до практичного заняття по модулю № 1

Пропедевтика ортопедичної стоматології.

Тема: «Зуби, зубні ряди. Групи зубів, анатомотопографія.»

Тривалість практичного заняття - 3 акад.год.

Київ – 2010

Модуль 1. Пропедевтика ортопедичної стоматології.

Змістовий модуль 1. Морфологічна та функціональна анатомія жувального апарату людини. Діагностика в ортопедичній стоматології.

Змістовий модуль 2. Клінічне матеріалознавство.

Змістовий модуль 3. Основні технологічні процеси виготовлення конструкцій зубних протезів.

Модуль 1. Пропедевтика ортопедичної стоматології.

Змістовий модуль 1. Морфологічна та функціональна анатомія жувального апарату людини. Діагностика в ортопедичній стоматології.

Конкретні цілі:

- ознайомитися зі обладнанням ортопедичного кабінету, структурою ортопедичного відділення та зуботехнічної лабораторії;

- вивчити основне стоматологічне обладнання та його призначення;

- вивчити основний стоматологічний інструментарій, що застосовується на ортопедичному прийомі;

- удосконалити знання з анатомічної будови зубощелепного апарату;

- пов'язати анатомічну будову верхньої та нижньої щелепи з роботою нервово-м'язового комплексу зубощелепного апарату;

- вивчити взаємозв'язок між характером прикусу та елементами суглобу;

- вивчити біомеханіку рухів нижньої щелепи;

- вивчити анатомо-топографічні особливості будови постійних зубів;

- вивчити будову зубних рядів;

- вміти обстежити ортопедичного хворого;

- вивчити характеристику ортогнатичного прикусу;

- знати поняття артикуляції, оклюзії, види прикусів, вміти їх визначити;

- ознайомитись з правилами ведення медичної документації (форми 037, 043 тощо);

Тема 5. Зуби, зубні ряди. Групи зубів, анатомотопографія.

Акутальність теми:

Зуби – це основна структурна одиниця жувального апарату людини. Першою і найважливішою є їхня жувальна функція. Зуби також виконують сенсорну функцію шляхом сприймання і передачі жувального тиску рецепторами періодонта. Між зубами, навколозубними тканинами і порожниною рота існують умовнорефлекторні зв’язки, які регулюють секрецію слинних залоз і перестальтику шлунково-кишкового тракту. Зуби і зубні ряди беруть участь в утворенні звуків.

Відновлення безперервності зубного ряду та конструювання штучних зубних рядів при ортопедичному лікуванні необхідно проводити з урахуванням основних оклюзійних взаємовідносин, форми та структури зубних рядів.

Конкретні цілі:

Знати:

1. Анатомотопографічні особливості будови зубів

2. Анатомічна характеристика будови коронкової частини зуба.

3. Будова зубних рядів.

4. Поняття: зубна, альвеолярна та базальна дуги.

5. Оклюзійні криві.

6. Фактори, що забезпечують цілісність та стійкість зубних рядів.

Вміти:

1. Визначити приналежність зуба до певної функціональної групи за його будовою.

2. Вказати анатомічні особливості будови зубів.

3. Вказати проходження зубних дуг на моделях.

Перелік теоретичних питань та практичних робіт

Теоретичні питання

1. Анатомотопографічні особливості будови зубів

2. Анатомічна характеристика будови коронкової частини зуба.

3. Будова зубних рядів.

4. Поняття: зубна, альвеолярна та базальна дуги.

5. Сагітальна оклюзійна крива.

6. Трансверзальна оклюзійна крива.

7. Фактори, що забезпечують цілісність та стійкість зубних рядів.

8. Парадонт, періодонт. Їх будова та функції.

9. Формули запису.

Завдання для самостійної роботи.

1. Терміни прорізування зубів.

2. Механізм прорізування зубів.

3. Морфологія зубів.

4. Періодонтальні зв’язки.

Малюнки

1. Періодонт, пародонт.

2. Клініко-анатомічна коронка

3. Види оклюзій них кривих (Шпее, Уільсона).

4. Зубна, альвеолярна та базальна дуги.

Оцінки:

· «відмінно» (5 балів за практичне заняття) – одержує студент, який повною мірою володіє теоретичним навчальним матеріалом з теми, може використовувати одержані знання для відповіді на питання, обґрунтовує свою відповідь; засвоїв практичні навички, передбачені темою заняття; розв’язує тестові завдання з теми та пояснює хід їх розв’язання.

