Сергій Сергійович Прокоф’єв

(23.04.1891 – 5.03.1953)

С. Прокоф’єв – класик 20-го століття. Величезна творча спадщина (121 опус) охоплює майже усі жанри. Творчий шлях складає 50 років (1903-1953). Творчість Прокоф’єва мала різноманітні зв’язки з сучасним йому мистецтвом, особливо з творчістю поетів «срібного століття»: К. Бальмонта, В. Брюсова, А. Ахматової.

У творчості Прокоф’єва знайшли відбиття риси класичної російської музики: багатий епос Бородіна, Глазунова; казково-фантастичні образи Лядова, Римського-Корсакова; лірико-драматичні образи Чайковського а також фантастика Берліоза. Прокоф’єв використовував класичні методи розвитку тем, форми класичних танців (гавот, ригодон, ін.). У той же час музиці Прокоф’єва притаманні новаторські риси:

– в образній сфері – з’являються нові образи сталевого натиску, архаїки, дикості, варварства (наприклад, Скіфська сюїта, «Навождення»). Ці образи є відображенням могутніх стихійних сил нового часу а також своєрідним протестом проти витонченості імпресіонізму та екстатичності Скрябіна.

– щодо гармонічного мислення – Прокоф’єв використовує розширену дванадцятитонову систему, різнобарвні гармонії, неочікувані тональні зрушення, поліладові комплекси. Специфічна Прокоф’євська гармонія – домінанта у вигляді тризвуку VII-го ступеня (мажорного у мажорі, мінорного у мінорі).

Мелодика незвичайна. Є декілька типів мелодики:

- широкого дихання, з великими інтервальними стрибками (ліричні, епічні). Часто охоплюють більше двох октав. Ліричну сексту часто замінює на септіму;

- скерцозні – мають гострий, колючий ритм.

- токатні – з одноманітним ритмом, втілюють образи сталевого натиску;

- пісенного характеру, близькі до народних мелодій.

Прокоф’єв оновлював класичні форми. Його форми, за правило, прості та ясні, але зі своїми варіантами (наприклад, принцип тематичних арок);

– принципи оркестровання. Прокоф’єв – великий знавець оркестру. Його оркестр висвітлює та випромінює яскравими тембрами. Теми бувають темброво багатоскладові, використовується багато різних прийомів оркестровання, у тому числі звукозображувальних. Віддається перевага чистим тембрам.

Основні твори Прокоф’єва:

8 опер: «Магдалена», «Гравець», «Любов до трьох помаранчів», «Вогняний янгол,» «Семен Котко», «Заручини в монастирі», «Війна і мир», «Повість про справжню людину»;

7 балетів: «Казка про шута, який сімох шутів перешукував». «Сталевий скок», «Блудний син», «На Дніпрі», «Ромео і Джульєтта», «Попелюшка», «Сказ про кам’яну квітку».

4 кантати: «Семеро їх», «До 20-ти річча Жовтня», «Олександр Невський», «Здравиця».

Ораторія «На варті миру».

Вакально-симфонічні сюїти: «Пісні наших днів», «Зимове вогнище».

7 симфоній, 19 оркестрових сюїт з музики опер та балетів.

9 концертів (5 для фп. з орк., 2 для скр. з орк., 2 для віол. з орк.).

2 струнних квартети.

9 фортепіанних сонат, дві скрипічні, п’ять сонат для різних інструментів

Фортепіанні цикли: «Сарказми», «Швидкоплинності», «Казки старої бабусі».

Для дітей: «Дитяча музика», симфонічна казка «Петя і вовк».

Романси, хори, обробки російських народних пісень.

Музика до драм. спектаклів, до кінофільмів.

Сергій Прокоф’єв народився в маєтку Сонцовка Єкатеринославської губернії (с. Красноє Донецької обл., Україна). Батьки – високоосвічені люди, батько – з родини московських підприємців, закінчив Петровсько-Розумовську сільськогосподар-ську академію. Потім працював керуючим великого маєтку поміщика Сонцова. Пращури з боку матері – селяни Тульської губернії. Але вже дід композитора працював стряпчим у Зимовому палаці в Петербурзі. Бабуся – шведського походження. Мати закінчила гімназію з золотою медаллю, добре грала на фортепіано, була першою вчителькою сина.

Музична обдарованість проявилася дуже рано. Вже в п’ять років з’явилися перші п’єси. Прокоф’єв отримав добру домашню освіту, вивчав іноземні мови: французьку, німецьку, пізніше англійську.

У 1900 році відбулася подорож до Москви, де Прокоф’єв отримав яскраві враження під час відвідування оперного театру Солодовнікова. Після повернення в Сонцовку дев’ятирічний Прокоф’єв написав оперу «Велетень».

