Суб'єктивне право

Суб'єктивне право - це закріплена законом і забезпечена державним захистом міра поведінки суб'єкта права. (1, 67) Воно реалізовується у правовідносинах і його зміст полягає у мож­ливості суб'єкта права здійснювати дозволені законом дії, не допускати протиправних дій, звертатися до компетентних державних органів за захистом порушеного права.

Суб'єктивне право закріплюється в Конституції та інших актах чинного законодавства.

Термін "суб'єктивне" означає, що правами і свободами, закріпленими в нормативно-правових актах, суб'єкт за своїм розсудом може скористатися (реалізувати) чи не скористатися, усе залежить від його волі (інтересу) і свідомості.

Важливою і обов’язковою умовою для того щоб здійснювати (реалізовувати) свої права і свободи, суб'єкт має володіти правосуб’єктністю, тобто, бути визнаним державою юридично правоздатним і дієздатним. Лише за наявності таких умов суб’єкт статє носієм суб'єктивного юридичного права.

Суб'єктивне право деталізує і конкретизує норми об'єктивного права стосовно конкретного суб'єкта, який опинився у конкретній життєвій ситуації.

Варто зазначити, що між двома значеннями терміна "право" (об'єктивне і суб'єктивне) існує тісний взаємозв'язок.

Об'єктивне право певною мірою відображає "статику" юридичної форми, а суб'єктивне - "динаміку", оскільки безпосередньо пов'язане з людською діяльністю. В історичній послідовності не об'єктивне право передує суб'єктивному, а навпаки, суб'єктивне - об'єктивному.