Поняття, задачі, характеристика елементів

В економічній теорії під суспільною організацією праці розуміють формування і підтримку природних, розумових пропорцій між сферами суспільного виробництва і невиробничої сферами.

Організація діяльності виробничого підприємства – це комплексне вдосконалення підготовки виробництва, виробничих процесів і системи їх обслуговування. Найважливішим завданням організації виробництва є забезпечення раціонального поєднання живої праці із засобами виробництва на кожній ділянці підприємства, а також забезпечення ефективної взаємодії виробничих, управлінських і обслуговуючих ланок. Найважливішою складовою організації виробництва є організація праці.

Організація праці на підприємстві повинна забезпечувати раціональне поєднання і розподіл праці в колективі, професійний підбір кадрів, їх ефективну діяльність і умови для реалізації їх творчих можливостей. Організація праці на підприємстві повинна носити науковий характер, забезпечувати безперервне впровадження у виробництво досягнень науки і передового виробничого досвіду, найефективніше використання трудових, матеріальних ресурсів і виробничих фондів підприємства.

Таким чином, організація праці – це динамічна система заходів, що забезпечує раціональне використання робочої сили, а саме: розстановку людей у процесі виробництва, поділ, кооперування, нормування і стимулювання праці, організацію і обслуговування робочих місць, створення сприятливих умов праці.

Предметом організації праці є жива праця, тобто праця працівників підприємств, фірм, акціонерних товариств, банків.

Основою наукової організації праці (НОП) є сукупність досягнень науки і техніки, передового виробничого досвіду, які можна класифікувати таким чином:

· Соціально-економічні основи НОП визначають ціли, характер, зміст праці в суспільстві, соціально-економічна спрямованість заходів організації праці.

· Техніко-економічні основи НОП являють собоюдосягнення технічних наук, сукупність знань і досвіду в галузі використання та удосконалення засобів і предметів праці, техніки та технології.

· Психофізіологічні основи НОП являють собою висновки і рекомендації, що вивчають фізіологію і психологію праці.

· Правові основи НОП являють собою закони, нормативи і правила, які регулюють трудову діяльність. Основним правовим документом у сфері праці є Конституція, яка гарантує право на працю, відпочинок, матеріальне забезпечення старості.

· Нормативні основи НОП являють собою вимоги, які містяться в нормативних документах та матеріалах і регламентують виробничі та трудові процеси, економіку і управління виробництвом.

Основними елементами організації праці є:

· Форми поділу і кооперації праці: передбачають науково-обґрунтований розподіл працівників за систематизованими трудовими функціями, машинами, механізмами, робочими місцями, а також відповідне групування і комбінування працівників у виробничі колективи.

· Нормування праці: передбачає ретельний розрахунок норм витрат праці на виробництво продукції і послуг як основу для організації праці та визначення ефективності виробництва.

· Організація та обслуговування робочих місць: включає їх раціональне планування і оснащення згідно з фізіологічними даними людини; ефективну систему обслуговування робочих місць, атестацію та раціоналізацію робочих місць.

· Добір персоналу та його розвиток: включає планування потреби у робочій силі, профорієнтацію і професійний відбір, наймання персоналу, розробку концепції розвитку персоналу та її реалізацію.

· Створення сприятливих умов праці та впровадження науково-обгрунтованих норм праці: передбачає усунення шкідливих факторів виробництва, надлишкових фізичних, психологічних та емоційних навантажень, забезпечення естетики виробництва, формування системи охорони та безпеки праці.

· Мотивація праці: передбачає ефективне використання форм і систем оплати праці, умов стимулювання та відповідальності.

· Дисципліна праці: зміцнення трудової, технологічної та виробничої дисципліни, добросовісне виконання працівниками всіх своїх службових обов’язків.

· Проектування трудових процесів і методів їх здійснення: впровадження оптимальних прийомів і методів праці; оцінка ефективності організації та проектування прогресивних трудових процесів.

В організації праці виділяють декілька цілей: предметну, економічну і соціальну. Ці цілі визначили коло завдань, які розв'язуються для їх досягнення:

· Економічне: забезпечує підвищення ефективності виробництва та продуктивності праці шляхом раціонального використання живої праці і матеріальних елементів виробництва, ефективного використання потенційного сукупного фонду робочого часу, зниження трудомісткості продукції, росту продуктивності праці, підвищення екстенсивного і інтенсивного використання устаткування, підвищення якості продукції.

· Організаційне: визначення порядку і послідовності виконання робіт, устворення умов для високоефективної, безперервної роботи виконавців, забезпечення повного та рівномірного їх завантаженості, індивідуальної і колективної відповідності за результати діяльності, створення дієвої системи праці, системи його нормування, яка відповідає специфіці виробничої діяльності.

· Психофізіологічне: створення на виробництві оптимальних умов для нормального відтворення робочої сили і збереження здоров’я працівників шляхом оздоровлення та полегшення праці, усунення надлишкових витрат енергії працівників, забезпечення їх психологічної сумісності і відповідності психологічних характеристик особливостям трудової діяльності.

· Соціальне: формування умов для всебічного і гармонійного розвитку особистості за рахунок підвищення змістовності та привабливості праці, кваліфікації і розширення професійного профілю працівників, реалізації їх трудової кар’єри і росту добробуту.

Основні напрями вдосконалення організації праці на рівні підприємства здійснюються в процесі розв’язання вищезазначених задач і зводяться до:

· Удосконалення поділу і кооперації праці у колективі: покращення технологічного, функціонального і кваліфікаційного розподілу праці; впровадження багатоверстатного обслуговування, сумісництво професій і функцій; упровадження прогресивних форм і видів бригадної організації праці.

· Удосконалення організації та обслуговування робочих місць: правильне планування робочих місць відповідно до технологічного процесу; організаційно-технологічна оснащеність робочих місць та розширення типізації в їх плануванні, забезпечення ефективного використання робочого часу основних і допоміжних робітників.

· Вивчення та впровадження передових прийомів і методів праці: раціоналізація трудових прийомів, дій і рухів; упровадження прогресивних методів організації праці у межах змін; навчання працівників ефективним прийомам та методам роботи з метою економії робочого часу і росту продуктивності праці.

· Удосконалення набору, професійної підготовки і підвищення кваліфікації кадрів: розробка планів підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до вимог виробництва; організація менеджерами персоналу системи професійної орієнтації та професійного набору кадрів; упровадження дієвих форм і методів підвищення кваліфікації кадрів; створення умов щодо забезпечення стабільності кадрів на підприємстві.

· Удосконалення нормування і стимулювання праці: розробка і впровадження технічно обґрунтованих норм часу; їх перегляд відповідно до виробничої необхідності; вдосконалення організації роботи щодо нормування та поліпшення стану нормування праці робітників.

· Поліпшення умов праці та ділової робочої атмосфери у колективі: нормалізація санітарно-гігієнічних умов праці; збереження вимог охорони праці і впорядкування побутової сфери, передбачення в колективних договорах процесу механізації тяжких і шкідливих робіт; усунення емоційно негативних чинників праці.

· Раціоналізації режиму праці та відпочинку: впровадження раціонального режиму праці на підприємстві та в його підрозділах, окремих категорій працівників; розробка плану заходів щодо ефективного використання поза робочого часу.

· Виховання доброзичливого відношення до праці: формування культури виробництва; заохочення за результати праці та виконання режиму робочого часу.

Таким чином, організація праці на рівні підприємства – це процес приведення трудової діяльності людей до системи, яка забезпечує досягнення максимально можливого корисного ефекту з урахуванням конкретних умов цієї діяльності і рівня відповідальності.