Великий вплив на музичний розвиток композитора надали уроки композиції М. Глієра, які проходили влітку 1902-1903 років.

У 1904 році Прокоф’єв вступає до Петербурзької консерваторії. Його вчителями були: Римський-Корсаков (інструментовка), Лядов (гармонія, контрапункт), Черепнін (диригування), Есипова (фортепіано). У 1909 році композитор закінчив консерваторію як композитор, у 1914 – як піаніст. На випускному екзамені він виконав свій Перший фортепіанний концерт. Він отримав Першу премію конкурсу ім. А. Рубінштейна та приз – концертний рояль. У 1914 році здійснив першу зарубіжну поїздку, в Лондон, де познайомився з Сергієм Дягілєвим. Розпочалася їх багаторічна співдружність. На замовлення Дягілєва композитор написав чотири балети («Ала і Лоллій», перероблений у «Скіфську сюїту», «Казка про шута», «Стальний скок», «Блудний син»). У 1915 Прокоф’єв виступав у Римі, де познайомився з італійськими футуристами. У 1917 році приймає участь у «Спілці діячів мистецтв» разом с А. Блоком, В. Маяковським, В. Мейєрхольдом. У 1918 році у Москві, в «Кафе поетів» зустрічався з Маяковським, виступав з фортепіанними мініатюрами та об’явив себе футуристом. У 1918 році від’їжджає за кордон на гастролі. Дає концерти в Токіо, потім в Нью-Йорку та Чикаго. У 1919 здійснив концертні поїздки по Америці. Консервативна американська критика не дала потрібної оцінки творчості Прокоф’єва. У 1921 році з великим успіхом пройшла прем’єра балету «Казка про шута» в Парижі та отримала схвальні відгуки в пресі. Наприкінці року відбулася прем’єра опери «Любов до трьох помаранчів» у Чикагському оперному театрі.

У 1922 році Прокоф’єв одружується з іспанською співачкою Ліною Льюбера. Вісімнадцять років Ліна Іванівна поділяла з композитором його життя, стала матір’ю двох його синів. Обдарована співачка багато виступала з виконанням вокальних творів Прокоф’єва. Тричі композитор побував в Іспанії з гастролями (1923, 1928, 1935), де виступав також і разом з Ліною Льюбера. Був особисто знайомий з Пабло Казальсом, багаторічні дружні стосунки зв’язували Прокоф’єва з Пабло Пікассо. У 1927 році виступає з авторськими концертами в Москві, Ленінграді, Харкові, Києві, Одесі. Концерти проходять з тріумфальним успіхом. У 1930-31 роках веде активну концертну діяльність. Виступає в Америці, Франції, Великобританії, Бельгії, Германії, Чехословаччині. У 1933 році повертається до Москви, працює педагогом-консультантом у Московській консерваторії (до 1937).

У 1936 році відбулося перше виконання симфонічної казки «Петя і вовк» По радіо звучать симфонічні сюїти з балету «Ромео і Джульєтта», які швидко отримують визнання слухачів. У 1938 році відбулося останнє концертне турне за кордоном. В студіях Голлівуда композитор вивчав техніку звукового кіно. У грудні цього року відбуваються дві значні події: виходить на екрани фільм режисера Сергія Ейзенштейна «Олександр Невський» з музикою Прокоф’єва та в місті Брно (Чехословаччина) відбувається прем’єра балету «Ромео і Джульєтта». У 1939 році відбувається перше виконання кантати Олександр Невський. З великим успіхом проходить перша постановка балету «Ромео і Джульєтта» в Ленінградському театрі опери і балету (балетмейстер Л. Лаврівський) на початку 1940-го року. У 1941 році Прокоф’єв одружується вдруге, на поетесі Мірі Мендельсон. Евакуюється в Тбілісі, де працює з С. Ейзенштейном над фільмом «Іван Грозний». У січні 1943 року С. Ріхтер вперше виконує Сьому сонату для фортепіано, яка отримує назву «Сталінградська». У жовтні композитор повертається до Москви, де відбувається перший концертний показ опери «Війна і мир». У січні 1945 року перше виконання П’ятої симфонії. Це останній виступ Прокоф’єва як диригента. Композитор захворів на гіпертонію, але продовжує творчу працю. В грудні відбулася прем’єра балету «Попелюшка» в Великому театрі (балетмейстер Р. Захаров).

