Своїми філософськими працями, своєю теорією договірного походження держави і природного права Локк зробив вельми значний вплив на французьких просвітителів

· 2. Педагогічна система Жанна – Жака Руссо (1712-1778) – французький філософ, письменник, педагог-просвітитель із світовим іменем. Він народився у Женеві в сім’ї ремісника-годинникаря. Не здобув систематичної освіти, але за допомогою самоосвіти піднявся до рівня найвидатніших умів своєї епохи. У пошуках роботи багато подорожував по Європі, змінив багато професій: лакея, гравером, секретарем, вчителем музики, домашнім вихователем.

У Парижі познайомився і подружився з авторами знаменитої “Енциклопедії“. За порадою Дідро він взяв участь у написанні конкурсної роботи “Чи сприяв прогрес у науці i мистецтві поліпшенню чи погіршенню моралі?“, за яку одержав першу премію і здобув світову славу. З появою твору “Еміль, або про виховання“ Руссо переслідують i він змушений тікати з Франції. Цей твір навіть було спалено на одній із площ Парижа. Лише незадовго до смерті він повертається у Париж. Більша частина життя Руссо пройшла у злиднях.

Коли у 1741 році жив у Парижі, у цей період у Франції поширилася капіталістична мануфактура, все населення поділилося на 3 стани:

· духовенство;

· дворянство;

· селяни, ремісники, купці.

Руссо виражав інтереси “третього стану“ французького суспільства (селян, ремісників, міської бідноти, купців, банкірів, фабрикантів).

Руссо розвинув ідею природної свободи i рівності людей, які ґрунтуються на власній праці кожного. До реалізації цієї ідеї можна прийти тільки через відповідне виховання, що засноване на вмінні цінувати власну і чужу працю та незалежність.

У цей час десь до середини 18 століття у Франції з’явилися русько – французькі просвітительства, представники яких відстоювали природні права людини: за рівність, свободу. Вони вважали, що за допомогою освіти будуть знищені всі проблеми, негаразди.

Світогляд Ж.-Ж. Руссо:

1. дотримувався сенсуалістичних позицій;

2. світогляд суперечливий, вважав, що розвиток наук і мистецтв не сприяє покращенню людей, а заважає;

3. праця “Про походження нерівності між людьми” в суспільному договорі виступав проти соціальної нерівності, проти культури феодального суспільства, проти розвитку науки і мистецтва, розвиває далі договірну теорію Д. Локка: “ всі люди від природи рівні, свої права добровільно передали владі, але влада не задовольняє інтереси народу...”

Основу світогляду Ж.-Ж. Руссо складають такі ідеї:

· ідея природного права – всі повинні працювати;

· ідея природної релігії - Ж.-Ж. Руссо був деїстом -з одного боку він стверджував, що світ створив вищий розум (Бог), але розвивається за своїми власними законами. Не визнавав церкви, релігійних обрядів;

· ідея природного виховання – суспільство зіпсоване, тому дітей необхідно виховувати на природі, подалі від суспільства. Висунув принцип природо відповідності і пояснював його таким чином: дитина повинна виховуватись на природі, а вихователі повинні іти за природою дитини (вікові та індивідуальні особливості дітей).

Визначив три (3) джерела виховання:

· природа;

· люди;

· речі.

Теорію виховання виклав у праці “Еміль або про виховання”:

У 1762 р. Руссо видав свій роман-трактат “Еміль, або Про виховання”, де піддав нищівній критиці виховання, здійснюване в "феодальному суспільстві, і накреслив план формування нової людини.,

Руссо вірив в існування бога як першопричини миру, в безсмертя душі, проте, дотримуючись “природної релігії”, він різко викривав релігійне лицемірство, паразитизм і святенництво духівництва. Розгнівані церковники добилися того, що його праця “Еміль, або Про виховання за вироком французького парламенту був публічно спалений на одній з площ Парижа, а його автор вимушений був бігти від переслідуванні.

Важливий внесок Руссо у педагогіку полягає i в тому, що він здійснив спробу намітити вікову періодизацію розвитку дитини i відповідні кожному періоду завдання, зміст i методи виховання та навчання. Він називає чотири вікові періоди:

– вік немовляти (0-2 р.), який охоплює період до оволодіння дитиною мови;

– дитинство або “сон розуму“ (2-12 р.), коли переважає чуттєве пізнання дитиною світу;

– отроцтво (12-15 р.) – період розумового розвитку (“формування інтелекту“) та трудового виховання;

– юність (15-18 р.) – період бур i пристрастей, час морального i статевого виховання. З цього періоду починається найголовніше у вихованні – вчити любити людей.