Структура та функціональне призначення теорії держави і права

Предмет теорії держави і права пізнається в певній послідовності — системі» яка складається з пов'язаних компонентів (частин), що утворюють структуру цієї юридичної науки.

Термін «структура» (від лат. struktyra — будова, розміщення, порядок) — спосіб закономірного зв'язку між складовими предметів і явищ природи та суспільства, мислення та пізнання, сукупність істотних зв'язків між виділеними частинами цілого, що забезпечує його єдність; внутрішня будова чого-небудь.

Поняття структури є складним і багатогранним, що обумовлено не тільки і не стільки її елементним складом, але і особливими зв'язками між різними елементами в межах певної системи. В цьому контексті слушним є твердження, що структура є одним із компонентів порядку в системі.

Між системою та її структурою існує тісний діалектичний зв'язок, хоча категорія «структура» більш стабільна, ніж категорія «система». Видозмінюється структура лише в тому випадку, коли система в процесі свого об'єктивного розвитку дійде певного критичного стану, який обумовить зміну внутрішньої будови цієї системи.

Відповідно під структурою теорії держави і права слід розуміти єдність її елементів, їх властивостей та зв'язків між ними, в межах певної системи. Проникнення в сутність структури теорії держави і права є необхідною передумовою пізнання предмета цієї юридичної науки.

До того ж слід зазначити, що серед науковців не існує єдиного підходу щодо розгляду структури теорії держави і права.

Так, на думку В. Сирих, до структурних елементів теорії держави і права належать такі:

1. Проблеми внутрішньої організації права як регулятора суспільних відносин, зокрема: проблеми сутності, змісту і форми права; проблеми структури, побудови і дії права.

2. Проблеми внутрішньої організації держави як органу управління справами суспільства.

3. Загальні проблеми історії держави і права.

4. Проблеми шляхів і способів пізнання держави і права.

5. Проблеми функціонування і розвитку юридичної науки.

6. Проблеми використання юридичної техніки, законодавчої стилістики, методів тлумачення права в діяльності правотворчих, правозастосовчих та інших органів і установ держави.

Проте переважна більшість науковців (А. Венгеров, О. Зайчук, А. Малько, Н. Оніщенко, О. Скакун та ін.) в якості структури теорії держави і права розглядають: теорію держави і теорію права.

В юридичній науці існують й інші підходи до розгляду структурних елементів теорії держави і права. Так, С. Алексєєв вважає, що теорія права складається із трьох пов'язаних частин: філософії права, соціології права і спеціально-юридичної теорії.

Філософію права складають методологічні проблеми правознавства, а соціологію права — питання ефективної дії законодавства, умов і причин правопорушень, соціальної структури і рівнів правової свідомості населення. Спеціально-юридична теорія містить проблеми джерел права, класифікації юридичних норм, юридичних фактів, колізійних норм, прийомів тлумачення і застосування юридичних норм. До того ж автор справедливо зазначає, що запропонований ним поділ теорії права має досить умовний характер. Йдеться не про підгалузі науки, а про загальні напрями в межах єдиної науки'.

О. Мартишин поділяє погляд С. Алєксєєва щодо структури теорії держави і права, однак, поряд з філософією та соціологією права, замість спеціально-юридичних теорій, пропонує віднести юридичну догматику.

Слід погодитися з поглядом Р. Ромашова, який дещо по-іншому підходить до структурування змісту теорії держави і права як науки, а саме: внутрішню будову цієї юридичної науки необхідно розглядати в контексті двох основних підходів: предметного і функціонального.

Відповідно до предметного підходу структурування теорії держави і права передбачає виділення двох основних структурних розділів — «теорії держави» і «теорії права». Відповідно до функціонального підходу структурування теорії держави і права передбачає юридичну догматику, юридичну техніку, філософію права, соціологію права.

