Поняття, ознаки і зміст конституційного ладу України

Тема 3. Теоретичні аспекти основ конституційного ладу України

Заняття перше

1. Поняття, ознаки і зміст конституційного ладу України

2. Загальна характеристика конституційного ладу України

3. Загальні засади – форма вираження основ конституційного ладу України

4. Базові цінності конституційного ладу України (2)

5. Роль Декларації про державний суверенітет України і Акта проголошення незалежності України в становленні конституційного ладу та його основ

6. Проблеми вдосконалення основ конституційного ладу в Україні: досвід і перспективи (3)

7. Суб’єкти охорони та захисту конституційного ладу України

Прієшкіна О.В. Значення Декларації про державний суверенітет для функціонування конституційного ладу України [Текст] / О.В. Прієшкіна [Електронний ресурс].– Режим доступу: http://www.nbuv.gov.ua/portal/soc_gum/Pupch/2008_1_2/1P.pdf

Поняття, ознаки і зміст конституційного ладу України

Конституційний лад - це фактичний (реальний) стан суспільних відносин, що регулюються та охороняються конституційними нормами і принципами. За своєю суттю конституційний лад становить певний тип конституційно-правових відносин, визначений рівнем розвитку суспільства, держави та досягненнями науки права.

Ознаки конституційного ладу:

1) фактичність (реальність) - конституційний лад існує в повсякденному житті суспільства і держави, відображає дійсний стан суспільних відносин, існує не в уяві, а в повсякденному житті конкретної держави;

2) регулюється і охороняється конституційними нормами та принципами, тому і називається конституційним;

3) суверенність - право визначати та змінювати конституційний лад може лише народ України (ч. З ст. 5 Конституції України);

4) програмність - розвивається на основі теоретично обґрунтованих принципів, концепцій, закріплених у Конституції та законах України;

5) наступність - ураховуються традиції та історичний досвід організації і функціонування державної влади, суспільних інститутів;

6) відносна стабільність - забезпечується системою державних гарантій, передбачених конституційними нормами.

Аналіз норм Конституції України дає підстави констатувати, що поняття "конституційний лад" застосовується в її тексті лише в трьох конституційних нормах: "Право визначати і змінювати конституційний лад в Україні належить виключно народові і не може бути узурповане державою, її органами або посадовими особами" (ч. З ст. 5); "Збройні Сили України та інші військові формування ніким не можуть бути використані для обмеження прав і свобод громадян або з метою повалення конституційного ладу, усунення органів влади чи перешкоджання їх діяльності" (ч. 4 ст. 17); "Утворення і діяльність політичних партій та громадських організацій, програмні цілі або дії яких спрямовані на ліквідацію незалежності України, зміну конституційного ладу насильницьким шляхом, порушення суверенітету і територіальної цілісності держави, підрив її безпеки, незаконне захоплення державної влади, пропаганду війни, насильства, на розпалювання міжетнічної, расової, релігійної ворожнечі, посягання на права і свободи людини, здоров'я населення, забороняються" (ст. 37).

Як бачимо, нормативне закріплення інституту конституційного ладу в Основному Законі України не дає відповіді не лише на питання про витоки його формування, а й про зміст, складові та правову природу цього інституту. Відтак концептуальна невизначеність у питанні змістовного наповнення поняття "конституційний лад" та у виокремленні його складових опосередковує необхідність наукових дискусій і пошуків у цьому спрямуванні.

Загалом конституційно-правова доктрина зумовлює досить широке використання поняття "конституційний лад", проте на рівні вітчизняного і зарубіжного конституційного законодавства це поняття зустрічається рідко. Так, перший розділ конституцій різних країн світу, який, зазвичай, регламентує загальні засади конституційного ладу, не містить визначення такого поняття. Він має досить загальну назву - "Основні принципи" (Молдова, Італія, Бразилія), "Державний суверенітет" (Узбекистан), "Загальні положення" (Азербайджан), "Вступний розділ" (Іспанія), проте зустрічаються й інші назви - "Основи конституційного ладу" (Російська Федерація, Білорусь). Звичайно, такий стан актуалізує визначену проблему.

