Студопедия.Орг Главная | Случайная страница | Контакты | Мы поможем в написании вашей работы!  
 

інвестиції відрахування

Динаміка показника чистих інвестицій відображає характер економічного розвитку підприємства, потенціал формування його прибутку.

Якщо ЧІ > 0 – розширення операційних активів та зростання економічної бази формування прибутку.

Якщо ЧІ = 0 – відсутність економічного росту. Економічний потенціал незмінний (ЧІ = АВ).

Якщо ЧІ < 0 – зниження виробничого потенціалу і економічної бази формування прибутку.

3. Інвестиційна діяльність відіграє допоміжну роль у формуванні прибутку підприємства. Інколи інвестиційна діяльність може приносити вищу частку прибутку, ніж операційна діяльність, однак головним завданням підприємства є розвиток операційної діяльності та забезпечення зростання операційного прибутку.

4. Інвестиційна діяльність характеризується циклічністю її здійснення. Інвестиційна діяльність підпорядковується певним умовам:

- попереднє накопичення інвестиційних ресурсів (коштів) для реалізації проектів;

- використання сприятливих зовнішніх умов здійснення інвестиційної діяльності (“інвестиційний клімат”)

- поступовість формування внутрішніх умов для здійснення інвестицій (сформовані активи мають певний резерв ефективності використання. Лише після використання цього резерву необхідне збільшення величини активів).

5. Високий рівень інвестиційних ризиків у порівнянні з операційними ризиками. Ризик втрати капіталу має більшу ймовірність виникнення, ніж операційний ризик;

6. Прибутки від інвестиційної діяльності отримуються із затримкою. Проміжок часу між внесками інвестиційних ресурсів та отриманням за ними доходів є тривалим.

ВИДИ ІНВЕСТИЦІЙ.

Класифікація інвестицій за ознаками:

1) за об’єктами:

а) реальні (інвестиції в основні засоби, нематеріальні активи, запаси ТМЦ та ін. об’єкти інвестування, пов’язані із здійсненням операційної діяльності або покращенням умов праці та побуту пенсоналу);

б) фінансові (інвестиції у фінансові інструменти, головним чином у цінні папери, для отримання інвестиційного доходу);

2) за характером участі в інвестиційному процесі:

а) прямі інвестиції – інвестор приймає безпосередню участь у інвестиційному процесі. Як правило це внески до статутного капіталу. Інвестор має досить точну інформацію про об’єкт інвестування;

б) непрямі інвестиції – інвестиції з допомогою фінансових посередників;

3) за періодом інвестицій:

а) короткотермінові (поточні до 1 року) – у вигляді фінансових вкладень;

б) довготермінові (більше 1 року) (не можуть бути вільно реалізовані в будь-який момент). Основна форма – поповнення і оновлення основних засобів;

4) за ступенем ризику:

а) безризикові – інвестиції в об’єкти, у яких відсутній реальний ризик втрати капіталу або очікуваного доходу;

б) низькоризикові – ризик значно нижчий середньоринкового;

в) середньоризикові – ризик відповідає середньоринковому;

г) високоризикові – ризик вищий середньоринкового;

д) спекулятивні – внески капіталу у найбільш ризикові проекти або інструменти інвестування (фондові, грошові інструменти), за якими очікується найвищий рівень інвестиційного доходу;

5) за формами власності:

а) приватні – фізичні особи або юридичні особи недержавних форм власності;

б) державні – внески капіталу державних підприємств, коштів державного бюджету різних рівнів та інвестиції державних позабюджетних фондів;

6) за регіональною приналежністю:

а) національні (внутрішні) – інвестиції резидентів (фізичні чи юридичні особи) даної країни в об’єкти інвестування на її території;

б) іноземні – інвестиції нерезидентів в об’єкти інвестування даної країни.

2. УПРАВЛІННЯ РЕАЛЬНИМИ ІНВЕСТИЦІЯМИ.

Реальне інвестування є головною формою реалізації стратегії економічного розвитку підприємства. Тому для більшості підприємств характерні реальні інвестиції.

Існують такі форми реальних інвестицій:

1) придбання цілісних майнових комплексів;

2) нове будівництво;

3) реконструкція;

4) модернізація;

5) оновлення окремих видів обладнання;

6) інноваційне інвестування в нематеріальні активи;

7) інвестиції в приріст ТМЦ.