Влітку 1946 року пройшла сценічна прем’єра опери «Війна і мир» в Ленінградському Малому оперному театрі. 1948 був складним у житті Прокоф’єва. Вийшла постанова ЦК ВКП (б) «Про оперу «Велика дружба» В. Мураделі», де творчість Прокоф’єва та ін. радянських композиторів була прилічена до «антинародного» формалістичного напрямку. Більша частина творів була заборонена для виконання. У цьому ж році Прокоф’єв офіційно закріплює свої відношення з М. Мендельсон. Невдовзі після цього Ліну Любьєра заарештовано та засуджено з формулюванням «шпигунство». Прокоф’єв та його сини робили спроби дізнатися та зв’язатися з матір’ю, але все було даремно. Шість років Ліна Іванівна провела у таборі біля Воркути. Останні роки композитор живе та працює у підмосковному селищі Ніколіна Гора. У грудні 1950 року вперше були виконані сюїта «Зимове вогнище» та ораторія «На варті миру». У жовтні 1952 року з успіхом пройшло перше виконання Сьомої симфонії.

У 1953 році композитор працював з московськими театральними колективами для підготовки спектаклів балету «Кам’яна квітка» та опери «Війна і мир».

Помер композитор п’ятого березня 1953 року від інсульту, похований на Новодевічєм цвинтарі.

Періодизація творчості:

I період (1904-1917) – дореволюційний. Дуже швидке формування свого стилю. У 1914 р. закінчив Петербурзьку консерваторію.М. Черепнін виховав смак до класичного. Прокоф’єв спілкується з представниками «Мира искусства» – сприймає ідею відродження класичного мистецтва. Глибинні інтонаційні зв’язки з музикою Мусоргського. Помітний вплив ідей Дягілєва, на замовлення якого пише два балети. Захоплюється театром Мейєрхольда. Написав дві опери, два фортепіанних концерти, «Швидкоплинності», Першу симфонію.

II період (1918-1932) – закордонний. Від’їзд до Америки, потім у Францію та Німеччину. Музична мова стає більш складною, хроматизованою. Спілкуєтся з композиторами «Шістки». Вплив ідей конструктивізму, експресіонізму. Написав дві опери, три балети (два – на замовлення Дягілєва), три концерти для фортепіано з оркестром, три симфонії.

III період (1933-1945) – вершинний. Прокоф’єв стає ведучим діячем радянської культури. У творах цього періоду втілює нові ідеї та теми: тема Вітчизни, її історії. Музика стає більш реалістичною та епічною. Написав дві опери, два балети, дві симфонії. Центральні твори – зразки високої радянської класики: Балет «Ромео і Джульєтта», музика до кінофільму «Олександр Невський», симфонічна казка для дітей «Петя і вовк»; твори воєнних років: опера «Війна і мир», П’ята симфонія, музика до кінофільму «Іван Грозний», Шоста, Сьома та Восьма фортепіанні сонати, балет «Попелюшка».

IV період (1945-1953) – пізній. Для творів характерні нові риси та образи: споглядальні, просвітлені, мудрі. Написав 1 балет, 1 оперу, твори для дітей, Шосту і останню, Сьому симфонію.

Кантата «Олександр Невський» (1939 р.).

Створена на музиці до однойменного кінофільму Сергія Ейзенштейна. Текст В. Луговського та Прокоф’єва. В основі кінофільму – історичні події. У 1240 році Олександр Невський (1222-1263) здійснив подвиг: розбив шведів на річці Нева, у 1942 році – розбив хрестоносців на Чудському озері. Звертання до історичного сюжету напередодні Другої світової війни не було випадковим. Прокоф’єв стверджує ідею про нездоланність російського народу.

Виконавці: Хор, меццо-сопрано та оркестр зі збільшеною ударною групою.

В кантаті сім частин, які можна об’єднати у форму вищого порядку.

Семи- частинна	I	II	III	IV	V	VI	VII
Сонатне Allegro	Експозиція	Розробка	Ліричний епізод	Реприза
Чотири- частинна	І частина	ІІ ч.	ІІІ ч.	ІV ч.

Драматургія побудована на протиставленні двох протилежних таборів: хрестоносців та росіян. Конфлікт підкреслюється усіма засобами виразності.

Росіяни	Хрестоносці
1. Теми билинного складу, інтонації причитування, скоморохів та плясові награвання. 2. Тембри: людські голоси та соло струнних, дерев’яні духові, труба та ін. 3. Гармонія: діатоніка, народні лади. 4. Тональності: B-dur, c-moll, a-moll, D, G, A, H, Es-dur.	1. Католицький хорал, нисхідна хроматична гама, військова фанфара, інтонації зменшеної терції. 2. В основному, мідні та деревяні духові, хорал на латині. 3. Жорсткі дисонуючі комплекси. 4. cis-moll, одного разу a-moll.

