Статичні елементи правової системи

Отже, правова система — сукупність взаємозв'язаних, узгоджених і взаємодіючих юридичних засобів, за допомогою яких відбувається регулювання суспільних відносин. Вона:

—базується на праві;

—формується у зв'язку з правом;

—має вторинний характер по відношенню до базисних відношень;

—існує у вигляді складного комплексного утворення;

—складається із ряду елементів.

До елементів правової системи відносяться наступні статичні елементи:

—система права;

—система законодавства;

—правові принципи;

—правова культура;

—юридичні установи;

—юридична техніка;

—юридичні терміни;

—правова політика.

Система права — об'єктивно зумовлена внутрішня організація права певного суспільства, яка полягає в єдності й погодженості всіх юридичних норм та їх розподілі по галузях, підгалузях та інститутах права.

Система законодавства — цілісна сукупність усіх упорядкованих певним чином нормативно-правових актів, що являє собою зовнішній вираження системи права. Структура системи законодавства — це її будова, яка зумовлена правом, інтересами держави та потребами практики правового регулювання.

Принципи права — основоположні ідеї, керівні засади, що виражають сутність права та виходять із генеральних ідей справедливості та свободи. (Розрізняють галузеві, міжгалузеві та принципи інститутів права).

Правова культура — це глибоке знання і розуміння права, високосвідоме виконання його вимог як усвідомленої необхідності і внутрішньої переконаності.

Юридичні установи — це такі органи, організації, установи, посадові особи державного та недержавного походження, які займаються правотворчою, правозастосовчою або правоохоронною діяльністю.

Юридична (законодавча, нормотворча) техніка — сукупність правил та прийомів підготовки, формування та опублікування нормативних правових актів.

Юридичні терміни — це слова або словосполучення, які достатньо чітко позначають визначені правові поняття.

1. Терміни загального вживання:

—житлове приміщення;

—майно;

—честь, гідність.

2. Спеціальні юридичні терміни:

—правовідносини;

—юридична особа;

—правова поведінка.

3. Спеціальні неюридичні терміни: —трансляція;

—епідемія, епізоотія, карантин;

—військовозобов'язаний;

—вибухові речовини.

Правова політика — це засади, принципи, напрямки та завдання правового регулювання суспільних відносин, а також стратегія і тактика його здійснення.

До динамічних елементів правової системи можна віднести наступні.

Правотворчість — діяльність компетентних державних органів, їх посадових осіб або всього народу по встановленню, зміні чи скасуванню юридичних норм.

Правореалізація — здійснення встановлених правових норм у діяльності суб'єктів права в результаті дотримання заборон, виконання юридичних зобов'язань, використання суб'єктивних прав.

Юридична практика — це діяльність та накопичений у результаті цього досвід компетентних органів, посадових осіб та громадян по виданню та реалізації юридичних норм.

Правові відносини — специфічні суспільні відносини, учасники яких виступають як носії прав і обов'язків, встановлених нормами права.

Правоутво́рення — це відносно тривалий процес формування юридичних норм, що починається з визнання державою певних суспільних відносин, усвідомлення необхідності їхнього правового регулювання, формального закріплення і державного захисту юридичних приписів.

Правові відно́сини — врегульовані нормами права суспільні відносини, учасники яких мають суб'єктивні права та юридичні обов'язки. Правові відносини виникають тоді і тільки тоді, коли відношення регулюється нормами права. Правові відносини на відміну від інших суспільних відносин охороняються державною владою від порушень.

Правореалізація — це втілення норм права у діяльність суб'єктів права шляхом дотримання заборон, використання суб'єктивних права і виконання юридичних обов'язків.

Юриди́чна пра́ктика — сукупність юридично значущих дій, діяльність, що здійснюється суб'єктами юридичної діяльності, та має результатом правові наслідки.

5.Правова система України, перспективи її розвитку.

Проаналізувавши наукову сферу правової система сучасної України можна зробити висновок, що наразі вона знаходиться на стадії різкої зміни та формування, у перехідному стані від командно-адміністративних методів управління до процесів саморегуляції та самоорганізації. Діставши у спадок від Радянського Союзу заідеологізовану концепцію розвитку державно-правових явищ зокрема та суспільних взагалі, Україна "намагається" поступово відкидати соціалістичні методи регуляції суспільних відносин і перейти на демократично-ринкові інструментарії суспільно-економічного розвитку. Даний процес позитивно підкріплюється тим, що сьогодні свідомо обрано курс на європейську інтеграцію, зокрема всі погляди спрямовані на Європейський Союз, який повинен стати запорукою розвитку та становлення України як дійсно правової та демократичної держави, де є місце ринковій економіці, в повній мірі забезпечується охорона та належне регулювання суспільних відносин, забезпечення прав, свобод і та законних інтересів громадян завдяки ефективному функціонуванню правової системи.

