуму, свободи і права. Однак Гегель визнає у своєму вченні, що можливе існування поганої і несправедливої держави, а все-таки схиляється до того, що держа­ва повинна бути правовою, мати правовий характер, бути державою-організатором і т. ін. Державу він трактує по-різному. Держава - це ідея свободи, вищого права, єдиний організм, правове утворення. Ге­гель, зрештою, робить висновок, що тільки панування права в державі розв'яже усі проблеми. Крім того, він розробив політико-правову ідею держави, що проявляється потрійно: 1. Як безпосередня дійсність у вигляді індивідуальної держави (мова йде про державний лад, внутрішнє державне право). 2. У відносинах між державами, як зовнішнє державне право. 3. У всесвітній історії як дійсність конкретної свободи.

Гегель розробив політико-правове вчення про поділ влади в державі: 1. Законодавча. 2. Урядова. 3. Влада государя. Поділ влади в державі - це гарантія публічної свободи. Демократичну ідею народного суверенітету він критикує. Обґрунтовує суверенітет спадкоємного конституційного монарха. Доводить, що упорядкована конституційна монархія - це об'єктивна сторона державної справи, що визначається законами. Монар­ху залишається лише приєднати до цього своє суб'єктивне: "Я хочу".

Законодавча влада - це влада визначати і встановлювати загальне, вказував Гегель. Законодавчі збори повинні складатися з двох палат. Верхня палата формується за принципом спадковості і складається із власників. Палата депутатів (нижня) утворюється з частини громадянсь­кого суспільства. Депутати поділяються за корпораціями, товариствами, а не шляхом індивідуального голосування. У Законодавчих зборах діє принцип публічності суперечок, свободи друку, публічності нарад.

Задача урядової влади, куди Гегель відносив і судову владу, - це виконання рішень монарха, підтримка чинних законів і установ.

Міждержавні відносини - сфера чи область зовнішнього державного права. Міжнародне право, за Гегелем, - це не справжнє право, яким є внутрішнє державне право (позитивне право, законодавство). Держави перебувають у відносинах одна з одною в природному стані, і вони повинні визнавати одна одну як суверенні і незалежні, не втручатися у внутрішні справи будь-кого, взаємно поважати самостійність. Але якщо між державами виникла суперечка, то її вирішувати треба тільки війною, бо війна ведеться не проти мирного сімейного і приватного життя, не проти приватних осіб, а за суверенність.

При зіткненні різних суверенитетів вирішити цю проблему, за Геге­лем, може загальний світовий дух, що має найвище право стосовно окре­мих держав і право судити їх. Всесвітня історія виступає як всесвітній суд, як прогрес у свідомості свободи, історії суверенних держав. Це історія прогресу в державних формуваннях. Всесвітню історію Гегель поділяє на чотири всесвітньо-історичні світи. 1. Східний. 2. Грецький. 3. Римський. 4. Німецький.

Цим чотирьом всесвітньо-історичним світам відповідають такі фор­ми держав: 1. Східна теократія. 2. Антична демократія й аристократія. 3. Сучасна конституційна монархія. Новий час, що почався Реформацією, Гегель вважав епохою німецької нації. У своїх політико-правових вчен­нях він звеличує і підіймає роль держави над суспільством і особис­тістю. Вихваляє державу як ідею права, підіймає державу над правом. Але незважаючи на таке тлумачення держави і права, вчення Георга Гегеля визначально вплинуло на наступних представників політико-правової думки.