Узагальнюючи викладене, до структурних елементів сучасної теорії держави і права (предметний підхід) слід віднести такі:

1. Загальнотеоретичні питання юридичної науки. Проблеми функціонування і розвитку юриспруденції, зокрема, її змісту, функцій, структури та методології пізнання. Вироблення теоретичних пропозицій удосконалення функціонування держави і права.

2. Теорія держави. Проблеми держави як форми організації та керування суспільством. Поняття, сутність, типологія, функції, механізм, форма держави, її місце в політичній системі громадянського суспільства та ін.

3. Теорія права. Проблеми внутрішньої організації права як регулятора суспільних відносин, зокрема: поняття, сутності, змісту, принципів, функцій, структури і форми права; формування і дії права.

4. Теорія прав людини. Співвідношення категорій «людина»,«особа», «громадянин». Взаємодія особи з іншими соціальними інститутами. Поняття та класифікація прав людини, їхнє співвідношення з правами громадянина. Теоретичні основи правового статусу суб'єктів права.

5. Теорія юридичної техніки, законодавчої стилістики, методів тлумачення права в діяльності правотворчих, правозастосовчих та інших органів і установ.

6. Теорія правової системи (юридична компаративістика). Поняття, ознаки, структура, функції правової системи, її співвідношення з іншими підсистемами соціальної системи. Типи (сім'ї) правових систем та їх змістовна характеристика.

У межах функціонального підходу виокремлюють: юридичну догматику, юридичну техніку, філософію права, соціологію права.

Юридична догматика — сукупність понять і принципів, що є вихідним, базовим фундаментом юриспруденції й через це є незмінними категоріями.

Юридична техніка — сукупність прийомів, способів, процедур, за допомогою яких здійснюється юридична діяльність (правотворчість, правотлумачення, правореалізація та ін.).

Соціологія права — галузь загальної теорії права, що вивчає його функціонування в системі соціальних інститутів. Соціологічне розуміння права обумовлене об'єктивними процесами суспільного розвитку, упорядкуванням та захистом соціальних відносин, від шкідливих посягань— розглядається як передумова появи «писаного права», передусім суспільні відносини, що виникають на підставі право_вих норм, є динамічним складовим правом і мають «реальне (живе) право».

Філософія права — основна частина загальної теорії права, що вивчає його першооснови, сутність і методологічні засоби праворозуміння, правотворчості правозастосування, правосуддя. Основне питання, що вирішується в межах філософії права це питання про відношення праворозуміння (правового мислення) до правової реальності (правового буття). Від вирішення цього питання залежить розуміння таких теоретико-правових проблем, як співвідношення об'єктивного і суб'єктивного, природного і позитивного, публічного і приватного права, права і закону.

Сутність та зміст теорії держави і права, Ті особливості та значення в системі суспільних та юридичних наук, характеризується не лише наявністю предмета та методу, а й функціональним призначенням цієї науки, що визначається в процесі характеристики її функцій, які вона виконує, впливаючи на державно-правову дійсність.

Термін «функція» (від лат. fипсtіо — виконання, здійснення, завершення) означає напрям діяльності, спосіб діяння об'єкта, спрямований на досягнення певного результату. Кожна із юридичних наук, зокрема, й теорія держави та права, здійснює характерні власне їй специфічні функції, які визначаються предметом цієї юридичної науки, з іншого боку, — спираються на суспільне життя та практичну діяльність, взаємодіюче із іншими юридичними науками.

Особливість здійснення теорією держави і права своїх функцій, вважав П. Недбайло, полягає в загальнотеоретичному мисленні, яке відображає в найбільш абстрактному вигляді об'єктивну логіку розвитку держави і права, і спираючись на основні принципи науки, встановлює логічним шляхом функціональні зв'язки державно-правових явищ, визначає загальні закономірності їх розвитку, в звільненому від історичних випадковостей і відхилень вигляді, дає їм визначення, виводить принципи й формулює основні ідеї.