І ч. Русь під ігом монгольським. c-moll, тричастинна форма. Виконує функцію оркестрового вступу. Картина розграбованої татарами Русі. Використовуються крайні регістри.

У крайніх розділах – дві наспівки: монгольська – примітивна, з форшлагами (гобой та кларнет у четвертій октаві, фагот та туба – в контр октаві); російська – жалісна, у гобоя та бас-кларнета.

Середній розділ. Після дисонуючого акорду звучить російська задумлива тема у дерев’яних духових на тлі фігурацій струнних.

ІІ ч. Пісня про Олександра Невського. B-dur, тричастинна форма. Це згадки про перемогу росіян над шведами «А и было дело на Неве-реке».

У крайніх розділах – тема билинного складу, у хоровому викладенні, з м’якими плагальними зворотами.

Середній розділ «Ух, как бились мы». Швидкий під’йом мелодії, в оркестрі бряцання зброї (ударні, арфа, дерев’яні духові та струнні).

У репризі стверджуєтся ідея кантати: «Не уступим мы землю русскую, кто прийдет на Русь, будет насмерть бит».

ІІІ ч. Хрестоносці у Пскові. cis-moll, тричастинна форма, це перша характеристика хрестоносців. В оркестровому вступі – жорсткі, страхітливі акорди (тризвук cis-moll з his) у мідних створюють жахливий образ псів-лицарів. Музика має наступальний характер. Вступ з’являється в усіх розділах, виконуючи роль рефрену.

Перший розділ – комплекс тематизму хрестоносців:

- хорал «Peregrinus»,

- неголосне бурмотіння, на нього накладається зменшена терція в басу,

- військовий сигнал у валторн,

- нисхідна хроматична гама.

Розвиток призводить до кульмінації. Це страхітлива картина

навали.

Середній розділ. a-moll. Звучить нова руська тема у струнних, схвильованного характеру у дорійському ладу. Інтонації причитування, страдницька російська тема заглушається військовим сигналом хрестоносців. Після акордів вступу звучить реприза.

ІV ч. «Вставайте люди русские» Es-dur, складна тричастинна форма. Схема: ABACAB1A. Оркестровий вступ із дзвоном (сполох закликає до боротьби).

A. Маршова тема закличного характеру. (Цей хор часто звучав у роки Великої Вітчизняної війни).

B. Ces-dur. «Живым бойцам почет и честь». Тема маршового та плясового характеру.

A. Реприза.

B. D-dur. Спокійного характеру. Просвітлено, плавно звучить жіночій хор «На Руси родной». В оркестрі – повільна зміна гармоній.

В1. Більш плясового характеру.

V ч. Льодовий бій. c-moll. Найбільш драматична частина. Виконує роль розробки. Форма рондовидна. Роль рефрена виконує матеріал хрестоносців. На форму здійнили вплив принципи монтажу у кіно.

1. Оркестровий вступ зображує застигле Чудське озеро до світанку. рр. Мерехтіння звучності у струнних. Мінорні гармонії, першого та низького шостого ступенів. Мідні з сурдиною імітують, як кряче ворон. Здалеку доноситься військовий сигнал хрестоносців (англійський рожок та тромбони). Це – сигнал до атаки.

2. Скок свині. Ледве чутні акорди у струнних (sul ponticello, гра у підставки). На цьому тлі звучить військовий сигнал, хроматична гама, яка переривається паузами та тиратами. Наступальний характер музики. Злісно звучить хорал хрестоносців, зростає динаміка, кульмінація на fff. Наприкінці – сигнал труби. Це тема руського війська (тема В з четвертої частини). Цей діалог повторюється.

3. Хода руського війська. Es-dur. Швидкий галоп. Потім – награвання скоморохів. Це скерцозна тема у дерев’яних та труб у супроводі валторн. Особливу терпкість надає політональне з’єднання: у верхньому голосі – С лідійський, у супроводі – a -moll.

4. Тема хрестоносців звучить трагічно, в оркестрі з’являются різкі тритони, тема втрачає свій наступальний характер.

5. Епізод руської атаки. Це плясова, завзята тема у флейт, кларнетів та скрипок у D-dur. Флейти передають посвист богатирів. Це головна кульмінація всієї частини. Тема хрестоносців з початку звучить голосно, потім затихає та деформується.

6. Загибель хрестоносців: в оркестрі зображуються набігаючі хвилі.

7. Епічна тема суворого характеру, як висновок.

8. Кода – все заспокоюється. Просвітлений характер. У високому регістрі в Des-dur у скрипок звучить тема з середнього розділу четвертої частини.