Метою управління реальними інвестиціями є оцінка найефективніших реальних інвестиційних проектів і забезпечення реалізації окремих інвестиційних програм.

Оцінка ефективності окремих видів інвестиційних проектів, шляхом співставлення рівня параметрів:

▫ чистий приведений дохід:

Чистий приведений дохід = чистий грошовий потік за весь період експлуатації проекту інвестиційні витрати по інвестиційному проекту

ЧПД = ЧГПі – ІВі

▫ коефіцієнт доходності інвестицій:

▫ коефіцієнт рентабельності інвестицій:

▫ строк окупності інвестиційного проекту:

▫ формування портфелю реальних інвестицій з урахуванням інвестиційних ризиків.

3. УПРАВЛІННЯ ФІНАНСОВИМИ ІНВЕСТИЦІЯМИ.

Форми фінансових інвестицій:

1) Вкладення капіталу у статутні капітали інших підприємств.

Ця форма щільно пов’язана з операційною діяльністю; вона фінансує всі її напрямки..

2) Вкладення капіталу в депозити.

3) Вкладення капіталу в ринкові цінні папери.

Етапи управління фінансовими інвестиціями:

1) Аналіз фінансових інвестицій.

Методика:

3. Вивчення динаміки загальної величини інвестиційного капіталу та питомої ваги фінансового інвестування.

4. Вивчення складу конкретних фінансових інструментів, їх динаміки та питомої ваги.

5. Оцінка рівня доходності окремих фінансових інструментів і фінансових інвестицій вцілому.

2) Визначення обсягу і форм фінансових інвестицій на майбутній період. Як правило, вирішальним стає розмір накопичених власних вільних фінансових коштів. Знаючи обсяг, визначаються і форми.

3) Формування портфеля фінансових інвестицій і оцінка їх ефективності.

Критерії відбору типу портфелю:

- необхідність забезпечення високої ліквідності портфелю;

- забезпечення високого рівня формування інвестиційного доходу;

- забезпечення високих темпів приросту інвестованого капіталу в довгостроковому періоді;

- забезпечення мінімізації кредитних ризиків;

- необхідність диверсифікації фінансових інструментів портфелю і ін.

4) Забезпечення управління фінансовими інвестиціями з метою їх реструктуризації при необхідності. Зміна кон’юнктури фінансового ринку може змінювати прибутковість фінансових інструментів. Управління дає змогу своєчасно провести реструктуризацію сформованого портфелю.

Тема. Банкрутство та антикризове управління.

1.ПОНЯТТЯ КРИЗОВОГО СТАНУ ПІДПРИЄМСТВА. Види банкрутства.

Банкрутство – неплатоспроможність підприємства, боргова нездатність і неможливість продовження виробничої і фінансово-господарської діяльності через відсутність коштів.

Банкрутство – такий фінансово-господарський стан підприємства, при якому воно не може задовольнити свої зобов’язання перед кредиторами.

Розрiзняють такі види криз:

1. Крuза cmpamezii - на пiдприємствi втрачено виробничий потенцiал i вiдсутнi довгостроковi фактори успiху

2. Криза nрuбутковостi - збитки вiдволiкають власний капiтал, i це призводить до незадовiльної структури балансу

3. Криза ліквідностi - пiдприємство неплатоспроможне або icнує реальна загроза втрати платоспроможностi

Причини виникнення банкрутства поділяють на зовнішні, або екзогенні (які не залежать від діяльності підприємства), та внутрішні, або ендогенні (що залежать від підприємства).

Існують наступні види банкрутства:

реальне банкрутство – повна неможливість підприємства відновити у наступному періоді свою фінансову стійкість і платоспроможність, що викликане катастрофічними втратами;

технічне банкрутство – характеризує такий рівень неплатоспроможності підприємства, який викликається значними термінами прострочення дебіторської заборгованості. При цьому виді банкрутства, дебіторська заборгованість значно перевищує кредиторську заборгованість, а сума активів значно перевищує суму його фінансових зобов’язань. Технічне банкрутство при ефективному антикризовому управлінні, як правило не призводить до юридичного (реального) банкрутства;

навмисне банкрутство – власник підприємства навмисно завищує рівень його платоспроможності, здійснює завідома неефективні фінансові операції. Такий вид банкрутства переслідується в кримінальному порядку;

фіктивне банкрутство – подання керівництвом підприємства завідома неефективної інформації для введення в оману кредиторів для забезпечення відстрочення оплати кредитних зобов’язань або їх списання. Переслідується в кримінальному порядку.