· «добре» (4 балів за практичне заняття) - одержує студент, який повною мірою володіє теоретичним навчальним матеріалом з теми, може використовувати одержані знання для відповіді на питання, але з деякими утрудненнями обґрунтовує свою відповідь; засвоїв практичні навички, передбачені відповідним заняттям; може розв’язувати тестові завдання з теми, пояснює хід їх розв’язання.

· «задовільно» - (3 бали за практичне заняття) – одержує студент, який недостатньо володіє теоретичним навчальним матеріалом з теми, з утрудненням використовує одержані знання, не може обґрунтувати свою відповідь; не достатньо засвоїв практичні навички, передбачені відповідним заняттям; з утрудненням розв’язує тестові завдання з теми.

• «незадовільно» (0-2 балів) – одержує студент, який не володіє теоретичним навчальним матеріалом з теми, не може використовувати одержані знання для відповіді на питання та обґрунтувати свою відповідь; не засвоїв всі практичні навички, передбачені відповідним заняттям; не може розв’язати і пояснити розв’язання тестових завдань з теми.

Бали, які нараховуються студентам за оцінки на заняттях
«5»	«4»	«3»	«2»

Література.

Основна література:

1. Аболмасов Н.Г., Аболмасов Н.Н., Бычков В.А., Аль-Хаким Ортопедическая стоматология. М. Медпресс-информ, 2002.

2. Щербаков А. С, Гаврилов Е. И. "Ортопедическая стоматология" ИКФ "Фолиант" СБП 1999.

3. Гаврилов Е, И. Оксман И. М. "Ортопедическая стоматология" Медицина 1978.

4. Криштаб С. И. "Ортопедическая стоматология" Киев "Вища школа" 1986.

Додаткова література:

1. Яковлева В. Н., Давидович Т. П.. Трофимова Е. К. Просверяк Г. П. "Диагностика, лечение и профилактика стоматологических заболеваний ". Минск, 2000.

2. М.М. Рожко, Т.М. Михайленко, В.С. Онищенко «Довідник з ортопедичної стоматології», Книга-Плюс. Київ 2004.

3. Курляндский В. Ю. "Ортопедическая стоматология" М. Медицина 1977.

4. Евдокимов А. И. "Руководство по ортопедической стоматологии" М. Медицина. 1974.

МЕХАНІЗМ ТА ТЕРМІНИ ПРОРІЗУВАННЯ ЗУБІВ

Нині існує багато теорій, які пояснюють механізми прорізування зубів. Найбільшого поширення отримали наступні 4 теорії.

Теорія росту кореня зуба пояснює механізм прорізування зубів таким чи­ном. Корінь, який збільшується, створює тиск на дно комірки і зумовлює по­яву сили, яка виштовхує зуб вертикально. Ця теорія має низку серйозних запе­речень. Так, зокрема, вона не дає пояснення складним рухам, які долають за­чатки деяких зубів у щелепах до початку їх прорізування, а також фактам про­різування зубів з коренями, які не сформовані.

Теорія гідростатичного тиску пояснює в одному з варіантів прорізування зуба внаслідок збільшення тиску тканинної рідини в періапікальніи зоні його кореня. У такому разі створюється зусилля, яке виштовхує зуб у напрямку ротової порожнини. Причиною підвищення гідростатичного тиску більшість до­слідників вважають локальне збільшення кровопостачання у періапікальніи зоні під час розвитку.

Підвищення періапікального гідростатичного тиску може бути пов'язано з підвищенням проникності судин, яке призводить до накопичення рідини між коміркою і верхівкою кореня. Головним носієм рідини є основна речовина яка має високий рівень гідрофільності.

Згідно з іншим варіантом теорії гідростатичного тиску, пульпа зуба, яка розвивається у результаті диференціації зубного сосочка, різко збільшується в об'ємі, особливо в ділянці верхівки сосочка, створюючи тиск всередині зубного зачатка. З названих позицій формування кореня є не причиною, а наслідком прорізування зуба.

Теорія перебудови кісткової тканини передбачає, що прорізування зумов­лене наявністю вибіркового відкладання і резорбції кісткової тканини у стінці комірки. Припускають, що кістка, яка росте на дні комірки, може виштовхува­ти зуб у бік ротової порожнини. Існує також думка, що утворення і резорбція кістки навколо кореня зуба, який прорізується, є наслідком, а не причиною його прорізування.