VI ч. Мертве поле. c-moll. Тричастинна форма з рисами куплетності Це єдиний сольний номер. Символічний образ нареченої, яка оплакує свого нареченого, передає узагальнену скорботу.

Вступ причитувального характеру у струнних з сурдиною, тремоло струнних.

1 розділ – «Я пойду по полю белому» – близькість до народних тем. Зіставлення мінорних тризвуків першого та шостого ступенів.

Середній розділ. f-moll. Руська тема з середнього розділу третьої частини.

VIII ч. В’їзд О. Невського до Пскова. B-dur. Форма рондо-видна. Виконує функцію репризи, коди. Це грандіозний хоровий фінал.

Перший рефрен «На великий бой выходит Русь» урочистого характеру (це перша тема з другої частини). В оркестрі – дзвони.

Перший епізод – A-dur. Нова тема плясового характеру «Веселися, пой, мать родная Русь».

Другий рефрен. Звучить зпочатку в оркестрі, потім у хора. Це тема «На Руси родной».

Другий епізод – награвання скоморохів з п’ятої частини, довга тема з розвитком.

Другий рефрен – хоровий.

Перший рефрен – B-dur. «На великий праздник собралася Русь», тема у збільшенні.

Балет «Ромео і Джульєтта». (1935-1936 р.)

Одна з вершин розвитку балету у 20-му столітті. Прем’єра відбулася у Брно (Чехословаччина) у 1938 р. У 1940 р. – у Ленінграді (театр ім. Кірова). Постановник – Леонід Лавровський. Виконавці: Джульєтта – Галина Уланова, Ромео – Костянтин Сергєєв. Лібрето за Шекспіром склали: С. Радлов, А. Піотровський, Л. Лавровський, С. Прокоф’єв.

Звернення Прокоф’єва до жанру трагедії було підготовлено його ж балетами: «Блудний син», «На Дніпрі» а також оперою «Вогняний янгол». У цих творах композитор звертається до складних психологічних образів.

Новаторські риси:

- Вперше на балетній сцені відображені справжні трагічні події, а не казка або лялькова драма.

- Сміливим було звернення до Шекспіра. Серед попередніх численних спроб було мало вдалих. Найкращі попередні втілення трагедії Шекспіра – у драматичній симфонії з хором Г. Берліоза «Ромео і Юлія», в увертюрі-фантазії Чайковського. З чотирнадцяти опер найкращі – у Гуно, Белліні

- Незвичайна структура балету. Вона складається з 52 закінчених номерів, але відчуття дрібності нема. Номери об’єднуються в наскрізні сцени за принципом монтажу у кіно.

- Жанр балету – хореодрама – підкреслює важливе значення драматичної гри виконавців.

Традиції: Прокоф’єв продовжує традиції симфонізованого балету Чайковського. В балеті розвинена лейтмотивна система, багато лейттем:

- Теми, зв’язані з головними героями: три – Джульєтти, дві у Ромео. Вони розвиваються найбільш широко.

- Узагальнені образи – жанрова тема «Вулиця прокидається», гумористична – «Годувальниця», рокова – тема ворожості, трагічна – тема приреченості, драматична – «Меркуціо», різні стани втілюють три ведучі теми любові; лейттеми, зв’язані з статичними персонажами (Монтеккі, Капулеті) – тема танецю лицарів.

Відмінність лібрето від сюжету.

Шекспір – 5 дій	Прокоф’єв – 3 дії
1) Спочатку Ромео полюбляє Розалінду. 2) Дуель Ромео з Парісом, нареченим Джульєтти. — — —	— —   1) Хода з тілом вбитого Тібальда. 2) Народне свято у другій дії. 3) Вітання Джульєтти у третій дії.

Драматургія побудована на зіткненні двох сторін: любов Ромео і Джульєтти та злоба, кровна помста. По-різному використано принцип контрасту:

- у протиставленні великих сцен (напр., у 2-й дії народне свято – поєдинки – траурна хода);

- у відображенні відтінків почуттів героїв (сцена «Джульєтта дівчинка», сцена біля балкону);

- основний контраст – лірико-психологічної та жанрової сфер. На початку більш жанрових сцен, наприкінці – лірико-психологічних.

Прокоф’єв не використовує традиційних балетних форм. Музика викликала нові принципи хореографії.

Будова балету: 3 дії, 9 картин та епілог. 1 дія – 2 картини, 2 дія – 3 к., 3 дія – 3 к., епілог – 1 к. У першій дії зосереджено весь тематизм балету.

№ 1. Вступ. 1-ий розділ – основна тема. Це тема прощання – просвітлена та дещо сумна. Звучить у дерев’яних духових, струнних. 2-ий розділ – тема Джульєтти – м’яка, граціозна, жіноча. 3-ій розділ – тема Ромео – лицаря на тлі пунктиру струнних.