2. ПОРЯДОК ОГОЛОШЕННЯ ПІДПРИЄМСТВА БАНКРУТОМ.

Послідовність дій зацікавлених сторін щодо оголошення підприємства банкрутом чи його санації складається з наступних етапів:

1. Підстави та порядок подання заяви про порушення справи про банкрутство боржника.

Справа про банкрутство підприємства порушується за письмовою заявою будь-кого з кредиторів боржника, органів державної податкової служби або контрольно-ревізійної служби, працівників підприємства до арбітражного суду за наявності відповідних підстав (формальних ознак фінансової неспроможності). Кредитори мають право об'єднати свої вимоги до боржника і звернутися до суду з однією заявою. Боржник може звернутися до арбітражного суду з власної ініціативи за його фінансової неспроможності або загрози такої неспроможності.

Справа про банкрутство порушується арбітражним судом, якщо безспірні вимоги кредитора (кредиторів) до боржника становлять не менше трьохсот мінімальних розмірів заробітної плати і не були задоволені боржником протягом трьох місяців після встановленого для їх погашення строку.

2. Ухвала про порушення справи про банкрутство.

Суддя, прийнявши заяву стосовно порушення справи про банкрутство, не пізніш ніж на п'ятий день від дня її надходження виносить і надсилає сторонам ухвалу про порушення справи про банкрутство.

Арбітражний суд в ухвалі стосовно порушення справи про банкрутство може зобов'язати боржника подати аудиторський висновок або провести аудит. Якщо в боржника немає для цього коштів, арбітражний суд може призначити проведення аудиту за рахунок кредитора лише за згодою останнього.

3. Підготовче засідання

До дати проведення підготовчого засідання боржник зобов'язаний подати до арбітражного суду та заявникові відгук про заяву стосовно порушення справи про банкрутство.

На підготовчому засіданні, яке має відбутися не пізніш ніж на 30-й день від дня прийняття заяви про порушення справи про банкрутство, суддя оцінює подані документи, заслуховує пояснення сторін, розглядає обґрунтованість заперечень боржника та обґрунтованість заяви кредитора про наявність і безперечність боргу і неплатоспроможність боржника. У разі звернення до суду самого боржника на підготовчому засіданні встановлюються ознаки його реальної або потенційної неплатоспроможності.

4. Попереднє засідання арбітражного суду.

Попереднє засідання арбітражного суду проводиться не пізніш як через 3 місяці після проведення підготовчого засідання суду.

5. Проведення зборів кредиторів і утворення комітету кредиторів.

Протягом десяти днів після винесення ухвали за результатами попереднього засідання арбітражного суду розпорядник майна повідомляє кредиторів згідно з реєстром вимог кредиторів про місце і час проведення зборів кредиторів і організовує їх проведення.

На час процедури банкрутства збори кредиторів обирають комітет кредиторів у складі не більш як семи осіб. Створення комітету є обов'язковим, якщо кількість кредиторів перевищує 10 осіб.

6. Визнання боржника банкрутом.

За відсутності пропозицій щодо проведення санації або в разі незгоди кредиторів з її умовами, а також коли не досягнено домовленості про укладення мирової угоди, арбітражний суд визнає боржника банкрутом і відкриває ліквідаційну процедуру.

санація – це система заходів, передбачених процедурою провадження справи про банкрутство з метою запобігання ліквідації боржника і спрямованих на оздоровлення його фінансового стану, а також на задоволення в повному обсязі або частково вимог кредиторів шляхом кредитування, реструктуризації боргів та капіталу і (або) зміною організаційної та виробничої структури боржника.

Метою фінансової санації є покриття поточних збитків та усунення причин їх виникнення, поновлення або збереження ліквідності й платоспроможності підприємств, скорочення всіх видів заборгованості, поліпшення структури оборотного капіталу та формування фондів фінансових ресурсів, необхідних для проведення санаційних заходів виробничо-технічного характеру.

За формальними ознаками розрізняють два види санації:

а) санація без залучення на підприємство додаткових фінансових ресурсів;

б) санація із залученням нового фінансового капіталу.

Мирова угода — це процедура досягнення домовленості між боржником та кредиторами щодо пролонгації строків сплати належних кредиторам платежів або щодо зменшення суми боргів.