Теорія тяги періодонта в останні роки отримала значне поширення. У відповідності до головного положення, формування періодонта є основним механізмом, який забезпечує прорізування зубів. Згідно з одним із варіантів даної теорії, тяга періодонта зумовлена синтезом колагену, який супроводжуєть­ся вкороченням пучків даних волокон.

За другим варіантом акцент ставиться на скоротливу активність фібро­бластів періодонта як на провідний механізм прорізування зубів. Скорочувальні зусилля окремих фібробластів періодонта об'єднуються, завдячуючи наявності міжклітинних зв'язків, що передаються на колагенові волокна, перетворюю­чись у тягу, яка забезпечує прорізування зубів.

У сучасних умовах прорізування зубів розглядають як складний фізіоло­гічний процес, у якому беруть участь як окремі системи органів, так і організм в цілому. Вплив нервової системи, ендокринних органів, обміну речовин, різно­манітні захворювання, розвиток зубів та коміркової кістки в ембріона, гео­графічні умови, спадковість - це чинники, які відіграють важливу роль у про­цесі прорізування зубів.

Молочні зуби починають прорізуватися у середині 1-го року життя. Пер­шими прорізуються центральні різці - на 6-8-му місяці, на 7-10-му місяці -бічні різці, на 12-16-му - перші великі кутні зуби, на 16-20-му - ікла, на 20-24-му - другі великі кутні зуби.

Спочатку прорізуються зуби нижньої щелепи, потім - верхньої, за винят­ком перших молочних великих кутніх зубів. Як для молочних, так і для по­стійних зубів характерною є парність прорізування. Від початку 3-го року до 6 років функціонують тільки молочні зуби. Формування коренів молочних зубів повністю закінчується для центральних і бічних латеральних різців під кінець 2-го року, для великих кутніх зубів -4 до 4 років, для ікол - до 5 років.

Після розсмоктування коренів і випадання молочних зубів починають про­різуватися постійні зуби: центральні різці ~ у 7-8 років, бічні різці - у 8-9 років, ікла - у 10-13 років, перші малі кутні - у 9-Ю років, другі малі кутні -у 11-12 років, перші великі кутні І у 6-7 років, другі великі кутні - у 12-13 років, треті великі кутні - у 20-25 років і пізніше.

Постійні зуби позначають арабськими цифрами і під час написання клінічної формули слід пам'ятати, що кожен зуб верхньої і нижньої щелеп пра­воруч і ліворуч має свій порядковий номер від середньої лінії:

Всесвітня організація охорони здоров'я (ВООЗ) для запису постійних зубів запропонувала формулу позначення зубів, а також половин щелеп заходом годинникової стрілки:

1 2

4 3

Під час записування формули зубів цим способом треба ставити не знак відповідної половини щелепи, а її порядковий номер. Так, число 28 означає третій великий кутній зуб лівої половини верхньої щелепи. За формулою ВООЗ запис молочних зубів роблять аналогічно - арабськими порядковими числами, а половин щелеп - за ходом годинникової стрілки від 5 до 8:

5 6

8 7

МОРФОЛОГІЯ ЗУБІВ

Зуби людини є складовою частиною жувально-мовленнєвого апарату, який являє собою комплекс взаємопов'язаних і взаємодіючих органів, що беруть участь у жуванні, диханні, утворенні голосу і мови. До нього входять:

1) тверда опора - лицевий скелет і скронево-нижиьощелепний суглоб;

жувальні м'язи;

органи, призначені для захоплення, пересовування їжі і формування хар­чової грудки для ковтання, а також звукоутворення і подрібнення їжі, - зуби;

органи, які служать для змочування їжі і ферментативної її обробки, - слинні залози ротової порожнини.

Зуби перебувають в оточенні різних анатомічних утворень, які в сукуп­ності складають зубні органи. Зубні органи утворюють на щелепах метамерні зубні ряди, тому ділянку щелепи з приналежним їй зубом визначають як зубо-щелепний сегмент. Виділяють зубо-щелепні сегменти верх­ньої щелепи і нижньої щелепи.

