Зміст дидактичної одиниці

1. Третя республіка у Франції XX ст.
2. Партійна та виборча системи.
3. Зміни державного апарату.
4. Народний фронт.
5. Падіння Третьої республіки.
6. Рух Опору.
7. Четверта республіка. "Тимчасовий режим" та боротьба навколо конституції.
8. Конституція 1946 р.
9. П'ята республіка. Конституція 1958 р.
10. Розвиток політичної системи Франції у 60-80-х роках.

Джерела права:

1. Хрестоматия по истории государства и права зарубежных стран / Сост. В.А. Томсинов. - М., 1999.
2. Хрестоматия по новейшей истории.— В 3 т.— М., 1971.
3. Шевченко О.О. Історія держави та права зарубіжних країн: Хресто­матія для студентів юрид. вузів та ф-тів.— К., 1995.

Основна література:

1. Гудошников Л.М., Жидков О.А., Крашенинникова Н.А., Лысенко О.Л., Мишин А.А. История государства и права зарубежных стран: Учебник для студентов юрид. вузов и ф-тов.— В 2 ч.— М., 2001.
2. Загальна історія держави і права зарубіжних країн: Навч. посібник / Упорядники А.С. Слюсаренко, М.В. Томенко.— К.: Атіка, 2001.
3. Ластовський В.В. Історія держави і права зарубіжних країн: Курс лекцій для студентів денної, заочної та дистанційної форм навчання спе­ціальності 6.060101 "Правознавство".— Черкаси, 2003.
4. Омельченко О.А. Всеобщая история государства и права: Учебник в 2 т. - М.: Острозье, 1998.
5. Страхов М.М. Історія держави і права зарубіжних країн.— Харків: Право, 2001.
6. Хома Н.М. Історія держави та права зарубіжних країн: Навч. посіб. для студ. вищ. навч. закладів.— К., 2003.
7. Черниловский З.М. Всеобщая история государства и права.— М.: Юрист, 1996.
8. Шатилова С.А. История государства и права зарубежных стран: Учеб. пособие.- М., 2003.
9. Шевченко О.О. Історія держави та права зарубіжних країн.— К., - Вентурі, 1997.

Додаткова література:

1. Смирнов В.П. Новейшая история Франции, 1918—1975.- М., 1979.
2. Хрестоматия по всеобщей истории государства и права: Учеб. пособ.- М.: Гардарика, 1998.
3. Хрестоматия по всеобщей истории государства и права / Под ред. К.И. Батыра, Е.В. Поликарповой.— М.: Юрист, 1996.

Матеріали для вивчення:

Після Першої світової війни основи державного устрою Франції, як і раніше, визначалися конституційними законами 1875 р. Однак поступове послаблення фактичної ролі глави держави — президен­та, зведення його повноважень до "церемоніальних" не супроводжувалося будь-яким серйозним відновленням рівноваги виконавчої та законодавчої влади за рахунок законодавчого закріплення повноважень уряду.

У міжвоєнний період до уряду остаточно перейшло право видання нормативних актів з різноманітних питань державного життя.

Формально урядові декрети повинні були лише доповнювати, уточню­вати законодавство та мати підзаконний характер. В дійсності уряд не­одноразово приймав акти, які мали силу закону, та скасовував попередні законодавчі акти. Крім того, парламент періодично надавав правим кабіне­там надзвичайні повноваження та виключне право займатися законодав­чою діяльністю у формі „декретів-законів”.

Разом з тим Третя республіка до Другої світової війни не випадково називалася "режимом Зборів" або "абсолютним парламентаризмом": контроль парламенту над урядом набув гіпертрофованих форм, що при­зводило до нестабільності, частих урядових криз та відставок кабінетів.

Явне порушення рівноваги влади та "системи стримування" на користь парламенту при неспроможності парламенту ефективно виконувати уря­дові функції управління серйозно підірвали спроможність політичної сис­теми Франції протистояти економічній та політичній кризі 30-х рр., поси­ленню авторитарних тенденцій та германській агресії.

На початку 30-х рр. у Франції зросла активність крайніх правих органі­зацій фашистського спрямування ("Вогненні хрести", "Аксон франсез" та інші). В лютому 1934 р. був здійснений фашистський путч, який прова­лився завдяки солідарності демократичних сил країни, котрі організували масові антифашистські виступи.

Посилення реакційних тенденцій у політичному житті країни призвело до об'єднання антифашистських сил, яке отримало назву Народний фронт. Склад:

— партія комуністів;

— партія соціалістів;

— партія радикалів;

— понад 40 демократичних організацій.

У січні 1936 р. була надрукована програма Народного фронту, основ­ними вимогами якої були:

В політичній сфері:	В економічній сфері:
• розпуск та роззброєння фашистських організацій	• вжиття заходів з підвищення життєвого рівня населення
• скасування репресивного законодавства	• боротьба з безробіттям
• створення системи колективної безпеки в Європі	• реорганізація Французького банку
	• уведення контролю над великими банками
	• націоналізація воєнної промисловості

На виборах у 1936 р. Народний фронт одержав перемогу. Було сфор­мовано уряд із соціалістів та радикалів. До 1937 р. була виконана частина програми лівих сил.

Народний фронт відіграв значну роль у попередженні спроб правих встановити режим авторитарного типу. Однак внутрішні протиріччя в анти­фашистському блоці призвели до його розколу. В результаті послідовної зміни урядів у влади закріпилося праве крило радикалів, яке пішло на ліквідацію основних заходів лівих та на розрив з Народним фронтом.

Падіння Третьої республіки стало закономірним результатом поразки Франції у війні з гітлерівською Німеччиною влітку 1940 року.

Після капітуляції в 1940 р. більша частина Франції управлялася німець­кими окупаційними органами. У південній, неокупованій зоні влада фор­мально належала пронімецькому уряду маршала Петена, який отримав назву "уряд Віши". "Режим Віши" був воєнно-авторитарним, хоча са­мостійна його роль була відносною, а функції — ще більше обмеженими з осені 1942 р., коли німці ввели війська в південну зону.

Боротьбу проти нацистів на території Франції очолили комуністи, з ініціативи яких численні антифашистські організації об'єдналися в На­ціональну раду опору. Інший центр руху був створений генералом де Голлем в еміграції ("Франція, що б'ється"). В 1943-1944 рр. після об'єд­нання французького та лондонського центрів в Алжирі був затверджений єдиний французький Комітет національного визволення як Тимчасо­вий уряд Французької Республіки.

У 1946 р. була прийнята нова конституція Франції. До її тексту був включений новий блок економічних та соціальних прав: рівноправ'я чо­ловіків та жінок, народів залежних країн; право на працю, відпочинок та матеріальне забезпечення у випадку непрацездатності, право робітників на об'єднання у профспілки, на страйки, колективне визначення умов праці та на участь в управлінні підприємствами, право на загальну безкоштовну світську освіту тощо.