В 1930 році в СРСР була прийнята єдина уніфікована система шкільної освіти

Основний тип – семирічна трудова політехнічна школа. На її базі – технікуми (середні спеціальні навчальні заклади – 4 роки навчання), а на базі технікумів – вища школа, інститути, університети.

У 1939 році в багатьох великих населених пунктах - загальноосвітні середні школи. розширювалася мережа вищих навчальних закладів (інститути, університети).

У 1920 році – опублікували перший навчальний план: за ним 5 днів навчання, 6 – ий екскурсії. На початку 30 – их років вводяться нові навчальні плани і програми – ліквідується класно – урочна система.

1. В кінці 20-х років в українській школі мав місце бригадно-лабораторний метод навчання, коли та чи інша тема пророблялася самостійно групою (бригадою) учнів у кількості 5-10 чоловік. Цей метод мав ряд недоліків: усувалась керівна роль учителя, облік роботи здійснювався для бригади в цілому, а не для окремих учнів, не проводилася індивідуальна робота з учнями; не було матеріальної забезпеченості шкіл для самостійної роботи учнів; не враховувався вік і підготовленість дітей при комплектуванні бригад; часто матеріал був просто незрозумілий для окремих учнів і навчання перетворювалося у просте зубріння.

2. З 1921 року вводяться для початкової школи комплексні програми: навчальний матеріал вивчався за 3-ма розділами: природа, праця, суспільство (інтегровані курси). Навчальні предмети за комплексними програмами ліквідували.

3. З 1924 року – поширився лабораторно – бригадний метод: учні розподілялися на бригади (5 – 7 чол.) і виконували складені вчителем «робочі завдання» в лабораторіях. Доповідав бригадир про хід виконаних завдань.

4. З 1930-1931 н.р. комплексну систему навчання замінили на комплекси-проекти (метод проектів). Нова система включала дві частини: постійну (зміст основного матеріалу, який треба вивчити) і динамічну (ланцюг завдань (проектів), через виконання яких засвоюється основний зміст освіти). Динамічна частина розробляється щорічно залежно від конкретних умов, контингенту учнів тощо. Метод проектів реалізовувався у формі цільових завдань учням (наприклад, зробити електропроводку в будинку), які вони виконували після відповідних інструкцій і під наглядом учителя. Часто назви проектів являли собою своєрідні політичні лозунги "За...", "Включимось...", "Допоможемо..." і т. д. ("Включимось в електрифікацію села"). Основними недоліками методу проектів були: безсистемність і поверховість знань, шматкоподібний виклад матеріалу, знання і уміння учнів підпорядковувалися проектам. Ні держава, ні вчитель не могли попередньо складати шкільну програму – вона створювалася дітьми і вчителем в процесі навчальної роботи.

В 1931, 1932, 1933, 1936 роках = ряд постанов, які відмінили «новшества» і було знову введено класно – урочну систему.

ВИСНОВОК:

Якщо період 20-х років для освіти можна назвати періодом творчих шукань, то 30-ті роки являли собою період її уніфікації та жорсткого контролю з боку більшовицької партії. На початку 30-х років було видано ряд партійних постанов, які вносили в існуючу систему народної освіти України відчутні зміни, спрямовані на її уніфікацію, причому на російський зразок.

1934 року партійною постановою "Про структуру початкової і середньої школи в СРСР" було відмінено всі типи шкіл і встановлено єдину систему освіти:

- початкова школа (1-4 класи),

- неповна середня школа (1-7),

- середня школа (1-10 класи). Групи реорганізувалися у класи. Зміцнювалося єдиноначальство керівника школи, зростали вимоги до його походження.

У зв’язку з рішенням союзного уряду Україна повертається до університетів (першим відкрився 1933 року Київський університет). Було знижено статус технікуму до рівня середнього спеціального навчального закладу.

1935 року окремою партійною постановою давалися конкретні вказівки:

- про початок і закінчення шкільних занять,

- тривалість уроку,

- вводилися правила поведінки і єдина форма одежі для учнів,

- запроваджувалися єдині норми і 5-бальна система оцінки успішності.

У липні 1936 р. було прийнято партійну постанову "Про педологічні перекручення в системі Наркомосів". Постановою ліквідувалася педологія, яку тоді розглядали як універсальну наукуСтавилася вимога повного відновлення педагогіки, яка була відсунута педологією на другий план і розглядалася в системі наркомосів, передусім, як емпірична, наукоподібна дисципліна.

3. Антон Семенович Макаренко (1888 – 1939)

Антон Семенович Макаренко – один із найвідоміших педагогів світу. Народився 1 (13) березня 1888 р. в с. Білопілля (нині Сумська область) в сім’ї робітника залізничних майстерень.