Зубощелепний сегмент включає:

1. зуб;

2. зубну комірку і прилеглу до неї частину щелепи, покриту слизовою обо­лонкою;

3. зв'язковий апарат, який фіксує зуб до комірки;

4. судини і нерви.

Зуби людини належать до гетеродонтної і текодонтної систем дифідонтного типу. Спочатку функціонують тимчасові молочні зуби, які в повному складі (20 зубів) з'являються до 2 років життя.

Починаючи з 5-6 років, вони доповнюються, а потім заміняються пос­тійними 32 зубами.

Кожен зуб складається з:

коронки — потовщеної частини зуба, яка виступає із зуб­ної комірки;

шийки — звуженої частини, яка прилягає до коронки;

кореня — частини зуба, яка розміщена всередині зубної комірки; корінь зуба закінчується верхівкою.

Різні у функціональному відношенні зуби мають неоднакову кількість ко­ренів — від 1 до 3. У стоматології прийнято розрізняти клінічну коронку, під якою розуміють не всю ділянку зуба, а тільки ділянку над яснами, і клінічний корінь — ділянку зуба, яка вкрита яснами.

Клінічна коронка внаслідок атрофії ясен з віком збільшується.

У середині зуба є невелика порожнина, форма якої різна в різних зубах. Форма порожнини коронки зуба подібна до форми коронок. Вона продовжується в корінь у вигляді каналу кореня зуба, який закінчується на верхівці кореня отвором. У зубах з двома і трьома коренями є відповідно по два і три коре­невих канали та отвори. Канали нерідко можуть роздвоюватися, розгалужува­тися і знову з'єднуватися в один.

Стінка порожнини зуба, яка прилягає до його жувальної поверхні, нази­вається склепінням.

У малих і великих корінних зубах, на жувальній поверхні яких є жувальні горбки, у склепінні помітні відповідні заглиблення, заповнені пульпою. Поверх­ня порожнини, від якої починаються кореневі канали, називається дном по­рожнини. В однокореневих зубах дно порожнини лійкоподібно звужується і переходить у канал. У багатокореневих зубах дно більш плоске, в ньому є отвір для кожного кореневого каналу.

Порожнина зуба заповнена пульпою з особливою за будовою пухкою сполучною тканиною, збагаченою клітинними елементами, судинами і нервами. Відповідно до частин порожнини зуба розрізняють коронкову пуль­пу і кореневу пульпу.

Загальна будова зуба. Тверду основу зуба складає дентин - речовина, подібна за будовою до кістки. Він визначає форму зуба. Дентин, що утворює коронку, покритий шаром білої емалі, а дентин -- цементом. Місце з'єднання емалі коронки і цементу кореня розташоване на шийці зуба. Можливі три типи з'єднання емалі з цемен­том: 1) вони з'єднуються впритул; 2) перекривають один одного (емаль - це­мент, і навпаки); 3) емаль не доходить до краю цементу і між ними залишаєть­ся відкрита ділянка дентину. На поверхні емалі неушкоджених зубів знаходить­ся міцна, позбавлена звапнення кутикула емалі.

Дентин є первинною тканиною зубів. У нижчих хребетних (риби, деякі амфібії) зуби складаються тільки з дентину. Починаючи з рептилій, у зубах з'являються емаль і цемент. Дентин за своєю структурою подібний до грубово­локнистої кістки і відрізняється від неї відсутністю клітин і більшою твердіс­тю. У дентині дуже багато дентинних трубочок - в 1 мм2 до 75 000. У цих трубочках проходять дентин ні відростки одонтобластів.

Поблизу пульпи трубочок більше, ніж у корені. Кількість дентинних трубо­чок неоднакова в різних зубах: у різцях їх у 1,5 разу більше, ніж у молярах.

Основна речовина дентину розташована між канальцями і складається з колагенових волокон і речовини, що їх склеює. Розрізняють два шари дентину: зовнішній — плащовий і внутрішній — припульпарний. У плащовому шарі во­локна основної речовини прямують у радіальному напрямку, а в припульпар-ному - у тангенціальному. У бічних відділах коронки і в корені волокна пла­щового шару розташовуються косо. По відношенню до дентинних канальців колагенові волокна плащового шару проходять паралельно, а припульпарного — під прямим кутом. Між колагеновими волокнами відкладаються мінеральні солі (в основному фосфат кальцію, карбонат кальцію, магнію і натрію) і крис­тали гідроксиапатиту.

