Господарський механізм АПК у регіональній економіці

У результаті діяльності АПК регіони отримують доходи трьох типів: земельну і добувну ренту на природні ресурси; прибуток на капітал, інвестиції та інновації; доходи місцевого населення (працівників АПК) на працю. Основними елементами господарського механізму регулювання доходів є ціноутворен­ня. Ринкова модель ціноутворення є найбільш демократичною з огляду на об'єктивність попиту і відносну незалежність пропо­зиції кінцевої продукції на ринок. Вільний ринок продукції і ре­сурсів, конкуренція, доступність ринку і його стабільність — все це ознаки нового господарського механізму. Система цін є елементом зворотного зв'язку споживачів продукції з її вироб­никами. Ринковий попит є регулятором виробництва, але коефі­цієнт еластичності цього попиту на продовольчі товари є досить низьким (0,2—0,25), тому проблема економічного стимулюван­ня розвитку АПК є складною. Система цін АПК є багаторівне-

вою і не може відображати собівартість виробів для окремих га­лузей АПК, отже потребує узгодження на міжгалузевому рівні через контракти, форвардну і опціонну торгівлю на біржах і тор­гових домах.

Промисловий і торговий капітал через систему ринкових цін добуває додаткову вартість, створену в землеробстві на свою користь. Тому на місці промислової і сільськогосподарської ді­яльності створюється система агропромислового виробництва, в якому всі його стадії органічно пов'язані між собою і орієнто­вані на кінцеві досягнення системи¹. Кінцева мета системи аг­ропромислового виробництва досягається виключно під час ре­алізації продукції, а тому агропромислове виробництво завжди орієнтовано на ринок.

Ринок — це не тільки невід'ємний елемент системи, а й завер­шальна ланка аграрного бізнесу, в якому виробництво і ринок нероздільні. Конкуренція проявляється як боротьба за ринки збуту (покупця). Система агробізнесу залучає науковців для до­слідження місткості ринку, реклами тощо. Все це схоже на оріє­нтованість системи на кінцевого споживача, але швидко можна переконатися, що справа в іншому: зацікавленості капіталіста в реалізації додаткової вартості і отриманні прибутку. Саме для отримання доходів рентного походження капітал йде в сільське господарство.

Система АПК поєднує основні стадії відтворення в ланцюгу від сільського господарства до ринку, в якому кожна стадія є продовженням попередньої, але вхідною для наступної. Питан­ня про досягнення мети інвестицій — отримання ренти — може бути вирішено за наявності матеріальних можливостей усіх на­ступних ланок зберігання і переробки після досягнення ринку. Кожна стадія циклу виробництва є контролюючою відносно по­передньої. Вона регулює обсяги, структуру, якість і час поста­вок продукції. Споживач об'єктивно виступає в ролі регулятора виробництва в попередніх ланках циклу. Його платоспромож­ний попит може стимулювати виробництво або пригнічувати. Пріоритет мети обумовлює соціально-економічну визначеність системи АПК. Якщо метою є прибуток, то вся система спрямо­вана на бізнес і завоювання ринку. Коли йдеться про кінцеві су­спільні потреби, то ключовими є питання забезпечення АПК ре-

¹ Тихонов В. А. Агропромышленный комплекс: сущность, общая концепция развития // Производственно-экономические связи в системе агропромышленного комплекса. — М.: Колос, 1983. —С. 19—63.

сурсами. Пріоритет мети є об'єктивно існуючим щодо засобів її досягнення.

У 30-х pp. минулого століття зміцнилося уявлення про ніби­то гранично низьку ефективність сільськогосподарського ви­робництва і сфери переробки його продукції¹. Підставою для такого уявлення є концепція ціноутворення, яка базується на усереднених витратах на виробництво. Зменшення ціни порів­няно з вартістю дозволяє добувати диференційну ренту, яка через низку каналів акумулюється в централізований чистий дохід держави. Якщо розрахувати всю створену в землеробстві вартість, включаючи ренту, то з'ясується, що маса додаткової вартості, створеної середньорічним працівником агропромис­лового комплексу, буде значно вищою, ніж в інших галузях народного господарства. У цілому обсяг чистого продукту, створеного в АПК, суттєво перевищує обсяг національного до­ходу країни, який споживається в цих галузях. Основним дже­релом підвищеної ефективності АПК є землеробство, в якому створюється додатковий продукт, який у вигляді ренти надхо­дить власнику землі.

Академік В. А. Тихонов стверджує, що диференційна земе­льна рента зберігається виключно в умовах ринку і монополь­ного володіння землею як об'єктом господарювання². Вона яв­ляє собою надлишок додаткової вартості над середнім рівнем. Диференційна земельна рента через систему цін вилучається з сільського господарства в галузі переробної промисловості. Там через податок з обігу і відрахування з прибутку рента пе­редається суспільству — власникові землі. Автор з посиланням на К. Маркса стверджує, що абсолютна рента в соціалістичних умовах зникає, знижуючи вартість сільськогосподарської про­дукції. Цей дохід акумулюється в централізованому чистому доході, який за соціалізму надходить державі. У сучасних рин­кових умовах рента привласнюється посередниками або втра­чається.

Теорія ренти залишається дискусійною. Але не підлягає сумніву висновок про те, що залишковий дохід сільського гос­подарства є основним джерелом формування коштів на розви­ток АПК.

' Тихонов В. А. Агропромышленный комплекс: сущность, общая концепция развития // Производственно-экономические связи в системе агропромышленного комплекса. — М.: Колос, 1983. — С. 61—62.

² Тихонов В. А. Там же. — С. 62