1 дія, 1 картина. Дається характеристика Ромео, Меркуціо та місця дії, зав’язка конфлікту.

№ 2. Ромео. Тричастинна форма. В крайніх розділах – ритм кроків, тема міста в басу. Середній розділ – перша лейттема Ромео у кларнета. Вона лірична, наспівна у E-dur – це тема любові Ромео. Вона завершується висхідними ліричними акордами в жанрі ноктюрну.

№ 3-6 – наскрізна сцена, поступово нарощується темп, динаміка та драматизм.

№ 3. Вулиця прокидається: тему вулиці виконує фагот, потім скрипка (соло). Це непряма характеристика Меркуціо.

№ 4. Ранковий танець, весела жвава тема.

№ 5. Сварка. Починають сварку слуги ворожих родин.

№ 6. Бій. У сварку вступають лицарі зі зброєю. Тема бою, presto у скрипок. У мідних звучить тема ворожості. Це гамовидний рух (d-moll в октавному подвоєнні).

№ 7. Наказ Герцога. Величний та трагічний характер. Дисонуючі акорди. Нагадує таємничість п’єси Мусоргського «Катакомби».

№ 8. Інтерлюдія. Завіса, заміна декорацій.

2 картина. Зав’язка та кульмінація любовної лінії.

№ 9. Приготування до балу.

№ 10. Джульєтта – дівчинка. Це розгорнута характеристика героїні. Форма рондо. Рефрен – тема бігу Джульєтти. C-dur’на гама у скрипок, стрибки у дерев’яних духових передають грайливий характер Джульєтти. Гармонізація дуже різнобарвна: тризвуки C-dur, As, E, B. В кадансі – т.з. прокоф’євська домінанта – тризвук H.

1 епізод – друга тема Джульєтти – лірична (була у вступі), м’яка, жіночна, у кларнета в As-dur.

Рефрен – тема бігу.

2 епізод – третя тема Джульєтти – тема мрій Джульєтти. У двох флейт в високому регістрі, дуже прозора. Відповідь – у віолончелі. Далі знову перший епізод – друга тема Джульєтти.

Рефрен – тема бігу.

Кода – у англійського ріжка тема приреченості. Рух по зменшеному тризвуку.

№ 11. Приїзд гостей. Менует. Це помпезна урочиста музика, характеристика аристократів. Форма рондовидна.

Рефрен – пишний урочистий менует.

1 епізод – дзвінкі тембри та ритм ходи. Після рефрену

2 епізод – у корнета співуча тема подруг Джульєтти.

№ 12. Маски. (Ромео, Меркуціо, Бенволіо). Гостра скерцозна музична характеристика друзів. Форма тричастинна. У крайніх розділах – примхливий марш, багато дзвінких тембрів, у мелодії – неочікувані тональні зрушення. группето, остинатні ритми. Середній розділ – вулична серенада. Звучить корнет, потім кларнет, потім гобой.

Кода – тема любові Ромео.

№ 13. Танець лицарів. Це характеристика аристократів (батьки і діти). Форма рондо. Рефрен у тричастинній формі АВА.

А – наступальна, тяжка тема лицарів. Втілює жорстокість сереньовіччя. Дуже примітивний висхідний рух з пунктирним ритмом у скрипок та кларнета по розгорнутих тризвуках e та h-moll.

В – звучить тема ворожості грізно і зловісно у мідних духових.

А – скорочено.

1-еп. – тема подруг Джульєтти (з № 11). Танець дам. Характеристика молоді.

2-еп. – танець Джульєтти з Парисом. Витончений танець. Тричастинна форма.

А – тема у флейти, супроводжується повільним акомпанементом.

В – друга тема Джульєтти.

А – тема танцю.

№ 14. Варіація Джульєтти. Образ дається у розвитку. Теми переплітаються.

Тема танцю стримана, спокійна, але до неї проникає тема бігу.

Друга тема Джульєтти – лірична.

Другий розділ. Тема Ромео – лицаря (з вступу), у ритмі вальсу у гобоя та скрипок, потім друга тема Джульєтти.

№ 15. Меркуціо. Тричастинна форма. Це музичний портрет. Характер скерцозний, веселий.

В крайніх розділах – стрімка, життєрадісна тема Меркуціо у скрипок та кларнета. У темі багато стрибків, неочікуваних зворотів.

Середній розділ – темп повільніший, у низькому регістрі – акорди, у флейти – висхідні пасажі.