В юридичній науці існують різні підходи до визначення поняття та класифікації функцій Теорії держави і права: це основні напрями її наукової діяльності, що виражаються в її завданнях, цілях; це основні напрями її теоретичного і практичного призначення, виконувані в суспільстві а метою його прогресивного перетворення; основні напрями впливу цієї системи знань на науковий і навчальний процеси; й напрями науково-пізнавальної та навчальної діяльності, що характеризують сутність предмета, зміст та призначення теорії як суспільно-правової та загальнотеоретичної науки.

Доповнити визначення поняття «функції теорії держави і Права» допоможе характеристика їх основних ознак:

— це основні напрями її наукового та освітянського змісту, метою якого є отримання та систематизація знань про державу і право, інші державно-правові явища;

— це напрями фундаментальної наукової діяльності, змістом якої є формування професійних знань, вмінь та навичок майбутнього юриста;

— це основні напрями діяльності, що визначають динаміку (вплив, дію) щодо пізнання предмета цієї юридичної науки;

— це напрями діяльності, що визначають місце теорії держави і права в системі суспільних та юридичних наук.

Слід погодитися також з думкою, що функції теорії держави і права характеризують соціальне призначення теорії; визначають характер цієї науки та її особливості як самостійного виду наукової діяльності. Функції теорії держави та права, як фундаментальної основоположної науки в системі правознавства, забезпечують її повне і всебічне перевтілення в надійну теоретичну і методологічну базу для вирішення актуальних політико-правових завдань у сфері науки і практики.

Узагальнюючи викладені підходи щодо визначення поняття «функції теорії держави і права», а також з'ясування основних ознак, що характеризують функціональне призначення науки, можна зробити висновок, що функції теорії держави і права — це основні напрями наукової та навчальної дії щодо пізнання предмета цієї науки, які визначають місце теорії держави і права в системі суспільних та юридичних наук.

Щодо класифікації функцій теорії держави і права П. Недбайло зазначав, що теорія держави і права, як найбільш абстрактна наука, яка проникає в дійсність глибше порівняно з іншими науками, і, через це, розробляє загальнотеоретичні принципи держави і права загалом, які надають юридичній науці логічну цілісність, виконує такі функції, як: онтологічна, евристична, методологічна, ідеологічна, прогностична та ін.

В. Сирих зазначає, що найбільш повне значення теорії держави і права розкривається в п'яти функціях: теоретичній, методологічній, ідеологічній, виховній, практично-організаційній. Крім зазначених функцій, виокремлюють аналітичну, аксіологічну, пропедевтичну. На думку А. Черданцева, теорія держави і права як фундаментальна юридична наука виконує емпірично-описову функцію, функцію пояснення, аналізу та ін. Вважаємо цей погляд дискусійним, а вказані функції способами конкретно-соціологічного методу дослідження державно-правових явищ.

Підсумовуючи наявні підходи можна зробити висновок, що теорія держави і права, як фундаментальна юридична наука, здійснює такі функції:

1. Онтологічна (від грец. онтологія — вчення про буття, об'єктивну дійсність) характеризується тим, що теорія держави і права вивчає коди, де, як і чому виникли Держава і право, їхній розвиток та функціонування в умовах сьогодення.

2. Гносеологічна (від грец. гносеологія — вчення про сутність і закономірності пізнання, теорія пізнання) спрямована на пізнання, вивчення і пояснення всіх державно-правових явищ, процесу їхнього виникнення, розвитку та функціонування. Важливе місце в пізнавальній діяльності, на думку А. Бобильова, належить концепціям, тобто визначеним способам розуміння, тлумачення державно-правових явищ. Процес пізнання Права і держави лише тоді плідний, коли є не одна, а ряд концепцій з однієї проблеми. Різноманітність концепцій, теорій, підходів тощо щодо з'ясування природи, сутності, функцій, форм держави і права, інших державно-правових явищ, з одного боку, свідчить про плюралізм думок, з актуальних питань держави і права, а з іншого — наявність дискусій дає підстави виробити узагальнюючий варіант з окремої проблеми. Наприклад, аналіз різних підходів щодо з'ясування поняття «право» дає змогу визначити узагальнюючий варіант й поняття цієї категорії.

