Загальні (філософські) методи пізнання державно-правових явищ

Філософські методи — це система «м'яких» принципів, операцій, прийомів, що розташовані на найвищих «поверхах» абстрагування. Будучи універсальними за своїм змістом, вони визначають лише найзагальніші регулятиви дослідження, його генеральну стратегію.

Серед філософських методів виокремлюють насамперед діалектичний метод. Діалектика (з грецького — мистецтво вести бесіду, спір) — вчення про найбільш загальні закономірні зв'язки становлення, розвиток буття та пізнання і заснований на цьому вченні метод творчого, пізнавального мислення.

Діалектика як загальнофілософський метод сприяє формуванню системи знань про найбільш загальні закони розвитку природи, суспільства й мислення, дає змогу охопити світ в його цілісності, визначити місце пізнаного об'єкта серед інших, його зв'язок із ними тощо. Відповідно до вимог діалектики, усі державно-правові явища мають розглядатися у взаємному зв'язку між собою й громадським життям, у їх взаємодії та взаємовпливах. Вони вивчаються не у статиці, а в динаміці, на основі відповідних законів діалектики.

Серед законів діалектики є:

- закон про перехід кількісних змін в якісні (розширення і звуження сфери державного соціального забезпечення фактично сприяють зміні історичного змісту держави);

- закон єдності і боротьби протилежностей (розвиток держави і права безпосередньо пов'язаній і боротьбою соціальних сил);

- закон заперечення (в правовій системі сучасної України присутні елементи нової і старої системи).

Ці закони діалектики нерозривно пов'язані в логічними засобами пізнання, які в загальному ланцюгу пізнавального процесу спираються на вироблені діалектикою категорії я» інструменти проникнення в природу досліджуваного «вища, основні категорії діалектики є граничне загальними, тому застосовуються в процесі пізнання до усіх без винятку явищ дійсності. Для теоретичного осмислення держави і права такими категоріями є: причина і наслідок, зміст і форма, сутність і явище, загальне й одиничне, абстрактне і конкретне, необхідність і випадковість тощо.

Закони і категорії діалектики дають основу для вивчення державно-правових явищ, формують світоглядні позиції, що використовуються в процесі пізнання, її висновки свідчать про те, що держава і право прямо чи опосередковано пов'язані з іншими соціальними явищами і перебувають в постійному розвитку, що є обумовленим рядом історичних факторів суворо закономірних процесів.

Використання діалектичного методу веде до швидкого накопичення теоретично та практично значущої інформації про соціальні процеси, реалії суспільного життя. Проникнення в сутність держави і права можливо лише в процесі всебічного і глибокого аналізу цих соціальних феноменів у контексті їхніх зв'язків з іншими явищами (політика, економіка, мораль). Наприклад, досліджуючи за допомогою діалектичного методу систему права, яка складається а галузей, підгалузей, інститутів та норм права, увага акцентується не тільки на виявленні особливостей і визначенні поняття та побудови системи права, але і зв'язку цього явища з іншими явищами, інститутами, процесами. Зокрема первинний елемент системи права — норму права достатньо складно відокремити від інших соціальних норм, адже між ними існує тісний діалектичний зв'язок та взаємодія. Відповідно лише з'ясування сутнісних особливостей норми права та форми її вираження на основі законів діалектики дає змогу виокремити правові норми від масиву соціальних норм. Важливим постулатом діалектичного методу пізнання, як зазначає Д. Керімов, наголос на конкретності істини, як єдності різноманітностей.

Крім діалектики, теорія держави і права використовує також протилежний їй метод пізнання — метафізичний.

Метафізика (від. грец, — після фізики) — філософське вчення про найсуттєвіші принципи та першооснови буття, Сутність метафізичного світогляду являє собою картина світу, згідно з якою всі явища і предмети розглядаються як вічні і незмінні, перебуваючи поза зв'язком та розвитком. На перший погляд пізнати державу і право, які постійно розвиваються, метафізичними засобами неможливо. Наприклад, у разі визначення історичних типів держави і права ми нібито нехтуємо конкретикою розвитку цих державно-правових явищ, вивчаємо їх в певному стані спокою і нерухомості і, в решті-решт створюємо загальний (незмінний) в межах цілої історичної епохи образ (тип) явища.

Отже, роль загальних, філософських за своїм змістом методів у пізнанні державно-правових явищ є ключовою. Вони визначають «саму стратегію дослідження, його загальну спрямованість, орієнтують на здобуття, відбір, накопичення цілком визначених у соціальне змістовому аспекті фактів і, нарешті зумовлюють характер та вміст оцінювання (інтерпретації) отриманих результатів дослідження". Система цих методів пізнання, як уже було зазначено, є вищим «поверхом* методологічної споруди. Вони тісно пов'язані з середнім методологічним «поверхом» — загальнонауковими методами пізнання, які є своєрідною проміжною ланкою, що забезпечує зв'язок та оптимальну взаємодію філософії зі спеціально науковим знанням та його методами.