§ Розпочав навчання в Білопільському двокласному

залізничному училищі.

§ Після переїзду батьків в м. (селище) Крюків Полтавської губернії навчався в Кременчуцькому міському чотирикласному училищі.

§ Закінчив училище, далі вчився на однорічних педагогічних курсах при тому ж училищі.

§ Після закінчення в 1905 році курсів розпочалася його вчительська діяльність, повернувся додому і почав працювати вчителем Крюківського двокласного залізничного училища.

§ В 1911 році звільнили за рішучий виступ проти завідуючого училищем – хабарника і бездарної людини, хоча А.С. Макаренко користувався великою повагою і авторитетом серед учнів, учителів і батьків.

§ 1911 – 1914 рр. Макаренка перевели працювати ст. Долинська, вчителював у залізничному училищі на Херсонщині.

§ В 1914 році, маючи вже 10-річний педагогічний стаж, поступає для продовження освіти в Полтавський учительський інститут, де виявив особливо великі успіхи у навчанні. «З психології читав усе, що було написано російською мовою, в своїй спеціальній галузі – педагогіці – багато читав і багато думав».

§ в червні 1917 року він закінчив Учительський інститут, одержавши золоту медаль за твір «Криза сучасної педагогіки».

§ Деякий час Макаренко працював учителем зразкової школи при Полтавському вчительському інституті і за сумісництвом виконував обов’язки секретаря канцелярії інституту.

§ В грудні 1917 року був призначений завідуючим Крюківським вищим початковим училищем.

Тут він працював до 1919 року. Приділяв велику увагу створенню дитячого і педагогічного колективів, включив до навчальної програми трудову підготовку учнів, ввів дитячу символіку (горн, барабан та ін.), для робітників – залізняків відкрив вечірню школу, в якій сам викладав історію, російську мову і літературу.

§ У 1919 році переїхав до м. Полтави, де завідував 2-им міським початковим училищем і був членом губернського правління працівників освіти, а потім керував семирічною трудовою школою і виконував доручення Полтавського губернського відділу народної освіти.

§ У вересні 1920 рокуПолтавський губернський відділ народної освіти доручив Макаренкові організувати трудову колонію для неповнолітніх правопорушників і завідувати нею. 28 березня 1921 року, в річницю народження О.М. Горького, трудовій колонії було присвоєно ім’я письменника. До речі, і сам ОМ. Горький, і його твори мали великий вплив на А.С. Макаренка. За період роботи у цьому закладі Макаренко створив принципово нову систему виховання, а заклад став відомим у всій країні.

§ За кілька років А.С. Макаренко разом з колективом педагогів і вихованців, переборюючи величезні труднощі, добився великих успіхів у роботі колонії: відбудували приміщення колишнього сирітського притулку, створили господарську базу, працювала школа, а головне – було створено міцний, працездатний і творчий колектив вихованців і педагогів.

§ Коли в трудовій колонії ім. Горького сталася «зупинка в житті колективу» (мало було землі, малосильне господарство, а навколо жодного промислового виробництва, труднощі з трудовлаштуванням вихованців – колоністів), Макаренко в 1926 році домігся в Наркомові України переведення колонії в Куряж біля Харкова та об’єднання з Курязькою трудовою колонією, яка перебувала в дуже занедбаному стані, але знаходилася недалеко від промислового і культурного центру, мала більше землі, кращі приміщення та ін.

§ Життя трудової колонії ім. Горького А.С. Макаренко показав у своєму творі «Педагогічна поема» (1933 – 1935).

§ Влітку 1928 року Макаренко почав керувати трудовою колонією ім. Ф.Е. Дзержинського в Харкові, де він працював до 1935 року.

§ У трудовій колонії була середня загальноосвітня школа і робітфак, добре обладнанні навчальні виробничі майстерні, завод, що виготовляв фотоапарати «ФЕД» і електричні сверла, працювали різні гуртки і студії. Проводилась велика культурно – освітня робота серед комунарів (театр, клуб, кіно, оркестр, бібліотека, читальня, спортивні секції, газета – багатотиражка).

§ Комунари поєднували навчання в школі й на робітфаці з виробничим навчанням, з продуктивною працею. Багато випускників комуни навчалися у вищих навчальних закладах, працювали на заводах і фабриках Харкова, перебували в лавах Червоної Армії і Флоту – всі вони виходили з комуни справжніми людьми.

§ Трудова комуна ім. Дзержинського була найкращим навчально – виховним закладом інтернатного типу в Радянському Союзі. Тільки за 10 років її існування тут перебувало більше 100 делегацій з різних країн світу і зафіксували високі оцінки в «Книзі відгуків».

