Економічна та соціальна статистика

10. МЕТОДОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ЕКОНОМІЧНОЇ
ТА СОЦІАЛЬНОЇ СТАТИСТИКИ

10.1. Система показників економічної
та соціальної статистики

Статистика не може знати все, що б там не стверджували І. Ільф та В. Петров — автори славнозвісного роману «Дванадцять стільців». І річ тут не в тім, чи можна дістати вичерпну інформацію про будь-що чи ні. І не в тім, чи можна це «будь-що» виміряти. У цифрах і справді можна виразити все, але наскільки це розумно й потрібно, та й скільки коштуватиме(!)? А на наш погляд, ідея про те, що колись усе можна буде однозначно і завершено описати за допомогою статистичних показників, так само помилкова, як і думка про те, що колись настане кінець науки (мовляв, зрештою все вдасться пізнати, тобто природа видасть усі свої таємниці, і більше нічого не лишиться для вивчення).

Адже статистичні показники завжди описуватимуть соціальну реальність та економічний стан суспільства на базі знань про нього на певний момент часу, тобто згідно з визначеннями, поняттями та теорією, які безперервно змінюватимуться. Зокрема, поставити останню крапку в статистичних дослідженнях не доведеться ось чому.

· Концепції, на яких ґрунтується соціально-економічна статистика (такі, скажімо, як виробництво, майновий стан і т. ін.), є й досі предметом постійних дискусій.

· З усіх практичних статистичних проблем (наприклад, про звітні одиниці, класифікації, характерні особливості понять) ніколи не можна буде знайти завершені вирішення (ідеальні з теоретичного боку), а завжди доведеться задовольнятися лише прагматичними, тобто такими, що якнайповніше відповідають сього­денним потребам, і саме цим зумовлюється застосування кількох конкурентних методів дослідження з метою вибору найефективнішого.

· Не можна в розглядуваній сукупності явищ усе як завгодно об’єднувати та поділяти, не дбаючи про зміст здобуваних показників (деякі розрахунки легше виконувати на макро-, аніж на мікрорівні, але без мікророзрахунків не можна пояснити результати макроміркувань).

Наводячи наприкінці цього підрозділу перелік груп статистич­них показників, про які йтиметься далі, ми насамперед орієнтувалися на конкретних споживачів статистичної інформації про розвиток окремих складників країни як єдиної соціально-еконо­мічної системи, що діє в рамках міжнародної системи поділу праці (з огляду на різні рівні агрегування цих елементів).

Споживачів зазначеної статистичної інформації можна умовно поділити на дві групи.

1. Державні структури:

· міністерства, комітети, відомства, які відповідають за економічну політику (Мінфін, Мінекономіки) або розв’язують спеціальні економічні завдання (Мінсільгосп, Мінтранс);

· Національний банк України (для розробки монетарної політики);

· органи соціального страхування, соціального забезпечення та Мінпраці;

· державні та напівдержавні консультативні установи (Інститут стратегічних досліджень, РВПС, усілякі експертні ради);

· Держкомстат, який є не лише виробником, а й важливим споживачем статистичних даних для їх подальшого аналізу та розрахунків макропоказників;

2. Недержавні структури:

· комерційні організації, підприємства та установи (фінансові посередники, маркетингові фірми, експерти з інвестиційних проектів);

· громадські установи та організації (громадські та благодійні фонди);

· наука та освіта;

· приватні особи.

Узагальнивши інтереси зазначених структур до рівня абстрагування, притаманного соціально-економічній статистиці, можна насамперед виокремити такі питання (з виконанням розрахунків відповідних показників):

¨ опис структури й розвитку господарства країни та окремих його галузей;

¨ відбиття кон’юнктурних змін;

¨ характеристика безробіття та зайнятості;

¨ аналіз умов життя населення.

З огляду на сказане має йтися не просто про структуру показників, а про «інформаційну інфраструктуру», за допомогою якої і можна розв’язати сформульовані задачі. Такий підхід передбачає, що всебічна характеристика будь-якого соціально-економічного явища має подаватися лише за допомогою специфічних статистичних показників, тобто таких, що використовуються для вивчення лише цього конкретного явища. Поряд із цими показниками обчислюють і загальні показники, що придатні для використання в різних галузях, а також у різних розділах соціально-економічної статистики. Тобто, як бачимо, система показників соціально-економічної статистики є сукупністю специфічних та загальних показників, яка побудована в логічній послідовності і характеризується смисловою єдністю. Лише за допомогою такої системи можна вивчати закономірності суспільного виробництва, умови функціонування його елементів, сам процес і результати діяльності народного господарства як єдиного цілого та вплив цих результатів на рівень життя.

При цьому система статистичних показників виконує, у свою чергу, пізнавальну, стимулювальну та керівну функції. Пізнавальна функція дозволяє встановлювати тенденції розвитку соціально-економічного явища, що аналізується, спонукає розглядати його у взаємозв’язку з іншими явищами або елементами цього явища. Стимулювальна функція дає змогу правильно відбити зміст та узагальнити об’єктивні властивості явищ, що вельми важливо для країни з перехідною економікою, яка обрала інтенсивний шлях розвитку, спрямований на становлення ринкових відносин, удосконалення управління господарюванням. Керівна функція полягає у виробленні обґрунтованих рішень щодо розглядуваного явища, і це закріплює за статистикою роль активного учасника, а не стороннього спостерігача в будь-якій сфері від-
творення.

Отже, умовно інформаційні потреби країни можуть бути задоволені за допомогою таких груп показників.