Релігійний культ стародавніх греків

Антропоморфне уявлення греків про своїх богів неминуче викликало відповідне ставлення до них - в їхніх очах боги були зрозумілі і близькі людиноподібні істоти і бажали те ж, що бажають люди. Жертву богу грек приносив сам і сам висловлював, що бажає одержати: конкретну допомогу чи щось реальніше, пораду чи якусь гарантію на майбутнє. Жерці були більше адміністраторами, ніж священиками. Вони доглядали за храмом, організовували релігійні збори, процесії, церемонії. Дуже важливою була їхня роль у розшифровці передбачень, наслідків ворожіння. Як вже сказано, спадкового стану жерців не було. Жерцями були окремі державні особи (архонт тощо), а також особи за вибором на певний строк. Дуже важливим елементом давньогрецького релігійного культу були храми. Найбільш стародавні храми у греків були побудовані ще в XII ст. до н. е.

Для стародавніх греків храм був житлом богів, які були уособлені в скульптурах. Своє походження грецький храм бере від мєгарона - жилого будинку. Спочатку для богів виділяли звичайні житлові будинки. Вони були скромними і невибагливими. Потім спеціально будувалися у місцях традиційного поклоніння богам на гірських вершинах, біля священних дерев і джерел, у священних гаях і дібровах. Оскільки храм розглядався як житло богів, то він споряджався всім потрібним для цієї мети з певними змінами: домашнє вогнище набрало вигляд алтаря, для зберігання храмового начиння і посуду відводилося невелике приміщення позаду, в передній частині виділялися сіни, центральна частина храму мала великий розмір, який викликав застосування колон, з'явилися згодом колони на фасаді, утворився тип храму з колонами біля входу.

В VI ст. виробився єдиний загальногрецький тип храму у формі прямокутної, витягнутої в довжину споруди, з усіх боків обнесеної колонадою, іноді одинарний (периптер), іноді подвійний (диптер). Тоді ж визначилися основні конструкційні і художні особливості двох головних архітектурних ордерів: дорічного, який особливо широко розповсюдився на Пелопоннесі і в містах Великої Греції (Південна Італія і Сіцілія), і іонічного, що користувався особливою популярністю в грецькій частині Малої Азії і в деяких районах європейської Греції. Типовими зразками дорічного ордера з такими характерними для нього особливостями, як сувора потужність і масивність важкоатлета, можуть вважатися храм Аполлона в Корінфі, храми Посейдонії (Пестум) на півдні Італії і храми Селінута в Сіцілії. Більш витончені, стрункі і разом з тим відмінні деякою химерністю декоративного убрання споруди конічного ордера, були представлені в цей же період храмами Гери на о. Самосі, Артеміди в Ефесі (прославлений пам'ятник архітектури, що вважався одним кз "семи чудес Світу"), Аполлона в Дельфах.

Принцип гармонійної врівноваженості цілого і його частин, чітко виражений в самій конструкції грецького храму, знайшов широке застосування і в іншій галузі грецького мистецтва - монументальній скульптурі.

Одиночна скульптура кінця архаїчного періоду представлена двома основними типами: зображенням голого хлопця - куроса і фігурою одягненої в довгий хітон, що щільно облягає тіло, дівчини - кора.

Поступово удосконалюючись в передачі пропорцій людського тіла, добиваючись все більшої життєвої схожості, грецькі скульптори VІ ст. навчилися долати властиву спочатку їх статуям статичність.

При всій схожості кращих зразків грецької архаїчної скульптури майже всі вони підлеглі певному естетичному стандарту, зображаючи прекрасного, ідеально складеного хлопця або дорослого чоловіка, абсолютно позбавленого при цьому яких би то не було індивідуальних фізичних або психічних особливостей.

Будівництво храмів, прикраса їх колонами і статуями стимулювали розвиток архітектури і скульптури, вони стали головними напрямками давньогрецького мистецтва і надовго визначили шлях розвитку всього мистецтва Європи в цілому.

Для стародавніх греків храм, що був місцем відбуття релігійного культу, разом із тим був і важливим громадським приміщенням. В ньому зберігалися державні і приватні гроші та коштовності, твори мистецтва, різні документи, архіви, на кам'яних плитах були викарбувані тексти законів, а також тексти, присвячені видатним подіям. В храмах і поруч з ними відбувались народні збори, оголошувались рішення царів, архонтів, інших керівних осіб. Храм був не тільки культовою спорудою, але і певним політичним символом. Звідси зрозуміло, чому в архітектурі стародавнього світу, зокрема у греків, їх споруді приділялась велика увага.

Одним із найбільш важливих чинників грецької культури VШ-VI ст. по праву вважається нова система писемності. Алфавітний лист, частково запозичений у фінікійців, був зручним за складовий лист мікенської епохи: він складавс всього з 24 знаків, кожний з яких мав твердо встановлене фонетичне значення. Якщо в мікенськом суспільстві, як і в інших однотипних суспільствах епохи бронзи, мистецтво листа було доступне лише небагатьом присвяченим, що входило в замкнуту касту писарів-професіоналів, то тепер воно стає загальним надбанням всіх громадян поліса, оскільки кожний з них міг оволодіти навичками листа і читання.

Практично в цей же час (друга половина VІІІ ст.) були створені і, швидше за все, тоді ж записані такі видатні зразки монументального героїчного епосу, як "Іліада" і "Одіссея", з яких починається історія грецької літератури.

Найважливішою відміною особливістю грецької поезії архаїчного періоду у всіх основних її видах і жанрах слід визнати її яскраво виразиму гуманістичну окраску. Пильна увага поета до конкретної людської особи, до її внутрішнього світу, індивідуальних психічних особливостей достатньо яскраво відчувається вже в гомерівських поемах. Гомер відкрив новий світ - самої Людини. Це і є те, що робить його "Іліаду" і "Одіссею" ktema eis aei, твором навіки, вічною цінністю".

Грандіозна концентрація героїчних оповідей в "Ілліаді" і "Одіссеї" стала основою для подальшої епічної творчості. Впродовж VII і першої половині VI ст. виник ряд поем, складених в стилі гомерівського епосу і розрахованих на те, щоб злитися з "Ілліадой" і "Одіссеєю" і, разом з ними, утворити єдиний зв'язний літопис міфологічного переказу, так званий епічний "кикл" (цикл, круг). Антична традиція приписувала багато з цих поем Гомеру і цим підкреслювала їх сюжетний і стилістичний зв'язок з гомерівським епосом.

Грецька поезія післягомерівського часу (VII-VI ст.) відрізняється надзвичайним тематичним багатством і різноманіттям форм і жанрів. З більш пізніх форм епосу відомо два основні його варіанти: епос героїчний, представлений так званими поемами "Циклу", і епос дидактичний, представлений двома поемами Гесіода: "Праці і дні" і 'Теогонія".

Набуває широкого поширення і незабаром стає головним літературним напрямом епохи, лірична поезія, що у свою чергу поділяється на декілька основних жанрів: елегію, ямб, монодичну, тобто призначену для сольного виконання, і хорову лірику, або меліку.