Ліквідаційна процедура – це сукупність заходів щодо підприємства, відносно якого прийнято рішення про банкрутство чи ліквідацію, спрямованих на задоволення вимог кредиторів продажем майна боржника та ліквідацією його як юридичної особи.

3. ФУНКЦІЇ ФІНАНСОВОГО МЕНЕДЖМЕНТУ ПІД ЧАС ЗДІЙСНЕННЯ ЛІКВІДАЦІЙНИХ ПРОЦЕДУР.

Функції фінансового менеджменту під час здійснення ліквідаційних процедур:

▪ оцінка майна підприємства банкрута за балансовою вартістю (інвентаризація);

▪ визначення обсягу і складу ліквідаційної маси майна підприємства (майно, призначене для реалізації з метою задоволення претензій кредиторів. Не вкл.: застава, оренда, особисте майно працівників);

▪ оцінка майна, що входить до складу ліквідаційної маси за ринковою вартістю (оскільки майно підлягає реалізації, необхідно визначити його вартість за ціною попиту);

▪ визначення обсягу реальних фінансових зобов’язань підприємства-банкрута (ліквідаційна комісія аналізує всі фінансові зобов’язання, складає список претензій та черговість їх виконання);

▪ вибір найбільш ефективних форм продажу майна (мета – максимальна сума коштів від реалізації; як правило через аукціон, конкурс);

▪ задоволення потреб і претензій кредиторів за рахунок продажу майна підприємства-банкрута (у порядку черговості):

4. АНТИКРИЗОВЕ УПРАВЛІННЯ.

Антикризове фінансове управління – це система прийомів і методів управління фінансами, спрямована на попередження фінансової кризи та банкрутства підприємства, яка включає комплекс заходів щодо профілактики фінансової кризи та її подолання.

Основною метою антикризового фінансового управління є розробка й першочергова реалізація заходів, спрямованих на нейтралізацію найнебезпечніших економічних явищ, що призводять до кризового стану, а також заходів, спрямованих на швидке поновлення платоспроможності й відновлення достатнього рівня фінансової стабільності підприємства, що забезпечують його вихід із кризового фінансового стану.

Політика антикризового фінансового управління – частина загальної фінансової стратегії підприємства, що представляє собою комплекс заходів по розробці системи ранньої діагностики банкрутства і механізмів фінансової стабілізації.

Принципи антикризового управління:

1) постійна готовність підприємства до можливого порушення фінансової рівноваги;

2) рання діагностика кризових явищ;

3) диференціація індикаторів кризових явищ в залежності від ступеня їх загрози фінансового стану підприємства.

4) терміновість та адекватність реагування підприємства на окремі кризові явища та на ступінь реальної загрози його фінансовій рівновазі;

5)повна реалізація внутрішніх можливостей виходу під-ва із кризового стану;

6)використання при необхідності відповідних форм санації під-ва для запобігання його банкрутству.

5. ДІАГНОСТИКА БАНКРУТСТВА.

Кризовий стан підприємства характеризується рядом показників, рівень яких формується за рахунок впливу вищеперерахованих внутрішніх і зовнішніх факторів.

В економічній літературі можна знайти чимало моделей прогнозування банкрутства. Одним притаманний фундаментальний підхід, іншим — суто технічне вирішення проблеми прогнозування банкрутства.

Модель Альтмана (розроблена в 1968 році і відома також під назвою «розрахунок Z-показника» — інтегрального показника рівня загрози банкрутства):

Z = 1,2 * Х1 + 1,4 * Х2 + 3,3 * Х3 + 0,6 * Х4 + 1,0 * Х5,

де: Z – рівень загрози банкрутства;

Х1 – відношення оборотних активів до суми всіх активів підприємства;

Х2 – рівень рентабельності власного капіталу;

Х3 – рівень доходності активів;

Х4 – коефіцієнт співвідношення власного і позикового капіталу;

Х5 – оборотність активів(відношення виручки від реалізації до суми всіх активів).

Це п'ятифакторна модель, де факторами є окремі показники фінансового стану підприємства.

Імовірність банкрутства підприємства в моделі Альтмана оцінюється за шкалою:


Дата публикования: 2015-04-10; Прочитано: 172 | Нарушение авторского права страницы | Мы поможем в написании вашей работы!



studopedia.org - Студопедия.Орг - 2014-2024 год. Студопедия не является автором материалов, которые размещены. Но предоставляет возможность бесплатного использования (0.015 с)...