De testamentis ordinandis

ПРО СКЛАДАННЯ ЗАПОВІТІВ

Testamentum ex eo appellatur, quod testatio mentis est.

1. Sed ut nihil antiquitatis penitus ignoretur, sciendum est olim quidem duo genera testamentorum in usu fuisse, quorum altero in pace et in otio utebantur, quod calatis comitiis appellabatur, altero, cum in proelium exituri essent, quod procinctum dicebatur. accessit deinde tertium genus testamentorum, quod dicebatur per aes et libram, scilicet quia per emancipationem, id est imaginariam quandam uenditionem, agebatur quinque testibus et libripende ciuibus Romanis puberibus praesentibus et eo qui familiae emptor dicebatur. sed ilia quidem priora duo genera testamentorum ex ueteribus temporibus in desuetudinem abierunt: quod uero per aes et libram fiebat, licet diutius permansit, attamen partim et hoc in usu esse desiit.

2. Sed praedicta quidem nomina testamentorum ad ius ciuile referebantur. postea uero ex edicto praetoris alia forma faciendorum testamentorum introducta est: iure enim honorario nulla emancipatio desiderabatur, sed septem testium signa sufficiebant, cum iure ciuili signa testium non erant necessaria.

3. Sed cum paulatim tarn ex usu hominum quam ex constitutionum emendationibus coepit in unam consonantiam ius ciuile et pfaetorium iungi constitutum est, ut uno eodemque tempore, quod ius ciuile quodammodo exigebat, septem testibus adhibitis et subscriptione testium, quod ex constitutionibus inuentum est, et ex edicto praetoris signacula testamentis imponerentur: ut hoc ius tripertitum esse uideatur, ut testes quidem et eorum praesentia uno contextu testamenti celebrandi gratia a iure ciuili descendant, subscriptiones autem testatoris et testium ex sacrarum constitutionum obseruatione adhibeantur, signacula autem et numerus testium ex edicto praetoris.

4. Sed his omnibus ex nostra constitutione propter testamentorum sinceritatem, ut nulla fraus adhibeatur, hoc additum est, ut per manum testatoris uel testium nomen heredis exprimatur et omnia secundum illius constitutionis tenorem procedant.

5. Possunt autem testes omnes et uno anulo signare testamentum (quid enim, si septem anuli una sculptura fuerint?) Secundum quod Pomponio uisum est. sed et alieno quoque anulo licet signare.

6. Testes autem adhiberi possunt ii, cum quibus testamenti factio est. sed neque mulier neque impubes neque seruus neque mutus neque

surdus neque furiosus nee cui bonis interdictum est nee is, quern leges iubent improbum intestabilemque esse, possunt in numero testium adhiberi.

7. Sed cum aliquis ex testibus testamenti quidem faciendi tempore liber existimabatur, postea uero seruus apparuit, tarn diuus Hadrianus Catonio Vero quam postea diui Seuerus et Antoninus rescripserunt subuenire se ex sua liberalitate testamento, ut sic habeatur, atque si ut oportet factum esset, cum eo tempore, quo testamentum signaretur, omnium consensu hie testis liberorum loco fuerit nee quisquam esset, qui ei status quaestionem moueat.

8. Pater nee non is, qui in potestate eius est, item duo fratres, qui in eiusdem patris potestate sunt, utrique testes in unum testamentum fieri possunt: quia nihil nocet ex una domo plures testes alieno negotio adhiberi.

9. In testibus autem non debet esse qui in potestate testatoris est. sed si filius familias de castrensi peculio post missionem facial testamentum, nee pater eius recte testis adhibetur nee is qui in potestate eiusdem patris est: reprobatum est enim in ea re domesticum testimonium.

10. Sed neque heres scriptus neque is qui in potestate eius est neque pater eius qui habet eum in potestate neque fratres qui in eiusdem patris potestate sunt testes adhiberi possunt, quia totum hoc negotium, quod agitur testamenti ordinandi gratia, creditur hodie inter heredem et testatorem agi. licet enim totum ius tale conturbatum fuerat et ueteres, qui familiae emptorem et eos, qui per potestatem ei coadunati fuerant, testamentariis testimoniis repellebant, heredi et his, qui coniuncti ei per potestatem fuerant, concedebant testimonia in testamentis praestare, licet hi, qui id permittebant, hoc iure minime abuti debere eos suadebant: tamen nos eandem obseruationem corregentes et, quod ab illis suasum est, in legis necessitatem transferentes ad imitationem pristini familiae emptoris merito nee heredi, qui imaginem uetustissimi familiae emptoris optinet, nee aliis personis, quae ei ut dictum est coniunctae sunt, licentiam concedimus sibi quodammodo testimonia praestare: ideoque nee eiusmodi ueterem constitutionem nostro codici insert permisimus.

11. Legatariis autem et fideicommissariis, quia non iuris successores sunt, et aliis personis eis coniunctis testimonium non denegamus, immo in

quadam nostra constitutions et hoc specialiter concessimus, et multo magis his, qui in eorum potestate sunt, uel qui eos habent in potestate, huiusmodi licentiam damus.

12. Nihil autem interest, testamentum in tabulis an in chartis membranisue uel in alia materia fiat.

13. Sed et unum testamentum pluribus codicibus conficere quis potest, secundum optinentem tamen obseruationem omnibus factis. quod interdum et necessarium est, si quis nauigaturus et secum ferre et domi relinquere iudiciorum suorum contestationem uelit, uel propter alias innumerabiles causas, quae humanis necessitatibus imminent.

14. Sed haec quidem de testamentis, quae in scriptis conficiuntur. si quis autem uoluerit sine scriptis ordinare iure ciuili testamentum, septem testibus adhibitis et sua uoluntate coram eis nuncupata sciat hoc perfectissimum testamentum iure ciuili firmumque constitutum.