№ 16. Мадригал. Це пісня кохання (середньовічний жанр хорового співу). Зав’язка кохання Ромео та Джульєтти. Тема мадригалу у поліфонічному складі, у дусі 16-го століття. Струнні інструменти імітують звучання органу. Далі – друга тема Джульєтти. Теми мадригалу та Джульєтти змінюються, на завершення звучить тема зародження любові. Починається тема з хроматичного ходу, потім по секстакорду C-dur. Вона широка, співуча, розгорнута. Завершується нисхідним рухом по тризвуку C-dur.

№ 17. Тібальд впізнав Ромео. Звучить тема ворожості та тема лицарів.

№ 18. Гавот (перенесений с 1-ої «Класичної» симфонії). В темі – неочікувані тональні зрушення, перервані звороти. Форма тричастинна. У середньому розділі – старовинний танець мюзет на тонічному органному пункті. Гості роз’їжджаються.

№ 19-21. Наскрізна лірична сцена. Це кульмінація любовної лінії, фінал першої дії, з’являються нові теми любові, більш експресивні.

№ 19. Сцена біля балкону. Відкривається ноктюрном. Далі звучить тема мадригалу. З’являється Ромео (інтонації другої теми Джульєтти передають страх за нього). Тема зародження любові у середньому регістрі у віолончелі та англійського ріжка. Без перерви № 20. Варіації Ромео. Тема зародження любові у вальсовому ритмі. Нова тема окриленої любові у скрипок, віолончелей на тлі валторн, з дуже виразним висхідним стрибком на октаву. № 21. Любовний танець. Кульмінація. Це тема розквіту любові, зрілість почуттів. Тема підіймається з басів, спочатку звучить у валторн та туби, тема дуже довга, передається флейті, кларнету, звучить широко та вільно.

Далі звучать: тема любові Ромео у скрипок у високому регістрі, інтонації теми зародження любові, тема Ромео-лицаря та акорди у стилі ноктюрну.

Восьма картина.

№ 47. Джульєтта одна. В оркестрі – тема отрути та тема приреченості, тема мрій та тема окриленої любові.

№ 48. Ранкова серенада (мандоліна за кулісами).

№ 49. Танець дівчат з ліліями. Особливу виразність надає звучання прокоф’євської домінанти – тризвук gis-moll, в a-moll.

№ 50. Біля ліжка Джульєтти.

Епілог – дев’ята картина.

№ 51. Похорон Джульєтти. Траурна хода.

№ 52. Смерть Джульєтти. Звучить тема мрій Джульєтти в мінорі в дуже високому регістрі. Закінчується балет темою мрій Джульєтти у C-dur. Тема мрій Джульєтти – це гімн любові та символ невмирущості мрій людини про щастя.

Опера «Війна і мир» .

Лібрето Прокоф’єва та його дружини Міри Мендельсон-Прокоф’євої за романом Л. Толстого. У лібрето використано: текст роману, солдатські пісні, вірші Дениса Давидова. Опера створювалася з 1941 по 1952 рр. Всього три редакції, перша – 1942 р.

Теми опери:

- любов Наталії та Андрія;

- визвольна війна.

Жанр опери: складний, вміщує риси ліричної опери та народної музичної драми.

Драматургія: епічний принцип контрастного чергування картин. В опері – два внутрішньо контрастних плани: лірико-психологічна лінія, яка містить контраст щирого ліричного почуття та брехливості вищого світу; народна героїчна лінія, яка містить контраст між величним патріотизмом росіян та нервовою збудженістю наполеонівського табору. Обидві лінії розвиваються незалежно, не торкаючись. Велику роль відіграють побутові музичні жанри: вальс, марш, солдатська пісня та ін.

Композитор продовжує традиції Глінки. Можна почути інтонаційні зв’язки між партіями Кутузова та Івана Сусаніна: величні інтонації, зв’язані з народними наспівами. Близькі жіночі образи Антоніди та Наталії. Обидві опери завершує величний хоровий фінал. Але якщо у Глінки характеристика поляків розкривається у танцювальному дивертисмені, у Прокоф’єва характеристика наполеонівського табору гротесково-пародійна.

Новаторські риси:

- прагнення наблизити темпи розвитку опери до драматичного спектаклю або кіно;

- гнучка оперна форма: 13 картин з наскрізним розвитком. Є декілька закінчених номерів: Дует Наталії і Соні з першої картини; вальс Наталії з другої картини; декілька хорів кульмінаційного значення з восьмої картини, арія Кутузова з десятої картини;

- майстерність музичного портрету;

- характерність вокальних партій, дуже складних для виконання, але наспівних;

- зав’язка любовної лінії не у традиційному дуеті, а у вальсі;

- спільних тем любові нема.

