Довіреність: поняття значення та реквізити

Відповідно дло ст. 244 ЦК передбачене представництво за довіреністю як таке, що ґрунтується на договорі. Проте видача довіреності ґрунтується не тільки на договірі але й на інших правочинах у тім числі й на адміністративних актах. У тому нас це більше упевнює ч.2 цієї статті де вказано, що представництво за довіреністю може ґрунтуватися на акті органу юридичної особи. Іншими словами, юридична особа на підставі індивідуального акту видає довіреності її працівникам для здійснення певних дій: отримання готівки в банку, отримання матеріальних цінностей у фізичних та юридичних осіб тощо.

Легальне визначення довіреності встановлює щр нею є письмовий документ, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами. Довіреність на вчинення правочину представником може бути надана особою, яку представляють (довірителем), безпосередньо третій особі (ч.3 ст. 244). Тут підкреслено двояке значення довіреності:

- як документа, на якому засновуються повноваження представника і який повинен відповідати певним вимогам: мати реєстраційний номер, відповідні підпис особи, яка його видала та його посвідчення підписом осіб, яким закон надає посвідчуюче значення. Це може бути керівник юридичної особи чи приватний підприємець, що діє без утворення юридичної особи. Якщо посвідчення здійснюється за місцем проживання особи, яка видає довіреність її підпис посвідчується, керівником житлового органу чи органу місцевого самоврядування;

- як правочин – дія дієздатної особи, що спрямована на передачу частини своїх повноважень на учинення представником зазначених у довіреності правочинів із третіми особами на користь видавшого цю довіренність.

За своєю юридичною природою довіреність – односторонній правочин на який поширюються всі ознаки та вимоги щодо правочину. Тому видача довіреності повинна відповідати вимогам, щодо правочину.

Зміст довіреності – правочини, які повинен за нею вчинити представник не повинні суперечити законодавстві та моральним засадам суспільства. Не можна видавати довіреність на учинення тих право чинів, які суперечать чинному законодавству чи які за законом необхідно учиняти особисто, наприклад сплачувати аліменти, укладати шлюб тощо. Виходячи з того, що ніхто не може передати іншій особі прав більше чим має сам, при видачі довіреності не можна виходити за межі своєї особистої правосуб’єктності.

Довіреність вправі видати тільки дієздатна фізична особа. Видача довіреності особами, які є не повністю дієздатними, є виключенням із загального правила і стосується тільки тих правочинів, які неповністю дієздатні вправі учиняти самі. До таких право чинів відноситься:

- отримання заробітної плати чи стипендії. Так студенти ВЗО видають довіреність на отримання стипендії старостам груп на отримання стипендії;

- розпорядження заробітною платою чи стипендією;

- здійснення майнових прав автора на витвори науки, літератури та мистецтва, об’єкти права промислової власності;

- внесення вкладів у кредитні заклади;

- здійснення дрібних побутових угод та правочинів, спрямованих на безкоштовне отримання користі, якщо це не вимагає нотаріального посвідчення та реєстрації;

- набуття з досягненням 16 років членства у кооперативі та здійснення прав із цього (делегування голосу іншому учаснику кооперативу).

Малолітні частково дієздатні особи можуть видавати довіреності тільки за письмової згоди батьків, усиновителів чи опікунів.

Юридичні особи видають довіреності своїм працівникам чи іншим особам для учинення їх статутних угод, та представництва інтересів іншим особам. При тому слід виділити юридичних із спеціальною дієздатністю, які вправі видавати довіреність тільки на учинення тих правочинів, які відповідають меті їх діяльності і не суперечать закону. Комерційні юридичні особи можуть видавати довіренності тільки на учинення тих правочинів які відповідають їх статутним вимогам та мають право на здійснення цих видів діяльності на підставі отриманих ліцензій, патентів, квот тощо. В противному разі правочин юридичної особи, вчинений нею без дозволу (ліцензії), може бути визнаний судом недійсним (ч.1 ст.277 ЦК).

Деякі з юридичних осіб виступають професійними представниками: адвокатські контори, брокерські контори. Їх повноваження базуються на укладених договорах та виданих довіреностях. При цьому вільний брокер діє на основі довіреності від клієнта, а брокер брокерської контори – на основі її довіреності. Адвокат діє на основі довіреності адвокатської контори.

Волевиявлення на видачу довіреності повинно бути вільним і відповідати внутрішній волі. Якщо довіреність видана під примусом то вона може бути визнана недійсною. Також якщо довіреність видана із іншою метою чи для учинення право чинів від імені особи. Це стосується довіреностей на управління автомобілем. За такої конструкції для власника автомобіля представник не набуває ніяких прав, а діє у своєму власності інтересі. Правочин з видачі довіреності повинен бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що зумовлені ним. На практиці і в літературі відмічається невідповідність застосування довіреності на управління автомобілем. На практиці видача довіреності на управління автомобілем використовується для обходу існуючих правил продажі автомобілів, що деформує статистику, порушує встановлений порядок збору обов’язкових платежів, порядок реєстрації та перереєстрації транспортних засобів, персоніфікацію речей щодо який встановлено особливий правовий режим. Тому не дарма ці відносини на сьогодні охоплюються договором оренди транспортного засобу.

В правовідносинах довіреності може складатись множинність осіб – участь на стороні повіреного, чи особи яка видає довіреність одночасно декілька осіб. Така ситуація виникає стосовно правочинів з майном, яке знаходиться на праві спільної власності.

Довіреність може бути видана одній або декільком особам. При тому може бути встановлена послідовність учинення правочинів.

Наприкінці слід відмітити ту обставину, що видача довіреності – односторонній правочин. Зазвичай згода на представництво представника необхідна оскільки в противному разі таке представництво втрачає сенс. Але не є обов’язковою. Прийняття довіреності та здійснення за нею повноважень теж є одностороннім право чином. Звідси відповідно до п.2 ч.1 ст.248 ЦК особа, яка видала довіреність вправі її скасувати, а представник вправі відмовитися від вчинення дій, що були визначені довіреністю (п.3 ч.1 ст.248 ЦК) у будь-який час.

До реквізитів як обов’язкових вимог довіреності відносяться ті відомості, які повинні бути в ній вказані. Вони відображають загальні вимоги до документу. В довіреності повинно бути вказано місце її видачі, назва, ім’я (фамілія, ім’я та по батькові) особи, яка її видала, ім’я представника та дані про його документ (паспорт), зміст представництва, строк його чинності, при необхідності загальні відомості про третю особу. Повинна бути вказана дата видачі довіреності та підпис особи, яка її видала. Відповідно цей підпис у встановленому законом порядку повинен бути посвідчений.

Довіреність має такі функції:

- уповноважуючу – наділяє представника певними повноваженнями на учинення право чинів в інтересах особи, що видала довіреність;

- верифікаційну – вказує на особу представника. В довіреності вказуються його офіційні дані за паспортом. Якщо вчинений за довіреністю правочин підлягає документуванню то у відповідних вказується дані про довіреність (спеціальна довіреність) чи разова довіреність додається до цього документу. Так отримані за довіреністю гроші додаються до документу на підставі якого проведена їх виплата, наприклад платіжної відомості;

- обмежуючу – вказано безпосередні правочини на котрі уповноважений представник та термін дії. Інколи вказується об’єкт та третя особа. Це має місце у довіреностях на отримання заробітної плати, пенсії.

Таким чином, довіреність – виданий представнику особою, яку представляють, в установленому порядку письмовий документ для представництва перед третіми особами.