Висновки. Розвиток людини, за теорією американського психолога Еріка Еріксона, складається з трьох взаємозв’язаних

Розвиток людини, за теорією американського психолога Еріка Еріксона, складається з трьох взаємозв’язаних, хоча і автономних, процесів:

соматичного розвитку – вивчає біологія;

розвитку соціального «Я» – вивчає психологія;

соціального розвитку – вивчають суспільні науки.

Основний закон розвитку – епігенетичний принцип, згідно з яким на кожному новому етапі розвитку виникають нові явища та властивості. Перехід до наступної фази розвитку протікає у формі «нормативної кризи». Він можливий лише на основі вирішення основних суперечностей, притаманних попередній фазі. Еріксон поділяє весь життєвий цикл на 8 фаз, кожна з яких має свої специфічні завдання і може пройти нормально або з відхиленнями.

Процес розвитку особистості визначається її взаємодією з обставинами життя. Звідси, щоб зрозуміти розвиток особистості, необхідно проаналізувати історію процесу взаємодії особистості з обставинами життя, що склалися для неї, та у першу чергу – із соціальним оточенням.

У взаємостосунках особистості та довкілля необхідно враховувати два вирішальних та взаємозв’язаних моменти:

· характер впливів обставин життя та навколишнього середовища;

· активність особистості, яка впливає на обставини життя.

Виховання має вирішальну роль у формуванні творчої особистості. Виховання особливо ефективне, якщо воно збігається з впливом обставин. Проте вплив виховання і обставин можуть бути протилежними, а також суперечити природній організації людини.

Список рекомендованої літератури

1. Зиглер Д., Хьелл Л. Теории личности. – СПб., 1999 (Серия «Мастера психологии»).

2. Крайн Г. Психология развития. – СПб., 2000 (Серия «Мастера психологии»).

3. Мастеров Б. М., Цукерман Г. А. Психология саморазвития. – М., 1995.

4. Фернхем А., Хейввен П. Личность и социальное поведение. – СПб., 2001 (Серия «Мастера психологии»).

5. Эриксон Э. Детство и общество. – СПб., 1996.

6. Эриксон Э. Идентичность: Юность и кризис. – М., 1996.

7. Эриксон Э. Молодой Лютер. – М., 1996.

Завдання до індивідуальних занять та самостійної роботи студентів

Підготуйтесь до співбесіди за темами:

1. Епігенетична концепція розвитку Еріка Еріксона.

2. Вісім стадій психосоціального розвитку, або вісім «віків людини».

3. Вісім психосоціальних криз як рушійні сили розвитку особистості.

4. Суть кризи як поворотного моменту в житті індивіда.

5. Позитивні та негативні компоненти кризи.

6. Результативна поведінка як якість життя.

7. Адаптивні Его-якості.

8. Головні патології розвитку.

9. Завдання розвитку в юнацькому віці.

10. Компоненти Его-ідентичності.

11. Проблеми особистісного зростання.

12. Любов як адаптивна Его-якість.

13. Нарцисизм як патологія розвитку.

14. Проблема мораторію дорослішання.

15. Значення психологічної обізнаності для адаптивного розвитку особистості.

Поміркуйте!

1. У чому полягає сутність епігенетичної концепції розвитку Еріка Еріксоан?

2. У чому полягає суть вікової кризи?

3. Чому психосоціальна криза є рушійною силою розвитку особистості?

4. Яким чином якість життя людини залежить від розв’язання вікової кризи?

5. Яке значення має психологічна обізнаність для адаптивного розвитку особистості?

Ключові поняття теми

Епігенетична концепція розвитку, стадія розвитку особистості, психосоціальна криза, метод психобіографії, Его-ідентичність, значущі відношення, кризове протиріччя та головний вибір, адаптивна Его-якість, патологія розвитку, результативна поведінка, психосоціальна обізнаність особистості, особистісне зростання, мораторій дорослішання.

Тема 5

Індивідуально-психологічні властивості

особистості. Темперамент

План

1. Темперамент як індивідуально-психічна властивість особистості.

2. Історія розвитку основних теорій темпераменту.

3. Психологічна характеристика темпераменту (за І. П. Павловим).

4. Характеристика 4-х типів темпераменту.

1. Темперамент як індивідуально-психічна властивість особистості

Темперамент (лат. temperamentum – відповідне співвідношення рис) – це психічна властивість особистості, яка характеризує індивіда з боку динамічних особливостей його психічної діяльності.

Темперамент відбиває динамічні характеристики діяльності та поведінки людини, що виявляється не стільки в кінцевому підсумку, скільки в їх перебігу.

І. П. Павлов вважав, що темперамент – це генотип, тобто природжена, природна особливість нервової системи.

Б. М. Теплов дає таке визначення темпераменту: «Темпераментом називається характерна для даної людини сукупність психічних особливостей, пов’язаних з емоційною збудливістю, тобто швидкістю виникнення почуттів, з одного боку, та їх силою – з іншого».