Кристали солей орієнтовані за ходом волокон. Спостерігаються ділянки ден­тину з малою або зовсім зневапненою основною речовиною (інтерглобулярні про­стори). Ці ділянки можуть збільшуватися за наявності патологічних процесів. У людей старшого віку спостерігаються ділянки дентину, у яких звапнені і волок­на. Внутрішній шар припульпарного дентину зневапнений називається дентин-ною зоною (предентин). Ця зона є місцем постійного росту дентину.

Емаль складається з емалевих призм — тонких (3-6 нм) подовжених утворів, які йдуть хвилеподібно через усю товщу емалі і міжпризмову речовину. Товщина емалевого шару різна в різних відділах зуба і коли­вається від 0,01 (у ділянці шийки зуба) до 1,7 мм (на рівні жувальних горбків молярів). Емаль є найтвердішою тканиною тіла людини, що пояснюється ви­соким (до 97 %) вмістом у ній мінеральних солей. Емалеві призми на попереч­ному зрізі мають полігональну форму і розташовуються радіально до дентину 1 до поздовжньої осі зуба.

Із зовнішнього боку емаль покрита тонкою, стійкою до дії кислот оболон­кою — пелікулою.

Цемент нагадує грубоволокнисту кістку, складається з просякнутої вап­ном (до 70 %) основної речовини, у якій у різних напрямках ідуть колагенові волокна. Цемент верхівки кореня і міжкореневих відділів складають особливі клітини - цементоцити, які розташовані в кісткових порожнинах. Трубочок і судин у цементі немає. Живиться він шляхом дифузії з боку періодонта.

Корінь зуба прикріплюється до зубної комірки за допомогою великої кількості пучків сполучнотканинних волокон. Ці пучки - пухка сполучна тка­нина і клітинні елементи - утворюють сполучнотканинну оболонку зуба, яка знаходиться між коміркою і цементом, - періодонт. Періодонт відіграє роль внутрішнього окістя. Такого роду прикріплення є одним із видів фіброзного з'єднання, або зубоальвеолярним з'єднанням. Такі утворення, як корінь зуба, комірки, відповідна їм ділянка коміркового відростка і слизової оболонки ясен, є складовими пародонта.

ФУНКЦІОНАЛЬНО ОРІЄНТОВАНІ ГРУПИ ЗУБІВ

Зуби людини можна поділити за формою, функцією, місцем розташування і кількістю коренів на кілька груп.

За формою зуби поділяють на лопатоподібні (різці), конусоподібні (ікла)
циліндричні (премоляри), кубічні (моляри).

За функцією: на різальні зуби, зуби, які рвуть, зуби, які відкушують, жу­вальні зуби.

За місцем розташування: на фронтальні, кутові, бічні.

За кількістю коренів: на однокореневі, двокореневі, три- або багато-кореневі.

Клінічна формула постійних та молочних зубів дає змогу коротко і чітко визначити статус жувального апарату. Постійні зуби позначаються арабськи­ми цифрами, молочні — римськими:

Анатомічні особливості будови коронок зубів дозволяють за низкою ознак визначити належність їх до верхньої або нижньої щелепи людини, а також до правого або лівого боку.

Ознака кореня: відхилення поздовжньої осі кореня від середньої лінії ко­ронки для різців та ікол - убік, премолярів і молярів - дистально; іншими сло­вами, верхівки коренів фронтальної групи зубів відхилені від середньої лінії латерально, жувальної групи - дистально.

Ознаки кута коронки: кут, утворений різальним краєм і ближчою поверх­нею, гостріший, ніж кут, утворений різальним краєм і дальшою поверхнею зуба.

Така ж закономірність спостерігається для зубів жувальної групи - гостріші кути утворені у місці контакту жувальної поверхні з ближчою.

Ознаки кривизни коронки: найбільш випукла частина присінкової поверхні коронок зубів зміщена до ближчої поверхні їх або присінкова поверхня перехо­дить у ближчу більш круто, ніж у дальшу. Медіальний край коронки розвине­ний краще, ніж дистальний.

Ознака контактної (апроксимальної) поверхні: контактна поверхня корон­ки завжди ширша порівняно з апроксимально-дистальною (латеральною).