Поняття "конституційний лад" вчені трактують по-різному, що зумовлено, насамперед, неоднаковим розумінням його змісту. На думку О.Г. Румянцева, конституційний лад необхідно розуміти як цілісну систему соціально-правових відносин та інститутів, які підпорядковані беззаперечним моральним і конституційним вимогам та засновані на сукупності основних регуляторів, що сприяє закріпленню в суспільній практиці і правосвідомості стабільних, справедливих, гуманних та правових зв'язків між людиною, громадянським суспільством та державою. Інші вчені стверджують, що конституційний лад - це певна форма чи спосіб організації держави, передбачений та закріплений конституцією, система конституційних норм та принципів, які регулюють окремі види суспільних відносин існуючого реального ладу. Таким чином, триває дискусія щодо визначення поняття "конституційний лад", що є цілком об'єктивним, оскільки це поняття є відносно новим для науки конституційного права.

Конституційний лад України - це система суспільних відносин, передбачених і гарантованих Конституцією і законами України, прийнятими на її основі і відповідно до неї.

Зміст конституційного ладу наповнюється тими правовідносинами, які визначені і гарантовані Конституцією України. Зокрема, розділи І, III, XIII визначають основні засади конституційного ладу України.

Розділ І Конституції України має назву "Загальні засади". Ця назва є вкрай невдалою, оскільки не відбиває змісту самого розділу. Назва розділу є половинчастою і незрозумілою, оскільки виникає питання: загальні засади чого регулює Конституція України. Українські парламентарі невиправдано залишили поза увагою структурну побудову радянських конституцій. Зокрема, розділ І Конституції СРСР від 7 жовтня 1977 року називався "Основи суспільного ладу і політики СРСР", містив п'ять глав: "Політична система", "Економічна система", "Соціальний розвиток і культура", "Зовнішня політика", "Захист соціалістичної Вітчизни". Таким чином, розділ І Конституції СРСР, який визначав загальні засади державного ладу, був чітко структурований.

Розділ І Конституції України є невеликим за обсягом - містить лише двадцять статей, які позбавлені будь-якої систематизації і становлять, скоріш за все, сукупність, ніж систему конституційних норм і принципів. Цей розділ Конституції України регламентує основи конституційного ладу України, містить базові положення системоутворюючого характеру, які визначають нормативне підґрунтя для розвитку інших конституційних положень. Особливість розділу І полягає в тому, що більшість його норм є нормами-принципами, які, з одного боку, визначають загальні стандарти конституційно-правового регулювання у суспільстві і державі, а з іншого - потребують нормативної конкретизації.

Розділ III Конституції України - "Вибори. Референдум" - розвиває ті положення, які в своїй основі закладені в її першому розділі, - принцип народного суверенітету, принцип народовладдя, принцип безпосередньої і представницької демократії.

Розділ XIII "Внесення змін до Конституції України" засвідчує фундаментальний характер Основного Закону України, його найвищу юридичну силу. Співвіднесеність положень цього розділу з явищем конституційного ладу має інструментальне значення: він містить положення про внесення змін до названих трьох розділів Конституції України, що конкретизують її вимогу про виняткове право народу визначати й змінювати конституційний лад в Україні.

Формування конституційного ладу відбувається на основі принципів, які закріплюють основи організації публічної влади та основи конституційного статусу суб'єктів конституційно-правових відносин. Такі принципи у своїй єдності становлять засади конституційного ладу.

Основними засадами конституційного ладу є:

* демократія;

o народний, національний та державний суверенітет;

o правовий статус особи;

* поділ влади;

- територіальна цілісність держави;

o визнання Конституції України нормативно-правовим актом найвищої юридичної сили;

o законність і правопорядок;

* визнання і гарантування місцевого самоврядування;

* статус української мови як державної;

* політична, економічна та ідеологічна багатоманітність,

* суверенна І незалежна держава;

* правова держава;

* соціальна спрямованість держави.