ТЕРМІНИ (ВИЗНАЧЕННЯ ТА КОМЕНТАР)

TERMINI (DEFINITIO ET COMMENTARIUM)

1. Secundum tabulas testamenti – спадкування за заповітом.

2. Testamentum — заповіт — це розпорядження спадкодавця щодо свого майна на випадок смерті. По характеру заповіт є однобічною угодою, тобто волевиявленням однієї особи. У процесі становлення і розвитку інституту спадкування оформилися кілька видів заповіту: а) quod calatis comitiis – перед куріатними коміціями; б) procinctum – заповіт воїна перед легіоном; в) per aes et libram – за допомогою міді і ваг, що фактично являла собою штучне пристосування вже знайомого нам інституту mancipatio* для розпоряджень на випадок смерті. Відбувалося це так. Спеціальна довірена особа спадкодавця виступалася як мнимий покупець. Здійснювався як би звичайний обряд mancipatio, але у формулу купівлі вносили nuncupatio.

3. Nuncupatio – спеціальне доповнення до формули мнимої купівлі,що, власне, і ставало testamentum (тобто заповітом), оскільки в ньому передбачалася доля майна на випадок смерті колишнього власника. При цьому відбувається не тільки зміна назви, але і суті заповіту (з доповнення до іншого договору він перетворюється в акт розпорядження майном). Заповіт міг бути як усним, так і письмовим; відбувалося це в присутності 7 свідків, які в останньому випадку скріплювали підписами підпис спадкодавця.

4. Testamenti factio activa – правоздатність особи складати заповіт, оскільки при його складанні необхідно було дотримання не тільки формальних моментів, але і ряду вимог до його змісту. Ця правоздатність не визнавалася, наприклад, за перегинами (іноземцями), universitas – членами приватних корпорацій тощо.

5. Testamenti factio passiva – правоздатність осіб, які за заповітом стають спадкоємцями.

6. Substitutio – призначення іншого спадкоємця на випадок, якщо перший умре раніш або відмовиться від прийняття спадщини (на відміну від institutio – просте призначення спадкоємця. Якщо institutio heredis покладалося висловлювати в категоричній формі: «Нехай спадкоємцем буде Тиций» або «Я наказую Тицiю бути спадкоємцем», то substitutio вже мало умовний характер:«Нехай спадкоємцем буде Тицiй, якщо останній його не прийме, то нехай спадкоємцем стане Сей».

7. Seccesio ab intestato – спадкування без наявності заповіту, коли померлий не залишив заповіту або якщо останній з якихось причин не набирав чинності (пізніше такий вид спадкування почали називати „ спадкування по закону)”.

8. Uxor indodata – відповідно до права Юстиніана передбачалось одне спеціальне правило стосовно так званої „бідної вдови”, для якої у випадку смерті чоловіка має однакові права з спадкоємцями першої черги (але може отримати не більше ¼ спадщини).

9. Bona vacantia – „ виморочна ” спадщина (якщо немає спадкоємців взагалі, то воно переходить в прибуток держави, церкви тощо).

10. Sui heredes – особи, що перебували під безпосередньою владою померлого і внаслідок його смерті, ставши persona sui juris (особою власного права), повинні бути призначеними спадкоємцями або позбавленими спадщини прямим розпорядженням спадкодавця.

Для s ui heredes і призначених у заповіті спадкоємців момент відкриття спадщини збігався з моментом прийняття останнього. Ці особи не могли відмовитися від спадщини або відстрочити його прийняття. Тому вони називалися heredes necessarii — обов'язковими спадкоємцями.

Всі інші спадкоємці були більш незалежні щодо прийняття спадщини або відмови від неї і тому називалися heredes voluntarii — добровільними спадкоємцями.

Цивільному праву були відомі два способи вступу цих осіб у права спадкування: cretio — урочиста заява, зроблена при свідках, і pro herede gestio — дії, що підтверджують вступ у спадкоємні права (оплата боргів, продаж майна спадкодавця й ін.).

11. Hereditas jacens – „лежача спадщина” – термін з часу відкриття спадщини і до її прийняття.

12. Transmissio delationis — спадкоємна трансмісія. Особлива юридична категорія. Суть її полягала в тому, що у випадках, коли спадкоємець умирав, не встигнувши прийняти спадщину (але після того, як ця спадщина відкрилася), його спадкоємне право й обов'язки (включаючи борги) переходили до його спадкоємців.

Якщо борги спадкоємця були великими і злиття майна останнього і спадщини бути невигідним для кредиторів спадкодавця, претор надавав їм пільгу — beneficium separationis. Це означало, що спадщина зливалася з майном спадкоємця тільки після задоволення за рахунок спадщини вимог кредиторів спадкодавця. Але якщо пасиви спадщини перевищували активи, це було невигідно для спадкоємця. Для того, щоб захистити останнього і не збільшувати невиправдану кількість відмовлень від прийняття спадщини (а спадкоємцеві не залишалося нічого іншого, якщо він не хотів своїм майном відповідати по боргах спадкодавця), Юстиніан установив правило про beneficium inventarii. Це вже була пільга для спадкоємців, що полягала втому, що вони могли протягом 90 днів із дня відкриття спадщини в присутності нотаріуса і свідків скласти опис спадкоємного майна, після чого несли відповідальність по боргах спадкодавця лише в межах описаної спадщини.

13. Hereditatis petitio – цивільний позов для захисту прав спадкоємців Цей позов можна було подати проти будь-якого порушника: і проти того, хто видавав себе за спадкоємця, і проти того, хто безпідставно утримував у себе спадкоємне майно. У цілому він нагадував віндикаційний позов.