§ Життя комуни ім. Дзержинського Макаренко описав у творі «Прапори на баштах» (1938)

§ У червні 1934 року Макаренка було прийнято до Спілки письменників СРСР.

§ У 1935 – 1937 рр. він працював у Києві заступником начальника управління дитячими виправними колоніями в НКВС з навчально – виховної роботи й одночасно завідував трудовою колонією в Броварах біля Києва.

§ У 1937 році переїхав до Москви, де займався громадсько – педагогічною і літературною діяльністю: написав «Книгу для батьків» (1937), опублікував багато науково – публіцистичних статей та оповідань для дітей і молоді в різних журналах і газетах, виступав з лекціями, доповідями, бесідами в різних аудиторіях, зустрічався з учителями, студентами навчальних закладів у багатьох містах країни.

§ 1 лютого 1939 року Радянський уряд нагородив Макаренка за літературно – педагогічну діяльність орденом Трудового Червоного Прапора.

§ 13 березня 1939 року в день свого народження і, як виявилося за 2 з половиною тижні до смерті, Макаренко говорив друзям: «Прожив я 51 рік, але попереду так багато цікавої роботи і життя, що я не згоден жити менше 150 років»

Нажаль, передчасна смерть перешкодила здійсненню всіх планів.

Сталося це 1 квітня 1939 року на залізничному вокзалі. Він збирався їхати на обговорення сценарію фільму за його твором.

Твори Макаренка видавалися 241 раз 24 мовами, їх тираж перебільшує 8 млн. примірників.

У Крюкові Полтавської області створено літературно – меморіальний музей А.С. Макаренка, засновано медаль з його зображенням, якою нагороджують кращих працівників народної освіти та педагогічної науки.

§ Серцевиною педагогічної діяльності А.С. Макаренка є його досвід щодо органічного поєднання навчання з продуктивною працею.

§ 16 років роботи в колонії ім. Горького та комуні ім. Дзержинського привели його до висновку, що праця без політичного й громадського виховання не приносить виховної користі, виявляються нейтральним процесом.

§ Праця повинна бити вмотивована тільки тоді вона впливає на розвиток нових мотивів.

§ Трудове виховання – обов’язкове залучення дітей до активної продуктивної праці. Тільки праця, яка передбачає створення цінностей, є позитивним елементом виховання.

§ У комуні ім. Дзержинського продуктивна праця займала одне з центральних місць у виховній системі (5 млн. прибутку давали державі кожного року).

§ Справжня людина зростає тільки у виробничому процесі.

§ Праця не тільки економічна категорія, а й категорія моральна.

§ Основоположним принципом педагогічної системи А.С. Макаренка є принцип виховання у колективі.

§ Виховання в колективі через колектив.

§ Колектив – форма, засіб, спосіб, джерело формування особистості (колектив не можна абсолютизувати).

§ Визначив ознаки колективу.

§ Визначив етапи становлення.

§ Визначив структуру колективу: первинний – це ланка зв’язку між особою і вторинним колективом. (в наш час – формальні і неформальні; формальний – офіційно визнані об’єднання; неформальний – особистісні симпатії).

§ Визначив шляхи створення колективів:

1) пред’явлення вимог;

2) виховання учнівського активу;

3) формування громадської думки;

4) принцип = дії;

5) система персональних ліній;

6) традиції – офіційно акумулюють норми, звичаї.

«+» колективу:

1. забезпечує формування важливих якостей особистості;

2. формує вірність громадянським інтересам;

3. формує уміння особисте підпорядковувати громадському;

4. виховує нетерпіння до егоїзму;

5. відразу до ущемлення прав іншого.

«-» колективу:

1. заорганізованість;

2. проблема в розвитку індивідуальності (колектив інколи подавляє її);

3. особистість розчиняється в колективі;

4. інколи проявляється стадність;

5. інколи колектив – жандарм в розвитку особистості.

А.С. Макаренко в працях «Проблеми шкільного радянського виховання», «Проблеми виховання в радянській школі» та в художніх творах «Педагогічна поема», «Прапори на баштах», «Марш 30-го року» розробив теорію колективу. Він визначив 4 етапи (стадії) розвитку колективу. В основі етапів лежить динаміка вимог:

І. Вчитель – учень (вчитель пред’являє вимоги до учнів) – основне завдання: формувати активу;

ІІ. Актив – колектив (актив пред’являє вимоги до учнівського колективу) – основне завдання: навчити працювати органи самоврядування;

ІІІ. Колектив – колектив (колектив пред’являє вимоги до своїх членів) – основне завдання: сформувати здорову громадську думку;