Теорія держави і права є своєрідним ключем до опанування юридичними знаннями про державу і право.

3. Евристична (від грец. евристика — мистецтво знаходження істини, нових відкриттів). Теорія держави і права призначена не лише пізнавати і пояснювати основні закономірності виникнення, розвитку та функціонування держави і права, а й відкриває нові тенденції розвитку державно-правових явищ в умовах сьогодення, що відповідно дає змогу правильно оцінити минуле та спрогнозувати подальший розвиток держави і права.

4. Прогностична. Теорія держави і права водночас із поясненням сутності та змісту державно-правових явищ забезпечує визначення перспектив розвитку держави і права, шляхів систематизації законодавства, усунення прогалин у праві. Поняття, теорії і принципи загальної теорії держави і права, зазначав П. Недбайло, висуваються як наукові передбачення, гіпотези, які базуються на фактах, що потребують перевірки практикою, експериментом, досвідом життя. Науково перевірені передбачення набувають характеру наукових висновків та рекомендацій щодо перетворення державно-правової дійсності, розвитку держави і права, удосконалення практичного функціонування державного апарату, ефективного застосування правових норм і зміцнення законності¹.

5. Комунікативна (від лат. соттипісо — роблю загальним, поєдную) — полягає в тому, що теорія держави і права, з одного боку, з'ясовує об'єкт — соціум разом з іншими гуманітарними науками, а з іншого — вирішує проблеми щодо адаптації та розвитку юридичної Науки загалом. Ця функція: 1) сприяє запозиченню юридичною наукою новітніх досягнень інших галузей знання та їхньої адаптації до її потреб; 2) забезпечує умови для найкращої циркуляції інформативних потоків між різними галузями юридичної науки з метою їхньої взаємодії та взаємозбагачення.

6. Ідеологічна (виховна) функція — безпосередньо пов'язана із Світоглядним значенням теорії держави і права, яке і полягає в розробці ідей і фундаментальних концепцій державно-правової політики. На думку С. Бобровник, змістом ідеологічної функції є вироблення категорій та понять, що складають правову ідеологію, яка є елементом правосвідомості та складовою суспільної ідеології. Крім того, ідеологічна функція, впливаючи на волю, свідомість та поведінку суб'єктів права, має на меті, поряд з формуванням правової свідомості та правової культури, виробити почуття правомірної поведінки, що є важливою гарантією забезпечення законності та правопорядку в державі і в суспільстві.

7. Практично-прикладна — характеризує можливість застосування теоретичних знань про державу і право на практиці, Що підвищує рівень підготовки фахівця, покращує загальний стан цієї науки. Ця функція орієнтує на розв'язання практичних питань не тільки я позицій спеціальних, а й загальнотеоретичних уявлень. Вона служить використанню теоретичних положень як засобу осмислення правової дійсності в усій багатоманітності її проявів, мінімізації можливості юридичних помилок, підвищенню ефективності дії виконавчих та, зокрема, правоохоронних органів.

8. Методологічна — теорія держави і права є фундаментальною наукою, оскільки виробляє поняттєво-категоріальний апарат для галузевих, спеціальних і прикладних юридичних наук. Особливості методологічної функції полягають у такому: надає юридичного змісту загальнонауковим методам; створює систему спеціальних методів; використовує галузеві методи; сприяє обміну інформацією між юридичними науками стосовно методологічних знань².

Крім зазначених, Р. Ромавдов, як функції теорія держави і права виокремлює також: аналітичну, яка передбачав здійснення в межах теоретико-правової науки аналізу структури і вмісту основних юридичних понять і принципів (догм правд); аксіологічну, яка передбачає виділення ціннісних пріоритетів, які розглядаються як ідеальні цільові настанови державно-правового розвитку.

Теорія держави і права здійснює зазначені функції щодо її предмета, використовуючи, до того ж як власний доробок, так і напрацювання інших суспільних та юридичних наук.