2. Історія розвитку основних теорій темпераменту

		Теорія темпераменту з гумо-ральним фактором
	Гіппократ (460-377 до н.е.)
	П. Лесгафт (1837-1909)		Теорія темпераменту на основі властивостей системи кровообігу
	Е. Кречмер (1888-1964)		Теорія темпераменту на основі морфологічної конституції тіла
	У. Шелдон (нар. 1898)		Морфологічна теорія темпера-менту

		Теорія темпераменту на основі типологічних властивостей нервової системи
	І. П. Павлов (1849-1936)
	Б. М. Теплов (1896-1965) В. Д. Небиліцин (1930-1972)
		Психофізіологічна теорія темпе-раменту

Найдавніша теорія темпераменту розроблена старогрецьким лікарем Гіппократом. Основні положення його теорії ґрунтуються на співвідношенні між рідинами, які циркулюють у людському організмі (кров, жовч, чорна жовч, слиз (лімфа, флегма). На основі теорії Гіппократа сформувалося вчення про темперамент, згідно з яким існують чотири типи темпераменту, залежно від домінування в організмі людини певної рідини.

П. Лесгафт розробив оригінальну теорію, згідно з якою в основі проявів темпераменту лежать властивості системи кровообігу, зокрема товщина стінок кровоносних судин, діаметр їхнього просвіту, побудова і форма серця тощо.

Теорія темпераментів (за П. Лесгафтом)

	малий просвіт, товсті стінки судин		холеричний темперамент
	малий просвіт, тонкі стінки судин		сангвінічний темперамент
	великий просвіт, товсті стінки судин		меланхолічний темперамент
	великий просвіт, тонкі стінки судин		флегматичний темперамент

Е. Кречмер спробував визначити типи темпераменту через типи морфологічної конституції тіла людини.

Теорія темпераментів (за Е. Кречмером)

Американський психолог В. Шелдон запропонував морфологічну теорію темпераменту, за якою виділяються три типи соматичні конституції («соматотипи»).

Теорія темпераментів (за В. Шелдоном)

Психофізіологічний аналіз структури темпераменту дає змогу, за В. Д. Небиліциним і Б. М. Тепловим, виділити три головних його компоненти, які виявляються в загальній активності індивіда, його моториці та емоційності. Зазначені компоненти темпераменту в актах людської поведінки утворюють єдність спонукання, дії та переживання.

3. Психологічна характеристика темпераменту (за І. П. Павловим)

Наукова основа побудова теорії темпераменту була розроблена І. П. Павловим у його вченні про типологічні властивості нервової системи тварин і людей.

Вища нервова діяльність характеризується співвідношенням двох головних процесів – збудження та гальмування.

Збудження – це функціональна активність нервових клітин і центрів кори головного мозку.

Гальмування – це зниження активності нервових клітин і центрів кори головного мозку.

Нервові процеси збудження та гальмування характеризуються силою, врівноваженістю і рухливістю.

Сила нервових процесів характеризує нервову систему людини з боку здатності витримувати вплив подразників зовнішнього середовища.

Врівноваженість нервових процесів – це певний баланс процесів збудження та гальмування.

Рухливість нервових процесів – це швидкість зміни процесів збудження та гальмування.

Різні поєднання цих показників притаманні різним типам вищої нервової діяльності (ВНД) людини. Ці комбінації збігаються, за І. П. Павловим, з античною класифікацією темпераменту.

4. Характеристика 4-х типів темпераменту (за І. П. Паловим)

Типи ВНД	Характеристика нервових процесів збудження та гальмування	Тип Темпераменту
Сила	Врівноваже-ність	Рухливість
Сильний	Сильний	Врівноважений	Рухливий	Сангвінічний
Сильний	Сильний	Неврівноваже-ний	Рухливий	Холеричний
Сильний	Сильний	Врівноважений	Інертний	Флегматичний
Слабкий	Слабкий	Неврівноваже-ний	Інертний	Меланхолічний

		Особливості психіки та поведінки

Сангвінік. Йому притаманні висока нервово-психічна активність, різноманітність і багатство міміки та рухів, емоційність, вразливість і лабільність. Водночас переживання сангвініка неглибокі. Якщо немає адекватного виховання, серйозних цілей у житті, творчої діяльності, то в поведінці можуть закріпитися такі риси, як відсутність необхідної зосередженості, витривалості, поверховість.

Холерик. Для нього характерні високий рівень нервово-психічної активності та енергії дій, а також сила, імпульсивність, яскрава виразність емоційних переживань. Процес збудження переважає над процесом гальмування. Циклічність у діяльності – результат неврівноваженості їх нервової діяльності. Без адекватного виховання в поведінці холерика можуть закріпитися нестриманість, гарячковість, нездатність до самоконтролю.

Флегматик. Врівноваженість і деяка інертність нервових процесів дозволяють флегматику залишатися спокійним у будь-яких умовах. Йому притаманні низький рівень активності та невміння швидко переключатись, повільність і спокій у діях, міміці та мовленні, сталість. Глибина почуттів і настроїв. При помилках у вихованні у флегматика можуть розвитися млявість, збідненість і слабкість емоцій, стереотипність у мисленні та діях.

Меланхолік. Низький рівень нервово-психічної активності, стриманість і приглушеність моторики й мовлення, значна емоційна реактивність, глибина і стійкість почуттів при слабкому зовнішньому їх виявленні притаманні цьому типу темпераменту. Реакція меланхоліка часто не відповідає силі подразника. Сильні дії подразників часто викликають у меланхоліка гальмівну реакцію. У нього можуть розвинутися підвищена емоційна вразливість, замкненість і відчуженість, схильність до тяжких внутрішніх переживань, які не відповідають об’єктивній дійсності.