Формування сучасної правової системи України у відповідності з міжнародними, зокрема - європейськими правовими стандартами, є процесом складним та багатофункціональним та багатогранним, а тому потребує глибокого аналізу правової дійсності і визначення основних напрямів її розвитку, а також багато часу.

Інституційна частина тісно взаємодіє з функціональною частиною правової системи України. Визначені вище Л.А. Луць функції реалізації правового статусу держави є не тільки засобом досягнення правопорядку, але й способом виразу зв'язків між елементами правової системи суспільства. Ці зв'язки виникають як результат діяльності суб'єктів права та знаходять свій вияв у правових відносинах. Останні, в залежності від суб'єктів цих зв'язків, можуть бути владними (субординаційними) та позавладними (координаційними).

Владні відносини притаманні органам держави, органам місцевого самоврядування, саморегулюючим організаціям, посадовим особам, тобто всім тим суб'єктам, щодо яких діє спеціально дозвільний принцип правового регулювання; там же, де застосовується загальнодозвільний принцип, - між фізичними та юридичними особами виникають позавладні відносини.

Інституційна частина потребує докорінного реформування перш за все тому, що на сьогоднішній день існує невиліковна хвороба корупції в органах державної влади та органах місцевого самоврядування. Безсистемні реформи нічого не змінюють лише поглиблюють зміст корупції. Перспективи розвитку правової системи України в таких реаліях направду дуже мізерні, тому докорінність майбутньої реформи інституційної частини правової системи повинна бути повною.

Перейдемо до розгляду третьої складової правової системи України - тобто її нормативної частини. Вона відіграє основну роль у виникненні зв'язків між суб'єктами права. Об'єктивною основою її реформування є, насамперед, розвиток системи права, від стану якої залежить не тільки стан системи законодавства, але і забезпечення зв'язків між усіма елементами правової системи суспільства, а також зв'язків між правовою системою суспільства, з одного боку, та іншими підсистемами (економічною політичною, культурною соціальної тощо).

Система права України нині перебуває на стадії еволюційної трансформації та розвитку: відбувається вдосконалення існуючих та формування нових галузей та інститутів права. Так, відносно недавно виникли інститути кредитних спілок, земельного сервітуту, самоорганізації населення, Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, гарантування банківських вкладів фізичних осіб, біржове, інвестиційне та інше право. Система права характеризується зменшенням рівня його формалізації, що проявляється у розширенні сфери приватноправового регулювання, використання загальнодозвільного принципу правового регулювання.

На думку багатьох авторів, важливою ознакою демократичності Української держави є впровадження в її практику принципу верховенства права, конкретним проявом якого є факт упорядкування системи нормативно-правових актів України завдяки такій властивості, як наявність вищої юридичної сили серед нормативно-правових актів. Забезпеченню дії цього принципу сприяє чітке визначення об'єкта правового регулювання. Новоприйнятий закон повинен мати відповідну фінансову, організаційно-технічну, інформаційну та іншу забезпеченість та відповідати об'єктивно існуючим умовам.

Так система права побудована таким чином, що Конституція України має найбільшу юридичну силу. Конституції України належить правове верховенство по відношенню до всіх інших нормативно-правових актів. Конституція визначає основи законності та правопорядку в країні. Верховенство Конституції проявляється в тому, що ніякий інший нормативно-правовий акт не може містити поправки чи доповнення до Конституції, вона створює такий порядок, коли право і закон не повинні розходитися; таким чином держава зв'язана правом, а органи державної влади і місцевого самоврядування - законом.

В самій Конституції України у ч. 1 ст. 8 закріплено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Окрім вище досліджених (інституційної, нормативної та функціональної), неодмінно до складу правової системи суспільства мають бути включені - ідеологічна, організаційна та політична частини правової системи України.

Саме організаційна частина правової системи України, до якої відносяться юридичні установи, юридична техніка, юридичні терміни, є, відповідно, місцем, засобом та підґрунтям "народження" норми права. Сьогодні, як ніколи, вплив політики на всі сфери суспільного життя виражається в якості пріоритетної галузі. Не є винятком і правова політика держави щодо ключових питань життєдіяльності суспільства.

Зважуючи на неграмотність і недоцільність рішень представників влади та нардепів, зважуючи на політичний занепад, і недолугість новоствореного законодавства важко уявити собі безхмарне реформування правової системи України, в даний момент існують потужні для цього поштовхи, але ж оцінивши ситуацію повно і об’єктивно виникають певні сумніви, тому, що ріст правових реалій залежить перш за все від засобів які на разі якісно працювати та виконувати свої завдання за багатьох обставин та причин не можуть.