ПЕРІОДОНТ, ПАРОДОНТ. БУДОВА ТА ФУНКЦІЇ

Періодонт - зв'язка, що утримує корінь зуба в зубній комірці. Його волок­на у вигляді товстих колагенових пучків одним кінцем вплітаються у цемент, другим - у комірковий відросток, створюючи кілька груп. Між пучками воло­кон є проміжки, заповнені пухкою волокнистою сполучною (інтерстиціальною) тканиною, що містить в собі судини і нервові волокна. Тут же розташовуються епітеліальні залишки (острівки Маляссе) - залишки гертвігівської епітеліаль­ної кореневої піхви та епітелію зубної пластинки.

Функції періодонта

1) опорна (утримувальна та амортизаційна) - утримування зуба у зубній

комірці, розподілення жувального навантаження на волокна основної речови­ни і рідини, пов'язаної з ними;

2) участь у прорізуванні зубів;

3) пропріоцептивна - завдяки наявності численних сенсорних нервових закінчень механорецептори, які сприймають навантаження, сприяють регуляції жувальних сил;

4) трофічна -- забезпечує живлення і життєздатність цементу, частково (через додаткові канали) — пульпи зуба;

5) гомеостатична - регуляція проліферативної і функціональної актив­ності клітин, процесів поповнення колагену, резорбції і репарації цементу, пе­ребудови коміркової частини - усіх механізмів, пов'язаних з безперервними структурно-функціональними змінами зуба та апарату, що його утримує в умо­вах росту і виконання жувальної функції;

6) репаративна - бере участь у відновних процесах шляхом утворення це­менту як у разі перелому кореня зуба, так і під час резорбції його поверхневих шарів; володіє великим потенціалом власного відновлення після ушкодження; завдяки особливостям репаративних процесів у періодонті анкілозування ко­реня зуба не відбувається;

7) захисна — забезпечується макрофагами і лейкоцитами.

Будова періодонта. Волокна періодонта натягнуті в дуже вузькій щілині, обмеженій коренем зуба і комірковими відростком та частиною, яка називаєть­ся періодонтальним простором. Ширина цього простору складає в середньому 0,2-0,3 мм і неоднакова в різних його відділах (мінімальна в середній третині кореня). Вона скорочується під час бездіяльності зуба і наростає за умови над­мірних оклюзійних навантажень. Об'єм періодонтального простору дорівнює 30-100 мм³ для однокореневих зубів і 60-150 мм³ — для багатокореневих. 62% цього об'єму займають коллагенові пучки, 38% — пухка волокниста сполучна (інтерстиціальна) тканина.

Структурними компонентами періодонта є його клітини і міжклітинна речовина, яка утворена волокнами і основною аморфною речовиною.

Підтримувальний апарат зуба (пародонт) включає: цемент, періодонт, стінку зубної комірки і ясна. Він виконує низку функцій:

1) опорну та амортизаційну, утримуючи зуб у комірці, розподіляючи жу­вальне навантаження і регулюючи тиск під час жування;

2) бар'єрну, формуючи бар'єр, перешкоджаючи проникненню мікроор­ганізмів і побічних речовин у ділянку кореня;

3) трофічну, забезпечуючи живлення цементу;

4) рефлекторну, завдяки наявності в періодонті великої кількості чутли­вих нервових закінчень.

БУДОВА ЗУБНИХ ДУГ

Зубні ряди являють собою єдине ціле як у морфологічному, так і в функ­ціональному відношенні. Єдність зубного ряду забезпечується міжзубними кон­тактами, комірковими відростком та частиною і пародонтом.

Значну роль у стійкості зубних рядів відіграє характер розташування зубів, спрямування їх коронок і коренів. Міжзубні контактні пункти у фронтальних зубах розташовані поблизу різального краю, а в бокових — поблизу змикальної поверхні. Під ними знаходиться трикутний простір, обернений основою до ко­міркового відростка. Цей простір заповнений ясенним (міжзубним) сосочком, який, таким чином, є захищеним від ушкодження їжею. Міжзубні контакти, забезпечуючи морфологічну одиницю зубних рядів, надають їм під час жуван­ня характер органа. Тиск, який припадає на будь-який зуб, поширюється не тільки по його коренях на коміркові відросток та частину, але й по міжзубних контактах на сусідні зуби. З віком контактні пункти стираються і замість них утворюються контактні площадки. Стирання контактних пунктів є доказом фізіологічної рухомості зубів, яка здійснюється у трьох взаємно перпендикулярних напрямках: вертикальному, поперечному і сагітальному. Стирання кон­тактних пунктів не порушує неперервності зубної дуги. Пояснюється цей факт медіальним зсувом зубів, унаслідок чого відбувається укорочення зубного ряду, яке досягає 1 см.