Опера починається хоровим епіграфом (можливо виконання його перед восьмою картиною). Це потужний хоровий вступ в епічних традиціях російської музики. Складається з чотирьох розділів: перший розділ – «Силы двунадесяти языков Европы ворвались в Россию». Оркестр і хор tutti, розмір 5/4 підкреслює архаїчний характер мелодії, драматизму додають потужні дисонуючі акорди у супроводі. Другий розділ – «В русском народе». В оркестрі звучання набату. Третій розділ – «И дубина народной войны» – велична, наспівна тема. Четвертий розділ – «Велика наша земля» – монументальна, широкого дихання, наспівна. Ця тема прозвучить в Аріозо Кутузова та у восьмій картині.

Перша картина «Сад в Отрадном». В оркестровому вступі –картина весняної ночі. Тема весняної ночі – solo флейти у високому регістрі та тлі звучання скрипок (ця тема є також темою Наталії). Наспівна, широка у C-dur з виразним ходом на малу септиму з заповненням, повторення квінтового тону передає імпульсивний характер Наталії.

Аріозо князя Андрія «Светлое весеннее небо» Es-dur, тричастинна форма ава.

«а» – монолог розчарованої у житті людини. Вокальна партія наспівна, але близька до речитативу, повільна. В оркестрі, як протиріччя, звучить тема весняної ночі.

«в» – середній розділ, E-dur, «Там все зазеленело» – це тема весняного оновлення – широкого дихання, лірична, натхненна.

«а» – «Весна, любовь и счастье». В оркестрі звучить тема весняного оновлення.

З’являється Наталія. Її характеризують збуджені інтонації, розірвані паузами. В оркестрі – тема весняної ночі.

Дует Наталії і Соні «Ручей, виющийся по светлому песку». As-dur. Лірична кульмінація першої картини.

Друге аріозо Андрія «В ней есть что-то совсем особенное». F-dur, тричастинна форма ава.

«а» – тема любові Андрія у струнних та дерев’яних духових. Повільна, стійка.

«в» – Fes-dur «Откуда же это чувство». У вокальній партії та в оркестрі – тема весняного оновлення.

«а» – «Нужно верить всей душой» – відродження надій на щастя.

Друга картина. «Бал у Екатерининского вельможи». Це перший бал в житті Наталії. Центральний номер – вальс h-moll. Форма рондо. Характеристика почуттів Наталії (близькість до «Вальсу-фантазії» Глінки, теж h-moll, лідійська кварта, елегійність).

Рефрен – ніжний, витончений, як сама Наталія.

Перший епізод – D-dur, висхідні пасажі, стрімкий рух.

Другий епізод «Когда весной я был в Отрадном» – схожий з дуетом. Передає згадки Андрія та радість Наталії.

Третій епізод близький до першого.

На закінчення звучить бравурний екосез.

Восьма картина «Перед Бородинским сражением». Починає народно-героїчну лінію. Оркестровий вступ у тричастинній формі. В крайніх розділах звучить тема маршового характеру з форшлагами, дисонуючими акордами – це лейттема війни. У середньому розділі – тема народного горя, побудована на низхідних паралельних септакордах.

Аріозо Денисова «Дайте мне пятьсот человек». Ритм маршу, пунктирний малюнок, рішучий характер.

Хор ополченців «Как пришёл к народу наш Кутузов». F-dur тричастинна форма з рисами строфічності (чотири строфи) виконує чоловічий хор.

Середній розділ – «Кожи, рожи не оставим» – плясові наспівки, стрибки на збільшену кварту, сатиричний характер. У репризі приєднується жіночий хор.

З’являється Андрій, згадує Наталію. Звучать теми любові, весняного оновлення, весняної ночі, вальсу.

В аріозо Андрія «Но я скажу тебе» втілено віру в перемогу, патріотичні почуття. В мелодії – широкі ходи на кварту, октаву.

Кутузов та офіцери. Звучить лейттема Кутузова у B-dur. Впевнений хід мелодії, плагальні звороти створюють величний характер.

Аріозо Кутузова «Бесподобный народ». В оркестрі звучить лейттема Кутузова.

Хор солдатів та ополченців «Всколыхнулся весь народ» на темі Кутузова. На закінчення звучить лейттема війни.

Десята картина «Военный совет в Филях».

Монолог Кутузова. Арія у складній тричастинній формі з декламаційним вступом. Це епічна портретна характеристика Кутузова. Основна тема – «Величавая, в солнечных лучах» – велична пісня – гімн. Мажорна діатоніка, плагальність – все це наближує її до пісні про Олександра Невського. Ця тема прозвучить у величній хоровій сцені епілогу, як тема перемоги над ворогом.