Єдність зубного ряду забезпечується також пародонтом і комірковими відростком та частиною. Важливе значення для зв'язку між окремими зубами є міжзубні зв'язки маргінального пародонта. Вони йдуть від цементу одного зуба до цементу другого над верхівкою міжзубної перегородки у вигляді міцного пучка сполучнотканинних волокон. Завдяки цій зв'язці зсув одного зуба меді­ально або дистально спричиняє зсув зубів, що стоять поруч.

Нижні зуби, крім того, одержують додаткову стійкість за рахунок щічної випуклості зубної дуги, нахилу і форми коронок зубів. Слід зазначити, що язи­кові поверхні нижніх зубів вужчі, ніж присінкові (лицеві), і тому контактні поверхні коронок не паралельні, а зближуються (конвертують) у напрямку до язика. Ця особливість форми зубів не пов'язана з випуклістю зубних дуг, оскільки верхні зуби мають паралельні контактні поверхні. У першого верх­нього моляра ці поверхні інколи навіть конвергують у зворотному, щічному, на­прямку.

Зуби нижньої щелепи нахилені ко­ронками досередини, а коренями — до-зовні. Випуклість зубної дуги, форма і положення зубів нижньої щелепи нада­ють таким чином стійкість нижньому зубному ряду. Коронки нижніх молярів, крім того, нахилені вперед, а корені — назад. Таке положення перешкоджає зсуву зубного ряду.

Нахил зубів верхньої щелепи менш сприятливий для стійкості: зуби верхньої щелепи нахилені коронками дозовні, а коренями — досередини. Сили, які виникають під час жування, діють горизонтально; вони здатні лише посилити нахил зуба, який у міру його відхилення дозовні все більше втрачає підтримку сусідніх. Ця особливість розташування зубів робить верхній зубний ряд менш стійким (порівняно з нижнім) і компенсується більшою кількістю коренів у верхніх жувальних зубах.

Як було вже зазначено, верхній зубний ряд за формою нагадує напівеліпс, а нижній — параболу. Форма зубних дуг, розташування у них зубів і характер їх нахилу є індивідуальними особливостями. Тому поряд з типовою і найпоширенішою формою зубних дуг спостерігається відхилення у той чи інший бік.

В ортопедичній стоматології прийнято розрізняти крім зубної коміркову і базальну (апікальну) дуги.

Під комірковою дугою розуміють верхньої та нижньої щелепи (за Кемені) лінію, проведену по гребеню коміркового відростка або частини. Базальна дуга проходить по верхівках коренів і часто

називається апікальним базисом. Оскільки на верхній щелепі коронки нахилені дозовні, а корені досередини, її зубна дуга ширша від коміркової, а остання ширша від базальної. Базальна дуга, таким чином, є місцем, де зосереджується жувальний тиск, і беруть свій початок контрфорси.

Нижній шелепі, навпаки, внаслідок нахилу коронок зубів досередини, а коренів - дозовні зубна дуга вужча від коміркової, а остання вужча від базальної. З цієї причини у разі повної втрати зубів нижня щелепа під час її наближення до верхньої виступає вперед, створюючи враження прогенії (стареча прогенія).

ОКЛЮЗІЙНІ КРИВІ

Поверхня, яка проходить через жувальні площадки і різальні краї зубів, називається змикальною поверхнею, або оклюзійною. У ділянці бічних зубів верхньої щелепи змикальна поверхня має викривлення, спрямоване своєю ви­пуклістю донизу, яке отримало назву сагітальної оклюзійної кривої. Оклюзійна крива чітко виявляється після прорізування усіх постійних зубів. Вона починається на дистальній контактній поверхні першого премоляра і закін­чується на дистальному щічному горбку зуба мудрості. Практично її вста­новлюють на рівні перехрестя нижніх і щічних горбків з верхніми. Крім сагі­тальної оклюзійної кривої розрізняють трансверзальну криву. Вона прохо­дить через жувальні поверхні молярів з правого і лівого боків у поперечному напрямку.